Час відпочинку

Розділ 10

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Акти Європейського права з соціальних питань. – К.: Парламенське видання. – 2005. – С. 330–464.

2. Болотіна Н. Б. Трудове право України: підручник / Н. Б. Болотіна. – К.: Знання, 2008. – С. 860.

3. Венедиктова В. М. Регулювання робочого часу в умовах ринкової економіки / В. М. Венедиктова // Право України. – 1999. – № 7. – С. 104–107.

4. Венедиктова В. М. Регулювання ненормованого робочого часу в умовах ринкової економіки / В. М. Венедиктова // Право України. – 1999. – № 7. – С. 104–106.

5. Геращенко Л. П. Прового регулювання відпусток за законодавством України / Л. П. Геращенко. – К.: Павліш, 2033. – С. 172.

6. Грузінова Л. П. Трудові спори: навчальний посібник / Л. П. Грузінова. – К.: МАУП, 2002. – С. 104.

7. Право соціального забезпечення: підручник / Пилипенко П. Д., Бурак В. Я., Козак З. Я. та ін.; за заг. ред. П. Д. Пилипенка. – 2-ге вид., перероб. та доп. – К.: Ін Юре, 2008. – С. 504.

8. Прокопенко В. І. Трудове право / В. І. Прокопенко. – Х.: Консул, 1998. – С. 480.

9. Ротань В. Г. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю / Ротань В. Г., Зуб І. В., Ситичинський Б. С. – 6-те вид., доп. і перероб. – К.: А.С.К., 2005. – Коментар до глави «Робочий час».

10. Скобелкин В. Н. Сборник задач по советскому трудовому праву / Скобелкин В. Н., Свиридов С. А., Передирин С. В. – Воронеж: Издательство Воронежского университета, 1991. – С. 207.

11. Трудове право України: підручник / Бабаскін А. Ю., Баранюк Ю. В., Дріжчана С. В. та ін.; за заг. ред. Н. М. Хуторян. – К.: А.С.К., 2004. – С. 608.

12. Трудове право України: підручник / Пилипенко П. Д., Бурак В. Я., Козак З. Я. та ін.; за заг. ред. П. Д. Пилипенка. – К.: Ін Юре, 2004 – С. 536.

10.1 Поняття часу відпочинку та його види

Трудове законодавство України не дає визначення поняття часу відпочинку. Його визначення наводиться в науковій літературі.

Питання щодо часу відпочинку, його видів, тривалості, особливостей залежно від категорій працівників, їх посад і робіт, умов регулюється перш за все Конституцією України. Відповідно до ст. 45 Конституції кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скорочення тривалості роботи в нічний час.

Час відпочинку регулюється також главами V, XII, XIII, XIV КЗпП України, законами України «Про відпустки», іншими централізованими та локальними нормативно-правовими актами.

На думку більшості вчених-юристів, під часом відпочинку слід розуміти час, протягом якого працівники звільняються від виконання своїх трудових обов’язків і який можуть використовувати на свій розсуд.

Чинним трудовим законодавством встановлені такі види часу відпочинку:

- перерви протягом робочого дня (зміни);

- щоденний відпочинок (міжзмінна перерва);

- вихідні дні (щотижневий відпочинок);

- святкові і неробочі дні;

- відпустки (основні і додаткові);

Протягом робочого дня працівникам повинна бути надана перерва для відпочинку і харчування. Вона надається, як правило, через 4 години після початку роботи і триває не більше 2 годин. Мінімальна межа тривалості перерви в законі не визначена. Тому правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності тривалість перерви встановлюються від 30 хвилин до 1 години. На безперервних виробництвах з тризмінною роботою тривалість перерви може встановлюватися до 20 хвилин.

На тих роботах, де перерву зробити неможливо, працюючим надається можливість прийняти їжу в будь-який час протягом робочої зміни. Перелік таких робіт, порядок і місце прийому їжі встановлюються роботодавцем за погодженням з виборним профспілкової організації.

Перерви для відпочинку і харчування не включаються в робочий час, тому працівники можуть використовувати їх на свій розсуд, залишати на час перерви місце роботи. Разом з тим існують перерви, які включаються в робочий час. Таких перерв декілька. Відповідно до ст. 183 КЗпП матерям, які мають дітей віком до 1,5 року, надається, крім загальної перерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше, ніж через 3 години тривалістю не менше 30 хвилин кожна. За наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не менше години кожна.

Строки і порядок надання перерв встановлюються роботодавцем за погодженням з виборним профспілковим органом з урахуванням бажання матері.

Це означає, що перерви для годування дитини можуть приєднуватися до обідньої перерви або об’єднуватися з нею і переноситись на початок або кінець робочого дня.

Тим працівникам, які працюють у холодну пору року на відкритому повітрі або закритих неопалюваних приміщеннях, надаються спеціальні перерви для обігріву і відпочинку. Строк і порядок надання цих перерв також визначаються роботодавцем за погодженням з профспілковим органом. На роботодавця покладається також обов’язок обладнати приміщення для обігріву і відпочинку працівників.

Спеціальні перерви для відпочинку, крім обідньої, встановлюються вантажникам. Порядок їх надання визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Тривалість щоденного (міжзмінного) відпочинку працівників, що працюють при організації роботи вахтовим методом, з урахуванням обідніх перерв може бути зменшена до 12 годин. Невикористані в цих випадках години щоденного (міжзмінного) відпочинку, а також щотижневого відпочинку, підсумовуються і надаються у вигляді додаткових вільних від роботи днів (дні міжвахтового відпочинку) протягом облікового періоду.

При п’ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні – один вихідний день.

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п’ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, встановлюється графіком роботи підприємства, погодженим з профспілковим органом. Як правило, другий вихідний день має надаватися поряд із загальним вихідним днем.

На підприємствах, де робота не може бути перервана в загальний вихідний день унаслідок необхідності обслуговування населення (магазини, підприємства громадського харчування і побутового обслуговування, театри, музеї тощо), вихідні дні встановлюються місцевими Радами народних депутатів.

Якщо зупинення роботи на підприємствах неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, вихідні дні надаються в різні дні тижня кожній групі працюючих за графіком змінності. Цей графік затверджується роботодавцем за погодженням з профспілковим органом.

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку відповідно до ст. 70 КЗпП повинна бути не менше ніж 42 години.

Робота у вихідні дні відповідно до ст. 71 КЗпП забороняється. Залучення окремих працівників до роботи в ці дні допускається тільки з дозволу профспілкового органу підприємства і тільки у виняткових випадках, що визначені законодавством [див. п. 10.4 цього розділу]. Такими випадками визнаються: відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків; відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна; виконання невідкладних, вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

Цей перелік виняткових випадків, коли допускається залучення окремих робітників і службовців до роботи у вихідні, є вичерпним.

За наявності виняткових випадків залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом або розпорядженням роботодавця [див. п. 10.4 цього розділу]. У ньому повинно бути зазначено, які саме працівники залучаються до роботи у вихідний день, їм надається відпочинок протягом найближчих тижнів, або за їх бажанням виплачується грошова компенсація.

При застосуванні правових норм про вихідні дні слід мати на увазі, що не всім працівникам підприємств і організацій надаються вихідні дні у визначений для цього виробництва час (наприклад, для тих, хто здійснює планово-профілактичний або інший ремонт устаткування); виходячи з інтересів виробництва, вихідні дні можуть надаватися в інші дні робочого тижня, які не збігаються з днями відпочинку працівників основного виробництва.

Для осіб, що поєднують виробничу роботу з навчанням, законодавством передбачені додаткові неробочі дні. Так, для осіб, які навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) і заочних школах, школах робітничої молоді протягом навчального року надається один додатковий вільний день.

Працівникам, які навчаються за вечірньою і заочного формами навчання у вищих навчальних закладах протягом 10 місяців перед початком виконання дипломного проекту (роботи) або складання державних екзаменів надається при шестиденному робочому тижні один вільний від роботи день на тиждень для підготовки до занять з його оплатою в розмірі 50% середньої заробітної плати за основним місцем роботи, але не нижче встановленого мінімального розміру заробітної плати.

При п’ятиденному робочому тижні кількість вільних від роботи днів змінюється залежно від тривалості робочої зміни при збереженні кількості вільних від роботи годин.

Керівники підприємств мають право надавати протягом зазначених 10 місяців студентам і учням, за їх бажанням, додатково ще один-два вільних від роботи дні на тиждень без збереження заробітної плати.

Додатково у вільний день відповідно до ст. 9 Закону України «Про донорство крові та її компонентів» надається донорам за здавання крові для лікувальних цілей. На органи охорони здоров’я, роботодавців покладається обов’язок сприяти цьому акту високої гуманності з метою розвитку донорства. Роботодавці повинні безперешкодно відпускати працівників до установ охорони здоров’я в дні обстеження і здавання крові.

У день здавання крові або її компонентів, а також у день медичного обстеження працівник, який є або виявив бажання стати донором, звільняється від роботи на підприємстві незалежно від форми власності зі збереженням за ним середнього заробітку. Донори з числа студентів вищих навчальних закладів та учнів професійних навчально-виховних закладів у зазначені дні звільняються від занять. За здавання крові у вихідні, святкові та неробочі дні, донору надається додатковий день відпочинку зі збереженням за ним середнього заробітку. За бажанням працівника цей день може бути приєднано до щорічної відпустки або використано в інший час протягом року після дня здавання крові чи її компонентів.

У разі здавання крові в період щорічної відпустки ця відпустка подовжується на відповідну кількість днів з урахуванням надання працівнику додаткового дня для відпочинку за кожний день здавання крові.

У день здавання крові або її компонентів донор забезпечується безкоштовним сніданком та обідом за рахунок коштів закладу охорони здоров’я, що здійснює взяття крові або її компонентів. У разі неможливості забезпечення таким харчуванням відповідний заклад охорони здоров’я має відшкодувати донору готівкою вартість відповідних наборів харчування.

До щорічних неробочих (святкових) днів належать згідно зі ст. 73 КЗпП:

- 1 січня – Новий рік;

- 8 березня – Міжнародний жіночий день;

- 1 і 2 травня – День міжнародної солідарності трудящих;

- 9 травня – День Перемоги;

- 28 червня – День Конституції України;

- 24 серпня – День незалежності України;

Неробочими також є дні релігійних свят;

- 7 січня – Різдво Христове;

- один день (неділя) – Пасха (Великдень);

- один день (неділя) – Трійця.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні.

У дні, зазначені в ч. 1 і 2 ст. 73 КЗпП, допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення. У ці дні допускаються роботи із залученням працівників у випадках та в порядку, передбачених ст. 71 КЗпП.

Робота в ці дні компенсується відповідно до ст. 107 КЗпП.

У святкові дні дозволяється проводити лише роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства), роботи, що викликаються необхідністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні і вантажно-розвантажувальні роботи.

Робота в святковий день оплачується в подвійному розмірі. За бажанням працівника, який працював у святковий день, йому може бути наданий інший день відпочинку (відгул). Такий відгул надається лише тим працівникам, робота яких у святковий день не включається до місячної норми робочого часу. Якщо ж вона проводилася в межах місячної норми, то відгул за таку роботу не надається.

У разі надання відгулу робота у святковий день оплачується в одинарному розмірі.

На працівника, який перебуває у відрядженні, поширюється режим робочого часу того підприємства, до якого він відряджений. Замість днів відпочинку, не використаних за час відрядження, інші дні відпочинку після повернення з відрядження, не надаються. Якщо працівник спеціально відряджений для роботи у вихідні дні або святкові й неробочі дні, компенсація за роботу в ці дні виплачується відповідно до законодавства. У разі, якщо працівник відбуває у відрядження у вихідний день, йому після повернення з відрядження в установленому порядку надається інший день відпочинку[126].

Дата добавления: 2015-05-10