Поняття охорони праці та її правове забезпечення. Правове регулювання охорони праці

Правове регулювання охорони праці

Розділ 15

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Бурак В. Я. Правове регулювання вирішення трудових спорів в Україні: навч. посібник / В. Я. Бурак. – Львів: 2000. – 183 с.

2. Болотіна Н. Б. Трудове право України: підручник / Н. Б. Болотіна. – К.: Знання, 2008. – 860 с.

3. Грузінова Л. П. Трудові спори: навч. посібник / Л. П. Грузінова. – К.: МАУП, 2002. – 104 с.

4. Горевий В. І. Юридичні документи підприємства. Практикум: навч. посібник / В. І. Горевий, А. М. Куліш. – Суми: Університетська книга, 2009. – 360 с.

5. Давиденко Г. І. Розгляд судами спорів, пов’язаних з укладенням, зміною і припиненням трудового договору / Г. І. Давиденко // Вісник Верховного Суду України. – 1997. – № 3. – С. 35–36.

6. Заржицький О. Про трудові процесуальні правовідносини / О. Заржицький // Право України. – 2008. – № 3. – С. 65–68.

7. Іншин М. Сутність та основні ознаки трудових конфліктів та трудових спорів / М. Іншин // Трудове право України. – 2007. – № 1. – С. 33–36.

8. Кодекс законів про працю. З постатейними матеріалами. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. Ч. 2. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 560 с.

9. Кабанець В. До питання вдосконалення класифікації трудових спорів / В. Кабанець // Право України. – 2006. – № 6. – С. 106–109.

10. Лаврінчук І. П. Ефективність розгляду колективних трудових спорів як одна з умов соціальної злагоди / І. П. Лаврінчук // Праця і зарплата. – 2004. – № 12 (березень). – С. 4–5.

11. Лаврінчук І. П. Процесуальне забезпечення трудових прав в Україні / І. П. Лаврінчук // Право України. – 2001. – № 1. – С. 72–77.

12. Прокопенко В. І. Трудове право України / В. І. Прокопенко. – Х.: Консул, 2000. – 480 с.

13. Скобелкин В. Н. Сборник задач по советскому трудовому праву / Скобелкин В. Н., Свиридов С. А., Передерин С. В. – Воронеж: Из-во Воронежского университета. Юридические науки, 1991. – 207 с.

14. Стоматіна М. В. Типові форми документів. Довідкове видання / М. В. Стоматіна. – Х.: РВФ «Арсіс, ЛТД», 2003. – 830 с.

15. Стадник М. П. Формування і розвиток законодавства з питань розв’язання колективних трудових спорів / М. П. Стадник // Удосконалення трудового законодавства в умовах ринку; відпов. ред. Н. М. Хуторян – К.: Ін Юре, 1999. – С. 117–142.

16. Трудове право України: підручник / Бабаскін А. Ю., Баранюк Ю. В., Дріжчана С. В. та ін.; за заг. ред. Н. М. Хуторян. – К.: А. С. К., 2004. – 608 с.

17. Трудове право України: підручник / Пилипенко П. Д., Бурак В. Я., Козак З. Я. та ін.; за заг. ред. П. Д. Пилипенка. – К.: Ін Юре, 2004. – 536 с.

18. Швець Н. Випадки, коли забороняється проведення страйків в Україні / Н. Швець // Право України. – 2006. – № 10. – С. 89–91.

19. Швець Н. Умови реалізації права на страйк / Н. Швець // Підприємництво, господарство і право. – 2009. – № 10. – С. 118–122.

20. Чанишева Г. І. Розгляд судами справ у сорах, що виникають з трудових правовідносин (окремі питання) / Г. І. Чанишева, А. Ф. Фадеєнко // Право України. – 1998. – № 8. – С. 58–63.

У ст. 43 Конституції України зазначено, що «кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці». Крім цього, Основний Закон закріпив право на охорону здоров’я (ст.49).

З урахуванням Конституції України глави КЗпП України «Охорона праці», XII «Праця жінок», XIII «Праця жінок» приведено у встановленому порядку до сучасних вимог.

Зазнала суттєвих змін і глава XVIII «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю», яка тісно пов’язана з цією темою, оскільки визначає основні засади нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю.

В Україні запроваджено нову систему соціального захисту працівників від нещасних випадків. З 01.04.2001 р. набрав чинності Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку і професійного захворювання»[184].

Значну роль у галузі правового регулювання охорони праці відіграє Закон України «Про охорону праці»[185], який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок охорони праці в Україні.

Закон України «Про охорону праці», крім загальних положень, містить такі розділи: 1 – «Гарантії права на охорону праці»; 2 – «Організація охорони праці»; 4 – «Нормативно-правові акти з охорони праці»; 5 – «Державне управління охороною праці»; 6 – «Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці»; 7 – «Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці».

У ст. 1 цього закону йдеться про те, що охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, соціально-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини в процесі трудової діяльності.

Стаття 6 «Основ законодавства України про охорону здоров’я»[186] встановлює право на охорону здоров’я, що передбачає серед інших право на безпечні й здорові умови праці.

У ст. 5 «Основ законодавства України про охорону здоров’я» говориться про те, що державні, громадські або інші органи, підприємства, організації, установи, посадові особи та громадяни зобов’язані забезпечувати пріоритетність охорони здоров’я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров’ю населення й окремих осіб.

За сферою дії нормативні акти про охорону праці поділяються на міжгалузеві та галузеві.

До державних міжгалузевих нормативних актів про охорону праці належать акти загальнодержавного користування, дія яких поширюється на всіх суб’єктів господарювання, незалежно від форми власності та господарювання. До державних галузевих нормативно-правових актів про охорону праці належать акти, дія яких поширюються на певну галузь економіки (промисловість, транспорт, сільське господарство та ін.).

В Україні було прийнято низку нормативно-правових актів, які регулюють порядок опрацювання, прийняття, перегляду та скасування нормативних актів про охорону праці, принципи їх прийняття та побудови. До них належать «Положення про опрацювання, прийняття, перегляд та скасування державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці»[187], «Положення про порядок побудови та оформлення державних актів про охорону праці»[188], «Положення про розробку інструкцій з охорони праці»[189].

Слід мати на увазі, що багато питань з охорони праці регулюється нормативними актами, прийнятими суб’єктами господарювання. Ці акти повинні відповідати «Порядку опрацювання і затвердження власником нормативних актів про охорону праці», що діють на підприємстві, затвердженому наказом Держнаглядохоронипраці від 21.12.1993 р. № 132, Положенню про розробку інструкцій з охорони праці, затвердженому наказом Держнаглядохоронипраці від 29.01.1998 р. № 9.

Локальні нормативно-правові акти з охорони праці повинні відповідати централізованим актам з питань охорони праці. Локальні нормативні акти можуть прийматися роботодавцем самостійно (наприклад, затвердження інструкції з техніки безпеки), або загальними зборами (конференцією трудового колективу), наприклад – колективний договір.

Як зазначає З.Я. Козак, за предметом правового регулювання локальні нормативні акти можна поділити на такі, що регулюють, наприклад, організацію управління охороною праці на виробництві; забезпечення перспективного і поточного планування з питань поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища; організацію проведення навчання (інструктажу) з питань охорони праці; встановлення безпечного виконання робіт і поведінку працівників на території підприємства.

За зовнішньою формою вираження локальні нормативні акти з охорони праці можна поділити на:

- положення (наприклад, «Положення про комісію з питань охорони праці», «Положення про службу охорони праці на підприємстві»);

- правила (наприклад, «Правила внутрішнього розпорядку, які визначають обов’язки персоналу, що працює з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючих випромінювань»);

- інструкції (наприклад, «Інструкція про порядок організації та проведення зварювальних та інших вогневих робіт на підприємстві»);

- накази (наприклад, наказ «Про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам про охорону працю») та ін.[190]

До розроблення проекту локального нормативного акта про охорону праці залучаються представники працівників – уповноважені трудових колективів з питань охорони праці, представники профспілок, члени комісії з питань охорони праці підприємства, що представляють інтереси найманих працівників. Інформування працівників здійснюється не лише на етапі розроблення проекту акта про охорону праці, але й після прийняття акта шляхом ознайомлення всіх працівників з його змістом. На роботодавця покладається обов’язок розповсюдження інструкцій шляхом їх видання (тиражування), придбання у вигляді брошур, односторонніх аркушів, плакатів.

Важливе значення в правовому забезпеченні охорони праці на підприємстві, в установі, організації належить колективному договору.

Зобов’язання сторін колективного договору з питань охорони праці передбачають систему інженерно-технічних заходів, спрямованих на забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, їх доведення до нормативних, запобігання виникненню виробничого травматизму і професійних захворювань, захворювання факторів шкідливого впливу на організм працюючих та скорочення кількості робочих місць зі шкідливими та важкими умовами праці, зростання культури виробництва. Такі заходи можуть бути викладені у вигляді додатка до колективного договору.

Зобов’язання роботодавця полягають у запровадженні ефективної системи управління охороною праці шляхом створення відповідних служб, які забезпечують комплексне вирішення питань з охорони праці, усунення причин, що призводять до нещасних випадків, у тому числі й виведення з експлуатації будівель та споруд, що перебувають у аварійному стані, проведенні лабораторних досліджень умов праці на їх відповідність встановленим нормативам, стимулюванні запровадження у виробництво екологічно чистих технологій та створення безпечних умов праці.

Зобов’язання роботодавця полягають у своєчасному забезпеченні працівників спецодягом, спецвзуттям, засобами індивідуального захисту, проведенні інструктажів з питань охорони праці та обов’язкового медичного огляду, забезпеченні працівників лікувально-профілактичним харчуванням, молоком, газованою водою, знешкоджуючими і миючими засобами, наданні інших пільг. Колективний договір може містити зобов’язання, спрямовані на встановлення додаткових пільг в організації охорони праці для окремих категорій працівників, створення належних умов праці інвалідів, неповнолітніх працівників, поліпшення умов праці жінок, їх побутового та медичного обслуговування на виробництві, вивільнення жінок з важких, шкідливих робіт та нічних змін.

Зобов’язання найманих працівників випливають зі змісту обов’язку кожного працівника виконувати вимоги нормативно-правових актів про охорону праці. Працівники зобов’язуються співпрацювати з роботодавцем та представниками сторін щодо організації безпечних і нешкідливих умов праці, вживати посильних заходів з метою ліквідації виробничої ситуації, що загрожує життю і здоров’ю людей, навколишньому природному середовищу, виконувати вимоги правил поводження з машинами, устаткуванням та іншими засобами виробництва.

У колективному договорі необхідно передбачити механізм економічного стимулювання працівників за активну участь та ініціативу в здійсненні заходів підвищення безпеки та поліпшення умов праці.

Сторони колективного договору можуть передбачати й інші пільги та гарантії у сфері охорони праці. Наприклад, гарантії, що надаються особам, які беруть безпосередню участь в управлінні охороною праці, уповноваженим найманими працівниками особам з питань охорони праці підприємства.

У колективному договорі сторони встановлюють гарантії та пільги у сфері охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, хоча можуть передбачати і вищі або додаткові гарантії[191].

Дата добавления: 2015-05-10