Структура методів виховання

Коротко зупинимося на характеристиці основних методів виховання.

Переконування — це метод, що передбачає навмисний ціле­спрямований вплив на свідомість, волю і почуття вихованців з метою формування в них стійких переконань. Переконування — провідний спосіб впливу педагога на вихованців з використанням такого важливого засобу, як слово. Для реалізації вимог методу переконування використовують низку прийомів, які є складовим методу. Це пояснення, розкриття наслідків дій, бесіда, диспут, звернення до почуттів совісті й честі та ін.

Приклад — метод виховання, який передбачає організацію взірця для наслідування з метою оптимізації процесу соціально­го успадкування.

Важливе місце в системі методів займає вимога як метод пе­дагогічного впливу на свідомість вихованця з метою викликати, стимулювати або загальмувати окремі види його діяльності. Ме­тод вимоги перебуває в тісному зв´язку з іншими методами. Ефективність виховної роботи багато в чому залежить від поєднання методів, зокрема, методу переконування із системою вимог. Не випадково А.С. Макаренко неодноразово підкреслював, що його педагогічним кредо було: якомога більше вимог до людини і як­омога більше поваги до неї. У багатьох випадках виховні зусилля зводяться нанівець через відсутність дії системи вимог. Це сто­сується технології виховної діяльності в сім´ї, загальноосвітній школі, вищих навчальних закладах, у виробничих колективах і в державі в цілому. Якщо в тоталітарному суспільстві діє жорст­ка система диктатури насилля, диктатура начальника, яка при­гнічує особистість психологічною і фізичною силою, страхом, то в демократичному суспільстві має діяти система розумних вимог у вигляді правил, норм, заходів, які спрямовані на захист особи­стості, має діяти диктатура закону і загальноприйнятих мораль­них норм.

У вищих навчальних закладах особливо важливо розробити, по-перше, систему правил, забезпечити на першому етапі дію методу переконування та прикладу з боку педагогів і, по-друге, запровадити дієвість вимог. Тоді налагоджується педагогічно доцільний темп і ритм життєдіяльності.

Вправи — це метод виховання, що передбачає планомірне, організоване, повторне виконання певних дій з метою оволодін­ня ними, підвищення їх ефективності та формування умінь і на­вичок.

Окреме місце у процесі формування умінь та навичок, оволо­діння досвідом поведінки займає метод привчання, що передба­чає організацію планомірного і регулярного виконання вихован­цями певних дій з елементами примусу, обов´язковості з метою формування конкретних звичок у поведінці. Варто зауважити, що ці методи ширше використовуються у процесі виховання дітей дошкільного і шкільного віку. Щоправда, в специфічних умовах (у військових та інших воєнізованих підрозділах, у вищих на­вчальних закладах військового типу) їх широко використовують і в системі виховання дорослих.

Окрему групу становлять методи, які спрямовані на організа­цію діяльності та формування поведінки вихованців. Це схвален­ня та осудження. Схвалення — це спосіб педагогічного впливу на особистість, що виражає позитивну оцінку вихователем пове­дінки вихованця з метою закріплення позитивних якостей і сти­мулювання до діяльності. Осудження — це метод виховання, що передбачає вплив педагога на особистість вихованця з метою осу­ду чи гальмування його негативних дій і вчинків.

Незважаючи на те що студенти в абсолютній більшості дорослі люди, все ж і вони з погляду психологічних особливостей очіку­ють і бажають, аби їхня діяльність (навчальна, наукова, громад­ська, суспільно корисна) була помічена, схвалена і відзначена. До того ж важливо, щоб заохочення носили відкритий, гласний характер. Не варто забувати народної мудрості: "Боги і діти жи­вуть там, де їх хвалять".

У реальному житті окремі студенти не завжди виявляють ви­хованість і відповідальність у виконанні своїх обов´язків, правил внутрішнього розпорядку, норм співжиття. Тому в таких випад­ках доводиться вдаватися до педагогічних стягнень. Цього не вар­то уникати. По-перше, статутом закладу має бути визначена сис­тема відповідного реагування на негативні впливи, по-друге, ко­жен член студентського колективу має усвідомити, що за будь-який негативний вчинок він несе відповідальність. Має діяти принцип невідворотності реагування. Коли стягнення виступа­ють не як кара, а як справедливі вимоги в інтересах особистості чи колективу, вони є дієвими чинниками виховного процесу. Стягнення, як і заохочення, мають соціально-психологічний вплив не лише на особистість студента, якого ці дії стосуються безпосередньо, але й на інших членів колективу.

У радянській педагогіці діяв так званий виховний метод "ви­буху". У педагогічний обіг його ввів А.С. Макаренко. "Під вибу­хом, — писав він, я зовсім не розумію такого положення, щоб під людину підкласти динаміт, підпалити і самому тікати, не чекаю­чи, поки людина злетить у повітря. Я маю на увазі раптову дію, яка перевертає всі бажання людини, всі її прагнення". У гума­ністичному суспільстві, в державі, яка намагається збудувати відкрите, демократичне, громадянське суспільство, де найвищою цінністю і самоціллю є Людина, цей метод, на нашу думку, є не­доцільним і неприйнятним.

У процесі виховання не буває однакових ситуацій і стандарт­них підходів до використання тих чи тих методів. Багато тут за­лежить від знань, таланту, досвіду і творчості вихователя. Тому слушною залишається думка А.С. Макаренка: "...Ніякого засо­бу не можна розглядати відокремлено від системи. Ніякого засобу взагалі, хоч би який ви взяли, не можна визнати ні добрим, ні поганим, якщо ми розглядатимемо його окремо від інших засобів, від цілої системи, від цілого комплексу впливів".

Дата добавления: 2015-05-08