Лекція 12: Поняття і види стадій вчинення злочину

(2 год.)

Мета лекції:

- освітня: з’ясувати поняття стадій вчинення злочину, проаналізувати їх види, встановити правове значення добровільної відмови від доведення злочину до кінця;

- розвиваюча: визначити значення вчення про стадії вчинення злочину для кримінально-правової кваліфікації та розв’язання інших питань кримінально-правового характеру;

- виховна: забезпечити всебічний розвиток у курсантів наукових переконань щодо місця і ролі інституту стадій вчинення злочину в кримінальному праві.

Міжпредметні зв’язки: теорія держави та права, адміністративне право, цивільне право, кримінологія, кримінальний процес, кваліфікація злочинів.

Технічні засоби навчання: мультимедійна презентація.

План:

1. Поняття і види стадій злочину. Закінчений та незакінчений злочин.

2. Виявлення наміру („голий умисел”).

3. Готування до злочину.

4. Замах на злочин.

5. Добровільна відмова від вчинення злочину.

Опорні поняття: виявлення умислу, закінчений злочин, готування до злочину, замах на злочин, закінчений замах на злочин, незакінчений замах на злочин, добровільна відмова при незакінченому злочині, дійове каяття.

1. Особа, яка вчиняє злочин, не завжди може довести свій злочинний намір до кінця з причин, що не залежать від її волі, або, навпаки, з власної волі. Тому в першому випадку можна розглядати дії особи як незакінчений злочин і певну стадію його скоєння, а в другому – як добровільну відмову. Поширеним є визначення стадій вчинення злочину як певних етапів його здійснення, що істотно різняться між собою ступенем реалізації умислу, тобто харак­тером діяння (дія чи бездіяльність) і моментом його припинення. Треба зауважити, що чинне законодавство визнає три стадії вчинення злочину: а) готування до злочину; б) замах на злочин; в) закінчений злочин. Ці стадії розрізняються за ступенем розвитку об’єктивної сторони злочину.

У ч. 1 ст. 13 КК України зазначається, що закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України. Інакше кажучи, злочин необхідно вважати закінченим, якщо дією (бездіяльністю) особи пов­ністю виконано об’єктивну сторону цього злочинного діяння за умови, що ознаки об’єктивної сторони відображені в складі цього злочину. Залежно від останньої обставини склади злочинів за конструкцією поділяються на матеріальні, формальні й усічені.

2. Під виявленням наміру (так званим голим умислом) зазвичай розуміється зовнішній прояв тим чи іншим способом (усно, письмово, за допомогою конклюдентних дій тощо) наміру особи вчинити злочин, проте без конкретних діянь, спрямованих на реалізацію цього наміру. Питання про те, чи визнавати виявлення наміру стадією вчинення злочину, принципового значення не має; важливе інше – чи визнається така поведінка людини злочинною і, як наслідок, чи має тягнути вона кримінальну відповідальність.

Від виявлення наміру потрібно відрізняти випадки кримінально караної погрози, зокрема, передбаченої ст.ст. 129, 195, 258, 266, 345, 377 КК. У названих та інших подібних випадках закон передбачає відповідальність не за небезпечні думки, а за закінчене суспільно небезпечне діяння, коли сам по собі факт виявленої зовні і доведеної до відома потерпілого погрози (її описання у КК бажано уніфікувати) визнається посяганням на певні соціальні цінності – життя особи, її власність, громадську безпеку, інтереси правосуддя тощо.

Кримінально карана погроза-діяння або утворює склад закінченого злочину, пов’язаного з порушенням психічної недоторканості особи, або є ознакою, що характеризує насильницький спосіб вчинення злочину, – зґвалтування, розбою, вимагання, примушування працівника транспорту до невиконання своїх службових обов’язків, протидії законній господарській діяльності тощо.

Не слід розглядати як виявлення наміру також передбачені Особливою частиною КК злочини, формою вчинення яких є різноманітні заклики (ч. 2 ст.109, ст.ст. 258-2, 436, ч. 2 ст. 442 КК). Заклики та подібні їм діяння, вчинювані у формі написання і проголошення слів, фраз, промов, утворюють самостійні посягання на відповідні об’єкти кримінально-правової охорони.

3. Готування до злочину як різновид незакінченого злочину – це підготовка до скоєння злочину, яке не вдалося навіть почати у зв’язку з обставинами, що не залежать від винної особи. Готування утворюють будь-які дії (іноді бездіяльність), що вчиняються з метою наступного скоєння злочину, до початку виконання його об’єктивної сторони. Інакше кажучи, це ще не вчинення самого злочину, а лише створення умов для цього. Згідно зі ст. 14 КК України готування до злочину має такі види: а) підшукування засобів або знарядь для вчинення злочину; б) пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину; в) підшукування співучасників; г) змова на вчинення злочину; ґ) усунення перешкод; д) інше умисне створення умов для вчинення злочину.

На відміну від виявлення наміру, стадія готування як конкретний акт злочинної поведінки характеризується діянням суб’єкта, що полягає у створенні умов, необхідних для подальшого вчинення злочину. Водночас особа при готуванні поки ще не виконує об’єктивну сторону забороненого КК діяння, не ставить об’єкт кримінально-правової охорони у безпосередню небезпеку. Саме за вказаною ознакою готування до злочину у доктрині і судовій практиці зазвичай відрізняється від наступної стадії умисного злочину – замаху на нього.

4. Відповідно до ст. 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або безді­яльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі цієї особи. При замаху злочин не доводиться до його юридичного закінчення всупереч бажанню винної особи з причин, що не залежать від її волі. Це можуть бути як об’єктивні причини (опір потерпілих, втручання сторонніх осіб – очевид­ців злочину чи співробітників правоохоронних органів тощо), так і причини суб’єктивного характеру, пов’язані з особистістю винного (брак знань, професійної майстер­ності, навичок, умінь, фізичної сили, стану здоров’я тощо).

Замах прийнято поділяти на закінчений і незакінчений. В основу такого поділу замаху покладено суб’єктивний критерій – власне уявлення суб’єкта про ступінь завершеності вчинюваного ним суспільно небезпечного діяння. Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі (наприклад, особа з метою вбивства стріляє у потерпілого і, вважаючи, що мети досягнуто, залишає його на місці злочину, а згодом життя потерпілого рятується).

5. Під добровільною відмовою при незакінченому злочині розуміється остаточне припинення особою зі своєї волі готування до злочину чи замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця (ч. 1 ст. 17 КК України).

Ознаками добровільної відмови є такі:

а) особа вже розпочала злочинну діяльність, але юридично ще не завершила;

б) особа відмовилася від вчинення злочину з власної волі;

в) особа остаточно припинила готування до злочину чи замах на злочин.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом. Норми КК України щодо незакінченого злочину та його види в поєднанні з нормами Особливої частини КК України визначають склади незакінчених злочинів – готування й замаху на злочин, передбачений відповідною статтею Особливої частини КК України. Тому за незакінченої злочинної діяльності, що не завершена з причин, які не залежать від волі винної особи, підставою кримінальної відповідальності буде наявність у її діях складу замаху на скоєння (готування до скоєння) якого-небудь зі злочинів, передбачених КК України. Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин, як зазначається в ст. 16 КК України, настає за статтею 14 або 15 КК України і за тією статтею Особливої частини КК, що встановлює відповідальність за закінчений злочин.

Дата добавления: 2015-05-10