Що виключають злочинність діяння

(2 год.)

Мета лекції:

- освітня: розглянути поняття та значення таких обставин, що виключають злочинність діяння, як необхідна оборона, уявна оборона, затримання особи, яка вчинила злочин, крайня необхідність тощо; визначити умови правомірності для зазначених обставин;

- розвиваюча: засвоїти поняття й зміст перевищення меж необхідної та уявної оборони, заподіяння шкоди злочинцеві при його затриманні, крайньої необхідності;

- виховна: забезпечити всебічний розвиток у курсантів наукових переконань щодо значення обставин, що виключають злочинність діяння, та розв’язання інших питань кримінально-правового характеру.

Міжпредметні зв’язки: теорія держави та права, адміністративне право, цивільне право, кваліфікація злочинів, кримінальний процес.

Технічні засоби навчання: мультимедійна презентація.

План:

1. Поняття і види обставин, що виключають злочинність діяння.

2. Необхідна та уявна оборона.

3. Затримання особи, яка вчинила злочин.

4. Крайня необхідність.

5. Фізичний або психічний примус.

6. Виконання наказу або розпорядження.

7. Діяння, пов’язане з ризиком (виправданий ризик).

8. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

Опорні поняття: обставини, що виключають злочинність діяння, класифікація обставини, що виключають злочинність діяння, необхідна оборона, перевищення меж необхідної оборони, уявна оборона, перевищення меж уявної оборони, затримання особи, яка вчинила злочин, перевищення меж заподіяння шкоди злочинцю при його затриманні, крайня необхідність, перевищення меж крайньої необхідності, фізичний або психічний примус; виконання наказу або розпорядження; діяння, пов’язане з ризиком; виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

1. Починаючи розгляд цієї теми, необхідно з’ясувати соціальну й правову природу обставин, що виключають злочинність діяння, умови правомірності цих обставин.

Дії особи, які за об'єктивного (формального) збігу з ознаками діяння, передбаченого кримінальним законом, не тягнуть кримінальної відповідальності внаслідок того, що вони визнаються правомірними і, як правило, є при цьому суспільно корисними, у теорії кримінального права називаються по-різному: а) обставини, що виключають суспільну небезпечність діяння; б) обставини, що виключають протиправність діяння; в) обставини, що виключають суспільну небезпечність і протиправність діяння; г) обставини, що виключають су­спільну небезпечність або протиправність діяння; ґ) обставини, що виключають винність; д) обставини, що виключають караність діяння; е) обставини, що виключають злочинність діяння тощо. Остання назва стала широко вживаною віднедавна.

У Кримінальному кодексі України передбачено такі види обставин, що виключають злочинність діяння: необхідна оборона (ст. 36 КК України); уявна оборона (ст. 37 КК України); затримання особи, яка вчинила злочин (ст. 38 КК України); крайня необхідність (ст. 39 КК України); фізичний або психічний примус (ст. 40 КК України); виконання наказу чи розпорядження (ст. 41 КК України); діяння, пов’язане з ризиком (ст. 42 КК України); виконання спеціального завдання з попередження або розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 43 КК України). Ці обставини достатньо висвітлені в теорії кримінального права, підручниках і навчальних посібниках. При цьому висловлюються різні думки щодо назви, про яку згадувалося вище, а відтак, і щодо юридичної природи та кола обставин, що розглядаються.

Кримінальне право формулює поняття й ознаки обставин, які виключають злочинність діяння, оскільки вони за певними зовнішніми ознаками схожі зі злочинами.

Зовнішня схожість указаних обставин зі злочинами насамперед полягає в тому, що наслідки у вигляді фізичної, майнової або моральної шкоди, які настають від пер­ших і других проявів, збігаються (настання смерті, заподіяння тілесних ушкоджень, знищення чи пошкодження майна тощо). А це вимагає в кожному випадку ретельного дослідження обставин вчиненого діяння для його правильної правової оцінки та відповідного (такого, що базується на законі) рішення компетентного органу стосовно його правомірності або злочинності. Отже, мова йде про схожість обставин, що виключають злочинність діяння, саме зі злочинами, а не якимись іншими правопорушеннями.

Критерієм віднесення тих чи інших діянь до обставин, що виключають злочинність діяння, слід визнати правомірність дій при їх учиненні, оскільки за наявності вказаних обставин завжди відсутня протиправність діяння, а здебільшого відсутня і його суспільна небезпечність.

Таким чином, обставини, що виключають злочинність діяння, можна визначити як передбачені законом певні умови, за дотримання яких скоєно діяння, поєднане із завданням шкоди тим чи іншим інтересам, котре не розглядається як злочин з причин відсутності протиправності як однієї з ознак злочину.

2. Право на необхідну оборону є природним і невідчужуваним, абсолютним правом людини. Суть необхідної оборони, виходячи з її законодавчого визначення, полягає в право­мірному заподіянні шкоди особі, яка чинить суспільно небезпечне посягання, особою, яка реалізує ґарантоване Конституцією України право на захист інтересів, що охороняються, від суспільно небезпечних посягань. Проте це не означає, що шкода, заподіяна особі, яка вчинила посягання, може бути будь-якою, що закон немовби ставить цю особу поза законом, дозволяючи заподіювати їй будь-яку шкоду. Інтереси особи, яка вчинила посягання, теж охороняються законом: заподіяна шкода не повинна перевищувати певних меж, перетворюватися на акт помсти, самочинної розправи. Іншими словами, заподіяна шкода не має перевищувати меж необхідної оборони.

Ознаки необхідної оборони, визначені в ст. 36 КК України, характеризують:

а) мету оборони;

б) спрямованість заподіяння шкоди;

в) характер дій того, хто захищається;

г) своєчасність;

ґ) домірність оборони.

Розглядаючи питання про необхідну оборону, треба звернути увагу на постанову Пленуму Вер­ховного Суду України № 1 від 26 лютого 2002 року «Про судову практику у справах про необхідну оборону», у якій ідеться про те, що суди, вирішуючи справи цієї категорії, повинні виходити з того, що відповідно до закону кожна особа має право на необхідну оборону від суспільно небезпечного посягання незалежно від можливості уникнути посягання чи звернутися за допомогою до інших осіб або органів влади.

Згідно з ч. 1 ст. 37 КК України уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

Уявна оборона характеризується наявністю трьох ознак у їх сукупності:

а) реальне суспільно небезпечне посягання відсутнє;

б) особа помилково сприймає поведінку іншої людини за наявне посягання;

в) через помилкове сприйняття наявності посягання потерпілому заподіюється шкода.

3. У частині 1 ст. 38 КК України йдеться про те, що "не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи".

Затримання злочинця має ознаки, що характеризують:

а) мету затримання;

б) особу, яка підлягає затриманню;

в) характер дій при затриманні;

г) своєчасність затримання;

ґ) необхідність заподіяння шкоди;

д) домірність шкоди, заподіяної злочинцеві при його затриманні.

4. Частина 1 ст. 39 КК України зазначає, що не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в цій обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Ознаки діяння, що вчиняється в стані крайньої необхідності, характеризують:

а) його мету;

б) спрямованість заподіяння шкоди;

в) характер дій;

г) своєчасність заподіяння шкоди;

ґ) межі заподіяння шкоди.

5. За законом не є злочином дія чи бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, уна­слідок якого особа не могла керувати своїми вчинками (ч. 1 ст. 40 КК України).

Під фізичним примусом розуміється примушування особи до вчинення суспільно небезпечного діяння, тобто до заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам шляхом застування фізичного впливу.

Психічний примус – це погроза застосування до особи чи її близьких фізичного насильства або заподіяння шкоди іншим її правоохоронюваним інтересам, знищення чи пошкодження майна, розголошення відомостей, які ганьблять особу, тощо.

6. Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу чи розпорядження (ч. 1 ст. 41 КК України).

Під законним наказом або розпорядженням розуміється обов’язкова до виконання правомірна вимога, висунута керівником, військовим командиром чи начальником або іншою уповноваженою особою підлеглим їм особам.

Законним треба вважати наказ:

а) який відданий компетентною особою (органом);

б) у межах повноважень цієї особи;

в) із дотриманням належної форми та порядку його віддання;

г) який ґрунтується на законі чи іншому нормативному акті;

ґ) за змістом не суперечить чинному законодавству;

д) якщо вчинювані дії не пов’язані з порушенням конституційних прав і свобод людини та громадянина.

7. Не є злочином діяння (дія або бездіяльність), яке запо­діяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільної корисної мети (ч. 1 ст. 42 КК України).

Ризик визнається виправданим, якщо поставленої мети не можна було досягти в цій обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є дос­татніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам (ч. 2 ст. 42 КК України). Отже, виправданість ризику зумовлюється: а) прагненням досягти значної суспільно корисної мети (розроблення й виготовлення нових ліків, радикальне оновлення виробничої бази тощо); б) неможли­вістю досягнення поставленої мети шляхом, не поєднаним із ризиком; в) ужиття заходів, достатніх для відвернення шкоди, особою, яка допустила ризик.

8. З метою попередження та розкриття злочинної діяльності організованих груп або злочинних організацій правоохоронні органи ведуть боротьбу з організованою злочинністю, застосовуючи такий дієвий метод, як легендоване проникнення в ці структури своїх штатних працівників чи осіб, які на добровільних засадах допомагають їм у боротьбі зі злочинністю. Тому не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка, відпо­відно до чинного закону, виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі або злочинній організації з метою попередження чи розкриття їхньої злочинної діяльності.

Дата добавления: 2015-05-10