Лекція 14: Поняття множинності злочинів. Одиничний злочин

(2 год.)

Мета лекції:

- освітня: формувати в курсантів уявлення про інститут множинності злочинів, одиничний злочин, ознаки множинності, види множинності, значення інституту множинності злочинів у кримінальному праві;

- розвиваюча: закріпити знання про множинність злочинів, одиничний злочин, види множинності, значення інституту множинності злочинів у кримінальному праві;

- виховна: забезпечити всебічний розвиток у курсантів наукових переконань щодо значення інституту співучасті для кримінально-правової кваліфікації та розв’язання інших питань кримінально-правового характеру.

Міжпредметні зв’язки: теорія держави та права, адміністративне право, цивільне право, кваліфікація злочинів, кримінальний процес.

Технічні засоби навчання: мультимедійна презентація.

План:

1. Поняття та види множинності злочинів.

2. Одиничний злочин.

3. Повторність злочинів.

4. Сукупність злочинів.

5. Рецидив злочинів.

Опорні поняття: множинність злочинів; повторність злочинів; сукупність злочинів; рецидив злочинів; одиничний злочин; триваючий злочин; продовжуваний злочин; складений злочин; тотожні й однорідні види повторності; ідеальна та реальна сукупність злочинів; загальний і спеціальний рецидив; пенітенціарний рецидив; рецидив тяжких та особливо тяжких злочинів.

1. У деяких випадках суб’єкт злочину скоює не один, а два чи більше злочинів, що, у свою чергу, є більш суспільно небезпечним, свідчить про антисоціальні погляди особи, впливає на кваліфікацію діянь і призначення покарання.

Під множинністю злочинів розуміється скоєння суб’єктом злочину двох або більше злочинів, які тягнуть за собою кримінальну відповідальність. Необхідно зазначити, що множинність злочинів відсутня, коли особа скоює злочин після звільнення її від кримінальної відповідальності (наприклад у зв’язку з дійовим каяттям, примиренням винного з потерпілим, з інших підстав).

Як соціально-правове поняття множинність злочинів характеризується специфічними ознаками, розгляд яких дасть змогу більш докладно розкрити її суть. Такими ознаками є:

1) складовими множинності злочинів визнаються не будь-які правопорушення, а саме злочини – діяння, які тягнуть за собою кримінальну відповідальність. Тому не утворюють множинності:

- поєднання у поведінці особи злочину і іншого правопорушення (адміністративного, дисциплінарного тощо);

- суспільно небезпечні діяння неосудних та осіб, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність;

- діяння, лише поєднання (а точніше – повторення) яких утворює той чи інший злочин. У ст. ст. 116, 120, 390, 434 КК терміни “систематично” і “неодноразово” не позначають множинність злочинів, а використовуються для описання об’єктивної сторони відповідного одиничного злочину;

2) елементами множинності виступають одиничні злочини – умисні або необережні, прості або ускладнені, закінчені або незакінчені, вчинені одноособово або у співучасті. Необхідно однак, щоб кожен із них:

- становив собою самостійний склад злочину;

- не виступав як складова іншого злочину;

- підлягав самостійній кримінально-правовій оцінці.

3) множинність передбачає відсутність матеріально-правових і процесуальних перешкод для визнання окремих злочинів елементами (складовими) множинності злочинів. Однією з таких перешкод є те, що особу за вчинення злочину за підставами, передбаченими законом (див. розділ 15 підручника), було звільнено від кримінальної відповідальності. Так, ч. 4 ст. 32 КК прямо передбачає, що повторність злочинів відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом. Згідно з ч. 1 ст. 33 КК при вирішенні питання про наявність сукупності злочинів не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.

Відповідно до ст. 35 КК повторність, сукупність і рецидив злочинів як найбільш розповсюджені (типові) форми множинності злочинів враховуються при вирішенні низки кримінально-правових питань, а саме при: кваліфікації злочинів (так, в Особливій частині КК повторність і рецидив нерідко фігурують як кваліфікуючі або особливо кваліфікуючі ознаки окремих злочинів); призначенні покарання (наприклад, ст. 70 КК встановлює особливий порядок призначення покарання за сукупністю злочинів); звільненні від кримінальної відповідальності (повторність, сукупність і рецидив у ряді випадків виключають звільнення від кримінальної відповідальності, а так само впливають на перебіг строків давності тощо); звільненні від покарання (відповідні кримінально-правові наслідки множинності злочинів зафіксовані, зокрема, у ст.ст. 75, 78, 79–83 КК).

2. Одиничний злочин є складовим елементом множинності злочинів, і трактується як таке діяння, яке містить склад одного злочину та кваліфікується за однією статтею чи її частиною.

За складністю внутрішньої структури одиничні злочини поділяються на одиничні прості й одиничні ускладнені злочини.

Одиничний простий злочин характеризується наявністю або одного діяння (у злочинах з формальним складом), або одного діяння й одного наслідку (у злочинах з матеріальним складом).

Одиничні ускладнені злочини характеризуються складнішими об'єктивними та суб'єктивними характеристиками й залежно від них поділяються на: а) продовжувані; б) триваючі; в) злочини, що кваліфікуються за наслідками; г) складені.

Продовжуваними визнаються злочини, які складаються з низки тотожних злочинних діянь, об'єднаних єдиним умислом і єдиною злочинною метою, які в сукупності утворюють одиничний злочин.

Триваючими визнаються злочини, які розпочинаються вчиненням діяння, передбаченого нормою Особливої частини КК України, та існують у реальності протягом не­визначеного часу, будучи пов'язаними з невиконанням винним обов'язків, покладених на нього законом під страхом застосування кримінального покарання.

До злочинів, що кваліфікуються за наслідками, належать злочини, які в структурі безпосереднього об'єкта злочину мають і безпосередній додатковий об'єкт злочину.

Складений злочин – це злочин, який утворюється шляхом вчи­нення кількох різнорідних діянь, кожне з яких утворює самостійний склад злочину.

3. Із законодавчого визначення повторності злочинів (ст. 32 КК) випливає, що цю форму множинності можуть утворювати:

1) злочини, передбачені однією і тією самою статтею (частиною статті) Особливої частини КК (тотожні злочини), – незалежно від того, чи передбачено їх повторність в Особливій частині КК;

2) злочини, передбачені різними статтями КК, – у випадках, вказаних в Особливій частині КК (однорідні злочини).

Повторність злочинів, яка впливає і на кваліфікацію, і на призначення покарання, з огляду на пряму вказівку законодавця (ч. 2 ст. 32 КК), треба відмежовувати від продовжуваного злочину як різновиду ускладненого одиничного злочину.

Та обставина, чи була засуджена особа за один або кілька тотожних (однорідних) злочинів, не впливає на здатність останніх бути елементами повторності. Наприклад, передбачений ст. 289 КК злочин визнається вчиненим повторно як тоді, коли його вчинила особа, яка за раніше скоєне незаконне заволодіння транспортним засобом не засуджувалась, так і в тому разі, коли цей злочин вчинив той, хто має судимість за ст. 289 КК. При цьому в юридичній літературі залежно від того, чи було засуджено особу за попередній злочин на момент вчинення нового злочину, традиційно розрізняють повторність, не пов’язану із засудженням (так звана фактична повторність), і повторність, пов’язану із засудженням.

4. Із ч. 1 ст. 33 КК України випливають специфічні ознаки сукупності злочинів як форми множинності:

1) вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК;

2) відсутність засудження за жоден із цих злочинів на момент вчинення останнього із них.

Згідно з ч. 2 ст. 33 КК кожен із злочинів, що утворюють сукупність, підлягає окремій кваліфікації, і це має знаходити своє відображення як у формулі кваліфікації, так і в межах юридичного формулювання обвинувачення.

З огляду на сказане, сукупність злочинів треба відрізняти від конкуренції кримінально-правових норм, за якої один злочин одночасно містить ознаки двох або більше складів злочинів та охоплюється кількома кримінально-правовими заборонами. За наявності конкуренції, коли оцінюється один злочин, одночасне застосування кількох кримінально-правових норм неприпустиме.

Натомість для сукупності злочинів характерним є те, що жодна із заборон не охоплює вчинене (два і більше злочини) повністю – воно може отримати належну кримінально-правову оцінку лише шляхом застосування кількох статей Особливої частини КК.

5. Із законодавчого визначення рецидиву злочинів (ст. 34 КК) випливають такі ознаки цієї форми множинності: 1) всі злочини (два або більше) у межах рецидиву є умисними (такими вважаються і злочини з подвійною (змішаною) формою вини); 2) злочини, які утворюють рецидив, вчиняються у різний час, тобто відокремлені один від одного певним проміжком часу (не має значення – коротким або тривалим); 3) на момент вчинення нового злочину (злочинів) особа має судимість за попередній злочин (злочини).

Рецидив вважається найбільш небезпечною формою множинності злочинів: вчинення нового умисного злочину за наявності непогашеної або незнятої судимості за попередній умисний злочин означає, що особа проігнорувала попередження держави про необхідність законослухняної поведінки, зафіксоване у раніше постановленому обвинувальному вироку. Рецидив може свідчити про стійку антисоціальну спрямованість особи, її прагнення займатись вчиненням злочинів на професійній основі, виступаючи при цьому носієм специфічних злочинних звичаїв і психології і пропагуючи кримінальну субкультуру. Водночас слід враховувати, що різним видам рецидиву законодавцем надається неоднакове правове значення.

Лекція 15: Поняття, система та правова природа обставин,

Дата добавления: 2015-05-10