Діагностіка інтелекту

Загальна характеристика тестів інтелекту. Історія становлення. Шкала розумового розвитку Біне-Сімона та Станфорд-Біне. Діагностичне призначення тестів інтелекту. Класифікація тестів інтелекту.

Перш за все почалося тестування інтелекту. Френсіс Гальтон наприкінці ХІХ століття поклав початок тестуванню. Розробив значну кількість простих тестів сенсорного розрізняння, і думав, що вони можуть служити засобом оцінки інтелекту людини. Першим застосував оцінювальні шкали, анкетування й техніку вільних асоціацій. Почав розробляти методи математичної статистики. Зокрема Ф. Гальтон створив серію з 17 тестів і пропонував відвідувачам своєї лабораторії, що була розташована на виставці, за невелику плату протестуватися за фізіологічними і психічними властивостями. За повною програмою він протестував 9337 людей віком від 5 до 80 років. Для обробки такого масиву даних знадобилося розробити матиматико-статистичні процедури, чим він теж успішно займався. Джеймс Кеттел в 1890 році ввів термін “розумовий тест”, але його тести також вимірювали сенсорні, моторні й прості перцептивные процеси. Перевірка їхніх результатів показала слабку погодженість результатів тестів між собою, а також їхню невідповідність зовнішнім критеріям - оцінкам вчителів й академічній успішності учнів. Е. Крепелін (1895 р.) створив велику серію тестів для вимірювання практичних ефектів пам'яті, стомлюваності, відволікаємості за допомогою елементарних арифметичних операцій. Г. Еббінгауз (1897 р.) пред'являв школярам тести арифметичного лічення, обсягу пам'яті й завершення речень. Тест на завершення речень був єдиним, що відповідав навчальним досягненням дітей.

А. Біне (1905 р.) створив першу реальну шкалу інтелекту з 30 завдань зростаючої труднощі. Хоча сенсорні й перцептивні тести теж були включені, більшу частину тесту займав вербальний матеріал, а саме, задачі здатності до судження, розуміння й міркування. В 1908 році тест був удосконалений. Він розрахований на дітей від 3 до 13 років. Показник дитини по тесту виражав розумовий рівень, що відповідає віку нормальних дітей, чиє виконання було таким же. В 1911 році був створений третій варіант – тест “Біне-Симона”. У Станфордському університеті в 1916 р. (США) був розроблений найбільш удалий варіант переробки цього тесту за назвою шкали Станфорд-Біне. У ньому вперше був використаний коефіцієнт інтелекту IQ, як відношення між розумовим і фактичним віком.

Тест інтелекту А. Біне допускає лише індивідуальне дослідження. Поява тестів для групового тестування була викликана потребами американської армії під час першої світової війни. Для цього А.Отіс запропонував закриті завдання – завдання з готовими варіантами відповідей. Так були розроблені тести групового обстеження «армійський альфа» і «армійський бета», де вперше були використані різні об'єктивні завдання із множинним вибором відповідей.

В 20-х роках стало зрозумілим, що більшість створених тестів інтелекту, є тестами здатності до навчання. Так з'явилося поняття тестів здатностей. Тести спеціальних (професіональних) здатностей розроблялися для використання в профорієнтації.

Розвиток психодиагностики із самого початку найтіснішим образом пов'язаний з розробкою й удосконалюванням математико-статистичного апарата, і, насамперед, кореляційного й факторного аналізу. Появі факторного аналізу зобов'язана розробка комплексних батарей здатностей (після 1945 р.). Удосконалення шкільних іспитів привело до появи тестів досягнень - Е.Л. Торндайк – 1904 р. З 1923 р. з’явилися батареї здібностей і досягнень – перша Стенфордська батарея здібностей SAT (Sholastic Assesment Test – Келлі, Рач, Тёрмен) – за її результатами і зараз приймають студентів до Принстону, Гарварду, Йелю, та батарея досягнень ACT, за нею приймають до менш престижних учбових закладів. К 30-му року в провідних країнах світу було визнано, що описові іспити у порівнянні з тестами не лише віднімають більше часу на аналіз, але й надають менш надійні результати.

В 50-х роках з’явилися перші тести креативності – тести для вимірювання творчих здібностей особистості. До їх розробки спонукало відкриття невідповідності між успішністю виконання традиційних тестів інтелекту і творчими здібностями. Підходи до вимірювання здатності продукувати нові ідеї, знаходити нестандартні способи розв’язання проблемних завдань були запропоновані Л.Терстоуном, Дж. Гілфордом (1954) і Е. Торрансом (1962). Пізніше нові тести креативності були запропоновані Джонсоном і Ф. Вільямсом (1980). Розвиток виявлення і вимірювання креативності поступово становиться одним з основних напрямків закордонної психодіагностики. Його особливості полягають в тому, що креативність включає не лише когнітивні, але й особистісні характеристики психіки людини.

Тести інтелекту або тести загальних здібностей призначені для вимірювання рівня інтелектуального розвитку людини. Поняття інтелекту ще з часів перших інтелектуальних тестів зазнавало різні зміни з боку підходів до тестування інтелекту як психічної реальності. Ще в 20-х роках ХХ століття виникла кризоваситуація в психології інтелекту. Постало питання про існування терміну «інтелект» у статусі психологічної категорії.

Інтелект традиційно досліджувався в рамках двох основних напрямків тестологіческого та експериментально-логічного.

Суть тестологіческого напряму полягає в тому, що під інтелектом розуміється те, що вимірюють тести інтелекту, а саме сукупність пізнавальних здібностей.

Криза в цьому напрямку полягає в тому, що поняття «інтелект» було підмінене поняттям «здатність до навчання». Неотестологіческіе теорії інтелекту визнають IQ-концепцію, де за IQ стоять внутрішні когнітивні процеси: сприйняття, пам'ять, мислення і т.д.

Експериментально-психологічний напрямок, як реакція на неконструктивність тестологических теорій, представлена теоріями Ж. Піаже (ідея генетичного пояснення інтелекту на основі врахування закономірностей його онтогенетичного розвитку) і Л. С. Виготського (вплив соціально-культурних факторів на розвиток інтелекту). Крім вищеназваних існує структурний підхід до дослідження інтелекту, як приклад вітчизняного дослідження, спрямованого на вивчення інтелекту як психічної реальності. Отримані за допомогою тестів інтелекту результати виражаються кількісно у вигляді коефіцієнта інтелекту (IQ).

Отже, під інтелектом, як об'єктом вимірювання, в психодіагностики розуміється структура пізнавальних властивостей людини, що виникає на основі спадково закріплених задатків формується у взаємодії з ними.

Ще в 1905 році Альфред Біне за дорученням міністерства освіти Франції розробив методики, за допомогою яких можна вимірювати рівень розумового розвитку дитини. Для кожного віку підбиралися свої завдання, які могли вирішити 80-90% дітей з вибірки в 300 дітей даного віку. Дітям до шести років пропонувалося за 4 завдання, а старше шести років - 6 завдань. Показником інтелекту в шкалах Біне був розумовий вік, який визначався по успішності виконання тестових завдань. Випробування починалося з виконання завдань, відповідних хронологічним віком дитини, якщо він справлявся зі всіма завданнями, йому пропонувалися завдання для більш старшого віку (якщо він вирішував не всі з них, то випробування припинялося). Максимальний вік, всі завдання якого вирішувалися випробуваним, є його базовим розумовою віком. Наприклад, якщо дитина вирішила всі завдання для 7 років і два завдання для 8 років, то його базовий вік дорівнює 7, кожне додатково виконане завдання оцінюється числом «розумових місяців» (кожне завдання відповідає двох місяців, оскільки 6 завдань одно 12 місяців), отже, розумовий вік дитини становить 7 років 4 місяці. Розбіжність розумового і хронологічного віку вважалося показником або розумової відсталості (якщо розумовий вік менше хронологічного), любо обдарованості (якщо розумовий вік більше хронологічного).

Американський вчений Термен (працював у Стенфордському університеті) удосконалив тест Біне, виникла шкала Стенфорд-Біне, в якій став використовуватися такий показник, як коефіцієнт інтелектуальності, що представляє собою приватне, приходило при розподілі розумового віку на хронологічний, і помножена на 100. «Коефіцієнт інтелектуальності», скорочено позначається IQ, дозволяє співвіднести рівень інтелектуальних можливостей індивіда з середніми показниками його вікової та професійної групи. Можна порівнювати розумовий розвиток дитини з можливостями його ровесників.

Середнє значення IQ (розумовий вік відповідає хронологічним) відповідає 100 балам, найнижчі значення можуть наближатися до нуля, найвищі - до 200.Стандартне (тобто середнє для всіх груп) відхилення - 16 балів в кожну сторону. У кожної третьої людини IQ знаходиться між 84-100 балами, і така ж частка осіб (34%) з показником від 100 до 116 балів. Таким чином, це основна маса (68%) і вважається людьми із середнім інтелектом. Дві інші групи (по 16% у кожній), результати яких відповідають крайнім показниками шкали, розглядаються як розумово відсталі (люди з IQ від 10 до 84) і мають високі (вище середнього) інтелектуальними здібностями (IQ від 116 до 180). Якщо результат дитини вище тестової норми, більше 116, то дитина вважається інтелектуально обдарованим.

Тести інтелекту представляють собою сукупність методик, утворених в рамках об'єктивного діагностичного підходу. Вони призначені для вимірювання рівня інтелектуального розвитку і є одним з найбільш поширених в психодіагностики. Тести інтелекту - стандартизовані методики, спрямовані на вимірювання загального рівня здатності індивіда до розв'язання широкого класу розумових завдань.

Прояви інтелекту різноманітні, але їм властиве те загальне, що дозволяє відрізняти їх від інших особливостей поведінки. Цим спільним є залучення в будь-який інтелектуальний акт мислення, пам'яті, уяви, всіх тих психічних функцій, які забезпечують пізнання навколишнього світу. Відповідно під інтелектом як об'єктом вимірювання маються на увазі не будь-які прояви індивідуальності, а перш за все ті, які мають відношення до пізнавальним властивостям та особливостям.

Тести інтелекту застосовуються в різних сферах суспільної практики не тільки для діагностики, але і для наукових досліджень. Ці тести є гарним діагностичним засобом і окрім аналізу структури інтелекту дозволяють визначати прогноз успіху респондентів у певних видах діяльності, наприклад, успішність у професійній та навчальної діяльності.

Головне завдання психодиагноста при застосуванні тестів інтелекту - переклад одержуваної об'єктивної діагностичної інформації на мову споживача. Без цього отримана інформація може виявитися неефективною або шкідливою [Глуханюк 2005: 64].

У шкільній практиці застосовується спеціальний шкільний тест розумового розвитку (ШТУР). Він призначений для діагностики рівня інтелектуального розвитку учнів 6 - 8 класу.

ШТУР складається з шести субтестів:

1. обізнаність (2 субтеста);

2. аналогії (1);

3. класифікація (1);

4. узагальнення (1);

5. числові ряди (1).

До їх складу входять завдання, типові за формою для більшості вербальних тестів інтелекту. Включені до них завдання складалися на базі відомостей, отриманих в ході психологічного аналізу навчальних програм і підручників 6 - 7 класів загальноосвітньої школи. Поняття, що використовуються в завданнях, підібрані за основним циклам навчальних дисциплін: природному, гуманітарному та фізико-математичному. ШТУР орієнтований на соціальний норматив, який зафіксований змістом шкільної програми.

Практичне використання тесту показало його достатню ефективність для діагностики рівня інтелектуального розвитку учнів середнього шкільного віку [Шевандрин 2003: 119].

Таким чином, інтелект відносно самостійна, динамічна структура пізнавальних властивостей особистості, яка виникає на основі спадково закріплених (і уроджених) задатків, що формується у взаємозв'язку з ними. Він виявляється в діяльності, обумовленої культурно-історичними умовами, забезпечує адекватну взаємодію з навколишньою дійсністю, її спрямоване перетворення.

У вітчизняних дослідженнях накопичено певний досвід використання найбільш відомих тестів інтелекту, що свідчать про їх практичної цінності вдиференціальної діагностики розумової відсталості, затримок психічного розвитку дітей, в судово-психологічної експертизи підлітків.

Дата добавления: 2015-05-22