Модифікації діалектики в сучасних філософських доктринах

Філософія XX століття - діалектичних пошуків. Виникають некласичні концепції діалектики: екзистенціальна діалектика (Ясперс, Сартр), діалектична теологія (теологія кризи) (Барт, Тілліх), діалектика російського „конкретного ідеалізму” (С.Л. Франк, П.О. Флоренський), „негативна діалектика” (Адорно, Маркузе).

Діалектична теологія склалася в 20-30-х роках XX століття. Початок - швейцарський теолог К. Барт „Послання до римлян”; розвинута протестантськими теологами: Бруннер, Бультмон, Тілліх, Нібур. Головна антропологічна антиномія - в зіткненні в людині божественного і гріховного. Бог несумірний з людиною, хоч остання і являє собою творіння та образ божий. Водночас він судія і недосяжний ідеал людини. Ця несумісність породжує в людині неспокій, а потім і страх. Діалектична теологія фіксує суперечності людського буття в трагічному світлі, тобто такі, які неможливо вирішити.

Екзистенціальнадіалектика - початок XIX ст. - К’єркегор. Його „якісна діалектика”, або „діалектика парадоксу”, відбивала суперечності екзистенціального мислення - мислення, яке не пускав примирення протилежностей. Несумісність скінченого і нескінченого. Породжує „парадокс”. Екзистенціальна діалектика є вкрай є ірраціоналістична, і у Яс перса вона протистоїть раціональному мисленню. Екзистенціальна діалектика фіксує увагу на суперечностях самого людського існування без вирішення їх, а тому набуває трагічності, що виявляється у негативнійдіалектиці. Адорно, Маркізе. В книзі Адорно „ негативна діалектика ” констатує тотальний антаганізм сучасного суспільства, в цьому пригнічується людська сутність. Відчуження має загальний характер і тому подолати його важко.

„ Негативна діалектика ” - саморуйнування поняття, логічності, розумності, понятійного мислення, яке розпадається, як данина традиції Буржуазного Просвітництва.

Філософ, православний богослов Флоренський запропонував діалектику „конкретного ідеалізму”. Висхідний пункт - ідея тотального антиномізму, яка тлумачиться як неминуче і внутрішньо зумовлена суперечливість буття і свідомості.

Основна постанова „ конкретної діалектики ” - розхитати звичайні уявлення просвіт і ствердити точку зору на об’єкт і на думку про об’єкт як такі, що встановлюються („змінні”). Є верховна істина, що виправдовує існування і призначення діалектики. Ця істина постулюється не самого діалектичного, вона покладається актом релігійної віри як незаперечна догма. Гарантом її достовірності є християнсько-православна Церква

Дата добавления: 2015-05-08