Основні концепції марксизму 20 ст

К.Маркс створив економічну теорію капіталістичного способу виробництва, але не залишив узагальнюючого викладу історичного матеріалізму. Частково це завдання вирішив Ф.Енгельс в «Анти-Дюрінгу», по можливості даючи відповіді на питання нового етапу розвитку робітничого руху.

Найближчі послідовники Маркса і Енгельса (А.Лабріола,Ф.Мерінг, К.Каутський, Г.Плеханов) в основному займалися проблемою систематизації,узагальнення і пропаганди марксизму.

Становлення наступного покоління марксистів проходило в обстановці,коли європейський капіталізм скочувався в безодню першої світової війни (В.Ленін, Р. Люксембург, Л. Троцький, О.Бауер, М.Бухарін). На перше місце вийшли питання практики,які зумовили необхідність розвитку марксизму з урахуванням нової соціально- економічної реальності.

Праці Маркса практично вперше почали піддаватися професійній критиці (праці Бем-Баберка, Т.Массарика, С.Прокоповича, та ін).

Поряд з розвитком економічної теорії марксизму формувалась і його політична теорія з акцентом уваги на питання влади, стратегії і тактики пролетарського руху. Розвиток її пов‘язаний насамперед з діяльністю В.І.Леніна. Ленін значну увагу приділив філ-ії марксизму, розглядаючи її як методологію розв‘язання практичних завдань суспільного розвитку. Основна філ-ка праця Леніна - «Матеріалізм і емпіриокритизм» (1909), у якій він розглядає теорію пізнання марксизму, протиставивши суб‘єктивізмові і агностицизмові ідею про пізнання як діалектичне відображення дійсності.

У “Філософських зошитах ” Ленін продовжує розробляти гносеологічні проблеми. Перетворивши діалектику на об‘єкт спеціального дослідження, він висуває і обгрунтовує ідею про єдність діалектики, логіки і гносеології, що дало йому змогу поставити питання про співвідношення об‘єктивного і суб‘єктивного у пізнанні. Ці положення стали методологічною базою дослідження нового етапу суспільного розвитку в книзі “Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму”.

К.Маркс вбачав своє завдання в тому, щоб здійснити реформу суспільної свідомості, пояснити світові його власні дії та наслідки цієї діяльності. В. І Ленін же поставив перед собою мету втілити теорію марксизму в практику соціальної революції і соціалістичного будівництва. Для нього революція – це обов‘язкова зміна капіталізму на соціалізм шляхом докорінної ломки суспільного буття і суспільної свідомості, а також вирішенням питання про політичну організацію майбутнього суспільства. Першим кроком пролетарської держави має бути перетворення приватнокапіталістичної власності на державну. Практичне втілення цього положення марксизму створила основу “адміністративного соціалізму” з усіма його вадами.

Ленін віддає вже перевагу не державному соціалізму, а самоврядному соціалізмові як системі, що сама організується, переконавшись на практиці “воєнного комунізму”, що держава може виступати не тільки системою забезпечення життєдіяльності людей, скільки системою самозабезпечення (задоволення потреб та інтересів чиновників).

Перші кроки соціалістичного будівництва продемонстрували і низький рівень розвитку продуктивних сил, і недосконалість виробничих відносин. Вихід з цієї ситуації Ленін вбачав у новій економічній політиці на основі справжньої культурної революції, яка мала забезпечити людське в людині. Ідея культурної революції і соціалізму як суспільства культурних кооператорів проймає всі останні статті Леніна.

Після смерті основоположників поч.-ся канонізація марксизму (відоме положення Леніна: “Вчення Маркса всесильне, тому що правильне”). Такий підхід відносив марксизм до рангу абсолютної істини і виводив його з поля критики.

Помилки вождя пролетаріату також були віднесені до рангу непохитних істин. Місце критики зайняла апологетика, місце творчості – імітація її.

Політична економія перетворилася на апологію думки про загниваючий і вмираючий капіталізм, науковий комунізм став різновидом міфотворчості.

Філософія розглядалась не як галузь культури (одне з її облич), а як форма вираження класового інтересу. В ній вбачалося в основному тільки втілення ідеологічних настанов партії.

Після виходу друком нарису Й.Сталіна “Про діалектичний та історичний матеріалізм” (1938), який увійшов до “Короткого курсу історії ВКП(б)”, філософію було перетворено на ідеологічного кийка. Вітчизняна філософія розглядалась як історія становлення і торжества матеріалізму, де ідеалізмові з самого початку відводилась роль бути об‘єктом поверхової критики.

“Відлига 50-их років”. Перед філософією відкрилися нові перспективи. Різко розширилось коло проблематики. Особлива увага приділялася розробці питання діалектики об‘єктивного і суб‘єктивного в суспільному розвитку. Значна увага приділялася проблемам логіки і методології, теорії пізнання; в поле зору філософів потрапили відносини в системі “людина – суспільство-природа”.

Попит мали в основному догматизм і апологетика “розвинутого соціалізму”. Почала домінувати тільки одна проблема – як зробити досконале ще досконалішим. Очевидно, цим пояснюється анонімність філософії, що склалася в той час: відсутність систем, суцільне цитування класиків марксизму, колективний характер робіт, виконуваних на соціальне замовлення.

У Східній Європі за радянським зразком формувався “соціалістичний табір”, а в західній частині світу капіталізм, подолавши свої класичні форми, пережив фазу свого найбільшого піднесення і процвітання.

У рамках зах. марксизму можна виділити 2 покоління:

1) Д.Лукач, К.Корш, А.Грамші, В,Беньямін, Г.Маркузе. Їхню творчість визначили 1-а світова війна і революція в Росії. Перші три заснув. зах. марксизм.

2) А.Лефевр, Т.Адорно, Ж.Сартр: світогляд формувався в період утвердження фашизму. Це зумовило відхід інтелектуалів від класу, інтереси якого вони намагалися відобразити. (н-д, відхід від занять „історичним матеріалізмом” до занять „соціальною філософією” М. Хоркхмайєр, Адорно –в Німеччині і США). Франція, Італія: політична лояльність представників неомарксизму не мала зв’язку з їхньою інтелект. діяльністю.

Майже всі представники зах-го марксизму за теорет джерело взяли „Філософ.-Економ. рукописи 1844 р.” (Лукач, Сартр, Маркузе).

Нині, коли капіталізм продемонстрував здатність адаптуватися до мінливих умов, а буд.-во соціалізму перетв-ся на акт дискредитації мар-му, зах. мар- м відхилився в бік сучас-ї бурж-ї культури з орієнтирами на філ-ю ідеалізму.

Робляться спроби синтезувати марксизм і гегельянство, марксизм і екзистенціалізм, м-м і фрейдизм.

Ще ода хар-ка зах. мар-му – відсутність внутр-го діалогу., ігнорування поглядів інших авторів і взаємна нетолерантність заставляють сумніватися в цілісності зах-го мар-му.

Іншою точкою зору стала проблема суп-ва і природи, сус-ва і людини. Зах-й мар-м демонструє розчарування в розв’язанні цієї проблеми. Хоркхмайєр, Адорно: сумнів-ся в думці про підкорення людиною природи і встановл. „царства свободи”, Сартр: Бюрократизм сус-ва безсмертний.

Т.ч. в традиції зах мар-му переважають праці методологічного хар-ру, основне дослідне поле – культура, його рефрен – невпевненість та розчарування.

Дата добавления: 2015-05-08