Форми і способи буття філософії

Центральне місце в багатьох філос. вченнях минулого і сьогодення займає категорія буття. Проблема буття розробляється вже в філософії Стародавньої Греції. Перші філос. концепції були запропоновані Гераклітом і Демокрітом, Платоном. На думку Парменіда світ ділиться на дві частини: мінливу і текучу, яка сприймається органами чуття людини і вічну, незмінну, яка пізнається (сприймається) тільки розумом. Протилежний погляд на цю проблему знаходимо у Геракліта, який під буттям розуміє чуттєво-сприйнятливий матеріальний світ.. друге рішенння проблеми було представлено Демокрітом. Він зіставляє буття з простим, розуміючи під останнім атом як найменшу неподільну фізичну частинку. Демокріт признає кількість буття, оскільки признає існування великої кількості атомів. Ідеї Парменіда отримали розвиток в концепції буття Платона. Він рахував, що буття є те, вічне і незмінне, що може бути пізнане лише розумом. Визначаючи, як і Демокріт, кількісність буття, Платон розглядає його як ідеальне безтілесне утворення – ідею. Погляди стародавніх мислителів на проблему буття, як бачимо, специфічні. Але, не дивлячись на явні відмінності, в них є і спільні моменти. Так, всі філософи в своїх вченнях розграничують буття і небуття. Свої вчення про світ вони намагаються побудувати, спираючись на ці категорії.

Нові концепції буття формуються в XVII-XVIII ст., в період бурхливого розвитку науки, техніки і матеріального виробництва. Буття розглядається як фізична реальність, яка протистоїть людині. Такий підхід до вирішення проблеми приводить до висновку про те, що буття протистоїть і передує знанням. Більше того, духовний світ людини, його свідомість і діяльність виключається матеріалізмом цього періоду зовсім

Виникнення філософія покладає початок її буттю. Реальна філософія живе сполученням філософських ідей різних часів і різних кінців світу; це реальне здій. філософської думки, це багатоманітне буття філософських ідей. Головний спосіб буття філософії в культурі – це діалог логосу і міфа.

Логос – об’єктивний закон, чітке знання, сповнене змістом. Такий спосіб походження філософії називають епістемним (гр.- „епістема” – знання) прагнення передусім логічно відтворити світ і людину в ньому шляхом упорядкування наявного знання. Це вчення Аристотеля, Ф. Аквінського, Е. Канта, Гегеля, школа позитивізму ХХ століття. У них філософська думка спрямована на упорядкування дійсності, орієнтується на знання наукового типу.

Філософія – акт культурного сходження, подолання міфу, софійнийспосіббуття: Платон, Августин, Кіркегор, Ніцше. Для них філософські знання – це універсальний засіб самовизнання й само піднесення людини.

Софійнафілософія здатна висловлення практично нескінченної смислової глибини.

Епістемнафілософія – відіграє упорядковуючу, організуючу роль.

Найпростіша форма буття філософії – філософськаідея. Це певне поєднання одним смислом деякого шеренгу понять „цеглинка”, „клітинка”(„Світ матеріальний”, „Свобода передує буттю”).

Розгортання цієї ідеї, обґрунтоване – перетворюється на філософськевчення.

Ідейна спільність філософських с-м в межах певної традиції називається філософськоюшколою. (сократична, школи Платона і Аристотеля)

Головна найширша форма буття філософії – філософськатечія. В ній стверджується спільність деяких вихідних комплексів ідей і способів їх розгортання у філософському знанні (позитивізм, екзистенціалізм).

Найзагальніша форма буття філософії – філософськийнапрямок, певна смислова єдність, яка забезпечується спільністю деяких небагатьох принципів світорозуміння (матеріалізм та ідеалізм).

Поняття філософська культура виступає, як виявлення реального буття філософії в духовному житті суспільства і людини. Філософська культура – сукупність всіх умов, передумов становлення вираження і розвитку філософського мислення, а також рівень потреб у філософському знанні його продукувані та на поширення. Виражає конкретність існування філософії,що виступає через систему продукування розвитку і донесення філософських ідей. В центрі уваги філософської культури- людина, як реальний субєкт творчості і одночасно представник певної культури. В рамках філософської культури виражається національна своєрідність філософських ідей Чижевський.(1. у формі вияву філосовської думки, 2. у темах і методах філософування, 3. у способах побудови філософських знань.)

Для буденної свідомості поняття “буття” констатує існування різноманітних процесів і явищ (людей, ідей, предметів). Існувати — означає мати визначеність і бути зафіксованим у думці.

Буття як філософська категорія вимогає усвідомлення сутності, засад існування, тобто відповіді на питання: що означає або що таке “існувати”, “бути”? Які особливості буття різних класів явищ (перш за все “людського існування”)?

Оцінка буття задає основні напрямки орієнтації людини у світі, які виражені позиціями філософії буття і філософії свободи.

Філософія буття визнає наявність буття, тобто обґрунтовує залежність людського існування від одвічної, нескінченої реальності (Бог, Космічний Розум, Дух, матерія).

Філософія свободи оголошує людське існування автономним, самодостатнім, яке не потребує допомоги одвічної реальності. Вона доводить, що людина сама творить себе та історію.

Філософське розуміння проблеми буття історично змінювалося: в античну філософію цю проблем увів Праменід (V-IV ст.. до н.е.). В його тлумаченні буття — це Абсолютна Думка (Божество, Доля), яка упорядковує світ, забезпечує йому сталість і надійність;

в середньовічній філософії справжнім буттям є Бог — творець світу і людини;

у філософії епохи Відродження буття ототожнювалось з природою;

у філософії Нового часу людське буття оголошувалось суб’єктивним, залежним від свідомості і буття самої людини (Р. Декарт: “Я мислю, отже, я існую”). Філософія буття поступається в цей час місцем філософії свободи;

в марксистській філософії буття позначає реальність, яка існує об’єктивно, поза і незалежно від свідомості людини;

у сучасній західній філософії визначальним залишається суб’єктивне розуміння буття: в філософії життя буття — це біологічне життя в його розвиткові; в екзистенціалізмі справжнім буттям є людина, для постмодерну сенс життя розкривається у спілкуванні людей.

Філософи, які визнають реальність буття, по-різному інтерпретують його сутність. Вчення, які стверджують первинність і справжність трансцендентного (потойбічного) буття (Бога, Абсолютної Ідеї, Логосу) називаються ідеалістичними.

Вчення, які визнають єдино існуючим зовнішній світ, який чуттєво сприймається людьми, виражають матеріалістичну тенденцію в філософії.

Буття по різному характеризується і в залежності від розуміння його стану. Вже антична філософія задає основні варіанти такого розуміння:

Парменід характеризував буття як дещо одвічне, стійке, нерухоме, яке знаходиться за світом кінцевих речей і явищ. Тривалий час у філософії панувало саме таке розуміння буття.

Геракліт вважав буття таким, яке безупинно змінюється, розвивається. Ця позиція була близькою до філософії марксизму, а зараз її відстоює філософія постмодерну.

Платон стверджував існування “світу ідей” і “світу речей”. Справжнє буття, за його думкою, має одвічний, незмінний “світ ідей”. Мінливий “світ речей” він відмовлявся вважати буттям і називав його світом становлення.

Філософська матеріалістична традиція виділяє наступні основні взаємопов’язані форми буття:

Буття природного, яке проявляється як:

а) “перша природа”, тобто об’єктивна реальність, яка існує поза і незалежно від суспільства; сукупність природних умов існування людського суспільства;

б) “друга природа” — сукупність штучних матеріальних умов існування суспільства, тобто речей і явищ, створених людиною в процесі перетворення “першої природи”.

Буття соціального — система суспільних процесів, яка створюється різноманітними відносинами, які виникають між людьми у перебігу їхньої діяльності (на виробництві, у побуті, родині, державі тощо) і пов’язує індивідів та їхні розрізнені дії в єдине ціле.

Буття людини — це система її багатоманітних зв’язків із усім оточуючим. Буття людини перш за все виражається: природною основою, суспільними відносинами, активною трудовою діяльністю, психікою і духовністю.

Буття духовного охоплює процеси свідомості та несвідомого, включаючи інформацію, яка зберігається в природних і штучних мовах. Духовне функціонує у двох основних взаємопов’язаних проявах:

а) як свідомість індивіда — потік унікальних переживань, вражень, думок, переконань, ціннісних установок окремої людини;

б) як продукт духовного обміну людей, відносно незалежний від індивідів. Він втілений в суспільно значущих відносно стійких духовних утвореннях (наукових ідеях і теоріях, моральних нормах, правилах спілкування та ін.), зафіксованих у наукових працях, літературі, в творах мистецтва тощо.

… Бытие — это ни какая не вещь, следовательно, бытие не будет ничем временным, но при этом бытие все же определяется как присутствие через время …

… Бытие не есть. Бытие дано как раскрытие присутствия …

Хайдеггер М. Разговор на проселочной дороге. — М., 1991. — С. 81-86.

За допомогою категорії "буття" здійснюється інтеграція основних ідей, які виділяються в процесі осягнення світу "як цілого": світ є, існує як безмежна та неминуща цілісність; природне і духовне, інди­віди і суспільство існують у різних формах; їх різне за формою існу­вання - передумова єдності світу; об'єктивна логіка існування та розвитку світу породжує сукупну реальну дійсність, яка наперед зада­на свідомості.

Серед основних форм буття розрізняються: 1) буття речей (тіл), процесів, які у свою чергу поділяються на буття речей, процесів, стан природи, буття природи як цілого; буття речей і процесів, вироблених людиною; 2) буття людини, яке поділяється на буття людини у світі речей і специфічне людське буття; 3) буття духовного (ідеального), яке існує як індивідуальне духов­не і об'єктивне (позаіндивідуальне) духовне; 4) буття соціального, яке ділиться на індивідуальне (буття окремої людини в суспільстві та в історичному процесі) і суспільне буття.

Виділяючи головні сфери буття (природу, суспільство, свідомість), слід враховувати, що розмаїття явищ, подій, процесів, які входять у ці сфери, об'єднані певною загальною основою.

Дух - це дивовижний світ, який ще називають внутрішнім світом людини.

Екзистенціалізм виділяє буття і суще. Об’єктом філософії виступає внутрішнє буття людини (екзистенція). Вона мислиться як ірраціональне в світі людини, те, що становить людську неповторність. Наука вивчає суще (все те, що становить емпіричний світ)

Неотомісти вищою реальністю визначають чисте буття (божествений першопочаток, що має духовний світ).

Представники позитивізму відношення думки до буття вважають псевдопроблемою

Дата добавления: 2015-05-08