Особливості постановки проблеми людини в західноєвропейській і в східній філософії: порівняльний аналіз

Природна багатоманітність повинна бути збережена.

Слід уникати дій, які б спричиняли необоротні зміни в природі.

Не слід заподіювати природі ніякої шкоди

Зх-європейські та сх-європейські цивілізації різняться між собою як за витоками, так і за характером. Перша після епохи Відродження складалася переважно, як бюргерська, а сх-європейська - як землеробська. Звідси у першому випадку затверджувалося завойовницьке ставлення до природи, формувалася настанова на перетворення об’єкта, що породжує раціоналістичну філософію природу і концепцію людини як соціального атона. В другому випадку вироблялися насамперед моральні цінності, тобто тривали пошуки: внутрішньої цільності, а не громадянських прав, відстоювалися права серця, а не лише розуму; природа сприйняв ла як боже творіння, храм, а не майстерня людини.

Діалог Заходу і Сходу здатен схилити мешканців розвинених країн до визнання „прав природи”, а людей Сходу – до реального визнання прав особистості, бо якщо європейська цивілізація виробила ідею особистості свободи на тлі насильства над природою, то на сході за загалом партнерського ставлення до природи панувало насильство над людиною.

Стародавня індійська, китайська й грецька філософія розглядала людину як частину космосу, як «малий світ», мікрокосм, що є відображенням і символом макрокосму-Всесвіту.

Европейська середньовічна філософія, спираючись на христіянську традицію, висувала на передній план релігійно-моральні проблеми людського існування, розробляла ідею суперечносгі людської природи, яка поєднує в собі земне, гріховне начало і божественну сутність. Саме тут вперше з`являються ідеї унікальності, неповторності і самоцінності людині як духовної істоти.

Епоха Відродження залишила нам зразок обожнення самої людини, сповнену пафосу ідею про самодостатність і автономію особистості, віру в її безмежні творчі можливості.

Класична філософська традиція, починаючи з кінця XVI і до кінця -XIX століття вважала істинно людським в людині те, що робить її представником всього людства, тому зосереджувала увагу на її всезагальній природі, соціальній сутності, універсальності тощо. Так, новоєвропейська філософія XVII століття особливе значення приділяє розуму як специфічній всабливості людини. Для німецької класичної філософії визначальним є уявлення про людину як про суб'єкт духовної діяльності, що створює світ культури і є носієм загального ідеальиого начала — духу, розуму.

З кінця XIX—початку XX століття в філософії здійснюється своєрідний антропологічний поворот — проблема людини стає чи, не основною для більшості філософських вчень. Сучасна епоха стала епохою глобальних соціальних, політичних, культурних, екологічних змін, здійснюється уніфікація і стандартизація особистості з боку суспільства та його масової культури, Філософія XX століття стгурбована втратою людською особистістю справжньої свободи і індивідуальної автономії. Тому сучасна філософія на місце людини як представника людства ставить індивіда, який в своїй неповторності і унікальності не піддається загальним визначенням. Замість проблеми про загальні визначення (сутність людини) постає проблема безпосереднього існування людської особистості.

Різниця між Зходом і Сходом полягає в тому, що люди будучи єдинии у своїх витоках відрізняються у способах життя, характерах політичного правління, у способах осмислення світу.

Зх. Сх.

Відносна автономність різних сфер сусп. життя Наявність єдиного духовного канону життя

Відданість новаціям, цінування нового, орієнта- Відданість традиціям, цінування старого освяченого віками, орієнта-

ція на майбутнє(прогрес) ція на минуле (традиціоналізм)

Активізм, прагнення змінювати дійсність Самозаглибленість, прагненість віддатися природному ходу речей

Домінування індивідуального над загальним Домінування цілого(загального) над індивідуальним

Раціональне, аналітичне, логічно-послідовне мисле- Образний, притчовий, афористичний стиль мислення

ння

Дата добавления: 2015-05-08