Світогляд (с.) і картина світу

Відповідно до типу с., в межах якого й засобами якого вона здійснюється, картина світу може бути міфологічною або релігійною, буденною або філософською, художньою або науковою. Але в усіх випадках вона відрізняється від образу світу тим, що містить у собі пояснення. Пояснення це стосується насамперед самого світу: його походження, способу його існування, його майбутньої долі (вічний він чи піде в небуття, відродиться знову чи зникне назавжди тощо). Поясненню підлягає й побудова світу, й характер пов'язаності його складових, і сенс подій, що в ньому відбуваються. В цьому знаходить людина грунт для мотивів своїх вчинків, для розбудови своєї життєвої стратегії. Багато що залежить від того, як витлумачується прийнята мною картина світу, який сенс надається її змістові.

Типи світогляду

Кожна світоглядна система має свою внутрішню логіку й не може бути розбудована за іншою логікою. Кожна сутнісна здатність людини може стати грунтом для її розгортання в самостійний світогляд, покликаний відтворювати якусь істотну властивість людського ставлення до світу. Віра, наприклад, коли до неї поставитись як до провідної людської здатності, дає початок цілому класу світоглядних систем релігійного типу. Але й сумнів так само може виступити підґрунтям окремого світогляду. Такий світогляд називають скептицизмо м, а граничний його вияв — нігілізмом.

Історичні типи с.: міфологічний, релігійний, філософський. Вони дістали таку назву тому, що виникали в історичній послідовності один за одним, хоча в сучасному світі всі вони співіснують і взаємодіють між собою.

Міфологія — це масовий світогляд первісно-родового й ранньокласового суспільства. В ньому передусім домінувало глибинне відчуття цілісності світу, необхідної пов'язаності всього з усім. Міф не знає відособлених від дії стихійних сил явищ і речей. В міфологічному світогляді панує стихія ототожнення й уподібнення. Духовне ж начало самої людини розглядається як таке, що має своє предметне втілення. Міфологічний світогляд був за способом свого здійснення фантастичним, як безумовне визнання реальності будь-чого.

З виникненням поділу праці, з появою зародків приватної власності та соціальної диференціації суспільства, коли руйнується міфологічна картина світу й міфологічний спосіб його освоєння перестає задовольняти людей, — тільки тоді, разом з формуванням релігійного світогляду, починає складатися наївно-реалістичний, а пізніше на його ґрунті й атеїстичний світогляд.

Міфологічним подвоєнням світу є його поділ на світ видимий та невидимий. Протиставлення двох світів як таких, що відмінні за своєю сутністю, відбувається пізніше, в межах релігійного світогляду. Релігія — це соціальна форма організації людських вірувань. Воно вказує й на соціальне буття релігії (релігійні установи, певна обрядовість, Практика богослужіння тощо), й на духовні форми її буття (віра, вірування — це провідна складова релігійного світогляду)..

Проте подальший духовний досвід Європи показав, що традиційних підходів до традиційної релігії стає замало для людини XX сторіччя, попри всі її щирі намагання вірити й служити Богу. Найголовнішим для релігійної філософії після другої світової війни стало питання "Чому нам стало так важко вірити?". Зусиллями мислителів різних орієнтацій у другій половині XX сторіччя обґрунтовано ідею, що справжнім джерелом релігійної віри є стурбованість людини за сенс свого існування, відповідальність за здійснення свого життєвого покликання.

Релігійний світогляд не приходить на зміну міфологічному світогляду раптово. Лише з виникненням монотеїзму (єдинобожжя) релігійний світогляд набуває своєї власної смислової структури. Протиставлення світу земного та світу надприродного набуває тут характеру дихотомії. Смисловим центром світогляду стає опозиція "людина — Бог". При цьому Бог виступає як абсолютне осереддя смислу, як абсолютна заміна світу.

Виникнення й розвиток новоєвропейської науки поставили під знак запитання традиційну релігійну картину світу.

Але, як показує досвід духовного життя XX сторіччя, наукова картина світу не може стати новим типом світогляду. Наукове знання де має достатнього смислового потенціалу» щоб правити людині за форму самосвідомості й спосіб.

Боротьба світоглядних ідей і цілих світоглядів є лишень одним з різновидів взаємодії, яка відбувається у процесі духовно-практичного освоєння світу людиною.

46. Філософська думка у Києво-Могилянській академії (КМА)

КМА заснована Петром Могилою (1632), де вперше в Україні філософію викладали окремо від теології. Видатні професори КМА розуміли філософію як систему дисциплін чи всіх наук, покликаних віднайти істину, причини речей, даних людині Богом, а також як дослідницю життя й доброчесності. 1. проблема пошуку істини: істина ототожнювалась з вищим буттям, тобто з Богом, якого називали творящою природою. І.Гізель описує процес пізнання відповідно до поширеної у схоластиці теорії образів: речі зовнішнього світу посилають органам чуття чуттєві образи, які стають "закарбованими образами". Діючи на органи чуття вони викликають відчуття, внаслідок чого закарбований образ стає відображення. В свою чергу відображений образ, що містить певну інформацію про річ стає об’єктом діяльності внутрішнього чуття, що є наступним етапом пізнання зовнішнього світу. Згодом теорія образів була заперечена. Г.Кониський вважав, що відчуття виникають в органах чуття внаслідок модифікації анімальних духів, яка відбувається або в результаті безпосередньої дії об'єктів, або спричиняється субстанціональними потоками. Ця концепція мала на меті усунення зайвих проміжних ланок між об'єктом і суб'єктом сприйняття. Отже, здобуття істини мислилося як результат складного процесу пізнання, здійснюваного на двох рівнях - чуттєвому і раціональному. Важливим джерелом пізнання вважали чуттєвий досвід. Прокопович визнаючи чуттєвий досвід велику роль віддавав спогляданню. Досвід і споглядання є основа вченого. У курсі філософії вже відчутні елементи емпіризму. Предметом істинного пізнання вважає те загальне, що повторюється, тотожне в речах, що відтворюється в поняттях. Сутність методу пізнання визначає як спосіб віднайдення невідомого через відоме і вважає, що розробкою такого вміння, способу або методу пізнання має займатися логіка. 2. матерія і форма: згідно з цим вченням, в основі всього існуючого в світі лежить певний субстрат, що завдяки привнесенню форми перетворюється у ту чи іншу річ: матерія в якийсь певний час була створена Богом; вона є єдиний і універсальний субстрат всіх конкретних тіл; матерії притаманна внутрішня активність, саморух; матерія вічна, не народжується і не знищується після акту творіння; небесні і земні тіла побудовані з однієї і тієї ж матерії; матерія завжди знаходиться в русі. 3. Серед натурфілософських проблем значна увага приділялася проблемі руху.. Рух розумівся як зміна певного кінцевого стану: природний рух — до відповідного даному тілові стану спокою, а вимушений — до цільового прагнення двигуна. За такого підходу рух розумівся як взаємодія протилежностей. У філософських курсах академії з'являється механістичне розуміння руху як взаємного переміщення ототожнюваних з матерією тіл, що відбувається за встановленими Богом законами. Рух є універсальною (атрибутивною) характеристикою матерії. 4. Простір і час: простір мислився невід'ємним від речей і середовища, а час як послідовна тривалість кожної речі (внутрішній час). Професори КМА обґрунтували ідею невіддільності простору і часу від природних тіл, заперечували існування порожнечі. 5. проблема етики: Етика поділялась на теоретичну й практичну. займалася обгрунтуванням ролі людини в світі, розглядала проблеми сенсу життя, свободи волі, міри відповідальності за свої вчинки. Друга вказувала на шляхи й способи влаштування особистої долі, досягнення щастя, розробляла систему виховання відповідно до уявлень про досконалу людину. 6. Сенс життя полягає у творчій праці, спрямованій на власне й на громадське добро. При цьому можливість досягнення людиною щастя перебуває у стані компромісного поєднання задоволення прагнень і потреб різних частин душі, тобто тілесних і духовних. 7. Проблема волі і розуму: визнаючи свободу волі, вони пріоритетного значення надавали переважно розумові, який здійснює моральний вплив на волю, даючи їй різні варіанти вибору між добром і злом. Вчені КМА зробили значний внесок у розвиток філософії права.

Дата добавления: 2015-05-08