Проблема природи універсалій в середньовічній філософії

Схоластика продуктивно вирішує другу сторону основного питання філософії, тобто питання гносеології, не пов'язаної без­посередньо з релігійною догматикою християнства. Зрозуміло, гносеологія ще не усвідомлює себе як науку, теоретико-пізнавальна проблематика розвивається у руслі богословських су­перечок про природу загальних понять, або універсалій. Ці суперечки проходять че­рез усю історію середньовічної філософії і, за висловом Гегеля, «роблять їй велику честь». У трактуванні універсалій виділя­ються дві схоластичні теорії, що взаємно виключають одна од­ну,- реалізм і номіналізм. Реалізм продовжує «лінію Платона» і, як правило, зливає­ться з церковною ортодоксією. За твердженням реалі­стів, загальні поняття (універсалії) існують онтологічно, тобто реально, утворюючи самостійний і безтілесний світ сутностей, первинних щодо людського мислення й одиничних предметів; загальне, таким чином, існує до конкретної речі, поза нею, є її причиною, породжує її і визначає значення її в ряду інших предметів (наприклад, ідея людини як такої зумовлює буття окремих індивідів). Номіналізм проводить у середньо­вічній схоластиці «лінію Демокріта», відроджує арістотелівську орієнтацію на світ одиничних об'єктів. Започатковує номіналіс­тичну традицію в Середні віки французький богослов Росцеллін (XI ст.). За його твердженням, справжніми є лише речі, що чут­тєво сприймаються, універсалії не мають реального (незалеж­ного від речей) існування; загальні поняття - лише химери, «струси повітря». Сутність будь-якої речі тотожна з індивідуальним тілесним існуванням. Загальне виникає лише в словес­ному досвіді людини, в її мові. Отже, універсалії - не більш як імена речей, їхні назви, а тому будь-яка ідея є словесною, а не онтологічною реальністю. Тим самим номіналізм зводить іде­альне буття загального (наприклад, універсалії Бога, святого духа, спокутування та ін.) до фізичної стихії слова або терміна. Звідси інша назва номіналізму-термінізм. Ця позиція в своїй тенденції перетворює систему теологічних понять на набір без­змістовних слів, тим самим підриваючи догматичні основи хри­стиянського віровчення. Крайні форми реалізму і номіналізму здебільшого спрощу­вали гносеологічну проблему, не вирішуючи її. Тому не забари­лися з'явитися їхні компромісні, помірні версії, що відповідають логіці подальшого філософського розвитку. Згідно з поміркова­ним реалізмом Фоми Аквінського (1225-1274), універсалії існують трояко: до речей, у розумі Бога, у речах як їх сутнісні смисли і після речей як поняття про них у розумі суб'єкта пізнання. Поміркований номіналізм, або концептуалізм, представлений схоластами П'єром Абеляром, Дунсом Скотом та Уільямом Оккамом. Цей різновид номіналізму заперечує са­мостійне, поза природою і людиною існування загальності, але й не зводить його до емпіричної даності терміна; він визнає реальність загального як певне цілісне розумове узагальнення індивідуальних речей. Отже, загальне похідне від одиничних речей існує після них як знання про їх спільні або повторювані ознаки.

Дата добавления: 2015-05-08