Свобода як філософська проблема і як життєва цінність

Соціокультурне призначення філософії???

Для чого потрібна філософія? Сократ і Платон вважали, що під впливом філософії людина "стає достовірно зробленою". Гоббс вважав, що недолік філософії заподіює багато страждань. Німецький мислитель Хайдеггер характеризував філософію як "останню вимову і останню суперечку людини". Наш співвітчизник В.С.Соловьев бачив призначення філософії в прагненні "до духовної цілісності людського існування". Призначення філософії - пошук долі людини, забезпечення її буття в химерному світі. Призначення філософії полягає, кінець кінцем, в піднесенні людини, в забезпеченні її вдосконалення. Вивчення філософії - справа благородна хоча б вже тому що з нею набагато важче стати "мавпою цивілізації", ніж без неї. Призначення філософії, полягає в тому, щоб бути духовним універсумом певної культурної епохи, що історично мінялася, що було в такій же мірі слідством якісної зміни культурних епох, в якій і її причиною. Європейська філософія традиційно ділиться на три великі етапи: античність, середньовіччя, Новий час. Складається враження, що в даному випадку загальноісторична схема накладена на розвиток філософії. Насправді це – етапи (епохи) самої філософії, які розрізняються не тільки проблематикою, але також характером пропонованого його духовного синтезу і місцем в системі культури. Більш того, в самому виділенні цих етапів важливу (до кінця не прояснену) роль грала якісна визначеність філософії.

Перше тлумачення смислу свободи: в людському суспільстві свобода неможлива, вільними можна назвати лише пустельника, затворника Агасфера і подібних до них, з яких суспільство скластися не може взагалі. Друге: свобода можлива лише відносна, поміркована, найчастіше свобода є лише ілюзією. Третє з цих тлумачень: свобода як певний стан людини можлива поряд з соціальною детермінацією, але поза межами її. Міфологічна, точніше міфопоетична свідомість запропонувала своє вирішення проблеми свободи у паралельному світі - світі казки, відкривши універсальний спосіб звільнення - метаморфозу, тобто чудове перетворення героїв цих казок. Власне кажучи, сюди ж відносяться і найбрутальніші магічні форми метаморфоз, що покутували у давнину і дожили до наших днів. Отже, ідеал свободи є глибоко вкоріненим у людську природу. Він спонукає людину на найрішучіші вчинки і стихійно стимулює її уяву. Платон (давногрецька філософія), виходячи з ідеї примату загального над одиничним, сутності над існуванням, у “Державі” та “Законах” вперше змалював утопічну модель суспільства військово-комуністичного гатунку, в якому громадяни в ім’я блага суспільства позбавляються свободи вибору діяльності, свободи інтимного життя, родинних стосунків тощо, але при цьому відчувають себе цілком щасливими, лишаючись силою та величчю суспільства. Інше, більш складне вирішення проблеми свободи знаходило у міркуваннях і вчинках Сократа, якого було приречено до страти, не є вільним, коли відмовляється від порятунку ціною порушення афінських законів. Він продемонстрував повагу до законів, якими б недосконалими вони не були. Здійснюючи моральний подвиг, він є свідомо невільним. Він невільний у смерті, тому що був вільним у житті. Ця його воля - в особливому іронічному ставленні до людей, до тих забобонів, які вони вважають за істину. Оригінально за змістом вирішують проблему свободи філософи - стоїки. Інші міркування грунтуються на безумовному визначенні духовної свободи як функції розуму й волі. Людина може досягнути рівноваги, гармонії між внутрішнім світом і зовнішнім лише зусиллям розуму і волі. У християнському світогляді синонімом свободи є нескінченна метафізична любов до Бога, яка передбачає усвідомлену і цілком конкретну відповідальність перед Богом і людьми; синонімом же несвободи є викорінена гріховність людини перед Богом, невіра й порок. Спінозевське визначення свободи як усвідомлення необхідності логічно витікало з притаманної раціоналістам впевненості у тому “що порядок ідей у розумі” суворо відповідає “порядку речей у природі” і навпаки. Свобода за Кантом, існує як розумоосяжна у світі сутнісному, який є таким же об’єктивним, як і світ емпіричний, але не знає просторово-часових характеристик. Без визнання свободи неможливе визначення особистої відповідальності людини за свої вчинки.

Дата добавления: 2015-05-08