VIII. Реакція і криза

VI. Аномалія і виникнення наукових відкриттів

...Тим не менше нові явища, про існування яких ніхто не підозрював, знов і знов відкри­ваються науковими дослідженнями, а радикально нові теорії знов і знов винаходяться ученими. Історія навіть наводить на думку, що наукове підприємство створило винятково потужну техніку для того, щоб підносити подібні сюрпризи. Якщо цю характеристику науки потрібно узгодити зі сказаним, тоді до­слідження, яке використовує парадигму, має бути особливо ефективним стимулом для зміни тієї ж таки парадигми. Саме це й роблять нові фундаментальні факти і теорії, їх створюють неумисно упродовж гри за одним набором правил, але їхнє сприймання вимагає розробки іншого набору правил. Після того як вони стали елементами наукового знання, наука, при­наймні в тих одиночних галузях, яким належать ці нововве­дення, ніколи не залишається тією ж самою.

...Відкриття починається з усвідомлення аномалії, тоб­то зі встановлення того факту, що природа якось порушила навіяні парадигмою очікування, які спрямовують розвиток нормальної науки. Це й приводить до більш-менш розшире­ного дослідження сфери аномалії, і цей процес завершується тільки тоді, коли парадигмальна теорія пристосовується до нових обставин таким чином, що аномалії самі стають очі­куваними.

...Коли внаслідок цих або інших, подібних їм підстав, аномалія виявляється чимось більшим, ніж просто ще одна головоломка нормальної науки, починається перехід до кризового стану, до періоду екстраординарної науки. Тепер у колі професійних учених все ширшого визнання набуває думка, що вони мають справу саме з аномалією як відступом від шляхів нормальної науки. До неї тепер увага прикута все пильніше з боку все більшого числа найвидатніших представників певної галузі дослідження. Якщо аномалію довго не вдається подолати (що звичайно буває рідко), багато вчених займаються нею, як самостійним предметом до­слідження. Для них сфера дослідження виглядатиме вже інакше, ніж раніше. Частина явищ цієї сфери, що відрізняються від звич­них, виявляється просто внаслідок зміни позиції наукового до­слідження. Ще важливіше джерело зміни полягає в різноманітній природі множини одиничних рішень, що з'явилися завдяки загаль­ній увазі до проблеми. Спершу спроби розв'язати цю проблему безпосередньо випливають з правил, що їх визначає парадигма. Та якщо проблема не піддається розв'язанню, подальші атаки на неї міститимуть більш-менш значні доопрацювання парадигми. Зви­чайно, в цьому натиску кожна спроба не схожа на інші, кожна з них приносить свої плоди, але жодна не виявляється спершу настільки задовільною, щоб її наукове співтовариство прийняло за нову парадигму. Внаслідок цього множення полярних розробок парадигми...невизначеність правил нормальної науки має тенденцію до зростання. Хоч парадигма все ще зберігається, мало дослідників доходять згоди з питання про те, що вона собою являє. Навіть у тих розв'язаннях проблем, що раніше здавалися звичними, тепер сумніваються.

Дата добавления: 2015-05-22