Людина і світ історії

Сократ: антропологічний переворот в античній філософії.

Родоначальником філософії людини є Сократ. Який закликав людину до пізнання самої себе, саме це мало стати запорукою щастя. Людина у С. – мірило усіх речей Осередком людської природи він вважає душу, головною її здатністю є розум. Головною людською діяльністю в нього виступало мислення. Розум спроможній дати вище знання, для отримання якого необхідно затратити зусилля. Для цього використовується маєвтика – мистецтво, що допомагає народженню думки. Взагалі все пізнання починається з сумніву, якйи можна розвіяти через розмірковування (при чому діалогічне). Людина повина знати, що таке добро, для того щоб робити добрі вчинки, зло людина чинить несвідомо.

В своєму реальному життєвому процесі, людина спирається на матеріальні і духовні здобутки попередніх генерацій і певним чином визначає його насамперед через вибір, цілепокладання прилучається до майбутнього. Самі люди уособлюють 3 модуси часу: минуле, теперішнє і майбутнє. Т.ч., здійснення людського буття як співбуття означає структурування його не тільки в деякому смисловому посторі, а й в часі. Саме це і становить суттєву ознаку буття – історичність. Кожна людина має „позаду себе” свою історію, - те, що передувало її виникненню і зумовило його. Всі люди несуть в собі власну історію – набуту протягом їхнього життя, що закріплюється і здійсн-ся у вигляді досвіду. т.ч., історія – це мій життєвий грунт і моя внутрішня структура, яка забезпечує мені сталість у процесі життєвих змін. Подія складає цеглинки історичності. В події л-ке буття „збувається” (Хайдеггер), а подія відбувається (в ній присутні 3 модуси часу). У кожній події поєднане історичне і повсякденне. Буття розшаровується на історичність і повсякденність. На це першим звернув увагу Хайдеггер. До середини 20 ст. історія як наука не звертала уваги на повсякденність. Лише з середини 20 ст. її було включено до істор. розгляду. Повсякденність є сталою структурою л-го буття, т.ч. вона може складати предмет історичного інтересу. Відмінність між повсякденністю і історичністю не є принциповою. Не все, що відбувається, є однорідним за своїм смислом. Те, що відбувається, розкладається на „те, чого вже немає в наявності” (Хайдеггер), і на минуле. Буття людини в часі зовсім не становить ланцюг. Це – події в їх смисловому поєднанні, приналежні буттю разом з їх взаємозвязком Зі зміною ситуації повсякденне може стати історичним, і навпаки. Найяскравіше втілення історичності –це сама історія (і.). Сам термін і. Вказує на: смислову сполученість події з відповідною ситуацією (розповісти і.) непересічну за смислом подію (трапилася і.) вияв колективної памяті: а) усвідомлення минулого як деякої множинності подій (наші літописи) б) усвідомлення подій як певної послідовності в часі (зх.-єврп. хроніки) в) дослідження і теоретичне усвідомлення подій минулого (і. як наука) – традиційне розуміння і. 4. Деяке ущільнення подій, її смислову рівнодіючу, певний смисловий шар буття. Ф. Ніцше розрізняв 3 роди і.: монументальний, антикварний і критичний. Монументальне ставлення до і. означає пошуки у минулому „вершинних подій” та іст-х постатей великого масштабу, як зразок і стимул. Антикварне ставлення обмежується інтересом до всього історично конкретного і незначного за масштабом – звичаїв, обрядів, історичних памяток. Критичне ставлення полягає у перегляді оцінок історичних подій, у знеціненні визнаваних раніше іст-х діячів тощо. Грушевський вважав за необхідне розглядати і. з позицій людства, на прикладах людської солідарності, необхідність звертати увагу на непересічні постаті (Сократ, Будда). І. тісно повязана з феноменом памяті. Їй притамані утриманя минулого і забування. Память дозволяє нам бути необтяженим минулим. Забування дає можливість бути відкритим для майбутнього, фільтруваи минуле. Утримання минулого постає як досвід. Сприйняття минулого повязане з певною аберацією памяті.

Дата добавления: 2015-05-08