Людина, як космічний феномен

Проблема людини пронизує фсю філ. Космічні гіпотези походження людини та її зв’язку з космосом мають прадавню історію. У Індії поняття: Сутратман – космічний розум, у Греції – космоцентризм – єдність людини, космосу, природи (космос – поєднання хаосу і порядку, пізнаючи - людина впорядковувала). Космічне походження людини: 1) людина – інопланетна істота, космічні прибульці залишили своїх представників. 2) „насіння життя” занесено метеоритами; 3) життя людини є реалізацією особливої космічної енергії; 4) вся метагалактика розвивалася для створення людини на Землі (можливо й у інших зоряних системах), тобто регуляція Всесвітом свого розвитку. Загалом же Земля не є ізольованою від космосу, вона взаємодіє з ним і розвивається в залежності від космічних процесів, зміни в космосі впливають на нас (магнітні бурі, н-д) Тому актуальними і прозірливими є ідеї К.Є.Ціолковського, В.І.Вернадського та О.Л.Чижевського, що набувають визнання у сучасній науці, про те, що ми з усіх боків оточені потоками космічної енергії, які йдуть до нас через величезні відстані від зірок, планет і Сонця. Найбільш послідовним і докладним щодо цього було вчення Ціолковського. Згідно з його твердженням, все існуюче, „кожна крапля матерії” пройняті життям, чутливістю й є потенційно свідомими. Людина в її теперішньому виді становить лише певну ланку всесвітнього процесу сходження до дедалі більшої й більшої досконалості. У Ц. людина так щільно вписана в космічний процес, що її буття у світі не позначене ніякою суттєвою відмінністю. Хіба що притаманне всьому живому космосу поривання до творення й самоперетворення набуває в ній свого надзвичайного вияву. Отже, здійснення людиною своєї присутності у світі, означає згідно Ц., обопільний вплив і взаємоперетворення людини й космосу. Недоліки: пафос невпинного перетворення й безмежної експансії. Сам спосіб мислення Ц. видається сьогодні типовим виявом лінійного мислення, нездатного брати до уваги багатоманітність і варіативність розвитку, його перервно-неперервний характер. Тейяр де Шарден визнає парадоксальності феномена людини. Людина твердить він, є продуктом природи й водночас трансцендентна природі. Людина є унікальною щодо природи, а отже, є таємницею. Разом з тим вона „антивипадок", а отже, споріднена з універсумом, несе в собі. несе в собі його структуру. Ця теорія докладно розроблена Т. де Ш. і викладена в його книзі „Феномен людини” вчення про космічну еволюцію – космогенез. Космогенез розглядається як процес необоротних змін, спрямованих від вихідної точки Альфа до кінцевої точки Омега. Ця остання витлумачується ним як максимальна персональність і ототожнюється з Христом. Змістом універсальної космічної еволюції є невпинне зростання й розгалуження психічного. Космогенез – це постійна взаємодія двох якісно відмінних світових енергій – тангенційної(механічної) та радіальної (психічної). перша спричиняє розширення, друга – концентрацію. Ось чому в процесі космогенезу здійснюється і зростання психічного через його концентрацію, і примноження форм його вияву.

Дата добавления: 2015-05-08