Антропологічні ідеї в історії української філософії.

Специфіка реформації в Україні. 1.Передвідродження. В др. пол.ХV ст. в Укр. помітно зростає інтерес до реального світу і людини. Природа поступово стає об’єктом наукового вивчення. В цей період зростає популярність Астрономії, географії, логіки, математики. Духовні запити людини вже не задовільняються лише читанням реліг.-богословських трактатів, людина потребує книг та знань, які б гармонійно розвивали та вдосконалювали і душу і тіло. Однак, через ряд несприятливих соціально-політичних умов др. пол. ХV ст. (низький рівень розвитку продуктивних сил. відсутність політичної єдності) зазначені явища і пргресивні зрушення у сфері духовного життя не змогли у всій повноті розвинулись до рівня цілісної національної ренесанської культури. Тому мова йде лише про елементи Відродження.

2.Соц.-економ. прогрес в Укр. зумовив подальший розвиток культури та прогресивні зрушення в ідеології, сприяв поширенню ідей гуманізму. В числі найвизначніших українських гуманістів були: Юрій Дрогобич, Станіслав Оріховський, Павло Русин, Шимон Шимонович. В цей період було засновано Острозький наук.-культур. осередок.Він складався з колегії; друкарні і наук.-літерат. гуртка і вбачав своє завдання в підготовці діячив вітчизняної культури. Значну роль у встановлені і розвитку гуманістичних і реформаційних ідей відіграли Братські школи. В Укр. в кінці ХV ст. - протягом ХVI ст. соц.-економ. умови сприяли поширенню і розвитку ідей раннього гуманізму. (В Європі було два стани розвитку гуманізму епохи відродження - ранній громадянський, пізній природознавчий) Посилюєтья інтерес до рідної культури, історії, мови, пробуджується національна свідомість, з’являється потреба науки і освіти. Однак в Україні не було ні вищих, ні середніх навчальних закладів і всі діячи української культури навчались в Західноєвроп. університ. зокрема в польських.. Юрій Дрогобич (1410 -1494рр.) доктор філософії та медицини, займався астрономією. “Трактат про сонячне затемнення” Один із перших сприяв поширенню гуманістичних ідей. Визначив координати кількох міст. Визначив час двох затемнень. Станіслав Оріховський) Найбільше цікавили питання етики і логіки,моравлі. Називали “українським Демосфеном”. Шимон Шимонович філолог і талановитий латиномовний поет др. пол. ХVI ст.

3. Реформація у зах.-європ. варіан. не сприймалась на Україні.Тому мова йшла про проведення власної релігійної ідеології відповідно до вимог часу. Це завдання виконав Острозький культурний центр (оснований князем Острозьким у 1576р.). До складу О. входилда колегія (перша спроба), друкарки і науково-літературний гурток.Найбільш активна діяльність центру розгортається в період підготовки Брестської унії..Антиуніатьські заходи започатковані в Острозі охопили всю Україну. В ХVII ст. спад діяльності і в 1636р. прининив свою діяльність.(Діячі П.Смотрицький,К.Лукарис, Д.Наливайко та інші) В цей період відроджується і розвивається полемічна література, яка закликала до боротьби з польською католицькою експансією.Епоха ідейної боротьби з католицизмом висунула плеяду блискучих письм.-полемістів(Вишенський.Головні твори “Посланіє утєкшим от православної вьри єпіскопам” та ін. Народного походження письменник,критик) В ост. чв. ХVI-поч.ХVII ст. виникли братства(православного населення міст).Вони стали осередками захисту мови, культури, віри, духовних традицій. В ХVII ст.братський рух стає масовим.. Найстарішим і найвпливовішим на Україні було Львівське Успенське братство. Братства відстоювали православ’я в його боротьбі проти католицизму, прагнули захистити принципи,теологічні засади. Засновували школи, виховували молодь в національних традиціях.. В ХVII ст. великого значення набуває Київ, як центр ідейної і політичної боротьби проти польської католицької експансії. Великий розвиток друкарської справи.Засновано друкарню, Києво-Печерської лаври, яка перетворилась на значний культ. осередок. Видано велику кількість книг і не тільки релігіозного змісту (Лаврентій Зизаній “Катахізис “ Павла Беринда “Лексикон”. З К-П.Л. друкарнею пов’язана діяльність П.Могили. Розробив концепцію вищості церковної влади над світською.

Перші прояви укр. нац. руху з’явились на Лівобережній Укр.тут збереглася власна освічена верства, що сполучила традиції минулого України з новими ідеями, створеними на Заході, висувала з поміж себе прихильників нац. відродження. У суспільно-політичному ряді в Україні до середини 40-х років ХIХ ст. склалися сприятливі умови для згуртування сил, що виступили проти самодержавства і кріпосництва, мріяли про визволення та об’єднання слов’янських народів у республіканську федерацію. Цьому сприяло загально духовне піднесення українського народу, що сформувався, як нація. У грудні 1845 - січні 1845 років в Києві склалося товариство К та М. Воно виробило першу політичну програму для українства. Організатори товаритства: М.І.Гулак, М.І.Костомаров, Б.М.Білозерський. Проіснувало товаритство до березня 1847 р. - всі члени були заарештовані. Організація на принципах свободи віросповідання, рівності і незалежності нації, поширення освіти, що утверджувалися мирним шляхом. Входив письменник Пантелеймон Куліш,етнограф Опанас Маркович - всього було 100 представників. Мета тов. - поширення через літературу та освіту ідей єдності слов’янських народів. Т.Г. Шевченко - окраса товаритства. Соціальний склад К-М тов.- інтелегенція. У квітні 1846 року М.Костомаров знайомиться з Т.Шевченком. Суперечність між ними свідчила про існування в сусп. - політичному русі України двох тенденцій револ.-демократ. та лібер.-буржуазної. Пихильники бурж. поглядів: М.Костомаров;В.Білозерський; П.Куліш;; Д. Пильчиков;О.Маркович; М.Савич. Ідейні натхненники революційно - демократичної частини: М.Гулак; О.Навроцький; І.Посада; Г.Андрузький став Т.Шевченко. Політична програма товаритства викладалася в першій частині “ Статуту слов’янського товаритства Св.Кирила і Мифодія”,”Книзі буття українського народу та установчій “записці”. Шувченко та однодумці відстоювали прграму скасування кріпацтва шляхом селянської революції. На вимогу революційно - демократичної групи на чолі з Т.Шевченком до статуту було внесено пункт “Товаритство буде прагнути насамперед до викорінення рабства й будь - якого приниження бідних класів, а водночас і про повселюдне поширення грамотності. Статут містив загальну програму з питань міжслов’янських взаємин. Передбачалося, що при об’єднанні кожний слов’янський народ дістане незалежне існування, народне правління і забезпечить рівність співгромадян незалежно від походження,віросповідання і соц. становища. Політ. олрганам республіканської федерації дл явирішення соціальних проблем і завдань вважався “загальний слов’янський собор “, який мав складатися з предствників усіх слов’янських народів. К-М. виступали проти гноблення людини людиною,насильства, воєн, несправедливості.Визволення українського народу пов’язувалось із визволенням всіх слов’янських народів Європи. Україні відводилась місіонська роль. У “Книзі буття українського народу” містився ряд прогресивних положень: необхідність ліквідації кріпосного права і національної нерівності,значення дворянських привілеїв і поділу на стани,об’єднання слов’янських народів у федкративну парламентарну республіку, з наданням кожному народові рівних прав і автономії. Ці положення продовжували і розвивали республіканські традиції Південного товаритства декабристів й, очевидно, з’явилдися в “Книзі буття” під впливом Т.Шевченка.

Водночас М.Костомаров та М. Білозерський, говорячи про українську націю,говорять,що вона являє собою особливу єдність,пройняту духом рівності і братства. Такий підхід пояснюється тим,що привідні соціально-політичні ідеї романтизму,ідеї нації,ідея історизму знаходять в Україні благодатний грунт для формування в суспільстві національної ідеї.

П. Д. Юркевич один з найвизначніших представників Київської релігійно-філософської школи. Народився в 1826 році. Пошук істини добра, на думку П. Д. Юркевича, не може обмежуватись лише зусиллями пізнавальної діяльності розуму. Здійснення добра можливе як акт щирої душі, щирого серця. Місце філософії серця у системі поглядів П. Д. Юркевича визначається розумінням філософії, яка на його переконання, спрямована на осмислення душі. Оскільки ж душа в людині органічно пов’язана з її тілом, то, природно, постає питання про тілесний орган духовної діяльності людини. Одні вважають таким органом голову, як вмістилище мозку, інші - серце. Розв’язання проблеми, таким чином, набирає характеру розв’язання дилеми: «серце - голова».

Спираючись на авторитет Святого Письма, П. Д. Юркевич обстоює погляд на серце як осередок духовного життя, яке визначає сутність людської особистості.

Серце є охоронцем і носієм усіх тілесних сил людини.

Серце виступає осередком душевного й духовного життя людини.

Серце є органом різноманітних душевних хвилювань, почувань, пристрастей.

Серце виступає центром морального життя людини.

Серце є вихідним пунктом всього доброго і злого у словах, думках і вчинках людей.

Погляд на роль серця, як осередку духовного життя людини П. Д. Юркевич протиставляє поширюваному в філософії просвітництва підходу, котрий ототожнює духовну діяльність із розумовою і на цій підставі, спираючись на дані фізіології та психології, вважає органом духовної діяльності голову. Поширення такого погляду має, на думку П. Д. Юркевича, згубні для філософії наслідки. Цей погляд не може пояснити свободу волі людини, моральну цінність і значення людського вчинку. Абсолютизація такого підходу позбавляє можливості збагнути духовне життя людини як вираз неповторної, неповторної особистості. У сфері етики воно призводить до забуття «життєвої заповіді любові», яку заступає «абстрактне і холодне усвідомлення обов’язку».

Не менш неприйнятою є й інша крайність, в яку впадає містицизм, що взагалі заперечує роль розуму в духовному житті людини. Підсумовуючи, П. Д. Юркевич підкреслює, що «істину між показаними крайнощами містицизму і емпіризму ми маємо у біблійному вченні про серце як осереддя душевного життя людини».

Співвідношення розуму й сердечної любові у моральності П. Д. Юркевич порівнює і єлеєм. «В міру того, як в серці людини зникає єлей любові, світильник згасає: моральні начала й ідеї затемнюються й зрештою зникають зі свідомості. Це відношення між світильником і єлеєм - між головою і серцем - є саме звичайне явище в моральній історії людства».

П. Д. Юркевич, спираючись на обгрунтовану ним філософію серця, обстоює «гармонійне співвідношення між знанням і вірою», що враховує самостійне значення обох компонентів відношення й прагне до їхньої творчої взаємодії. У цьому він і репрезентована ним школа вбачали запоруку подальшого прогресу філософського знання.

Дата добавления: 2015-05-08