Становлення нового образу світу та людини в суч.кудьтурі

Проблема суспільного прогресу і його критеріїв

Типами суспільного прогресу є: 1.Первісно общинний лад, де лише закладались основи суспільних відносин. Тут був чітко визначений вклад кожного індивіда, а тому про вільний розвиток людини мови не йшло; 2.Рабовласницький лад, феодалізм, де людина як матеріально, так і особисто залежить від феодала; 3.Капіталістичне суспільство, де людина особисто незалежна, але залежна через власність на капітал і засоби виробництва; 4. Суспільство де існує високий розвиток культури суспільних відносин і суспільного виробництва. Однак на даному етапі розвитку необхідно інтенсивно розвивати культуру, оскільки надмірне захоплення технікою і масовою культурою негативно позначується на моральному стані сучасного суспільства.

(Посилаючись на складність ситуації, деякі філософи-песимісти взагалі заперечують існування суспільного прогресу. З точки зору діалектико-матеріалістичного розуміння, прогрес існує об'єктивно, незважаючи на наявність у ньому серйозних протиріч (економічні негаразди, міжнаціональна напруженість, економічна криза тощо). Об'єктивною причиною соціального прогресу е саме характер су­спільства як життєдіяльного організму. Регрес, якщо і е, має тимча­совий характер і повинен переходити в стабілізацію, а потім в прогрес.

Основним критерієм соціального прогресу є розвиток продукти­вних сил, виробничих відносин, НТП. Є і допоміжні критерії - освіта, рівень демократії та свободи, рівень спілкування людей то­що. Основними щаблями суспільного прогресу є зміна суспільно-економічних формацій, культур, епох, поворотних моментів історії тощо. Прогрес буває двох типів - прогрес антагоністичного суспі­льства, який е тимчасовим і досягається в результаті боротьби кла­сів, і прогрес неантагоністичного суспільства, який є постійним і до­сягається співпрацею всіх класів та груп суспільства.

Аналізуючи політичне становище у світовій історії, треба бачити активний процес перетворення класів і націй, народних мас, особи з об'єкта пригноблення, експлуатації в суб'єкт історичної дії для до­сягнення нових щаблів суспільного прогресу (наприклад, боротьба за перемогу ринкових відносин в Україні та країнах СНД).)

Поняття к. закріпилося у XVlll ст. Фундаментальна властивість культури – бути засобом діяльності людей. З філософської точки зору к. особливий, діяльнісний спосіб освоєння людиною світу, включаючи як зовнішній світ (природу і суспільство) так і внутрішній світ самої людини у значенні формування і розвитку її.

Якщр к. є виразом ставлення людини до навколишнього світу, то, безперечно, і людина виступає в якості суб’єкта культурної творчості. Звідси призначення її – внесення суб’єктивного смислу в людську історію. Отже культура постає продуктом творчості людини як суб’єкта історії.

За допомогою культури людина формує себе як соціальний суб’єкті водночас своєю діяльністю створює предметний світ. Матеріальна культура – це предметна форма духовної культури, а духовна культура одержує своє реальне буття лише в якості змісту матеріальної культури.

Культура – результат історичного розвитку людини. В цьому смислі під “культурою” розуміють “ іншу природу”, створену людиною. Культура є засобом видалення людського суспільства з природи і водночас тим, що зв’язує його з приридою.

А. Гелен – представник “соціобіології” – культура забезпечує пристосованість людини до навколишнього середовища. Левот вважав, що у сфері природи людина лише природна істота. У сфері культури людина – істота історична, суб’єкт культурно історичної творчостію. Однак поглинання культурою всього світу людей водночас є моментом загибелі людини і природи.

Лессінг розглядає культуру як притулок людської природи, як перемогу духу над життям. Всю відповідальність за моральну чи аморальну поведінку людини покладено на обставини. Скіннер переносить на людину деякі закономірності поведінки тварин.

Лінтон. Будь-яка людська істота культурна тією мірою, якою є ноосієм певної культури

Уайт. “Культура є організацією тих явищ діяльності (норм, вчинків), ідей (віри, знання) і почуттів (настанов, цінностей), які пов’язані з використанням символів”.

Культуру з філософської точки зору можна визначити як об’єктивацію ставлення людини до навколишнього світу, виражену в її предметній діяльності і таку, що являє собою конкретно-історичну сходинку розвитку суспільства. Культура – це світ людини, виявлення її суттєвих сил й історичного призначення.

Проблема людина-свыт – центральна проблематика фылософії

Дата добавления: 2015-05-08