Процеси памяті

Асоціації як метод запам’ятовування

Діяльність людської пам´яті переважно полягає у запам´ятовуванні та відтворенні слідів побічним шляхом за асоціаціями, яких є три основні види: 1) асоціація за сумісністю; 2) асоціація за контрастом; 3) асоціація за схожістю.

Асоціація за сумісністю — це елементарний вид зв´язків без істотного переопрацювання інформації. Наприклад, людина зустрілась з іншою людиною, з якою вона познайомилась у іншому населеному пункті. Тоді у неї може виникнути асоціація про цей населений пункт.

Асоціація за контрастом. Це зв´язок двох протилежних явищ (наприклад, зустрівши низькорослу людину, можна згадати людину дуже високого зросту).

Асоціація за схожістю (наприклад, сприймаючи одну конструкцію, інженер може за асоціаціями згадати іншу; слухаючи музику одного композитора (виконавця) можна згадати музику іншого тощо).

Такі асоціації вимагають не протиставлення, що властиве контрастній асоціації, а складного переопрацювання отриманої інформації, виокремлення суттєвих ознак сприйнятого об´єкта, його узагальнення з тим, що зберігається в пам´яті.

Як вказує О. Р. Ратінов, слідчий, прокурор, адвокат, суддя повинні багато чого знати, а те, що знають, — добре пам´ятати. Величезний обсяг інформації, що використовується ними в ході провадження у справі, можна поділити на дві групи. Перша — це комплекс їх професійних знань і досвіду, що є передумовою успішної діяльності. Друга група інформації належить до події, що розслідується, розглядається. Це — знання конкретних обставин справи, встановлення яких вимагає закон.

Пам´ять включає в себе ряд процесів: запам´ятовування, збереження, впізнавання, відтворення та забування.

Запам´ятовування — це процес пам´яті, в результаті якого відбувається закріплення та збереження у свідомості нової інформації. Встановлено, що в середньому людина запам´ятовує 7 (±2) окремих елементів з 10. Люди з доброю пам´яттю утримують 7—9 елементів, люди з поганою пам´яттю — 4—5 елементів.

Істотно впливає на запам´ятовування семантична (смислова) організація матеріалу, завдяки якій кількість елементів, які ми запам´ятовуємо, може збільшитися: 1) складний матеріал поділяється на самостійні смислові частини; 2) встановлюються структура кожної частини, співвідношення між ними, короткі формулювання їх змісту; 3) встановлюється логічна послідовність всіх частин. Семантична (смислова) організація матеріалу також формулюються у вигляді системи опорних слів. Наприклад, текст доповіді людина запам´ятовує за словами: вступ, значення проблеми, два-три факти, висновок.

Якщо людина не ставить за мету щось запам´ятати, тоді на процес запам´ятовування і утримання (збереження) в пам´яті відповідної інформації найбільший вплив чинять: 1) сильні сторонні фізичні подразники (гучний звук, яскраве світло тощо); 2) все те, що спонукає підвищену орієнтаційну діяльність (початок або зупинення дій, процесів, незвичність явища, його контрастність щодо загального фону та ін.); 3) подразники, найзначущі для конкретного індивіда (приміром, професійно значущі для нього предмети); 4) все те, що викликає інтерес або подразники, що мають особливе емоційне забарвлення; 5) краще запам´ятовується те, що пов´язано з потребами конкретної людини, є об´єктом її активної діяльності (так, умови завдання, яке людина тривалий час вирішує, запам´ятаються нею невимушено й довго).

Умовами успішності вимушеного (довільного) запам´ятовування є: 1) з´ясування й усвідомлення значущості та змісту сприйнятого матеріалу; 2) встановлення логічного взаємозв´язку між його елементами; 3) складання плану тексту, виокремлення опорних слів тощо; 4) схематизація плану (схеми, таблиці, діаграми).

На продуктивність запам´ятовування впливають дві групи чинників: 1) суб´єктивні (тип запам´ятовування, досвід, зосередженість, інтерес, стан організму тощо); 2) об´єктивні (характер матеріалу — усвідомленість, зв´язаність, зрозумілість, наочність, ритмічність, наявність матеріалу, обстановка тощо).

Для слідчої, судової практики інтерес становлять наглядні (ейдетичні) образи. Деякі люди володіють здатністю запам´ятовувати який-небудь об´єкт настільки добре, що для них немає жодних перешкод відтворити його згодом (навіть після спливу значного часу) у найдрібніших деталях, нібито вони продовжують його бачити перед собою. Так, у справі про розбійний напад на власника у його квартирі двох невідомих йому осіб, потерпілий зміг через рік після вчинення злочину не тільки упізнати тих, хто нападав, але й при складанні перед впізнанням суб´єктивного портрету (фоторобота) підозрюваних відтворити його з дивовижною точністю.

Практика також знає приклад, коли свідки у справі про вбивство їх односельчанки через вісім років упізнали жінку, побачену ними протягом всього кількох хвилин, коли вона запитувала у них дорогу.

Існує ще одне явище, що має значення для психології свідоцьких показань, яке одержало назву "ефект Зейгарник". Суть його полягає в тому, що незавершені, перервані дії запам´ятовуються в два рази частіше, ніж закінчені. Це пояснюється тим, що емоційно забарвлені враження, які супроводжують незавершені дії, викликають більш стійке збудження в корі головного мозку. Тому допитуючи свідка, якому важко щось згадати, необхідно запитати, чим він займався в період, який цікавить слідчого, допомогти йому згадати важливі для справи обставини, відштовхуючись від його занять і особистих справ.

Що стосується відтворення, то однією з його особливостей, яка має криміналістичне значення є ремінісценція. Суть її полягає у відстроченому відтворенні раніше сприйнятого, що здавалося забутим. Це явище пояснюється процесами гальмування в корі головного мозку, які з´являються відразу ж після події під впливом сильного подразника, яким може бути акт злочинної поведінки. І лише після згасання цих процесів загальмовані сліди починають відновлюватися у свідомості. Тому повторні допити потерпілих з інтервалом у кілька днів нерідко дають позитивні результати.

У деяких осіб в процесі відтворення може з´являтися така якість як схильність до фантазування, тобто намагання свідомо або несвідомо доповнити зафіксовані в пам´яті образи елементами вигадування. Негативно впливає на процес відтворення навіюваність, здатність особи піддаватися чужому впливу без достатньо критичного ставлення до фактів та подій.

Забування — це процес пам´яті, зворотній запам´ятовуванню і збереженню. Процес забування відбувається нерівномірно. Найінтенсивніше забування відбувається негайно після запам´ятовування, згодом дещо зменшується. Забування тим активніше, чим рідше засвоєний матеріал використовується людиною у своїй діяльності. На забування діють й інші фактори: послаблення інтересу до засвоєного матеріалу, перенапруження нервово-психічної діяльності, вживання алкоголю, наркотичних засобів, недостатня тривалість сну. Забування, зрештою, можна розглядати як позитивний процес, якщо його матеріалом є такий, що не має для індивіда істотного значення.

Дата добавления: 2015-05-22