Мислення: поняття та класифікація. Рефлексивні судження

Прийоми активізації памяті учасників судочинства

Знаючи закономірності запам´ятовування, відтворення і забування, особливості різних видів пам´яті, слідчий, прокурор, адвокат, суддя можуть активізувати пам´ять учасника процесу для встановлення істини у справі. До прийомів активізації пам´яті учасників судочинства відносять:

1) створення об´єктивних умов, що виключають вплив сторонніх подразників на допитуваного, спокійний тон допиту, виключення слів та виразів, що травмують психіку людини;

2) використання наглядності, вміле поєднання впізнавання з відтворенням (для прикладу, допит на місці події, пред´явлення під час допиту фотографій, схем, моделей, речових доказів, що оживляють образну пам´ять), ознайомлення з протоколами допитів інших осіб;

3) використання того виду пам´яті, який в допитуваного розвинутий найкраще або який є домінуючим у конкретній ситуації (наприклад, емоційної пам´яті при сприйнятті вбивства, рухової пам´яті при встановленні часових параметрів події);

4) встановлення опорних (ключових) місць у розповіді особи та смислових (семантичних) зв´язків між ними, виявлення між розрізненими фактами асоціацій за суміжністю (йдеться про запам´ятовування послідовно триваючих подій або дій, між якими є зв´язок. Так, пригадування про події, що передували вчиненню злочину, викликає у пам´яті деталі обставин, пов´язаних з ним), асоціацій за подібністю (сприйняття якого-небудь об´єкта викликає в пам´яті пригадування схожого з ним об´єкта, навіть, якщо він ніколи не сприймався спільно з ним, що проявляється, наприклад, щодо співзвучних слів, подібних предметів), асоціацій за контрастом (сприйняття будь-якого об´єкта викликає в пам´яті спогади про інший об´єкт, що відрізняється протилежними ознаками. Спостерігаються, наприклад, у зв´язку з протиставленням світлого та темного, великого та малого), асоціації однозначні (пов´язує певну обставину з яким-небудь одним фактом або дією) та асоціації багатозначні (пов´язує певну обставину з декількома фактами чи діями);

5) відтворення події в прямому або зворотньому хронологічному порядку, з середини, з окремих епізодів;

6) проведення, в необхідних випадках, повторних допитів з розрахунку на можливу ремінісценцію.

Наше пізнання об´єктивної дійсності розпочинається з відчуттів та сприйняття. Однак, розпочинаючись з відчуттів та сприйняття, пізнання дійсності не завершується ними. Від відчуттів та сприяння воно переходить до мислення.

Увесь світ — матеріал для мислення, тобто мислена діяльність отримує цей матеріал тільки з одного джерела — чуттєвого пізнання. Через відчуття й сприйняття мислення безпосередньо пов´язане із зовнішнім світом та є його відображенням. Правильність (адекватність) цього відображення безпосередньо перевіряється практикою.

У процесі мислення людина, використовуючи інформацію з відчуттів, сприйняття та уявлень, водночас, виходить за межі чуттєвого пізнання. Вона починає пізнавати такі явища зовнішнього світу, їх властивості та відносини, які безпосередньо взагалі не піддаються чуттєвому сприйняттю. Отже, мислення бере початок там, де чуттєве пізнання виявляється недостатнім або, навіть, безсилим.

Мислення продовжує й розвиває пізнавальну роботу відчуттів, сприйняття, уявлень, виходячи далеко за їх межі.

Мислення — це опосередковане відображення у свідомості людини істотних властивостей, зв´язків та відносин предметів і явищ навколишнього світу.

Це найскладніший пізнавальний процес, завдяки якому в свідомості людини відображаються не тільки форма, але й суть тих чи інших об´єктів, їх внутрішні зв´язки та закономірності розвитку. Завдяки мисленню ми судимо про предмети, явища за їх зовнішніми проявами (наприклад, не знаючи хто вчинив злочин, слідчий при огляді місця події за результатами злочинної діяльності опосередковано окреслює можливі ознаки особи злочинця, визначає коло підозрюваних).

Водночас, людське мислення, в яких би формах воно не відбувалось, неможливе без мови.

Мова — це суспільно зумовлена система словесних (вербальних) знаків, що служить засобом спілкування у конкретно взятому суспільстві.

Будь-яка думка виникає й розвивається у нерозривному зв´язку з мовою — системою слів, тобто знаків, що становлять суспільно-зумовлену єдність значення й звучання, якою забезпечується для людини класифікація та узагальнення образів реально існуючих предметів, явищ, ознак, відношень тощо. Наскільки глибше і ґрунтовно продумана та чи інша думка, настільки чіткіше і зрозуміліше вона виражається в словах, усній та письмовій мові. І, навпаки, вдосконалення, відшліфовування словесного формулювання певної думки призводить до чіткості й зрозумілості самої думки. Отже, мислення обумовлено необхідно існує у матеріальній, словесній оболонці.

У загальній психології прийнята наступна класифікація мислення: наглядно-дієве (предметне), наглядно-образне та вербально-логічне.

Наглядно-дієве мислення найчастіше проявляється в практичній діяльності людини. Даний вид мислення лежить в основі багатьох репродуктивних дій, що вчиняє людина, яка одержала певний соціальний та професійний досвід (наприклад, досвід вчинення дій слідчим, який відшуковує за допомогою різних технічних засобів сліди на місці події).

При наглядно-образному мисленні суб´єкт пізнання найчастіше вдається до образного уявлення оточую

чого світу, мислить образами (для прикладу, проводячи огляд місця події, слідчий в наглядних образах уявляє собі можливі способи проникнення злочинців у дане приміщення). Важливу роль наглядно-образне мислення відіграє і в процесі навчання.

Більш складним видом мислення, порівняно з наглядно-дієвим та наглядно-образним, є вербально-логічне мислення, за допомогою якого людина здатна виходити за межі безпосереднього чуттєвого сприйняття зовнішнього світу, відображати складні зв´язки та відносини, формувати поняття, робити висновки та вирішувати складні теоретичні завдання. Даний вид мислення завжди пов´язаний з мовою, поняттями, які мають різні смислові зв´язки, приховані за кожним нашим словом. Ось чому, проаналізувавши розмову людини, у нас нерідко складається враження про характер її мисленої діяльності, оцінка рівня розвитку її інтелекту в цілому. Особливо важливе значення такого виду мислення в доказуванні вини особи у вчиненні злочину, у встановленні причин вчинення злочину, у з´ясуванні внутрішніх зв´язків та суперечностей в досліджених явищах, фактах, при вирішенні інших питань, що вимагають глибокого аналізу.

За змістом мисленої діяльності мислення поділяється на практичне, художнє та наукове (теоретичне).

Структурною одиницею практичного мислення є дія, а комунікативною — сигнал (тобто для передачі конкретної чи узагальненої інформації слугує умовний знак, яким може бути або певне явище, або фізичний процес).

У художньому мисленні структурною одиницею є образ (загально-психологічна категорія: результат відображення об´єктивного світу в мозку людини), а комунікативною — символ (знак, прикмета, тобто цілісно ідейно-образна структура, що узагальнено відображає реальні предмети і явища). У науковому мисленні, відповідно, — поняття і знак.

У залежності від характеру мислених операцій, які є переважаючими в тому чи іншому виді мисленої діяльності, мислення також можна поділяти на: алгоритмічне, евристичне та дискурсивне.

Алгоритмічне мислення здійснюється у відповідності із встановленою послідовністю елементарних та елементних операцій, що необхідні для вирішення завдань відповідного класу.

Коли фахівець вирішує нестандартні завдання найкоротшим та найраціональнішим способом за наявності інших можливих варіантів, говорять про виражене у нього евристичне (творче) мислення. Це найскладніший вид мисленої діяльності. Існує самостійний напрям в науці — евристика як сукупність знань про творчі здібності людини, які допомагають їй знаходити істину не шляхом простого перебору різних варіантів рішення, а рухаючись до неї найкоротшим шляхом.

Деякі дослідники стверджують, що думка слідчого, судді в процесі пізнання повинна не лише заглиблюватися в предмет пізнання, але й ніби-то ковзати по його поверхні, затримуючись не тільки на ньому, але й біля нього. У подібних випадках ведуть мову про так зване бокове мислення, як різновид творчого мислення. Дане мислення звільняє нас від звичних, шаблонних, раніше засвоєних суджень, а вивільняє з пам´яті різні асоціації, які ведуть нашу думку в зовсім іншому напрямі, несподівано підказуючи правильне рішення.

Дискурсивне (розмірковане) мислення, що носить розсудливий характер, засноване на системі умовиводів, має послідовний ряд логічних ланок, кожна з яких визначається попередньою і обумовлює наступну. Цей різновид мислення призводить до обґрунтованих, доведених знань.

У діяльності юриста важливу роль відіграє і рефлексивне мислення, що забезпечує вирішення найскладніших в інтелектуальному відношенні завдань. Специфіка рефлексивного мислення істотно відрізняється від звичайних логічних суджень та найбільше відображена у формулі «Я думаю, що він думає, що я думаю». Рефлексивне мислення використовується не лише при розкритті і розслідуванні злочинів. Його застосування дозволяє будувати мислену модель поведінки кожного з учасників в ході минулої пізнаваної події; планувати власну пізнавальну діяльність; прогнозувати поведінку учасників процесу в процесі запланованих процесуальних дій; розробляти систему впливу на окремих учасників, що є джерелами одержання необхідної інформації.

Використання рефлексивного мислення передбачає три основні прийоми.

Прийом входу в рефлексивну позицію. Даний прийом полягає у зміні точки зору на ситуацію, що викликає труднощі, мислений вихід за межі ситуації, що дозволяє розібратись у ній та знайти спосіб її вирішення. Він досягається шляхом: усвідомлення складності в діяльності і фіксації ситуації, в якій вона виникла (наприклад, яким способом діяти далі); вибору точки зору на розглядувану ситуацію (наприклад, поглянути на ситуацію очима незаінтересованого свідка); самовизначення та рефлексивного налаштування (наприклад, з цієї позиції, оцінюючи дану ситуацію, варто врахувати наступне).

Прийом рефлексивного відображення ситуації передбачає організацію осмислення труднощів, що виникли шляхом рефлексивних суджень. Рефлексивні судження ґрунтуються на аналізі слідчим власних думок та супроводжуються імітацією міркувань та дій учасника процесу (якщо б я був на місці злочинця, то я б). Так, слідчий відображає в динамічній моделі конфліктної ситуації і самого себе, і підслідного, імітує хід його думок, поведінку, і оперуючи цим, приймає рішення. Однак при цьому не слід забувати, що до рефлексивних роздумів вдається не лише слідчий, але й підозрюваний та обвинувачений. Тому слідчий за допомогою свого дискурсивного мислення повинен стати вище у рангах рефлексії.

Прийом рефлексивного обґрунтування діяльності полягає в трансформації рефлексивної картини ситуації у підставу для діяльності, що виправляє становище. Щоб картина ситуації могла бути прийнята як підстава для прийняття рішення, вона повинна стати прийнятною для особи, яка приймає рішення з урахуванням відповідних правових та етичних норм.

У юридичній психології зазвичай говорять про професійне, юридичне, правове мислення або про мислення слідчого, прокурора, адвоката, судді та інших суб´єктів процесу. Таке мислення має багатогранну характеристику: 1) як вирішення слідчим, прокурором, адвокатом, суддею мислених завдань; 2) як мислене моделювання з розглядом версії як специфічної моделі, ролі аналізу та синтезу в моделюванні і мисленні в цілому; 3) як планування — мислений процес, що визначає порядок, послідовність і очікувані результати майбутніх дій; 4) як рефлексивне мислення; 5) як інтуїтивне мислення, що доповнює дискурсивне; 6) як мислення, що формує і реалізує внутрішнє переконання, якості розуму та особи слідчого, прокурора, адвоката, судді.

Дата добавления: 2015-05-22