Цінності як форми утримання й закріплення споріднених смислів

Грунт для постановки проблеми цінностей було закладено ще Кантом. Саме він показав істотну відмінність між предме­тами чуттєвого досвіду та надчуттєвими предметами. Але минуло ще кілька десятиріч, доки Фрідріх Ніцше не сповістив на повний голос, що настав час філософії зайнятися пробле­мою цінностей безпосередньо. У своєму нарисі про Ніцше відомий австрійський письменник Стефан Цвейг висловився навіть так: "У людства не було кращого приладу для дослідження цінностей, ніж людина на прізвище Ніцше". Характерно, що Ніцше привернув загальну увагу до проб­леми цінностей саме тому, що проголосив принцип пере­оцінки всіх цінностей. Засадова роль цінностей у житті людей стала очевидною після того, як Ніцше показав від­мінність цінностей і принципів їх організації стосовно різних історичних епох і різних людських спільнот. І справді, один і той самий предмет, одна й та сама подія залежно від істо­ричної ситуації, стосовно інтересів різних груп людей може мати, а може й не мати цінності. Скажімо, коли хрестоносці споруджували укріплення із залишків античних храмів, ви­твори стародавнього мистецтва були для них не більш ніж будівельним матеріалом. Щоправда, добуті зі стін серед­ньовічних замків скульптури не втрачають, а навіть набувають додаткової цінності. Так само й ікони, які повертають зі складів на стіни храмів або музеїв. Отже, виходить, цінність є змінною, "необов'язковою" й разом з тим стало приналежною, "обов'язковою" визначеністю предмета. То що ж тоді таке цінність? Яким є її статус у людському бутті?
Згадаємо, чи є щось у світі, що існує незалежно від людини, але виявляє себе, "спрацьовує" лише завдяки при­сутності людини, та й то не завжди, а за умови певної вибудови людського буття, певної якості залученості людини до світу. Так, йдеться саме про смисли. Це ті точки поєдну­вання людини зі світом, які є певним запитуванням, спрямо­ваним від світу до людини, а разом з тим і фунтом можливої відповіді. Кожний смисл сам по собі є унікальним, бо за ним стоїть неповторність кожної людини й унікальність кожної конкретної життєвої ситуації. Але разом з тим є потреба віднайти й такі смисли, які були б відповідні до якихось типових, повторюваних ситуацій, а зрештою й таких, які.відповідали б загальній ситуації присутності людини у світі. І Такі узагальнені смисли (незалежно від ступеня їх узагальне­ності) й є ніщо інше, як цінності.
Цінності виступають як форми утримання й закріп­лення споріднених смислів. Звідси їхня скеровуюча й упофядковуюча роль у людському бутті. "Бути людиною, - наголошує Віктор Франкл, - означає бути зверненою до «смислу, що вимагає здійснення, й до цінностей, що вимага­ють реалізації"39. Й бути здатним відгукнутися на ці вимоги (мати сили й здібності для цього) - це життєво важливо для людини. Тільки у такий спосіб забезпечує вона своєму буттю достотність. Є для кожного з нас якась певна міра реалізації цінностей у наших вчинках, діях, переживаннях. Недотри­мання цієї міри ставить нас на межу людського світу, робить життя нестерпним. З цього приводу Еріх Фромм зазначає: "Відсутність пов'язаності з якими-небудь цінностями, симво­лами, підвалинами переживається як моральна самотність; і вона так само нестерпна, як і фізична самотність"40. Згадайте, в якому становищі опинявся колись порушник (дійсний чи уявний) правил честі - дворянської, дівочої, професійної. Таку людину просто-таки виштовхували із звичного сере­довища, переставали зважати на неї як на людину. Отже, цінності діють у людському бутті як поля взаєм­ності. Концентруючи в собі споріднені смисли, вони виступають грунтом для інтеграції індивідуальних інтересів і праг­нень, для сполучення індивідуальних людських світів. У такий спосіб на грунті якоїсь однієї цінності або кола цінностей вибудовується певний життєвий світ і відповідний до нього духовний світ. Так, засадовими цінностями для українського козацтва були православна віра, батьківщина, воля, вірність товариству. Саме вони визначали здебільшого спосіб життя й культуру низового козацтва, що відчутно вплинули на станов­лення національного характеру й культури українців. Цін­ностями, на яких установлювався життєвий світ протестантів Західної й Центральної Європи, а потім і Америки, були сумлінна праця як головне життєве призначення, безумовна чесність у ділових стосунках, заощадливість і відповідальне ставлення до свого та чужого майна. Саме вони склали фундамент тієї системи взаємних вимог і зобов'язань, що увійшла до структури способу життя розвинених індустріаль­них країн і визначається всіма як етика бізнесу. Проте цінності не тільки поєднують людей, складають грунт для вибудови спільного життєвого світу, але й покла­дають певну межу між ними. Й це зрозуміло. Адже кожний світ - це деяка виокремлена цілісна реальність, а цілісність має бути певною мірою самозавершеною. Звідси можливість "конкуренції" між цінностями, пов'язаними з різними жит­тєвими світами. Справа може доходити навіть до відкритої боротьби, й тоді люди проголошують (і часто-густо самі так гадають), що відстоюють свої цінності, хоча насправді часто-густо захищають або нав'язують іншим якраз свої життєві світи. Скажімо, зараз у Сполучених Штатах Америки на тлі широкої кампанії по боротьбі з курінням громадська думка зіткнулася з дилемою: що важливіше - здоров'я чи свобода? Звідси плакати такого змісту: "Чи має уряд право примушу­вати громадян вести здоровий спосіб життя?".
Тут ми маємо справу з переведенням ситуаційних цін­ностей (право курити чи не курити) на рівень універсальних цінностей. Адже свобода належить до кола найзагальніших людських цінностей і є центральною в системі цінностей американської демократії. Автор плакатного тексту, звичай­но, очікує на таку відповідь: "Нехай краще людина добро­вільно отруюється тютюном, аби не позбавити її свободи у прийнятті рішень, що й як їй чинити".
Як бачимо, цінності відмінні між собою за своїм статусом і за рівнем свого функціювання в людському бутті. Зокрема, є ситуаційні та універсальні цінності. До останніх належать такі цінності, які є фунтом і загальною умовою розгортання такого світу, що установлюється понад конкретними ситуаціями, пропускає "крізь себе" конкретні смисли й визначає якийсь загальний вимір людського буття. Такою універсаль­ною цінністю є, наприклад, краса, яка надає певний - естетичний - смисл цілому світу людських почуттів і пере­живань, що, у свою чергу, стає підґрунтям розгалуженого світу мистецтва. Незалежно від того, в чому вбачають красу ті чи ті народи, соціальні верстви, генерації, всі вони обов'яз­ково мають бути прилученими до світу краси як такого. Ми можемо сперечатися, навіть ворогувати через розбіжність наших естетичних уподобань, але ще більшою прикрістю для нас буде повна відсутність у когось естетичних здатностей. Ми будемо сприймати це як брак чогось істотного для лю­дини.
Ще більш необхідною вважаємо ми прилученість людини до світу моральності, який грунтується на такій універсальній цінності, як добро. Знов-таки можна не погоджуватися щодо змісту наших уявлень про добро, але необхідність добра як універсального морального регулятива, як певної точки відлі­ку для моральних оцінок і суджень ніким не заперечується. Добро сягає скрізь, і навіть краса потрапляє в поле моральної оцінки.
Та, мабуть, ще універсальнішою цінністю є свобода, її багатовимірність справді вражає. Свобода - це відсутність примусу й самопримусу, самовільне зусилля; це потреба й здатність; це безпосередній самовияв і самообмеження; це наявне й бажане; це водночас умова, зміст і продукт люд­ського життя та людської історії; це мета й засіб розвитку людини; це благо й тягар; це подолання необхідності й разом з тим суб'єктивна необхідність. Понад те, свобода так чи так присутня в структурі інших цінностей. Скажімо, краса своїм обов'язковим моментом має вільний вияв досконалості. Здійснення добра через людські вчинки необхідною умовою має вільний вибір. Умовою здійснення істини як універ­сальної людської цінності є вільний, неперешкоджуваний пошук того узагальненого та універсального смислу, що він сприймається людиною як істина.
Виступаючи грунтом для вибудови певного світу, та чи та цінність, природно, стає й загальною умовою відповідного типу людської діяльності. Вона зумовлює не кожну окрему дію, не конкретні вчинки в їх безпосередньому здійсненні, а їхні цілі. Завдяки цьому цінність діє як позаситуаційний чинник людської діяльності й цим надає їй певної смислової сталості. До того ж, сполучаючи її зі світом можливого й належного, цінність мотивує людську діяльність способом, найбільш відповідним до самої сутності людини. За слушним висловом Віктора Франкла, потреби штовхають людину до дії, а цінності "притягують".
Отже, цінність виступає щодо людини як деякий конкрет­но не розгорнений мотив її діяльності, що визначає її цілі й загальний спосіб дії. Можна сказати, що це "мотив мотивів". Звідси смислова послідовність дій і вчинків, що звільняє людину від необхідності щомиті чинити вибір, приймати рішення. Прилученість до якої-небудь цінності позбавляє життя подрібнення на "миттєві" ситуації, а загальну життєву ситуацію робить проникною для загального осягнення й долаючої дії. Якщо я шукаю в усьому користь або, навпаки, прагну дотримуватися вимог честі й обов'язку, мені достатньо дотримуватися установленої життєвої стратегії - орієнтації на користь або на моральні цінності.
Довгостроковий і понадситуаційний характер мотивуючої дії цінностей надає їм виняткової ролі в системі людської діяльності. Через це їм притаманна здатність відриватися від самого процесу діяльності, ставати самодостатнім предметом людських інтересів і прагнень. І тоді вони ладні підпоряд­ковувати собі людину, організовувати людську життєдіяль­ність згідно з принципом "Меті всі засоби догідні". Й у цьому всі цінності рівні. Всі вони приховують у собі небезпеку стати ворожими щодо людини: і Влада, і Свобода, і Справедливість, і Власність, і Надія, і Порядок тощо. Історичний досвід надто багатий на свідчення про згубність абсолютизації цінностей, щоб не робити з нього належних висновків.
З огляду на це останнім часом дедалі більше привертає до себе увагу та ідейна й життєва позиція, яка орієнтується не стільки на цілі й цінності, скільки на засоби їх реалізації. Такий підхід долюдської діяльності знаходимо в ліберальній традиції, в межах європейського соціал-демократичного руху і в різних варіантах теорії "малих справ". Тут розбіжність у цінностях і цілях береться до уваги як даність, і це умож­ливлює порозуміння й практичні компроміси. Згадайте: при­пинення "холодної війни" пов'язане саме з відмовою обох сторін від ідеологічних (засадово ціннісних) орієнтирів у своїй зовнішній політиці.
І все ж без цінностей, які правлять за загальні орієнтири людської діяльності й цим зумовлюють смислову послідов­ність дій і вчинків, ні окремим людям, ні народам, ні людству загалом обійтися не можна. Слід лише дбати про те, щоб вони не відривалися під загального процесу людської життєдіяль­ності. Прикладом вдалого поєднання цінностей і процесу їх реалізації може бути гасло, яким скеровуються у своїй діяль­ності німецькі "зелені": "Думай глобально - дій локально!".
Цінності правлять нам за життєві орієнтири тому, що вони мають здатність структурувати реальність за критерієм її зна­чущості для людини. Реальність поділяється на таку, що має позитивне значення (добре, красиве, істинне тощо), нега­тивне значення (зле, потворне, хибне тощо) й ціннісно нейт­ральну. Акумульований у цінностях досвід численних гене­рацій звільняє нас від необхідності в кожному окремому випадку всебічно осмислювати конкретне явище, подію або ситуацію, зважаючи на всі їхні передумови й можливі на­слідки. Достатньо лишень оцінити їх, тобто визначити їхню відповідність змістові певної цінності, вираженої в понятті, уявленні або в емоційно-образній формі.
Членування дійсності за допомоги цінностей на позитивно-значуще, негативно-значуще та ціннісне нейтральне полегшує нам вибір, допомагає бути впевненішими в різно­манітних життєвих ситуаціях. Згадайте, як бентежаться малі діти, коли дивляться фільм або слухають казку, доки вони fife з'ясують собі, хто з персонажів "добрий", а хто "поганий". І якими нелегкими є випробування для малої людини, коли вона дізнається, що красивий або сильний не завжди гарний, а розумний - не завжди добрий. І справді, різні цінності мають для нас різну вагу. Понад те, позитйвно-значуще в одному відношенні може бути негативно-значущим в іншому. Краса може бути втіленням зла, героїчна дія може бути несправедливою, а хибна думка - естетично привабливою.
Покладаючися на цінності як життєві орієнтири, слід разом з тим брати до уваги, що ціннісне структурування дійсності на позитивне та негативне приховує в собі мож­ливість спрощення. Беззастережне прийняття поділу дійс­ності на безумовно красиве та потворне, на добро та зло, справедливе та несправедливе тощо спричиняє "чорно-біле" бачення світу. А звідси й поділ усіх людей на "своїх" та "чужих", на "друзів" та "ворогів". А така позиція провокує на насильницькі дії як єдиний ефективний засіб розв'язання наявних проблем. Не випадково ідея ненасильства грун­тується на християнському розумінні людини як такої, що є певним перетином доброго й злого, й, отже, ніхто не має права ставитися до когось тільки як до втілення добра або зла. Саме з цього виходив лідер руху за громадські права нефів у Сполучених Штатах Америки Мартін Лютер Юнг, обгрунтовуючи стратегію ненасильницьких дій, яка цілком себе виправдала. Тоді, у 60-ті роки, він кинув гасло: "Любіть ворогів ваших!". І справді, завдяки силі можна перемогти ворога, але не можна обернути ворога на друга.
Дія цінностей як життєвих та історичних орієнтирів під­силюється тим, що вони виконують у людському бутті також і функцію сталих взірців, канонів смислотворення. Якщо я, наприклад, сповідую добро як найвищу цінність, то тоді в кожній життєвій ситуації я буду намагатися ствердити від­повідний їй смисл. Найменша добра справа буде додатковим засвідченням достотності мого буття у світі. Коли Альберта Ейнштейна спитали, завдяки чому він здійснив свої наукові відкриття, той відповів: "Завдяки безмежній цікавості й на­полегливості". А в щоденнику видатного письменника Франца Кафки є такий запис: "Навіть якщо свобода недосяжна, я хочу кожного дня бути гідним її". Й переконаність у сутнісній пов'язаності життєвих смислів із сповідуваними цінностями складає стрижень педагогічного кредо Василя Олександро­вича Сухомлинського: "Людина є такою, якими є її уявлення про щастя".
Але з попереднього викладу ми вже знаємо, що пов'я­заність цінностей з відповідними життєвими смислами не є чимось безумовно гарантованим. За певних обставин цінності можуть відриватися від процесу їх реалізації, набувати харак­теру самодостатнього буття, байдужого або навіть ворожого до конкретних людей з їхніми конкретними інтересами та проблемами. До того ж, структуруючи дійсність, цінності певним чином схематизують її, й тоді беззастережне прийнят­тя якихось окремих цінностей призводить до спрощеного, врешті, хибного ставлення до світу. Таким чином, умовою постійного сполучення цінностей з життєвими смислами, а отже, умовою ствердження дійсної повноти й достотності людського буття повинна бути наявність у людині відповідної здатності, ладної здійснювати це поєднання смислів і цін­ностей. І ця здатність у людині є. Це - сумління, совість.
Сумління - це найінтимніший вияв самосвідомості лю­дини. Це самознання й самооцінка, які так глибоко вкорінені в життєвому досвіді суб'єкта, що майже не піддаються по­слідовному усвідомленню. Сумління поєднує в собі мож­ливості самосвідомості та неусвідомлюваного. Воно діє як здатність інтуїтивно віднаходити смисли конкретних ситуацій і зіставляти їх між собою та з відповідними цінностями. Звідси можливість для сумління стати на захист конкретного смислу проти ситуаційної або навіть універсальної цінності. Саме це бачимо ми в поемах Шевченка, де поет бере під захист скривджену й піддану громадському осудові дівчину. Власне, тут ми маємо справу із запереченням цінностей традиційного суспільства в ім'я народжуваних загальнолюдських моральних цінностей - людської гідності, свободи вибору тощо. По­трібна була чутлива совість, щоб прозріти смисл у досить звичайній ситуації, - нелюдськість тиранії звичаю; потріб­ний був поетичний хист, - щоб сповістити всім цей смисл як запит нових цінностей.
У культурі взагалі діє закон постійного оновлення цін­ностей. Час від часу відбуваються й дійсно революційні зрушення. За сприятливих обставин якийсь унікальний смисл ущільнюється, узагальнюється й перетворюється на цінність. Так, Сократ, знаходячи для себе смисл у відшукуванні істин­ного знання, істотно посприяв ствердженню нової ціннос­ті - істини. Із тексту Нового заповіту видно, як йшло становлення засадових християнських цінностей - віри, надії, любові, милосердя. Діячі Ренесансу в історично ко­роткий час ствердили таку нову цінність, як людська інди­відуальність. На наших очах набуває статусу загальнолюдської цінності солідарність.
Те, що цінності оновлюються за своїм змістом і навіть змінюють одна одну, вказує на їхню "нерівноцінність". Справді, в одних ситуаціях пріоритетною цінністю виступає сила, в інших - закон, ще в інших -- добро, істина або справедливість. Але всі цінності як істотні надбання людського досвіду повинні бути присутніми у свідомості якщо й не кожної окремої людини, то принаймні кожної людської спільноти. Вони завжди присутні у свідомості у вигляді певної системи цінностей. І в межах цієї системи між ними установ­люються відношення підрядності й супідрядності. Не маючи можливості спинятися на цьому докладно, візьмемо до уваги тільки таке: смисловий базис людського життя складають ті цінності, які уникають відношення підпорядкованості й є одна щодо одної взаємодоповнювальними. Спробуємо подати перелік цих базових цінностей у вигляді деякої таблиці.

Дата добавления: 2015-05-22