Теоретичні концепції міжнародної економічної інтеграції

Теоретичні обґрунтування потреби економічного інтегра­ційного процесу у країнах з ринковою економікою були запро­поновані ще у 70-80-х роках XIX ст. представниками німець­кої історичної школи — Ф. Лістом, Г. Шмолером, В. Рошером та ін. У 50-60-ті роки XX ст. на проблеми економічної інтег­рації звернули увагу К. Мейер, Ж. Рюєф, Р. Шуман, А. Паніч, Е. Бенуа, Ж. Моне, Б. Баласса та ін.

Регіональною інтеграцією цікавилися теоретики світової економіки. Вони розглядали проблеми інтеграції як елемент учення про ефективність зовнішньої торгівлі або як елемент учення про державне регулювання зовнішньоекономічних процесів, насамперед, регулювання чинників, що впливають на стан платіжного балансу. В умовах державного регулюван­ня режиму торгівлі, міжнародних кредитних і валютних від­носин набули розвитку прикладні галузі зовнішньоекономічної теорії, передусім, теорія митних союзів, яку запропонував Дж. Вайнер.

В основу свого аналізу Дж. Вайнер поклав порівняння торгівлі між країнами в умовах існування в кожній з них власного митно­го тарифу та в умовах підписання між ними угоди про митний союз, що скасовує тарифи у взаємній торгівлі. Відповідно до цьо­го в результаті створення митного союзу в економіці виникають

так звані статичні ефекти інтеграції — економічні наслідки, що їх виявляють відразу після створення митного союзу.

У результаті утворення митного союзу (ліквідація торгових бар'єрів, запровадження певного координуючого регламенту тощо) товари, що їх традиційно купували на внутрішньому ринку, можуть стати дорожчими, ніж такі самі імпортовані. До створення митного союзу місцеві виробники перебували під захистом імпортного мита, імпортні товари були дорожчими за вітчизняні. Після створення митного союзу зарубіжний товар стає дешевшим за вітчизняний, споживачі віддають перевагу купівлі імпортних товарів. Формується імпортний товарний потік у зв'язку із розширенням ринку як на території країни митного союзу, так і в інших країнах, і ресурси, зрештою, ви­користовують ефективніше. Виникає ефсіст створення торгів­лі: розроблення принципів торгівлі, створення нових товарних потоків. Здійснюється переорієнтація місцевих споживачів з менш ефективного внутрішнього джерела постачання товару на більш ефективне зовнішнє, що уможливлено лише після знищення імпортного мита у рамках митного союзу.

Через виникнення в митному союзі ефекту створення тор­гівлі, вільної від митних обмежень, масштаби торгівлі зроста­ють, добробут усіх країн поліпшується, підвищується рівень спеціалізації. І все ж розглядувана теорія має певні недоліки, оскільки її положення пояснюють лише стандартні ситуації. На практиці можлива ситуація, коли одна окремо взята країна досягає таких самих показників, а за деякими аспектами навіть ліпших, ніж інтегрована, якщо застосовує односторонні заходи з лібералізації зовнішньої політики, приміром ліквідує митні бар'єри. У такому разі спостерігають ефект відхилення торгівлі, диверсифікацію товарних потоків, яка означає пере­орієнтацію закупівлі товару місцевими споживачами у більш ефективного, позаінтеграційного джерела постачання на менш ефективне внутрішньоінтеграційне джерело, що відбувається через усунення мита в рамках митного союзу. У тому разі рівень добробуту в країнах — учасницях інтеграції залежить від співвідношення абсолютних розмірів ефекту відхилення та ефекту створення торгівлі. Якщо в результаті створення мит­ного союзу виникає ефект відхилення торгівлі, то добробут країн, які не є членами цього союзу, погіршиться, оскільки обме­жені ресурси використовують неефективно, порівняно з умова­ми вільної торгівлі. Водночас у країнах — учасницях митного

союзу добробут зростатиме, якщо ефект відхилення торгівлі за вартістю буде нижчим за ефект створення торгівлі, і навпаки. Загалом, на практиці ефект відхилення торгівлі частіше пере­кривається ефектом створення торгівлі, через що інтеграція приводить до зростання добробуту.

Класичну спробу визначити ефекти створення та відхилення торгівлі в межах ЄС зробив у 1974 р. американський учений Б. Баласса. Він порівняв еластичність попиту на імпорт країн ЄС до створення інтеграційного угруповання з тим самим показни­ком після утворення ЄС за галузями. Відповідно до отриманих результатів створення ЄС мало ефект створення торгівлі вельми суттєвих розмірів. Якщо до створення ЄС кожний відсоток зрос­тання ВНП приводив до збільшення торгівлі між країнами на 2,4%, то після створення ЄС — на 2,7%, тобто на 12,5% більше. Ефект відхилення торгівлі мав місце лише в икретих галузях (продукти харчування, напої, тютюн, хімічні товари).

Недоліки, що можуть виникнути під час утворення митного союзу, не дають змоги розглядати таку модель торговельної політики як однозначне позитивне явище в міжнародній еко­номіці. Після політики вільної торгівлі немає іншої альтерна­тивної торговельної політики, яка б впливала на міжнародний добробут позитивно. На цих висновках вибудована ідея «друго­го кращого», що розглядалась англійцем Дж. Мідом у 1955 р. Представники іншої школи (Л. Кеохане, П. Робсон, М. Дю-ватріон та ін.) зробили спробу відокремити як домінуючі такі по­заекономічні чинники: інтеграційні угруповання дають змогу країнам забезпечити, скажімо, надійнішу обороноздатність, вступ до «елітного клубу», що вважається справою національно­го престижу, тощо. Прихильники ще одного підходу вважають, що створення інтегрованої системи дає можливість ставити спільну мету і спільно її досягати (зростання зайнятості, вироб­ництва, соціальна стабільність тощо). У тому разі посилюється роль держави у вирішенні загальних проблем у форматі інтегро­ваної системи, коли завдяки зусиллям держав-членів ство­рюється спільний ринок, приймаються оптимальні рішення, ефективнішим стає виробництво товарів. Здійснюється спроба довести, що переваги митного союзу для держави вищі, ніж від проведення нею політики вільної торгівлі. Критики цього на­пряму відмічають можливість виникнення міждержавних супе­речностей унаслідок «прагнення державами досягти національ­ного ефекту». Водночас не відкидають імовірність виникнення високого рівня кооперації.

Голландський соціал-демократ Ян Тінберген запропонував вирізняти два аспекти інтеграції господарської політики дер-жав-членів: негативну інтеграцію і позитивну інтеграцію. Під негативною інтеграцією Я. Тінберген мав на увазі «усунення різних інструментів міжнародної економічної політики», під позитивною — «додаткові заходи для усунення неузгодженос-тей, які можуть існувати між митами та податками в різних країнах», а також «позитивні акції у виробничих галузях для здійснення реорганізації програм». Тінберген розрізняє заходи щодо узгодженості тих чи інших інструментів господарської політики і заходи щодо створення нових її інструментів в умо­вах інтеграції.

Представники іншої теорії (П. Робсон, А. Рюгман) вважа­ють, що країни прямують до інтеграції своїх економік задля подолання «чинника обмеженості» (сировина, інші чинники виробництва), і стверджують, що цей чинник сприяє зростан­ню масштабів виробництва, розвитку товарної диференціації та нових технологій.

Зростання масштабів виробництва є прямим наслідком інтеграції, результатом так званих статичних (розміри вироб­ничих підприємств) і динамічних («учитись — виробляти») чинників, що дають змогу економічним суб'єктам більш широ­ко використовувати можливості ринку застосовувати ефек­тивнішу організацію виробництва.

Це твердження можна проілюструвати даними щодо зрос­тання торгівлі всередині ЄС, зокрема міжфірмової. Номенкла­тура товарів дуже велика, вона розрізняється лише за якісними характеристиками та дизайном. Перевага інтеграції відобра­жається в технології. Країни збільшують витрати на НДДКР, і суттєво знизити ці витрати можливо у разі використання пе­реваг інтеграції, тобто у разі створення нових розробок спільни­ми зусиллями та спільного їх використання. Ще одна перевага інтеграції, за даною теорією, — це той факт, що інтеграція сприяє зростанню конкуренції. А конкуренція, як відомо, є по­тужним стимулом для розвитку виробництва, поліпшення якості тощо. Французький економіст А. Маршаль розвиває думку про «справжню інтеграцію», а вона можлива, на його думку, лише на стадії економічного союзу, коли відбувається взаємопроникнення національних господарств, і пов'язана зі змінами в їхній структурі. Він сам називає свою концепцію інтеграції структуралістською.

Неокейнсіанський напрям теорії міжнародної інтеграції відображено в концепції диріжизму (А. Філіп, Р. Купер та ін.). Головною проблемою регіональної економічної інтеграції є по­шук оптимального сполучення національних програм госпо­дарської політики із забезпеченням переваг, які надає тісне економічне співробітництво. Але використати ці переваги можливо лише ціною відмови від певної частини національної незалежності або автономії в царині визначення економічних цілей та їх досягнення. Таким чином, чітко розрізняються дві взаємопов'язані сторони інтеграції: її економічні цілі і полі­тичні заходи, що потрібні для їх досягнення.

Розглянувши еволюцію поглядів на сучасні інтеграційні процеси, зробимо деякі висновки:

1. Попри велику кількі<''гт, коттттрттттій. рлиної теопії інтег­
рації не існує. Дослідники поки що не дають однозначної
відповіді, у чому полягають конкретні переваги країни, що
є членом угруповання, над країною поза інтеграційним об'єд­
нанням.

2. У багатьох теоретичних розробках не врахований чин-ник
часу. До того ж зазначимо, що в різні періоди розвитку націо­
нальних економік країнами рухають різні за своїм змістом аргу*
менти «за» інтеграцію.

Дата добавления: 2015-05-22