Форми міжнародної економічної інтеграції: особливості та характерні риси

Процеси міжнародної економічної інтеграції активізува­лись у другій половині XX ст. в різних регіонах земної кулі. На мікрорівні цей процес іде шляхом взаємодії її відтворюваних суб'єктів (підприємства, фірми), що сприяє взаємопроникнен­ню та зрощуванню національних економік. На макрорівні еко­номічна інтеграція базована на розвитку міжнародної торгівлі товарами, послугами та посиленні міжнародного руху чинни­ків виробництва (капіталу, робочої сили і технології), які наби­рають форми міждержавних угод, погоджених із національни­ми стратегіями економічного та політичного розвитку.

Міжнародна економічна інтеграція має регіональний харак­тер. Вона об'єднує, переважно, сусідні, територіально близько розташовані країни. Але інтеграційним об'єднанням властиві регіональні відмінності у ступені зрощення національних гос­подарств, узгодженості інституційних механізмів, тобто сту­пені інтегрованості національних економік.

У країнах, що створили інтеграційні об'єднання, спосте-рі-гають позитивні зрушення в економіці: зменшуються транс-акційні витрати і прискорюються темпи взаємної торгівлі; зростаюча конкуренція між виробниками із різних країн стри­мує підвищення цін, стимулює поліпшення якості товарів і створення нових технологій, зумовлює скорочення відносно неефективних виробництв, приводить до припливу іноземних інвестицій.

Інтеграційні об'єднання розрізняютья за глибиною проце­сів, що в них відбуваються. Історично інтеграція еволюціонує через кілька основних форм, кожна з яких свідчить про сту­пінь її зрілості.

Першою формою наближення країн одна до одної є підпи­сання преференційних торгових угод. Вони підписувані або на двосторонній прттлчі між окремими країнами, або між уже існуючим угрупованням та окремою країною. Відповідно до цього країни створюють одна одній режим найбільшого спри­яння. Преференційні угоди передбачають збереження націо­нальних митних тарифів кожної країни, що підписала їх, жод­них міждержавних органів для управління не створюється. Преференційними є угоди про співробітництво і партнерство між ЄС і країнами колишнього СРСР (1992 p.).

Другою формою інтеграції є зона вільної торгівлі, що пе­редбачає створення пільгової зони регіонального типу, в межах якої відбувається цілковита відміна митних тарифів у вза­ємній торгівлі за умови збереження національних митних та­рифів у відносинах із третіми країнами. В умовах зони вільної торгівлі зростає внутрішня, а на цій основі і взаємна, торгівля країн — її учасниць. Зона вільної торгівлі може координувати­ся невеликим міждержавним секретаріатом, що діє в якійсь із країн-учасниць. Прикладом може слугувати Європейська асоціація вільної торгівлі (1958-1969), НАФТА — Північно­американська угода про вільну торгівлю (1994), Балтійська зо­на вільної торгівлі (1993), Угода про свободу торгівлі країн АСЕАН (1992).

Третім, більш розвиненим за ступенем інтегрованості рівнем економічної інтеграції є митний союз. Він передбачає узгоджену відміну групою країн національних митних тарифів і введення спільного митного тарифу та єдиної системи нета-рифного регулювання торгівлі щодо третіх країн. Метою ство­рення цього союзу є полегшення взаємної торгівлі країн-учас­ниць. Він упроваджує безмитну внутрішньоінтеграційну

торгівлю товарами і послугами, цілковиту свободу пересуван­ня їх усередині регіону. Але в тому разі COT уважно стежить за недопущенням створення додаткових перепон у торгівлі з тре­тіми країнами — членами COT. Прикладами митних союзів є Бенілюкс (з 1948 p.), Митний союз Білорусі та Російської Фе­дерації. Митний союз передбачає створення системи міждер­жавних органів, що координують проведення узгодженої зовнішньоторговельної політики.

Четвертим, більш високим рівнем інтеграції є спільний ри­нок, за умови якого країни, що інтегруються, домовляються про свободу руху не тільки товарів і послуг, а й чинників виробницт­ва — капіталу, робочої сили. Таку координацію еконо-мічної політики здійснюють на періодичних нарадах (один-два рази на рік) глав держав і урядів країн-учасниць. Такий етап роз­витку пройшов Європейський Союз, Карибський спільний ри­нок (КАРІКОМ, 1973), на стадії практичної реалізації перебу­ває договір про створення спільного ринку країн Південної Америки (МЕРКОСУР, 1991).

На найвищому рівні інтеграція набирає форми економічно­го союзу, який передбачає об'єднання національних економік кількох країн на основі митного союзу, спільного ринку, уніфікації фінансових систем і проведення спільної валютної політики. На цьому етапі виникає потреба в установах, наділе­них правом не тільки координувати дії та спостерігати за еко­номічним розвитком, а й приймати оперативні рішення від імені угруповання загалом. Уряди погоджуються передати частину своїх функцій наднаціональним органам, наділеним правом приймати рішення з важливих питань організації. Прикладами економічного союзу є Європейський союз (1993), Союз арабського Магрибу (1989), Західноафриканський еко­номічний і валютний союз (1994), Співдружність незалежних держав — СНД (1992).

Найвищою формою інтеграції вважається політичний со­юз, який передбачає передачу національними урядами над­національним органам більшої частини власних повноважень стосовно третіх країн, що фактично означає створення міжна­родної конфедерації та втрату суверенітету окремими держава­ми. Але такі цілі ще ніхто не ставить, це суто теоретична форма.

Економічна інтеграція розпочинається з лібералізації взаєм­ної торгівлі товарами, включаючи створення спільного митного тарифу щодо третіх країн, доповнюється свободою міждержавно­го просування чинників виробництва і завершується уніфікацією

макроекономічної політики і створенням наддержавних орга­нів управління. Останнім часом створюється багато інтег­раційних об'єднань, хоча більшість із них перебуває на ранніх етапах становлення. Крім інтеграції, відбуваються зворотні процеси — дезінтеграція (розпад Радянського Союзу, Ради еко­номічної взаємодопомоги).

Дата добавления: 2015-05-22