Наслідки для країн імміграції

Наслiдки мiжнародної трудової мiграцiї.

Основнi свiтовi ринки i експортери робочої сили.

Міжнародна міграція робочої сили набуває глобального характеру. У світі утворились постійні ринки робочої сили.

Перший ринок - традиційно належить США та Канаді, трудові ресурси яких склалися історично за рахунок іммігрантів. США і надалі залишаються країною яка притягує емігрантів. Але в міграційних потоках, які направляються в США і Канаду, знизилась частка мігрантів з Європи і зросла їх кількість із Латинської Америки та Азії (китайці, японці, індонезійці, філіпінці). Серед емігрантів які направляються в США, значна частка вчених та висококваліфікованих спеціалістів. Так, серед членів національної Академії наук-23%, а серед лауреатів Нобелівської премії в США- 33% - емігранти.

Другий ринок - країни Західної та Північної Європи. Велику роль у використанні іноземної робочої сили зіграло створення ЄС, одним з елементів якого є спільний ринок робочої сили. Основу міграційного потоку у високорозвинуті країни - Німеччину, Англію, Францію, Австрію, Голандію складають емігранти з Туреччини, Португалії, Польщі, Iспанії, Греції, Угорщини, Чехії, Словаччини, бувшої Югославії. Збільшується в країнах Західної Європи частка емігрантів України, Росії, Білорусії, а також з Iндії, Пакистану, Афганістану, В’єтнаму та інших країн, що розвиваються. Характерним для Західної Європи є також переїзд робітників з однієї високорозвинутої країни в іншу.

Третій ринок - район нафтодобувних країн Близького Сходу. Основними приймаючими країнами регіону є Об’єднані Арабські Емірати, Катар, Кувейт, Оман, Бахрейн, Саудівська Аравія. Питома вага іноземних робітників в цих країнах становить понад 50%, а в Катарі - 85%, ОАЕ - 90%. Переважну частину мігрантів забезпечують Єгипет, Iрак, Сірія, Йорданія, Палестина.

Четвертий ринок - Латинська Америка. Iнтенсивними є міграційнi потоки між латиноамериканськими країнами. Значна частина робочої сили переміщається з Колумбії, Парагваю, Чілі, Сальвадору в Аргентину, Бразилію, Венесуелу.

Своєрідними центрами притоку іммігрантів за останні роки стали Iзраїль, Південно-Африканська Респрубліка, Південно-Східна Азія (Сингапур, Гонконг, Японія), Австралія та Нова Зеландія.

Вплив міграційних процесів на країни імміграції та еміграції є багатоаспектним.

1.Країни імміграції мають суттєві вигоди за рахунок економії від підготовки спеціалістів іншими країнами. Так, за сучасними оцінками, чистий виграш для приймаючои країни від залучення одного “середнього” вченого-гуманітарія становить 230 тис. дол., вченого у галузі суспільних наук - 235 тис. дол., інженера - 253 тис. дол., лікаря - 646 тис. дол.

2.Фірми країн імміграції мають економію як за рахунок нижчої оплати праці іммігрантів, так і за рахунок того, що праця іноземних робітників дозволяє знизити загальний рівень заробітної плати.

3.Робітники емігранти сприяють омолодженню структури трудових ресурсів країн імміграції.

4.Грошові перекази емігрантів на батьківщину сприяють розширенню реалізації товарів країн імміграції за кордоном.

Разом з тим, наплив робітників з-за кордону ускладнює проблему зайнятості в країні, негативно впливає на економічний стан місцевих працівників. Поруч з економічними, виникають соціальні, культурні, правові та інші проблеми.

Дата добавления: 2015-05-22