Сучасні інтеграційні угрупування країн

Етапи розвитку інтеграційних процесів та їх особливості.

У своєму розвитку міжнародна економічна інтеграція проходить ряд етапів:

1 - зона вільної торгівлі;

2 - митний союз;

3 - спільний ринок;

4 - економічний союз;

5 - повна інтеграція.

Кожний із наступних етапів передбачає більш широку інтеграцію і має свої особливості.

Особливості основних етапів міжнародної економічної інтеграції представлені в таблиці 6.1.

Як правило, утворення інтеграційних об’єднань починається з більш простих форм. Все залежить від того, які цілі ставлять перед собою країни учасниці при утворенні інтеграційних об’єднань-відновлення еко-номічного потенціалу; прискорення НТП; укріплення позицій на світовому ринку чи інше.

Таблиця 6.1.

Етапи міжнародної економічної інтеграції

Етап	Ліквідація митних бар’єрів у взаємній торгівлі	Єдині тарифи відносно третіх країн	Вільне пересу-вання капіталів робочої сили	Узгоджен-ня економіч-ної політики	Здійснен-ня єдиної економіч-ної політики
Зона вільної торгівлі	+	-	-	-	-
Митний союз	+	+	-	-	-
Спільний ринок	+	+	+	-	-
Економіч-ний союз	+	+	+	+	-
Повна інтеграція	+	+	+	+	+

На даний час у світовому господарстві налічується близько 20 еко-номічних угрупувань. Серед них можна виділити: в Західній Європі - Європейський Союз (ЄС) і Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ); в Північній Америці - Північноамериканську угоду про вільну торгівлю (НАФТА); в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні - Тихоокеанське економічне співтовариство (АТЕС).

Офіційно до 1 листопада 1993 р. провідне інтеграційне угрупування західноєвропейських країн називалось Європейські співтовариства, а неофіційно - Європейське Співтовариство або просто Співтовариство. З 1 листопада 1993 р. після набуття чинності Маастрихтських угод офіційна назва цього угрупування - Європейський Союз.

Започаткований Європейський Союз в 1967 р. на базі злиття органів трьох раніше самостійних регіональних організацій, створених шестіркою провідних європейських країн - ФРН, Францією, Італією, Голандією, Бельгіїю і Люксембургом:

1.- Європейського об’єднання вугілля і сталі угода укладена в 1951 р., а вступила у силу в 1952 р.;

2.- Європейського економічного співтовариства (Римська угода про створення ЄС укладена в 1957 р., а вступила у силу в 1958 р.);

3. - Європейського співтовариства з атомної енергії (угода вступила у силу в 1958 р.).

Для довідки. Європейський Союз має спільний прапор: на блакитному тлі коло з дванадцяти золотих зірок. Замкнене коло зірок символізує союз країн-членів, а число 12 - їх кількість. Кількість зірок залишатиметься, тобто 12, незалежно від того, яка кількість країн входитиме до ЄС, оскільки 12 є символом досконалості та достатку.

Європейський Союз має спільний гімн: прелюдію до останньої частини Дев’ятої симфонії Бетховена. Загальноприйнята назва прелюдії “Ода радості”, але у цьому контексті вона також має значення оди свободи, почуттю спільності та миру між громадянами країн, які вирішили об’єднатись та тими, хто вільно приєднається до них.

Розвиток інтеграції в рамках ЄС пройшов всі етапи: від зони вільної торгівлі до економічного і валютного союзу.

В ЄС як повноправні члени Союзу входять: ФРН, Франція, Італія, Голландія, Бельгія, Люксембург, Великобританія, Данія, Ірландія, Португалія, Іспанія, Греція, Австрія, Норвегія, Швеція, Фінляндія (останні чотири країни - з 1995 р.). Станом на 1998 рік Європейський Союз проводить переговори з шістьма країнами-кандидатами на вступ до цієї організації: з Кіпром, Польщею, Словенією, Угорщиною, Чехією та Естонією.

Механізм функціонування ЄС базується на політико-правовій системі управління, яку складають наднаціональні або міждержавні органи та елементи національно-державного регулювання.

Європейський Союз має свої наднаціональні законодавчі і виконавчі органи:

· Рада Міністрів - законодавчий орган, на рівні якого приймають рішення по реалізації єдиної політики ЄС. Голоси різних країн зважені по їх економічній могутності і рішення приймаються більшістю.

· Європейська Рада - Верховний орган, до складу якого входять глави держав і урядів країн-членів ЄС. Його робота проходить у формі нарад або сесій 2 рази на рік. Європейську Раду не слід плутати з Радою Європи, яка не є установою Європейського Союзу. Рада Європи заснована у 1949 р. ЇЇ діяльність зосереджена здебільшого на співробітництві в галузі освіти та культури. До її компетенції також входить робота Європейського суду з питань прав людини.

· Комісія Європейського Союзу - виконавчий орган, який має право надавати на затвердження Ради міністрів проекти законів.

Комісія:

а) здійснює контроль за дотриманням митного режиму, діяльністю аграрного ринку, за податковою політикою тощо;

б) здійснює фінансування зі своїх фондів (соціального, регіонального, аграрного);

в) самостійно веде переговори з третіми країнами;

г) має право розпоряджатися спільним бюджетом;

д) займається проведенням у відповідність національних законодавств, стандартів і норм.

· Європейський парламент - контролюючий орган. Здійснює контроль за діяльністю комісії і затверджує бюджет.

· Суд ЄС - вищий судовий орган, який забезпечує виконання договорів і реалізацію основних принципів ЄС.

Крім цих органів існують інші консультативні органи та допоміжні заклади - різні комітети, комісії, підкомісії, фонди регіонального регулювання.

Первинним законодавством і правовою основою ЄС є міждержавні угоди про створення і розширення ЄС та інші угоди про діяльність Союзу. Вони мають однакове тлумачення у всіх країнах-членах Союзу і підпадають під юрисдикцію Союзу.

Законодавчими для всіх країн-членів ЄС, але з різним ступенем обов’язковості, є також регламенти, директиви, рішення, рекомендації та думки:

Регламенти є вище національних законів і мають на території країн-членів ЄС силу закону.

Директиви містять загальні положення, які конкретизуються в спеціальних постановах країн-членів ЄС.

Рішення спрямовані до конкретних адресатів, не є обов’язковими, хоча мають певне юридичне значення.

Рекомендації і думки не мають юридичного значення і не обов’язкові для виконання.

Законодавчі акти Європейського Союзу вищі за національні закони в таких областях:

· зовнішньоторговій;

· аграрної політики;

· торгового і цивільного права;

· податкового права.

Будь-які нормативні акти, які протирічать праву ЄС на території країн-членів не допускаються.

Європейський Союз має власний незалежний від країн-членів бюджет.

Розмір його визначається Радою і Парламентом. Затверджує бюджет ЄС Європарламент.

Дохідна частина бюджету ЄС формується за рахунок:

а) власних коштів, які складаються із ввізного мита, яке компенсує різницю в цінах на сільгосппродукти в імпортуючій країні і на зовнішньому ринку; митних податків за загальним митним тарифом; частини податку на додану вартість; інших коштів.

б) внески країн-членів (1,2-1,3% ВВП всіх країн).

Кошти бюджету ЄС використовуються (приблизно) на такі цілі,%: [1c.568]:

Адміністративно-господарські - 4.5 На проведення політики:

єдиної сільськогосподарської - 66.5

регіональної - 7.5

соціальної - 6.6

енергетичної - 0.3

промислової - 0.1

науково-технічної - 3.5

в галузі інформації і охорони

навколишнього середовища - 2.1

на компенсаційні виплати

країнам-членам ЄС - 8.4

Найбільша частина бюджету ЄС використовується на проведення спільної аграрної політики в основі якої лежить субсидування внутрішніх та експортних цін. Внаслідок митних бар’єрів на аграрний ринок ЄС практично не поступають товари з світового аграрного ринку, ціни на якому значно нижчі.

При створенні ЄС були проголошені його цілі:

· поступове усунення обмежень в торгівлі між країнами-учасницями;

· введення спільного митного тарифу у торгівлі з третіми країнами;

· ліквідація перешкод для вільного переміщення осіб, капіталів та послуг;

· загальна політика в області транспорту і сільського господарства;

· створення валютного союзу;

· уніфікація податкових систем;

· зближення законодавства країн-учасниць;

· розробка принципів погодженої економічної політики.

В реалізації проголошених цілей ЄС досягнуті значні успіхи: проводиться єдина торгова політика стосовно третіх країн, уніфіковані національні фінансові системи і створена Європейська валютна система, створений єдиний внутрішній ринок, відмінені обмеження щодо ряду товарів, послуг, капіталів, та людей, введені єдині стандарти на багато видів продукцій тощо.

З грудня 1991 р. і лютому 1992 р. були підписані угоди про формування економічного і валютного союзів (Маастрихстські угоди), згідно з якими до кінця ХХ століття в ЄС буде єдина грошова одиниця і єдиний центр формування валютної і грошово-кредитної політики - центральний банк і Європейська система центральних банків, ЄС повинен перетворитись у валютний і політичний союз з єдиною зовнішньою політикою.

Вирішальною подією у подальшому розвитку ЄС став Амстердамський Самміт Голів держав та урядів країн-учасниць, який відбувся 17-18 червня 1997 р. Ця зустріч стала також завершенням Міжурядової Конференції, яка переглянула Угоду про ЄС, яку було прийнято у Турині у березні 1996 р. Основні пункти угоди [ c.5]:

1. Відбудеться передача відповідності за внутрішні та законодавчі справи до функцій Співтовариства в таких сферах: на зовнішніх кордонах, що забезпечують вільне пересування осіб, заходи для вирішення проблем біженців та імміграції, заходи по боротьбі зі злочинністю, охороні прав громадян з третіх країн, законодавчого співробітництва у цивільних справах. Але для Данії існує спеціальне положення про добровільне неприєдняння, згідно якого рішення, що приймаються стуктурами співтовариства, не є обов’язковими для виконання нею. Для Сполученого Королівства та Ірландії також залишається спеціальне положення відповідно до якого вони зберігають свою спільну зону пересування та прикордонні правила контролю.

2. Були прийняті рішення стосовно потенційно широкого використання кваліфікованого мажоритарного голосування у питаннях спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Нова структура Угоди передбачає, що Європейська Рада прийматиме рішення щодо напрямків спільної стратегії, які будуть виконуватися Європейським Союзом в тих сферах, де країни-члени мають важливий спільний інтерес. Рада втілюватиме їх, зокрема, за допомогою спілих дій та спільних позицій. Ці рішення Ради затверджуватимуться кваліфікованою більшістю з можливістю для країни-члена зайняти позицію “конструктивного утримання” (тобто вона не бере участі, але й не перешкоджає діям) або, в разі важливих причин національної політики, блокувати голосування з правом звертатися до Європейської Ради. Генеральний Секретар Ради буде також Високим Представником спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Відділ розробки політики та раннього попередження буде організовано під його керівництвом у співробітництві з Європейською Комісією.

3. В перший раз з’являється нова частина Угоди про зайнятість населення, яка передбачає більш тісне національне співробітництво та можливість прийняття заохочувальних заходів. Посилюються заходи по охороні навколишнього середовища, людського здоров’я та захисту споживачів. Соціальний протокол входить в Угоду за згодою Великобританії. Підвищується прозорість.

4. Нова Угода передбачає помірне зростання ваги кваліфікованої більшості у всіх сферах, але це зростання є істотним у справах, що торкаються спільного прийняття рішень Парламентом та Європейською Радою з питань законодавства. В той же час законодавчі процедури скорочуються та спрощуються.

5. Що стосується Європейської Комісії, то кількість Членів Комісії зараз залишається незмінною, але вона може бути переглянути, коли нові країни-члени ввійдуть до складу Європейського Союзу.

6. З’явилися нові тексти, що стосуються гнучкості, яка з невеликими та несуворими та несуворими обмеженнями дозволить ряду країн-членів оприлюднювати інформацію з деяких політичних питань, навіть, якщо не всі хочуть цього.

Переглянута Угода дозволить зробити більшість політичних та економічних кроків уперед, які приведуть до реальної перспективи розширення Європейського Союзу. В липні Комісія представила свої висновки щодо 10 країн-кандидатів разом з іншими важливими документами “Порядку Денного 2000”.

Європейська Рада також приділила велику увагу стабільності, економічному зростанню та зайнятості населення. Було прийнято два правила, які складають частину Пакту про Стабільність та Економічне Зростання в Економічному та Монетарному Союзі, так само, як і правила, що встановлюють законодавчі рамки для єдиної валюти, євро.

Були прийняті важливі рішення щодо самого Пакту економічного зростання та зайнятості населення, а також принципів і основних елементів нового механізму обміну валют. Був затверджений дизайн монет євро. Особлива увага до питання зайнятості населення знайшла своє відображення у рішенні провести спеціальний самміт восени 1997 року.

Серйозні висновки було зроблено щодо боротьби з організованою злочінністю та наркотиками. Прийнято Декларацію про Мирний Процес на Близькому Сході.

Враховуючи роль ЄС у світовому господарстві, більшість країн прагне до співпраці з ним. Угода про партнерство та співробітництво між Європейським Союзом та Україною підписана 16 червня 1994 року в Люксембурзі. 30 листопада 1995 р. Європарламент ратифікував цю Угоду. Основними цілями Угоди є:

· розвиток щільних політичних стосунків на основі регулярного діалогу з політичних питань;

· сприяння торгівлі, інвестиціям та гармонійним економічним відносинам;

· закладання фундаменту для взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, громадського, науково-технічного, культурного співробітництва;

· підтримка зусиль України, спрямованих на зміцнення демократії та завершення переходу до ринкової економіки. Україна першою з країн колишнього СРСР підписала з ЄС таку угоду.

Крім ЄС в Європі значна роль належить ще одному економічному угрупуванню - Європейській асоціації вільної торгівлі. Створена вона в 1960 р. в Стокгольмі з метою полегшення і розширення торгівлі між країнами-членами:

Австрією, Францією, Ісландією, Норвегією, Швецією, Швейцарією, Великобританією, Данією, Португалією. Згідно з особливим протоколом право члена асоціації поширюється і на Ліхтенштейн, який є в митній унії з Швейцарією.

Діяльність ЄАВТ суттєво відрізняється від принципів діяльності ЄС:

· за кожною країною зберігається зовнішньоторгова автономія і власні мита в торгівлі з третіми країнами, не існує єдиного митного тарифу;

· в ній відсутні наднаціональні органи. Рада, в яку входять представники усіх країн-членів ЄАВТ може приймати рішення лише одноголосно;

· країні-члени її частково не відмовляються від свого суверинітету;

· ЄАВТ являє собою зону вільної торгівлі, причому режим вільного безмитного товарообігу між країнами-членами діє лише для промислових товарів і не поширюється на сільскогосподарську продукцію.

ЄАВТ не є таким стійким інтеграційним угрупування, як ЄС.Ще в 70-х роках вийшла з ЄАВТ і вступили в ЄС Великобританія, Данія, Португалія, а в 1995 р. - Австрія, Норвегія, Швеція і Фінляндія.

Існування двох інтеграційних угрупувань в Європі походить на основі розвитку відносин між ними. До 1977 р. утворилась зона вільної торгівлі промисловими товарами країн ЄС і ЄАВТ, в рамках якої ліквідувались мита і зменшувались нетарифні обмеження взаємної торгівлі. В 1991 р. була підписана угода між ними про створення єдиного європейського простору. Згідно з цією угодою країни-члени ЄАВТ з 1993 р. включають до свого законодавства правові акти ЄС стосовно вільного переміщення товарів, капіталів, послуг, а також політики в області конкуренції. Інтеграція ринків аграрної продукції не передбачається, так як сільське господарство країн ЄАВТ не змогло б витримати конкуренцію зі сторони країн ЄС.

Першим Європецським інтеграційним угрупуванням, яке об’єднало держави, що донедавна розвивалися, грунтуючись на різні економічні та політичні моделі стало Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС). Засноване ЧЕС у 1992 році на основі Стамбульської Декларації і об’єднує 11 країн: Азербайджан, Албанію, Болгарію, Вірменію, Грецію, Грузію, Молдову, Російську Федерацію, Румунію, Туреччину, Україну. Основне завдання чорноморської інтеграції полягає в створенні режиму вільного пересування товарів, послуг і капіталів з метою розширення виробничої кооперації і спільного підприємництва.

1 березня 1993 р. вступила у силу Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю між Польщею, Чехією, Словаччиною та Угорщиною (Вишеградська четвірка). Здійснює політику поступового (до 2000 року - повного) звільнення від кількісних обмежень і митних кордонів у тогрівлі між членами четвірки.

Зміцненню стабільності у Європі за допомогою розширення співробітництва у різниз галузях (політичній, економічній, культурній, науковій) сприяє регіональне об’єднанння - Центрально-Європейська ініціатива (ЦЄІ). Воно об’єднує такі країни-члени: Австрію, Боснію-Герцеговину, Хорватію, Чеську Республіку, Македонію, Угорщину, Італію, Польщу, Словацьку Республіку, Словенію, Албанію, Бєларусь, Болгарію, Румунію, Україну. У діяльності робочої групи бере участь німецька земля Баварія [ с.6]. ЦЄІ підтримує різні проекти, які можуть бути поділені на три категорії: інвестиційні проекти та відповідне техніко-економічне обгрунтування; організаційні проекти (навчання, дослідження, інформаційні системи і т.д.); культурні проекти (фестивалі, семінари, стипендії). Забезпечує Секретаріат поректами ЦЄІ, направленими Керівником Програми ЦЄІ, Європейський Банк Реконструкції та Розвитку (ЄБРР). ЄС підтримав ідею регіонального співробітництва, як один із засобів сприяння країнам Центральної та Східної Європи у їх зусиллях транспортувати свої політичні та економічні структури. ЦЄІ та ЄС мають бажання надалі розвивати конструктивний діалог.

Одним з найбільших економічних угрупувань світу є Північноамериканський ринок, який утворюють США, Канада та Мексика (понад 360 млн. споживачів) в рамках Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА). На державному рівні американсько-канадська угода про вільну торгівлю була заключена в 1988 р., а в 1992 р. до неї приєдналась Мексика. Угода про вільну торгівлю передбачає: поступову ліквідацію тарифних і нетарифних обмежень у взаємній торгівлі; полегшення умов взаємних капіталовкладень; порядок врегулювання торгових конфліктів між її учасниками. Повноцінний Північноамериканський спільний ринок за планами організаторів НАФТА може бути створений до 2010 року.

Активізуються інтеграційні процеси і в Південній Америці. У 1991 році Аргентина, Бразилія, Уругвай та Парагвай (приєднався пізніше) уклали торговий пакт “МЕРКОСУР”, який набув чинності з 1 січня 1995 року. Метою його є створення нового потужного регіонального торговельно-економічного блоку, який об’єднує країни з населенням загальною чисельністю понад 200 млн. осіб і сумарним ВВП понад 550 млрд.доларів. Результатом такого об’єднання є те, що 90% взаємної торгівлі країн-членів звільняються від будь-яких тарифних бар’єрів, а по відношенню дол імпорту з третіх країн вводиться загальна тарифна структура та митні правила [19 с.188].

МЕРКОСУР є одним з найдинамічніших економічних угрупувань у сучасному світі. Так, у період з 1991 до 1995 року обсяги експорту та імпорту між цими країнами зросли майже на третину, з іншими країнами світу відповідно на 8,24% і 22,71%, а сукупний взаємний торгівельний оборот виріс з 4 млрд. до 14,4 млрд. дол. США на рік. Різко збільшились обсяги інвестицій в економіки країн-учасниць угоди. Наприклад, за 1995 рік обсяги прямих іноземних інвестицій в економіку Бразилії становив 3,3 млрд.дол.США, а у 1996 році цей показник зріс до 6 млрд.дол.США[ с.4]. МЕРКОСУР прагне до всиановлення ділових стосунків з іншими інтеграційними угрупуваннями. Так, у 1995 році МЕРКОСУР підписав з Європейським Союзом Рамкову угоду про розширення співробітництва, згідно з якою вже з 2005 року передбачено створення зони вільної торгівлі між двома регіональними об’єднаннями. Слід відзначити позитивні перспективи подальшого розвитку торгівельно-економічного співробітництва між Україною і країнами-членами МЕРКОСУР. Вже укладено ряд угод з Аргентиною і Бразилією, а продукція підприємств України вже відома на їх ринку. Це сприяє виходу України на ринки інших країн Південноі Америки та Азіатсько-тихоокеанського регіону, з якими тісно пов’язані південноамериканські країни.

Менш зе все розвинені інтеграційні процеси серед країн Африки. У 1989 році Алжір, Лівія, Мавританія, Марокко та Туніс утворили Союз Арабського Магриба, договір, який передбачав організацію економічного співробітництва на рівні регіональноі інтеграції. Але широкого співробітництва не сталося через замкненість національних кордонів.

Економічна відсталість та відсутність міждержавних зв’язків не дозволяють швидкого створення на африканському континенті інтеграційних угрупувань. В планах Організації африканської єдності є ідея створення до 2005 року Африканського економічного співтовариства.

Переспективи розвитку економічної інтеграції у Східній Азії пов’язують перш за все зі створенням організації Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС). Співтовариство об’єднує Японію, США, Канаду, Австралію, Нову Зеландію, більшість країн Східної і Південно-Східної Азії, в тому числі країн-членів АСЕАН - Асоціації країн Південно-Східної Азії, Китай та Океанію. Таке співтовариство лише формується, тому ідуть пошуки шляхів співробітництва, а саме регіональне угрупування складається ніби із різних блоків. Так АСЕАН, яка об’єднує Індонезію, Малайзію, Філіпіни, Сингапур, Тайланд, Бруней утворена ще в 19670р., але лише в 1992 р. її учасники поставили за мету на протязі 15 років створити зону вільної торгівлі. В той же час кожна з країн АСЕАН тісно пов’язана з економікою США, Японії, Гонконгу, Південної Кореї, Тайваню. Інтеграційні процеси в цьому регіоні найбільше охоплююють мікрорівень на основі діяльності транснаціональних корпорацій.

Для використання нерівномірнорозподілених природних та економічних ресурсів, отримання вигод від спеціалізації окремих з них країн утворюються економічні угрупування у формі торгових блоків (наприклад, Арабський спільний ринок), організації по створенню спільних проектів (наприклад, Комітет по Меконгу), валютні союзи (наприклад, Азіатський кліринговий союз), інвестиційні інститути (наприклад, Азіатський банк розвитку), товарні асоціації (наприклад, Союз країн-експортерів банків, Міжурядовий союз країн-експортерів міді та країн-експортерів банків, Міжурядовий союз країн-експортерів міді тощо).

Дата добавления: 2015-05-22