Конституційно-правові відносини: їх суть і характерні риси

Конституційно-правовими називають суспільні відносини, що регулюються конституційно-правовими нормами. Суб'єкти таких відносин наділяються взаємними правами і обов'язками згідно з приписом конституційно-правової норми.

Найхарактернішими є такі ознаки конституційно-правових від­носин:

• це найсуттєвіші суспільні відносини, які виникають у сфері здійснення влади народом України (усі інші суспільні відноси­ни підпорядковуються конституційним відносинам);

• це різновид політико-правових відносин, основним предметом регулювання яких є політика, тобто сфера життєдіяльності сус­пільства, пов'язана з державною владою й боротьбою різних політичних партій і соціальних груп за завоювання та здійс­нення влади. Звідси випливає особливий імперативний харак­тер цих відносин, їх провідна роль у системі правових відносин. Вони визначають зміст інших відносин, функціональне при­значення яких полягає в забезпеченні суверенітету народу Ук­раїни;

• вони мають особливе коло суб'єктів, основною ознакою яких є реалізація державно-владних повноважень здебільшого шляхом нав'язування своєї волі. Це, однак, не виключає можливості існування суб'єктів, які діють на паритетних засадах;

• для них характерний особливий спосіб реалізації прав і обо­в'язків учасників відносин. В одних випадках відповідні права і обов'язки реалізуються безпосередньо в цих відносинах, в ін­ших - через норми інших галузей права, які їх конкретизують. Такі норми характерні як для Конституції України, так і для інших джерел конституційного права;

• вони виникають і реалізуються у сфері власне державної діяль­ності. Така діяльність є основною формою вияву повновладдя народу України, що органічно поєднує інститути безпосеред­ньої демократії і діяльності представницьких органів влади. Конституційно-правові відносини класифікують за суб'єктами. Розрізняють суб'єктів конституційного права і конституційно-пра­вових відносин.

Суб'єкт конституційного права - це встановлений конститу­ційно-правовими нормами адресат (носій), який може мати юри­дичні права і відповідні обов'язки. Він має конституційно-правову правоздатність або дієздатність.

Правоздатність - це здатність фізичної (юридичної) особи бути носієм громадянських прав і обов'язків, які допускаються правом конкретної країни. Дієздатність громадянина (юридичної особи) - це його здатність своїми діями набувати і здійснювати громадян­ські права, створювати для себе громадянські обов'язки й вико­нувати їх.

Суб'єкт конституційно-правових відносин - це володілець конституційно-правової правоздатності, який реалізує її безпосередньо в цих відносинах. У конституційно-правових відносинах беруть участь різні суб'єкти, що зумовлюється багатозначністю змісту цих відносин. Вони мають багато спільного із суб'єктами інших відно­син: статус, правоздатність і дієздатність, механізм реалізації своїх повноважень тощо. Разом з тим їм притаманні специфічні ознаки, що виокремлюють їх із системи інших суб'єктів, визначають їх місце і роль у сфері суспільних відносин. Це зумовлено змістом і значенням конституційно-правових відносин: це відносини влади, тому їх суб'єкти відіграють особливу роль з огляду на те, що вони здійснюють цю владу, мають виняткові повноваження, переважна більшість їх дій і вчинків має владно-імперативний характер.

Специфіка окремих суб'єктів конституційно-правових відносин полягає в тому, що вони є учасниками лише цих відносин і не можуть бути суб'єктами інших правових відносин (це стосується, наприклад, територіальних утворень).

Суб'єктами конституційно-правових відносин є такі:

• український народ як сукупність громадян різних національ­ностей, якому належить уся повнота влади на території держа­ви, корінні народи й національні меншини;

• громадяни України, особи без громадянства, біженці;

• Українська держава (Україна як держава);

• органи державної влади України;

• народні депутати, посадові й службові особи;

• політичні партії і громадські організації;

• територіальні громади, органи та інші суб'єкти місцевого само­врядування;

• адміністративно-територіальні одиниці, передбачені Конститу­цією й законами України;

• державні та інші підприємства, установи й організації, на­вчальні й інші державні, комерційні та приватні заклади. Суб'єктами конституційно-правових відносин можна вважати також виборчі комісії, загальні збори громадян за місцем прожи­вання, постійні комісії місцевих рад, асоціації депутатів.

Об'єкти конституційно-право­вих відносин - це певні дії, особисті, соціальні чи державні блага, які безпосередньо задовольняють інтереси й потреби суб'єктів цих відносин і з приводу яких їх учасники вступають у ці відносини та здійснюють свої суб'єктивні конституційні права й обов'язки. Зга­дані об'єкти можуть бути матеріальними та нематеріальними.

До матеріальних об'єктів конституційно-правових відносин належать такі:

• політичні блага - конституційний лад, суверенітет, влада наро­ду, державна влада, громадянство, депутатський мандат, посада, територіальна цілісність та ін.;

• дії вповноваженого суб'єкта (парламенту, Президента України, народного депутата тощо);

• дії зобов'язаних суб'єктів (підпорядкованих органів державної влади, суб'єктів правовідносин, щодо яких прийнято відповідне рішення Конституційного Суду України);

•речі та інші майнові й духовні блага (власність, засоби вироб­ництва, предмети споживання, гроші, цінні папери, податки, збори, інтелектуальна власність, наукові й літературні твори, образотворче мистецтво тощо);

• поведінка суб'єктів конституційно-правових відносин;

• результати поведінки суб'єктів таких відносин;

• природні об'єкти.

Нематеріальними є такі об'єкти конституційно-правових від­носин:

• особисті нематеріальні блага людини і громадянина - життя, здоров'я, честь, гідність;

• певні соціальні властивості й риси об'єднань, спільнот;

• духовні цінності.

У більшості випадків підставою для виникнення, зміни і при­пинення конституційно-правових відносин є дії чи акти як резуль­тат таких дій.

Серед матеріальних об'єктів конституційно-правових відносин провідну роль відіграють загальнонародні та загальнодержавні об'єкти.

У конституційному праві часто вживається поняття юридич­ного факту - таких життєвих обставин, з якими норми права по­в'язують виникнення, зміну чи припинення правових відносин. Особливості конституційно-правових фактів зумовлені тими сус­пільними відносинами, які належать до сфери дії конституційно-правових норм. Такі факти спричиняють виникнення, зміну чи призупинення правовідносин, що існують у процесі реалізації по­вновладдя народу України.

4. Джерела державного права зарубіжних країн (це нормативні акти, що містять норми, які регулюють конституційно-правові відносини):

Конституції, у яких дістають відбиток і закріплення ті цінності, що визначають або мають визначати суспільний і державний розвиток. Конституції фіксують принципи, яких зобов’язані дотримуватись у своїй повсякденній практичній діяльності всі суб’єкти конституційного права, починаючи від індивіда і закінчуючи державою.

Конституційні закони (вносять зміни до конституції або доповнюють її).

Органічні закони (приймаються на основі бланкетних, тобто відсилочних, норм конституції, регулюють будь-який інститут конституційного права в цілому). Ці два види законів приймаються в ускладненому порядку.

Звичайні закони (регулюють окремі питання).

Надзвичайні закони (відповідно до самої конституції, ці закони можуть відхилятися від її положень, але приймаються тільки на короткий термін, зазвичай на кілька місяців, хоча і з правом парламенту продовжити цей термін).

Внутрішньодержавні публічно-правові договори (наприк­лад, угода про поділ Чехословаччини на Чехію і Словаччину від 1 січня 1993 року, Конституційний договір 1998 року між Мол­довою і самопроголошеною Придніпровською республікою про те, що остання залишається республікою в складі Молдови).

Регламенти парламентів і їх палат, що встановлюють внут­рішню організацію і процедуру роботи цих органів. Вони прий­маються або у формі постанов кожною палатою для себе і не ви­магають схвалення іншої палати (Німеччина), або у формі зако­ну при однопалатному парламенті (Китай).

Акти глави держави і виконавчої влади (укази монархів, дек­рети президентів, постанови уряду, акти міністрів деяких відомств, наприклад, постанови центральної виборчої комісії про порядок складання списків виборців). Особлива роль серед актів виконав­чої влади належить актам, що мають силу закону (вони видають­ся на основі делегування повноважень парламентом, як, наприк­лад, у Великобританії), або на основі регламентарної влади, яка за конституцією належить уряду (Італія), або відповідно до над­звичайних повноважень президента (Франція);

Акти органів конституційного контролю (конституційних судів, конституційних рад та ін.), які дають офіційні тлумачення Консти­туції, визначають, чи відповідають конституції ті або інші закони.

Судові прецеденти (особливо в англосаксонському праві) - рішення судів вищих інстанцій, які публікуються ними і стають основою для прийняття іншими судами аналогічних рішень у по­дібних справах.

Конституційний звичай - створене в практиці єдино подіб­ної діяльності органів держави правило, яке має усний характер, спирається на консенсус (згода) учасників відносин і не корис­тується судовим захистом у разі його порушення.

Релігійні джерела, особливо в монархічних державах з феодальними і родовими пережитками, зокрема з питань про престолонаступництво. В деяких мусульманських країнах консти­туцію замінює Коран - священна книга, що містить, як вважа­ють, запис проповідей пророка Мухаммеда, в інших країнах Коран вважають актом, вищим за конституцію.

Правова доктрина (рідко і лише в окремих країнах суди ґрунтують свої рішення з конституційних питань не тільки на правових актах, а й на працях видатних юристів, фахівців контституційного права).

Міжнародно-правові акти, наприклад, Європейська конвек­ція про права людини 1950 року, Договір ФРН і НДР про проце­дуру об'єднання Німеччини і про проведення виборів у парламент 1990 року, Маастрихтський договір 1992 року про створення Європейського Союзу. Ратифікації цього договору передували перегляди конституцій цілої низки держав (Франції, ФРН, Ірлан­дії та інших членів ЄС).

На локальному рівні - в суб'єктах федерації, автономних утвореннях діють свої джерела конституційного права (наприклад, конституції штатів США, конституції кантонів Швейцарії, консти­туції автономних республік Росії). В містах зазвичай є свої міські статути, хартії міст, що регулюють місцеве самоврядування

У державах із тоталітарними режимами найважливіше кон­ституційне (і навіть понадконституційне) значення мають акти (партійні документи) правлячих (єдиних) партій.

Дата добавления: 2015-05-08