Інституціоналізація політичних партій в зарубіжних країнах

Постійно зростаюча роль політичних партій у житті суспіль­ства, ускладнення форм і методів їх діяльності зумовили не­обхідність їхньої інституціоналізації, тобто надання кожній кон­кретній партії статусу інституту, офіційно оформленого і визна­ного державою.

Це правове закріплення ролі та місця партій у політичній системі суспільства, регламентація порядку їх утво­рення і припинення діяльності, визначення їх внутрішньої струк­тури і принципів роботи, вимог щодо ідеології і програм, врешті, порядку фінансування.

Явище це досить нове.

Тривалий час по­літичні партії діяли поза межами правового регулювання з боку держави.

Ні в конституції США, ні в поправках до неї зовсім не йдеться про політичні партії.

Щоправда, на рівні штатів така рег­ламентація існувала.

В Європі перші кроки на цьому шляху були зроблені Великобританією у 1937 р.

У цілому ж у зарубіжних краї­нах законодавство щодо правової регламентації діяльності полі­тичних партій почало розвиватися після Другої світової війни.

Інституціоналізація політичних партій відбувається у двох напрямах: конституційному і законодавчому.

Для першого напря­му характерне визначення правового статусу політичних партій конституцією конкретної держави.

Так, ст. 6 Конституції Іспанії 1978 р. гласить: «Політичні партії відповідно до принципу полі­тичного плюралізму конкурують у формуванні і вираженні на­родної думки і є основним елементом політичної діяльності».

Аналогічні положення зустрічаються у конституціях ФРН, Італії, Франції, Португалії, Болгарії та ін.

Спеціальні закони розвивають і конкретизують конституційні принципи.

Такими є закон ФРН 1967 р., доповнений у 1969 і 1983 рр., закони Фінляндії 1969 р., США 1974 р., Франції 1988 р. та ін.

Деякі закони дають визначення політичної партії.

Закони про політичні партії приділяють велику увагу поряд­ку реєстрації партій, визначенню умов, необхідних для цього, по­рядку створення партійних фракцій у парламентах тощо.

Така де­тальна регламентація характеризує, наскільки глибоко партії інтегровані у політичний механізм реалізації влади.

Відомо, що політичні партії у ході виборчих кампаній зазна­ють великих витрат.

Кошти вони отримують в основному з трьох джерел:

а) членські внески;

б) відкриті та таємні пожертвування підприємців і банкірів;

в) державне фінансування.

Членські внески надають реальну фінансову підтримку лише масовим партіям.

У кадрових партіях членські внески складають не більше 10-15 % їхніх витрат.

Інколи вони мають суто символ­ічний характер.

Наприклад, членство у Консервативній партії Великобританії коштує всього один фунт стерлінгів на рік, а в партії Ліберальних демократів - три фунти стерлінгів.

Левова частка всіх матеріальних витрат партій покривається за рахунок підприємницьких структур і спілок, які щедро фінан­сують партії, а потім вимагають від них (у разі приходу партії до влади) додержання певного політичного курсу, прийняття кон­кретних законів, перегляду податкової політики, просування своїх представників на посади у державному апараті тощо.

Державне фінансування партій регламентується як законами про політичні партії, так і виборчими законами.

Усе зазначене вище про діяльність політичних партій в зару­біжних країнах дозволяє зробити такі висновки:

а) політичні партії, які глибоко інтегровані у політичний механізм влади, чи­нять дедалі більший вплив на соціально-економічні та політичні процеси, що відбуваються у суспільстві;

б) висновки про діяль­ність партії слід робити не за назвою, програмою, передвиборною платформою чи популярними гаслами, які вона висуває під час виборчих кампаній, а за конкретними справами, коли партія при­ходить до влади, працює у владних структурах на коаліційній ос­нові або як опозиційна партія.

Дата добавления: 2015-05-08