Тема 6. Емоції та почуття. Воля. Вольовий акт

Темперамент. Якості темпераменту (сензитивність, реактивність, темп реакції, екстраверсія, інтроверсія, невротизм). Темперамент у професійній діяльності рятівників. Характер, його визначення, основні риси. Психологічні типи акцентованих характерів. Формування характеру.

Темперамент. Характер

Тема 5.Індивідуально-психологічні властивості особистості.

Зміст понять "темперамент", "холерик", "сангвінік", "флегматик", "меланхолік", "екстраверт", "інтроверт", "невротизм", "характер", "сензитивність", "реактивність".

Термін "темперамент" входить до наукових знань про природу індивідуально-психологічних відмінностей. Давньогрецька медицина в особі найвідомішого її представника Гіппократа (V ст. до н.е.) вважала, що стан організму залежить головним чином від кількісного співвідношення "соків", або рідин, що є в організмі (кров, лімфа, жовч). Пропорція у змішанні цих соків називалася грецьким словом "красис". Римські лікарі, що працювали декількома сторіччями пізніше, визначили це поняття латинським словом "temperamentum", що означає "належне співвідношення частин", від якого і утворився термін "темперамент". Римський анатом і лікар Гален, який жив у II ст. до н. є., дав уперше розгорнену класифікацію темпераментів: вона включала 13 типів. Згодом представниками античної медицини число типів темпераменту було зведене до чотирьох.

Протягом багатьох сторіч, що пройшли з часів античної науки, висувалися різні нові гіпотези, які мали на меті пояснити причину відмінностей за динамічними виявами психіки. Про вплив учення давніх лікарів можна судити по тому, яке значення і надалі надавалося гуморальним (від лат. "humor" -волога, сік) системам організму. Так, німецький філософ І. Кант (кінець XVIII ст.) вважав, що природною основою темпераменту є індивідуальні особливості крові. Близька до такої точки зору ідея російського педагога, анатома та лікаря П. Ф. Лесгафта, який у кінці XIX - на початку XX ст. писав про те, що в основі темпераменту лежать властивості кровообігу (зокрема, товщина і пружність стінок кровоносних судин, діаметр їх просвіту, форма серця і таке інше). Згідно з цією теорією, від швидкості та сили кровотоку залежать індивідуальні характеристики, збудливість організму і тривалість реакцій у відповідь на різні стимули. Німецький психіатр Е. Кречмер обгрунтував у 1920-х роках уявлення про те, що психічний склад індивіда відповідає статурі, загальній тілесній конституції. Зв'язок між типом статури і деякими психічними властивостями, за Е. Кречмером, слід пояснювати тим, що як тип будови тіла, так і психічні особливості зумовлені хімічним складом крові, гормонами, що виділяються залозами внутрішньої секреції. Американський учений У. Шелдон (1940-і роки) також ставив у пряму залежність індивідуально-психологічні межі відрегульованих гормональною системою тілесних особливостей (співвідношення різних тканин організму)[7, 8,42,45, 58, 70].

Темперамент (від лат. "temperamentum" - змішую в належному співвідношенні) - біологічний фундамент особистості; сукупність індивідуальних особливостей, що характеризують динамічну та емоційну сторону поведінки людини, її діяльність і спілкування. У науку міцно увійшов термін "темперамент", який і до наших днів зберіг значення розподілу людей залежно від їх темпераменту на чотири типи: холеричний, сангвінічний, флегматичний, меланхолічний.

Холеричний тип - сильний, неврівноважений тип темпераменту, що виявляється у загальній рухомості та здатності віддаватися справі з особливою пристрастю, в емоційності, зміні настрою тощо.

Сангвінічний тип - сильний, врівноважений, рухливий тип, характеризується високою психічною активністю, багатою мімікою, чуйністю, товариськістю.

Флегматичний тип - сильний, врівноважений, інертний тип, характеризується повільністю, слабким зовнішнім вираженням емоцій, низьким рівнем психічної активності.

Меланхолічний тип - слабкий, гальмівний тип темпераменту, якому притаманні уповільненість рухів, стриманість моторики і мовлення, легка вразливість, схильність глибоко переживати незначні події, сензитивність.

Якості темперамента:

- сензитивність - особливість людини, що виявляється у виникненні чутливості на зовнішній подразник найменшої сили;

- реактивність - особливість людини, що пов'язана із силою емоційної реакції на зовнішні та внутрішні подразники;

- активність - здатність людини подолати зовнішні та внутрішні перешкоди;

- темп реакції - швидкість протікання психічних процесів, деякою мірою психічних станів;

- ригідність - особливості людини, що виявляються у здатності її пристосування до нових умов;

- екстраверсія - виявляється в активній спрямованості особистості на світ об'єктів, людей, подій, предметів;

- інтроверсія - виявляється у активній спрямованості особистості на явища власного суб'єктивного світу, на свої переживання.

Справді поворотним пунктом в історії природничонаукового вивчення темпераментів стало вчення І.П. Павлова про типи нервової системи, або, що те ж саме, про типи вищої нервової діяльності (загальні для людини і вищих тварин-ссавців). Це вчення було сформульоване великим фізіологом на заключному етапі його наукової діяльності (у 1920-30-ті рр.). У лабораторіях І.П. Павлова, поряд із закономірностями роботи кори великих півкуль головного мозку (досліди проводилися на собаках), були відкриті та вивчені відмінності в нервовій діяльності, пов'язані з індивідуальністю тварини. Було помічено, що своєрідності поведінки собаки (наприклад, жвавість або повільність, сміливість або лякливість) закономірно відповідали деякі особливості основних нервових процесів збудження і гальмування. Внаслідок багаторічних досліджень було встановлено, що в основі індивідуальних відмінностей, які вивчалися, лежать такі фізіологічні властивості: сила збудження і гальмування, їх рухливість, тобто здатність швидко змінювати одне одного, врівноваженість між збудженням і гальмуванням. Те чи інше поєднання цих властивостей і становить тип вищої нервової діяльності. І.П. Павловим була створена класифікація основних типів вищої нервової діяльності: 1) сильний урівноважений швидкий (живий), 2) сильний урівноважений повільний (спокійний), 3) сильний неврівноважений (нестримний) і 4) слабкий тип.

У працях психологів Б.М. Теплова, В.Д. Небиліцина уточнювалися і доповнювалися дослідження про властивості типу вищої нервової діяльності людини. Були відкриті нові властивості нервової системи. Одна з них -динамічність (від цієї властивості залежить легкість, швидкість утворення тимчасових зв'язків у корі мозку). Інша - лабільність (від цієї властивості залежить швидкість виникнення і припинення нервового процесу, на відміну від рухливості, що характеризує швидкість зміни одного процесу іншим).

З'ясувалося, що властивості типу вищої нервової діяльності можуть бути більш загальними, що виявляються в динамічній стороні психіки, і більш конкретними, з обмеженішою сферою дії. Було показано, що психічна активність як межа темпераменту безпосередньо залежить від особливої властивості типу нервової системи (відомості О.А. Голубєвої). Кожна з властивостей нервової системи впливає на різні сторони темпераменту, а кожна з динамічних особливостей активності, емоційності та моторики залежить не просто від тієї чи іншої властивості нервової системи, а й від типу нервової системи загалом (дослідження В.С. Мерліна). Разом з тим, у деяких видах діяльності від властивостей темпераменту може залежати не тільки хід їх виконання, а певною мірою і результат. У тих галузях праці, тих видах занять, де висуваються досить жорсткі вимоги до темпу або інтенсивності дій, індивідуальні особливості динамічних виявів психіки можуть стати чинником, що впливає на придатність до діяльності.

У деяких професіях вимоги до динамічних властивостей настільки високі, що виникає потреба в попередньому відборі людей за такими властивостями. Наприклад, тим, хто хоче стати льотчиком-випробувачем, диспетчером на деяких виробництвах, рятівником, пожежником або оволодіти деякими видами циркового мистецтва, треба мати жвавий і сильний тип нервової системи. Емоційна збудливість як сторона темпераменту необхідна в діяльності актора і музиканта.

Але в більшості професій властивості темпераменту, позначаючись на динаміці процесу діяльності, не впливають на її кінцеву продуктивність. Недоліки темпераменту можуть компенсуватися за рахунок захопленості, підготовки, вольових зусиль.

У перекладі з грецької "характер" - це "карбування", "прикмета". Дійсно, характер є прикметами, яких набуває людина, живучи в суспільстві. Подібно тому як індивідуальність особистості виявляється в особливостях проходження психічних процесів (хороша пам'ять, багата уява, кмітливість і темперамент), вона виявляє себе і в рисах характеру.

Характер - це сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що виявляється в діяльності та спілкуванні, зумовлюючи типові для індивіда способи поведінки.

Характери поділяються на сильні та слабкі, діяльні та бездіяльні, суспільно спрямовані та егоїстичні, цілісні та суперечливі. У структурі характеру виділяють: інтелектуальні риси (глибоке мислення, кмітливість, винахідливість тощо), моральні риси (переконаність, принциповість, почуття обов'язку, патріотизм), вольові риси (самостійність, наполегливість, мужність, цілеспрямованість), емоційні риси (врівноваженість, пристрасність, вразливість, поривчастість).

Характер

Дослідник в галузі пожежної психології О.П. Самонов виділяє в структурі характеру пожежника чотири групи.

Перша група - ставлення до оточуючого середовища, які виявляється у спрямованості особистості, діях, вчинках, поведінці пожежника - рятівника і визначається його потребами, світоглядом.

Друга група - ставлення до діяльності, службових обов'язків. Позитивні риси: любов до праці, рішучість, хоробрість, енергійність, стриманість, охайність тощо. Негативні риси: нерішучість, недисциплінованість, неорганізованість, лінь тощо.

Третя група - ставлення рятівників до інших людей, до товаришів по службі, до начальників, що виявляється у повазі до співробітників, відвертості, вихованості або ж у грубості, недовірливості, відлюдькуватості.

Четверта група - ставлення пожежника - рятівника до самого себе. До цієї групи рис характеру відносяться: самокритичність, почуття особистої гідності, скромність, а також негативні риси: егоїзм, зверхність.

Акцентуація - це ті індивідуальні риси, які мають тенденцію до переходу в патологічний стан. За більшого прояву вони накладають відбиток на особистість.

Класифікація типів акцентуації характеру є доволі складною і не збігається за номенклатурою найменувань у різних авторів (К. Леонгард, А. Лічко). Однак опис акцентуйованих меж значною мірою виявляється ідентичним. Це дає змогу дати перелік акцентуацій, запозичуючи найбільш вдалі терміни з обох класифікаційних схем.

Основні напрями розвитку особистості:

- комплектування підрозділів з урахуванням психологічної сумісності;

- згуртованість колективів, розвиток оптимізму, створення життєрадісних, бадьорих обставин;

- формування твердого характеру, професійної спрямованості;

- виховання вміння оволодіти собою, навичок та звичок правильної поведінки;

- постійне спонукання до вдосконалення свого темпераменту.

Шляхи виховання характеру:

- систематичне та цілеспрямоване розкриття значення плідної праці для підвищення бойової готовності;

- формування та активізація позитивних мотивів поведінки;

- цілеспрямоване накопичення досвіду моральної поведінки у процесі навчання та служби;

- вміле використання виховних можливостей колективу;

- регулярні зустрічі з ветеранами;

- використання позитивних прикладів історичної, художньої літератури, кінофільмів, телебачення та радіопередач;

- самовиховання характеру.

Питання для самоконтролю

1. У чому сутність класифікацій Ганена?

2. Які типологічні ознаки темпераменту, за І. Павловим?

3. Дайте характеристику типу нервової системи сангвініка, флегматика, холерика та меланхоліка.

4. Визначте особливості поведінки рятівників різного темпераменту в бойовій ситуації.

5. Визначте тактику педагогічного підходу до рятівників різного темпераменту.

6. Чим зумовлені екстравертність та інтровертність людини, за Г. Айзенком?

7. Дайте визначення поняттю "характер людини".

8. Ознайомтеся з основними типами акцентуації характеру за підручником: Психологія / За ред. Ю.Л. Трофімова. - К., 1999. - СІ 11-112.

Література

1. Психологія / За ред. Ю.Л.Трофімова. - К., 1999.

2. Самонов А.П. Психология для пожарных. - Пермь, 2000.

3. Введение в психологию / Под ред. А.В.Петровского. - М, 1996.4.
Лозниця В.С. Психологія і педагогіка. -К, 1999.

Зміст понять "емоції", "почуття", "переживання"; "воля", "вольовий акт", "вольові якості".

Дата добавления: 2015-05-22