Стилі керівництва

Авторитарний керівник приймає рішення одноосібно і "програмує" всі дії своїх підлеглих, не дає їм змоги проявляти ініціативу. Його стиль характеризується надмірною централізацією влади; схильністю до одноосібного вирішення як важливих, так і другорядних питань; переоцінкою ділових і людських якостей підлеглих. В автократа бажання командувати і добиватися послуху стоїть на першому місці та завдає шкоди інтересам справи. Він звичайно ототожнює себе з керованою ним організацією, "горить" на роботі, не мислить себе без неї, забуває про особисте життя. Досягає мети будь-якою ціною, не рахуючись з витратами, з людьми. Авторитарний керівник діє надзвичайними методами при будь-яких обставинах. Він сам прямо або опосередковано вносить у ситуацію елементи "надзвичайного стану", оскільки стиль його керівництва цього вимагає. Керувати інакше він просто не вміє, і в спокійній ситуації це його невміння стає для оточуючих очевидним. Тому він і нагнітає атмосферу в колективі, мотивуючи це наказами "згори", без потреби турбує і нервує людей. Дуже негативно ставиться до критики "знизу", самокритика відсутня. Авторитарний стиль керівництва вимагає висування на роль лідера людини владолюбної, твердої, в чомусь навіть жорстокої, рішучої, яка не знає сумнівів і коливань. Цей стиль оптимальний при надзвичайному стані та при становленні колективу.

Демократичний стиль керівництва передбачає надання підлеглим самостійності; вирішення питань за безпосередньою участю підлеглих; створення керівником необхідних умов для їх роботи; справедливу оцінку зусиль підлеглих; шанобливе ставлення до людей і турботу проїх потреби. Керівник такого типу повинен мати неабиякі особисті якості: позитивну реакцію на критику; здатність відважитися на самокритику; бути компетентним; вміти забезпечити перехід від вольових до стимулюючих методів управління; бути здатним мобілізувати інтелектуальний і матеріальний потенціал колективу; активізувати мотиваційну сферу підлеглих; нести відповідальність перед колективом.

Ліберальний керівник не контролює діяльність підлеглих; недостатньо турбується про колектив та його справи; підлеглі не відчувають керівництва і складається враження, що кожен робить те, що хоче; такий керівник нерішучий, йому важко керувати, турбуватися про інших; не вміє встановлювати контакти і по-діловому спілкуватися з підлеглими; соромиться тих, ким керує, а іноді й побоюється; часом такому керівникові важко керувати і він готовий віддати керівництво іншій особі.

Демократичний стиль керівництва є оптимальним. Він допомагає використати свої здібності та досягти максимального задоволення від роботи. При цьому людина не втрачає індивідуальності. [27, 5]

Психологічна структура особистості керівника. Визначальний вплив на способи організації групової діяльності мають форми керівництва, які складаються стихійно і не стихійно. У першому випадку йдеться про лідерство, а в другому - про офіційне керівництво.

Лідер (з грецьк. - ведучий, керівник) - член групи, який спонтанно висувається на роль неофіційного керівника в умовах специфічної і досить значущої ситуації, щоб забезпечити організацію спільної діяльності людей. Лідер не висувається групою, а спонтанно займає лідерську позицію. Щоб стати лідером, людина повинна мати певну сукупність особистих суспільно-психологічних якостей, лідер визначається високим рівнем престижу й авторитету.

На відміну від лідерства, керівництво є суто управлінським феноменом, офіційно регламентованим соціально організованим процесом. Спільною для лідерства і керівництва є можливість застосовувати владу, впливати на поведінку людей і ситуацію. Цей вплив здійснюється за допомогою різних засобів: авторитету, права, примусу, традицій, економічних чи ідеологічних механізмів. Незважаючи на велику кількість проведених досліджень, учені так і не визначили, яким має бути лідер. Так, К. Берд склав список із 79 рис, що визначаються різними дослідниками як "лідерські".

Абсолютним втіленням теорії рис є поняття харизматичного лідера (з грецьк. - дар, милість, благодать божа). Харизматичному лідеру приписують усі успіхи його прихильників, навіть явні помилки обертаються його заслугами. Для такого лідера слушним є прислів'я: "Короля грає оточення". Він викликає в оточення абсолютну довіру, спонукає до схиляння перед ним. [27]

Досвідчений керівник, який тверезо дивиться на речі, розуміє, що яким би високим не був рівень його підготовленості й досвіду, не можна покладатися лише на себе. Тому він тому сприяє діяльності ініціативних, добросовісних працівників. Часто саме за оточенням можна визначити ступінь талановитості керівника. Він виконує такі основні функції: визначає або конкретизує цілі трудового колективу та окремих його членів, планує, організовує і контролює роботу підлеглих, спонукає своїх підлеглих активно прагнути виконання своїх виробничих і службових завдань, здійснювати постійну роботу у сфері виховання підлеглих (трудового, морального, політичного).

Психологи та соціологи, як вітчизняні, так і зарубіжні, одностайні в тому, що керівник будь-якої ланки повинен мати такі якості: компетентність, що включає в себе високий рівень інтелекту, спеціальні знання і вміння, організаторські здібності (за проф. Л.І. Уманським) [27]; організаторське чуття, тобто вміння вникнути в психологію іншої людини і визначити оптимальне для неї місце в роботі; здатність психологічно впливати на інших людей, об'єднувати їх, мобілізувати і направляти енергію колективу, проявляти вимогливість і критичність, також до себе особисто; схильність до організаторської роботи; комунікативність; відповідальність; швидкість і гнучкість мислення, вміння не губитися в нестандартних ситуаціях; специфічну пам'ять на обличчя, імена та прізвища підлеглих; дійсний авторитет (слід відрізняти від фальшивого авторитету); ініціативність; самостійність; винахідливість; впевненість у собі; високий рівень прагнень; "фактор гелікоптера", тобто здатність піднятися над деталями і сприймати ситуацію в цілому.

Психологічні особливості керування силами і засобами на пожежі.

Керування силами і засобами на пожежі - це діяльність керівника гасіння пожежі (оперативного штабу на пожежі), яка здійснюється з метою успішного ведення бойових дій на основі оцінювання обстановки. По своїй суті діяльність керівника гасіння пожежі полягає у виробленні рішень щодо бойових дій підрозділів і в організації їх успішного виконання. Будь-яке рішення виступає насамперед як вольова дія: вольовий фактор є одним із моментів, який спрямовує процес прийняття рішення. Із психологічного погляду прийняття рішення керівника гасіння пожежі у всіх випадках є процесом мислення, який проявляється в різноманітності пізнавальної діяльності щодо здійснення оперативного управління підрозділами при виконанні ними бойового завдання. Вихідною базою, основою будь-якого його рішення є проблемна ситуація, тобто ситуація, яка потребує втручання керівника, прийняття ним тактичного плану, який покликаний перенести підлеглі йому підрозділи з даного стану в інший, який більше відповідає цілям і задачам, які визначаються обстановкою, що складається на пожежі.

Управлінські рішення керівника (яку подати команду, наказ, розпорядження і кому) відповідають на питання: як потрібно діяти? За психологічними ознаками рішення керівника гасіння пожежі можуть поділятися на такі типи: врівноважені, імпульсивні, інертні, ризикові або обачні. Досвід довів, що практика й основний ценз нівелюють крайнощі, підвищують рівень того або іншого керівника. При підготовці керівника гасіння пожежі необхідно відпрацювати тактику пошуку і знаходження особистого рішення врівноваженого типу. Це може бути досягнуто лише в процесі постійної тактичної і психологічної підготовки. Процес вироблення будь-яких оперативно-управлінських рішень керівника гасіння пожежі - це цілеспрямована переробка інформації про обстановку на пожежі в "командну інформацію". При доборі осіб на роль керівників, а також у процесі проведення тактичної і психологічної підготовки начальницького складу особливу увагу необхідно приділяти виробленню вміння розпізнавати проблемні ситуації на пожежах [62].

Принципи взаємовідносин керівника з підлеглим:

-єдиноначальність;

- субординація;

- гуманізм;

- колективізм. Характер взаємовідносин:

- службові та позаслужбові; (начальник - підлеглий)

- позитивні та негативні; (старший - молодший)

- доброзичливі та конфліктні (різні рівні)

- офіційні та неофіційні (службові категорії) Умови формування статутних взаємовідносин:

- роз'яснення суті та значення статутних взаємовідносин для згуртування колективу;

- ідейне та організаційне згуртування колективу;

- підбір, підготовка і зміцнення авторитету командирів;

- чітка організація навчання і служби на основі законів та статутів;

- особистий приклад командирів;

- оперативне виявлення мікрогруп, їх спрямованість і цілеспрямована
робота з ними.

Шляхи зміцнення авторитету командирів:

• наполегливе удосконалення командирами своїх політичних, військових знань і професійної майстерності;
• близькість до особового складу, уважне ставлення до їх настроїв і потреб;
• піклування про задоволення розумових, матеріальних і духовних потреб;
• чесність, правдивість, щирість у взаємовідносинах;
• створення обстановки поваги, пошани навколо передових командирів, активістів;
• переконливе викриття неправдивого авторитету.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть основні функції керівника колективу. 2. Якими основними якостями повинен володіти керівник?

3.Дайте характеристику стилям керівництва: авторитарний, демократичний, ліберальний.

4. Дайте визначення поняттям "лідер", "керівник".

Література

1.Андреева Г.М. Социальная психология. -М., 1988.

2.Китов А.И. Психологическое управление. - М., 1980.

3.Свенцицкий А.Л. Социальная психология управлення. - Л., 1986.

Дата добавления: 2015-05-22