Фаза виснаження

Фаза напруги

Нервова(тривожна) напруга служить передвісником і «запускаючим» механізмом у формуванні емоційного вигорання. Напруга має динамічний характер, що обумовлюється вимотуючою постійністю або посиленням психотравмуючих чинників.

Фаза резистенції (опори)

Вичленення цієї фази в самостійну дуже умовне. Фактично опір наростаючому стресу починається з моменту появи тривожної напруги.Це природно: людина усвідомлено або несвідомо прагне до психологічного комфорту, понизити тиск зовнішніх обставин за допомогою наявних в його розпорядженні засобів.

Характеризується більш менш вираженим падінням загального енергетичного тонусу і послабленням нервової системи. Емоційний захист у формі «вигорання» стає невід'ємним атрибутом особи.

Синдром емоційного вигорання

Емоційне вигорання є придбаним стереотипом емоційного, частіше за усе професійне, поведінка. «Вигорання» частково функціональний стереотип, оскільки дозволяє людині дозувати і економно витрачати енергетичні ресурси. В той же час можуть виникати його дисфункційні наслідки, коли «вигорання» негативно позначається на виконанні професійної діяльності і стосунках з партнерами.

Зазвичай причина «вигорання» – це комбінація цілого ряду чинників, але індивідуальна ситуація професійного розвитку може посилювати або згладжувати їх вплив.

Формування синдрому «вигорання» в професійній діяльності соціального працівника може бути пов'язане з такими чинниками, як ситуації зміни або втрати соціального статусу; ситуація втрати роботи; ситуація ризику; ситуації з екстремальними умовами; невизначені ситуації і тому подібне. Характерними для «вигораючих» ситуацій є перевантаження – надто багато клієнтів, багато вимог, надлишок інформації. При збільшенні перевантажень «допомагаючи» фахівці починають не усвідомлено прагнути до зменшення контакту – менше особисто залучаються до взаємодії, частіше прибігають до формальних правил і ритуалів, використовують більше безособові методи роботи.

Ще один важливий у даному контексті аспект робочої ситуації – це можливість впливу на процес роботи і ухвалення рішень, що стосуються працівника. Якщо у фахівця є присутнім почуття, що він нічого не може змінити у своїй роботі, що від нього нічого не залежить, що його думка не має значення і т. д., вірогідність розвитку професійного «вигорання» збільшується. Ролева невизначеність – в сенсі неясного формулювання прав і обов'язків, можливостей людини, ролева конфліктність – як протиріччя різних ролей також сприяють професійному стресу і професійному вигоранню.

По суті, походження «вигорання», мабуть, неможливо однозначно зв'язати з тими або іншими організаційними, особовими або ситуаційними чинниками, швидше, воно є результатом складної взаємодії особових особливостей людини, ситуації її міжособових стосунків з її професійною і робочою ситуацією, в якій вона знаходиться.

Ризик виникнення «емоційного вигорання» особи фахівця в соціальній роботі може збільшуватися в наступних випадках:

· монотонності роботи, особливо якщо її сенс здається сумнівним;

· вкладання в роботу великих особових ресурсів при недостатності визнання і позитивної оцінки;

· строгій регламентації часу роботи, особливо при нереальних термінах її виконання;

· роботи з «невмотивованими» клієнтами, що постійно чинять опір зусиллям допомогти їм, і незначними, важко відчутними результатами такої роботи;

· напруженості і конфліктності в професійному середовищі, недостатньої підтримки з боку колег і їх зайвого критицизму;

· нестачі умов для самовираження особи на роботі, коли не заохочуються, а пригнічуються експериментування і інновації;

· роботи без можливості подальшого навчання і професійного вдосконалення;

· недозволених особових конфліктів фахівця;

· незадоволенню професією, яка заснована на усвідомленні неправильності її вибору, невідповідності своїх здібностей вимогам професії, результативності своєї праці і т. д.

Дата добавления: 2015-05-22