Тема: Емпіричний та теоретичний рівні наукового пізнання

«Індукцію ми вважаємо тією формою доказу, яка узгоджується з даними чуттів та осягає природу, а також направлена до практики, майже змішуючись з нею. До сих пір звичайною справою було від чуттів одразу підніматись до найбільш загального, нібито від твердої вісі, навколо якої мають обертатись судження, а звідти виводилося все інше через середині положення: шлях цей швидкий, але крутий, та веде не до природи, а до суперечок та прилаштуванню до них. В нас же поступово засвоюються аксіоми, щоб лише в останню чергу перейти до найбільш загального, і це найбільш загальне буде не беззмістовним поняттям, а виявиться добре визначеним і таким, що природа в ньому визнає щось справді їй знайоме та вкорінене в самому серці речей» [Т. 1, с. 71-72]. «Проте і в самій формі індукції, і в отриманих через неї судженнях ми прогнозуємо великі зміни. Бо, та індукція, про яку кажуть діалектики, є щось дитяче, бо дає ненадійні висновки, схильна до небезпеки протилежного прикладу, орієнтується тільки на звичне та не приводить до результату. Між тим для науки потрібна така форма індукції, яка б в досвіді виробляла розподіл та відбір шляхом потрібних виключень та заперечень, роблячи необхідні висновки. «Якщо людський розум спрямований на вивчення матерії (шляхом спостереження природи речей та творінь Божих), діє відносно цієї матерії та нею визначається; якщо ж він спрямований на самого себе (подібно павуку, що робить павутиння), тоді він залишається невизначеним і хоча створює певну тканину науки, дивовижно тонку та вражаючу за обсягом праці, проте ця тканина є безглуздою та непотрібною» [Т. 1, с. 107]. «Ті, хто займається наукою мають бути або емпіриками, або догматиками. Емпірики як мурашки тільки збирають та радіють зібраному. Раціоналісти як павуки виробляють тканину самі з себе. Бджола ж обирає середній шлях: вона збирає матеріал з садових та польових квітів, проте розташовує та змінює його за своїм вмінням. Вона не спирається тільки на розум та не бере лише матеріал, що отримує з природної історії або механічних дослідів, але змінює та перетворює його в розумі. Тому треба покласти добру надію на більш тісний союз досвіду та розуму» [Т. 2, с. 56-57]. (Бэкон Ф. Сочинения: В 2 т. – М., 1977-1978.)

Контрольні питання:

1. Як розуміє індукцію Ф.Бекон?

2. Яким є співвідношення емпіричного та теоретичного рівнів за Ф.Беконом?

«В багатьох книгах, підручниках та керівництвах з методології науки процес наукового відкриття та створення теорії зображується як результат використання методу індукції, з допомогою якого обробка та узагальнення результатів спостережень прямо приводить до встановлення наукової теорії, проте не зрозуміло чому проводяться саме такі спостереження, плануються та здійснюються такі експерименти. Згідно цієї концепції, створення теорії за методом індукції схоже на роботу якогось автоматичного пристрою, в який завантажуються факти, а в результаті отримуються теорії. Відповідальність за такий підхід несуть емпірики та індуктивісти, які розглядали індукцію як універсальний метод пізнання. В дійсності шлях від емпіричної бази до наукової теорії є значно складнішим»[2, с. 191]. «До необхідних пунктів цього шляху треба віднести гіпотезу, її висування, формулювання та розробку, обґрунтування та доказ. Гіпотеза виникає як один з можливих варіантів відповіді на проблему. Емпіричне дослідження, збір та обробка фактів не можуть бути початком, вони є результатом виникнення певних труднощів в практичній чи теоретичній ситуації, тобто коли виникає проблема використання теорії в новій предметній галузі» [2, с. 192-193]. «Можна висунути ряд умов, яким має відповідати наукова гіпотеза. Першою умовою є відношення до фактів. Гіпотеза не повинна суперечити вже відомим та відритим фактам. Наукова цінність гіпотези залежить від того, наскільки вона може пояснити всю сукупність наукових фактів, які вже відкриті та передбачити відкриття нових. Це стає важливим фактором подальшої перевірки істинності гіпотези. Другою умовою є відношення гіпотези до істинних законів науки, тобто до існуючих наукових теорій. Гіпотеза не повинна заперечувати інші наукові теорії, істинність яких вже доведена. Третьою умовою є відповідність принципам наукового, тобто відповідність науковому світогляду. Важливою умовою є можливість перевірки гіпотези» [2, с. 199-201]. (1. Штофф В.А. Моделирование и философия: М.. 1966.; 2. Штофф В.А. Проблемы методологии научного познания. М., 1978.)

Контрольні питання:

1. Яку роль грає гіпотеза в науковому пізнанні?

2. Чи є перелічені умови достатніми для формулювання гіпотези?

3. Чи обов’язково гіпотеза має не суперечити вже відомим науковим теоріям?

«Емпіричне дослідження базується на безпосередній практичній взаємодії дослідника з об’єктом дослідження. Воно передбачає здійснення спостережень та експериментальну діяльність. В теоретичному дослідженні відсутня практична взаємодія з об’єктом. На цьому рівні все вивчається опосередковано, в мисленнєвому експерименті. Емпіричні об’єкти – це абстракції, які виділені з дійсності певним набором властивостей та відношень між речами. Реальні об’єкти в емпіричному дослідженні виступають як ідеальні об’єкти, які обмежені фіксованим набором ознак. Реальний об’єкт може мати безмежну кількість ознак. Кожен такий об’єкт не може бути обмежений в своїх властивостях, зв’язках та відношеннях» [С. 193-194]. «В теоретичному пізнанні відсутні практичні взаємодії з об’єктом. В основі цього дослідження лежить мова теоретичних термінів, які відображають теоретичні ідеальні об’єкти. Це особливі абстракції, які є логічними реконструкціями дійсності. Прикладами є математична точка, абсолютно чорне тіло, ідеальний товар та ін. Ці об’єкти можуть мати властивості, які відсутні в реально існуючих. Емпіричний та теоретичний типи пізнання різняться не лише за засобами, але й за методами. На емпіричному рівні використовують реальний експеримент та спостереження. Важливу роль грають методи емпіричного опису. На теоретичному рівні використовують такі методи як ідеалізація, мисленнєвий експеримент, особливі методи побудови теорії, методи історичного та логічного досліджень. На кожному з цих рівні дослідник має справу з однією і тією ж реальністю, проте вивчає її в різних аспектах. Емпіричне дослідження має вивчити явища та зв'язок між ними. На теоретичному рівні отримуємо суттєві зв’язки в чистому вигляді. В емпіричному дослідженні ми бачимо дію об’єктивного закону. Формування закону стає завданням теоретичного рівня» [с. 194-196]. (Степин B. C., Горохов В. Т., Розов М. А. Философия науки и техники. Учебное пособие для высших учебных заведений. – М., 1996.)

Контрольні питання:

1. Які особливості має емпіричне дослідження?

2. Перерахуйте основні методи емпіричного пізнання.

3. Назвіть основні методи теоретичного пізнання які з них використовуєте в своїх наукових дослідженнях. Які результати дає це використання?

«Якщо розглянути емпіричне пізнання, то воно виступає первинним щодо теоретичного. В цьому відношенні теоретичне пізнання надбудовується над емпіричним, воно є результатом обробки емпіричних фактів» [1, с. 248]. «Теоретичне та емпіричне дослідження являють собою взаємообумовлені, однаково необхідні боки, компоненти науки, як органічного цілого. Наука передбачає зв'язок цих двох сторін. В межах науки вони можуть реалізовуватись відносно самостійно. Проте навіть самостійно реалізовуючись, вони передбачають наявність один одного. Так, емпіричне дослідження, що відбувається окремо від теоретичного, завжди виходить з концептуальної сітки, яка існує в науці, і яка визначає погляд на світ та об’єкт дослідження» [1, с. 252]. «Конкретизація розуміння теоретичного та емпіричного в науці пов’язана передусім з розвитком теоретичної та емпіричної стадій в розвитку науки. Тому, коли ми кажемо про теоретичне та емпіричне в науці треба розрізняти, з одного боку фази, стадії в розвитку науки, які характеризуються більшою чи меншою теорієтизацією, з іншого боку взаємопов’язані та взаємообумовлені типи пізнавальної діяльності, спрямовані на розвиток концептуального апарату та на його апробацію в емпіричних дослідженнях. Емпіричність в науковому пізнанні може розумітись подвійно: як необхідний елемент будь-якого наукового пізнання, пов'язаний з перевіркою через спостереження та експеримент концептуального апарату та використанням отриманих даних, також як історична фаза розвитку науки, коли концептуальний апарат є недостатньо розробленим» [1, с. 368-369]. «Аналізуючи раціональність треба зважати, що існує багатоманіття форм раціональності. Вихідним, на мою думку, є розмежування відкритої та закритої раціональності. Ця різниця пов’язана з різними засобами роботи з концептуальними конструкціями в науці та філософії. Об’єктивно ці два типи взаємопов’язані. Перший тип є рух в деякій визначеній концептуальній схемі, який походить з тих передумов та положень, які лежать в основі цієї системи. Ця діяльність передбачає уточнення абстракцій та понять, які входять в систему, пошук нових зв’язків між її елементами, експлікацію її раціонально-пізнавального змісту, асиміляцію нових емпіричних даних в задану концептуальну схему. За Т. Куном таку діяльність можна вважати внутрішньо парадигміальною. Це закритий тип раціональності» [2, с. 94-95]. «Відкрита раціональність передбачає вихід за межі фіксованої системи пізнавальних координат, за жорсткі конструкції, які обмежуються поняттями, передумовами та концептуальними орієнтирами. Вона спрямована на критичний аналіз вихідних передумов концептуальної схеми. Така раціональність визначає горизонти людської пізнавальної діяльності. Це предметно-змістовна установка на більш глибоке осягнення реальності, яка здійснює рефлексію парадигм та світоглядів» [2, с. 95-96]. «Вихідним пунктом такої рефлексії є розуміння, що реальність є завжди більшою за людські уявлення про неї, тому не можна канонізувати будь-яку картину світу. В науці ми маємо справу не з картиною об’єктивної реальності, а з її окремими моделями, які побудовані на установках суб’єкта, обраних ним позиціях. Наукова модель є результатом взаємодії “гри” суб’єкта з реальністю. Розвиток наукової рефлексії призводить до переконання, що сучасна наукова раціональність може бути побудована лише з позиції відкритої раціональності» [2, с. 104].

(1. Швырев B. C. Теоретическое и эмпирическое в научном познании. – М.: Наука, 1978.; 2. Швырев B. C. Рациональность как ценность культуры // Вопросы философии. – 1992. – № 6. – С. 91-105.)

Контрольні питання:

1. Яким чином пов’язані теоретичний та емпіричний рівень пізнання?

2. Які типи раціональності можна виділити в науці та філософії?

3. В чому полягає перевага відкритої раціональності?

Дата добавления: 2015-05-22