Тестові завдання

В кожному тесті оберіть одну правильну відповідь.

1. Дисциплінарно філософія науки оформилася у:

а) XVII столітті;

б) XVIII столітті;

в) XIХ столітті;

г) ХХ столітті.

2. Предмет філософії науки — мова науки. Таке тлумачення належить представникам:

а) неопозитивізму;

б) позитивізму;

г) махізму;

д) постпозитивізму.

3. Питаннями філософії науки є:

а) природа світу;

б) фундаментальні поняття науки, теорії наукового знання;

в) закони функціонування та розвитку мегасвіту;

г) закони функціонування та розвитку макро- та мікро- світу.

4. Головною функцією науки є:

а) світоглядна;

б) пізнавальна (виробництво науково-теоретичного знання);

в) культурна;

г) технологічна.

5. Головним питанням етики науки є:

а) адекватність наукового знання світу;

б) взаємовідносини наукових співтовариств, наукових установ;

в) професійна та соціальна відповідальність вченого;

г) норми і правила діяльності наукового співтовариства.

6. Релятивізм в філософії науки утверджує:

а)умовність, ситуативність наукового знання, відмову від його теоретичних дефініцій;

б) стійкість, стабільність наукового знання;

в) орієнтацію на абсолютну істину;

г) повне заперечення цінності будь-яких наукових результатів.

7. Наука виступає як особливий різновид суспільної діяльності, як форма суспільної свідомості. Ця точка зору запропоновано:

а)О. Контом;

б)Р. Декартом;

в)К. Марксом та Ф. Енгельсом;

г)Л. Вітгенштейном.

8. Наука як соціальний інститут є предметом:

а) історичної науки;

б) методології науки;

в) соціології науки;

г) етики науки.

9. Сцієнтизм – це:

а) антиінтелектуалізм та ірраціоналізм;

б) розгляд науки як соціального інституту;

в) позиція надання науці меншого соціального статусу ніж мистецтву, релігії тощо;

г) позиція надання науці визначальної (у порівнянні з іншими формами суспільної свідомості) ролі у культурі і суспільстві загалом.

10. Холізм – це позиція, згідно якої:

а) частина домінує над цілим;

б) ціле домінує над частиною;

в) частина і ціле рівнозначні;

г) ціле допустимо розкласти на елементи.

11. Книга природи написана мовою математики, стверджував:

а) Г. Галілей;

б) Ф. Бекон;

в) Р. Декарт;

г) Б. Паскаль.

12. Чотири різновиди «ідолів» від яких слід позбавити розум, що пізнає, виділяє:

а) Р. Декарт;

б) Б. Паскаль;

в) Ф. Бекон;

г) Т. Гоббс.

13. Теорія «подвійної» істини полягає у:

а) визнанні прав «природничого розуму» поряд з християнською вірою;

б) визнанні гармонії розуму і почуттів;

в) визнанні єдності розсудку і розуму;

г) визнанні суперечності раціонального та ірраціонального начал.

14. Тотожність мислення і буття як основа раціональності відкрита у філософії:

а) Стародавньої Індії;

б) Стародавньої Греції;

в) Середньовіччя;

г) Нового часу.

15. Навколишній світ є гармонійним, його неможливо змінювати, людині треба займатися самопізнанням та самовдосконаленням. Така світоглядна позиція належить:

а) мислителям Стародавнього Сходу;

б) давньогрецьким філософам;

в) давньоримським філософам;

г) новоєвропейським філософам.

16. Відомий афоризм «Знання – сила» належить:

а) Ф. Бекону;

б) Т. Гоббсу;

в) Р. Декарту;

г) Дж. Локку.

17. Основоположником раціоналізму є:

а) Ф. Бекон;

б) Д. Юм;

в) Дж. Локк;

г) Р. Декарт.

18. Мислення, що звільнене від емоційно-афективної складової, — вища моральна цінність. Так позиція була вироблена у:

а) античну добу;

б) добу середньовіччя;

в) Новий час;

г) ХХ столітті.

19.Класифікацію наук, в основу якої були покладені здібності людської душі: пам'ять, уява, розум, запропонував:

а) Р. Декарт;

б) Б. Спіноза;

в) М. Кузанський;

г) Ф. Бекон.

20. Твердження про абсолютний простір та абсолютний час запропоновані:

а) Аристотелем;

б) І. Ньютоном;

в) І. Кантом;

г) середньовічними схоластами.

21. Варіативність моделей реальності, відмова від теорій, що претендують на універсальне застосування — ця позиція народжується у добу:

а) Відродження;

б) Нового часу;

в) модернізму;

г) постмодернізму.

22. Теорія подвійної істини була висунута:

а) античними мислителями;

б) філософами пізнього Середньовіччя;

в) філософами Нового часу;

г) представниками сучасної філософії науки.

23. Принцип методологічного сумніву був висунутий:

а) Г. Лейбніцем;

б) Р. Декартом;

в) Ф. Беконом;

г) Дж. Локком.

24. В основу класифікації наук Ф. Енгельса покладені:

а) закон трьох стадій інтелектуальної еволюції людства;

б) класифікація форм руху матерії;

в) основні здібності людської душі: пам’ять, уявлення, розум;

г) метафора дерева (коріння – метафізика, стовбур – фізика, крона – медицина, механіка, етика).

25. Наука не здатна виявляти причини виникнення Всесвіту і людини. Вона відповідає не на питання «чому» вони існують, а на питання «як» вони влаштовані та функціонують. Такий підхід належить:

а) Р. Декарту;

б) О. Конту;

в) Л. Вітгенштейну;

г) К. Марксу.

26.Термін «позитивізм» вперше застосував:

а) Г. Спенсер;

б) Е. Мах;

в) О. Конт;

г) Л. Вітгенштейн.

27. Закон трьох стадій інтелектуальної еволюції людства виведений:

а) О. Контом;

б) Г. Спенсером;

в) К. Марксом;

г) Е. Дюркгеймом.

28. Емпіріокритицизм – філософська концепція, яка виникла у:

а) першій половині ХІХ століття;

б) другій половині ХІХ століття;

в) на межі ХІХ – ХХ століття;

г) першій половині ХХ століття.

29. Основною метою неопозитивістської філософії є:

а) дослідне вивчення людських відчуттів;

б) зведення філософії до логічного аналізу мови науки;

в) дослідження історії науки, закономірностей її руху;

г) застосування методів природничих наук в соціально-гуманітарних дослідженнях.

30. Праця «Логіко-філософський трактат» належить:

а) Г. Спенсеру;

б) О. Конту;

в) Л. Вітгенштейну;

г) К. Попперу.

31. До основних форм мислення належить:

а) уявлення;

б) судження;

в) відчуття;

г) сприйняття.

32. До методів емпіричного дослідження належать:

а) експеримент;

б) формалізація;

в) гіпотетико-дедуктивний метод;

г) сходження від абстрактивного до конкретного.

33. Індукція – філософський і загальнонауковий метод:

а) руху знання від всезагального, закономірного до окремого, особливого;

б) руху знання від окремого, особливого до всезагального, закономірного;

в) розкладу єдності на множинність, цілого на частини, складного – на його компоненти;

г) об’єднання елементів, що отримані у результаті аналізу, в систему.

34. Питання «Що вивчається в експерименті – сама річ чи її взаємодія з приладом», виникає у методології:

а) XVII століття;

б) XVIII століття;

в) XIX століття;

в) перша половина XX століття.

35.Виникнення експерименту пов’язують з іменем:

а) Дж. Бруно;

б) І. Ньютона;

в) Г. Галілея;

в) Й. Кеплера.

36. До пізнавальних прийомів і засобів теоретичного пізнання належить:

а) опис спостерігаємих та експериментальних даних;

б) збирання фактів;

в) систематизація фактів;

г) ідеалізація.

37. Структурним компонентом теоретичного рівня пізнання є:

а) гіпотеза;

б) факт;

в) опис;

г) експеримент.

38. До методів теоретичного дослідження належить:

а) аксіоматичний метод;

б) спостереження;

в) порівняння;

г) експеримент.

39. Дедукція – філософський і загальнонауковий метод:

а) руху пізнання від загального до часткового, сходження від абстрактного до конкретного;

б) створення суто мислимих предметів, наприклад, «ідеальний газ»;

в) відволікання від ряду властивостей і відносин предметів;

г) пізнання шляхом порівняння.

40. До загальнонаукових методів дослідження належить:

а) діалектичний і метафізичний;

б) феноменологічний;

в) герменевтичний;

г) системний та структурно-функціональний.

41. Формалізація – це:

а) відображення змістовного знання в знаково-символічному вигляді;

б) фіксація результатів досліду за допомогою певних систем позначення, прийнятих в науці;

в) цілеспрямоване пасивне дослідження предметів, що спирається на дані органів почуття;

г) створення системи дедуктивно пов’язаних між собою гіпотез, з яких в кінцевому рахунку виводяться твердження про емпіричні факти.

42. Система – це:

а) комплекс елементів, що взаємопов’язані;

б) сумація;

в) стійки відносини і зв’язки явищ, предметів;

г) структура.

43. Теорія – найбільш розвинена і складна форма наукового знання. У ній дається:

а) постановка пізнавальної задачі та її розв’язання;

б) цілісне відображення закономірностей та істотних зв’язків певної частини, сфери дійсності;

в) передбачення, сформоване на основі ряду фактів, істинне значення якого невизначене і потребує доказу;

г) положення, що сформульоване в ході спостереження та експерименту, інформація про якісь події, явища, достовірність яких доведена.

44. Закон — це:

а) зв’язок між процесами, який є об’єктивним, суттєвим, необхідним, внутрішнім, повторюваним;

б) стійкий, регулятивний зв’язок, який має статистичний характер;

в) правило, що виведене вченими певної галузі науки;

г) будь-яка закономірність.

45. Прогностична функція теорії — це:

а) об’єднання окремих достовірних знань в єдину систему;

б) виявлення суттєвих характеристик та законів певних природних та соціальних явищ;

в) наукове передбачення наступних станів явищ та подій;

г) використання в інших теоріях методів дослідження, що застосовані в даній теорії.

46. Прагматична теорія істини будується на розумінні істини як:

а) відповідності знання і дійсності;

б) ефективності знання та його практичної користі;

в) відкритості людині дійсного смислу і значення всього, що відбувається в світі;

г) правди.

47.Істина і правда – це:

а) поняття, що розрізняються семантично, істина – значення всезагального, правда – характеристика часткового, окремого, конкретного;

б) тотожні поняття;

в) поняття, що співвідносяться як часткове і ціле;

г) поняття, що співвідносяться як явище і сутність.

48. Практика — критерій істинності наукового знання. Це твердження належить:

а) Ф. Бекону;

б) О. Конту;

в) К. Марксу та Ф. Енгельсу;

г) Е. Маху.

49. У когерентному розумінні істини акцентується:

а) самоузгодженість елементів системи знання;

б) процесуальність;

в) незалежність її змісту від людини;

г) практична корисність та ефективність знання.

50. Семантична теорія істини, у якій поняття «істинно» встановлює відносини між виразами знакової системи та об’єктами виведена:

а) Л. Вітгенштейном;

б) М. Шліком;

в) А. Тарським;

г) Б. Расселом.

51.Перша наукова революція, була здійснена у:

а) XIV –XV ст.

б) XVI – XVII ст.

в) першій половині XVIII ст.

г) другій половині XVIII – XIX ст.

52. Досягненням першої наукової революції стало:

а) формування основ сучасного природознавства;

б) виникнення технічних наук;

в) виникнення фундаментальних теорій нейрофізіології, психології;

г) формування фундаментальних теорій соціально-гуманітарного спрямування.

53. Наукова картина світу:

а) має у своєму складі фундаментальні припущення, які умовно приймаються як неспростовні;

б) складається з центрального відносно стійкого теоретичного ядра, фундаментальних припущень та часткових теоретичних моделей, що постійно добудовуються;

в) має у своїй основі домінуючі в суспільній свідомості певної епохи уявлення про світ;

г) включає у себе всі наукові досягнення на певному етапі розвитку суспільства.

54. Класична наукова картина світу має назву:

а) механістичної;

б) квантово-механічної;

в) електродинамічної;

г) синергетичної.

55. Наукова картина світу:

а) об’єднує результати наук, що досліджують неорганічну природу, органічну природу, суспільство;

б) будується як результат досліджень виключно фізичних явищ та процесів;

в) може бути ототожнена з світоглядом (епохи, суспільної групи, людини);

г) є узагальненням досліджень природи неорганічної та органічної, але не орієнтується на досягнення соціально-гуманітарних наук.

56. Парадигмальна функція наукової картини світу – це:

а) забезпечення синтезу базових наукових знань;

б) створення системи настанов і принципів пізнання універсуму;

в) забезпечення існування наукової традиції, накладення «розумних меж на характер припущень і гіпотез;

г) формування цілісного наукового світогляду.

57. Наукова картина світу виконує:

а) інтегративну функцію;

б) нормативну функцію;

в) парадигмальну функцію;

г) всі вищезазначені функції.

58. Механістична картина світу:

а) продукувала образ лінійного розвитку з жорстко однозначною детермінацією;

б) орієнтувалася не на причинне пояснення, а не встановлення ієрархічних зв’язків між речами;

в) базувалася на уявленнях про світ як про космос, який є органічно і розумно влаштованим цілим, що підкоряється не тільки діючим, але й цільовим причинам;

г) ґрунтувалася на розумінні світу як цілісної системи природи, в межах якої прослідковується ієрархічна організація Всесвіту як динамічної єдності.

59. Всесвіт – велетенський «механізм», який управляється строгими законами (в дусі детермінізму), через що весь подальший розвиток може бути передбачений за допомогою диференційних рівнянь механіки. Така картина світу визначала світоглядні орієнтації філософії:

а) Нового часу;

б) доби середньовіччя;

в) ХІХ століття;

г) античної доби.

60. Першою універсальною науковою концепцією, яка оголосила про свій неостаточний характер стала:

а) теорія відносності;

б) еволюційна теорія;

в) квантово-механічна теорія;

г) синергетика.

61. Поняття невизначеність, стохастичність, хаос, біфуркація, диссипативні структури відображають нерівноважні характеристики світу. Це твердження належить:

а) синергетиці;

б) квантовій механіці;

в) загальній теорії відносності;

г) електромеханіці.

62. Методологічне і світоглядне значення ідей квантової механіки полягає у:

а) розуміння світу як такого, що складається з матерії, простору і часу, що незалежні одне від одного;

б) людиновимірності наукових здобутків (людина – експериментатор знаходиться всередині системи, що експериментально досліджується);

в) можливості застосовувати класичні фізичні теорії для аналізу будь-якої реальності (матеріальної або ідеальної);

г) розумінні світу як процесу спонтанного виникнення порядку з безпорядку (хаосу).

63. Ноосфера — це термін для позначення:

а) сфери розуму, «мислячої оболонки» Землі;

б) біосфери;

в) космосу у цілому;

г) життєвого простору людини.

64. Майбутній стан системи детермінує її наявний стан. Ця позиція стверджується:

а) класичною механікою;

б) синергетикою;

в) квантовою механікою;

г) еволюційною теорією.

65. Антропний принцип сучасної науки має наступне формування:

а) світ є саме такий, тому що існує людина;

б) об’єктивно існуючий світ є незалежним від людини;

в) людина – частка Всесвіту, але особливого впливу на світ вона чинити не може;

г) людина – співтворець Бога і певна частина світу є залежною від неї.

66. Наукові революції – це:

а) побудова нових фундаментальних теорій;

б) принципово нові методи дослідження;

в) відкриття нових світів;

г) все перераховане вище.

67. Редукціонізм – це:

а) метод зведення складних явищ до більш простих та побудови загальної картини світу, що заснована на невеликій кількості простих початкових принципів;

б) спосіб пояснення світу як складноорганізованого цілого, яке не можна зводити декількох простих початкових принципів;

в) метод побудови єдиної теорії всіх фундаментальних взаємодій;

г) бачення світу як сукупності нелінійних процесів.

68. Синергетична картина світу – це:

а) до класична картина світу;

б) класична картина світу;

в) некласична картина світу;

г) постнекласична картина світу.

69.Термін «синергетика», що використовувався християнським богослов’ям для позначення співпраці Бога і людини, ввів у науковий обіг:

а) Г. Хакен;

б) І. Пригожин;

в) Е. Тоффлер;

г) М. Моїсеєв.

70. У синергетичній науковій картині світу домінує ідея:

а) багатоваріантного та незворотнього становлення, а світ уявляється як поле співіснуючих можливостей;

б) однозначної причинно-наслідкової залежності, передбачуваності всіх станів світу;

в) гнучкої детермінації, що враховує випадковості;

г) детермінації тільки на рівні системи в цілому.

71. Закономірності та умови протікання швидких лавиноподібних процесів нелінійного, самостимулюючого зростання розкриває:

а) синергетика;

б) принцип невизначеності Гейзенберга;

в) загальна теорія відносності;

г) еволюційна теорія.

72. Майбутнє є принципово невизначеним та відкритим. Така позиція притаманна:

а) класичній науковій картині світу;

б) постнекласичній науковій картині світу;

в) некласичній науковій картині світу;

г) давньогрецьким космоцентричним поглядам на світ.

73. Синергетика як теорія самоорганізації розроблена:

а) І. Пригожиним;

б) А. Ейнштейном;

в) В. Гейзенбергом.

г) В. Вернадським.

74. В синергетичній концепції:

а) хаос уявляється суто деструктивним началом світу;

б) розвиток сприймається як поступовий, без альтернатив;

в) світ жорстко пов'язаний причинно-наслідковими відносинами;

г) хаос може виступати в якості створюючого начала; для складних систем існує декілька альтернативних шляхів розвитку.

75. Диссипативні структури – це:

а) системи, які постійно піддаються коливанням;

б) системи, у яких при значних відхиленнях від рівноваги виникають упоряджені стани, однак в процесі їх утворення ентропія зростає, йде розсіювання енергії;

в) закриті системи, в яких зростання ентропії означає незворотність термодинамічного процесу;

г) системи, у яких мають місце електромагнітні поля та електромагнітні випромінювання.

76. Складно організованим системам не можна нав’язувати шляхи їх розвитку, скоріше треба зрозуміти, як сприяти їх власним тенденціям розвитку, як виводити системи на ці шляхи. Такий висновок слідує з основоположень:

а) теорії відносності;

б) синергетики;

в) глобального еволюціонізму;

г) законів збереження.

77. Жодна класифікуюча система не є достовірно істиною, а лише «істиною за угодою». Дійсний процес науки є кумулятивним і здійснюється на міцному фундаменті «доведених фактів», зміни ж на теоретичному рівні понять чисто інструментальний характер. Це твердження належить методологам:

а) історизму;

б) конвенціоналізму;

в) індуктивізму;

г) фальсифікаціонізму.

78. Верифікація – це:

а) перевірка, становлення істинності шляхом порівняння наукового висловлювання з дійсністю прямо або опосередковано;

б) спростування, здатність теорії бути спростованою;

в) відповідність наукової теорії парадигмі;

г) зіставлення споріднених або альтернативних теорій.

79. Методологія емпіризму – це методологія:

а) експериментального дослідження світу;

б) розумоосяжного пізнання;

в) включно споглядання, невтручання у природний хід речей, явищ, процесів;

г) «вродженого знання», «вроджених ідей».

80.Сферою безпосереднього застосування методології конвенціоналізму є:

а) процеси математизації науки; перетворення теоретичної фізики на самостійну складову фізичної науки;

б) психологія;

в) астрономія;

г) механіка.

81. Чим більш змістовною є наукова теорія, тим більш вона є неймовірною. Це положення виведене:

а) фальсифікаціонізмом;

б) історизмом;

в) індуктивізмом;

г) конвенціоналізмом.

82. Поняття «порядок і хаос», «існування і виникнення», «відкритість», випадковість» активно використовується в методології:

а) конвенціалізму;

б) індуктивізму;

в) синергетики;

г) квантової механіки.

83. Наука повинна відмовитись від положень, які не доводяться і обмежитися описом зовнішньої структури явища. Наука відповідає на питання «Як відбувається явище», а не на питання «Що являє собою сутність явищ». Це твердження – одне з основоположень методології:

а) історизму;

б) фальсифікаціонізму;

в) конвенціоналізму;

г) індуктивізму.

84. Фальсифікація – це:

а) встановлення істинності шляхом порівняння наукового висловлювання з дійсністю;

б) хибні наукові побудови,помилки в наукових результатах;

в) спростування, здатність теорії бути спростованою;

г) догматизація певних наукових здобутків.

85. Ірраціональні моменти у діяльності вчених, науку як одну (не найкращу) з форм ідеології у суспільстві відзначено у концепції:

а) П. Фейєрабенда;

б) Т. Куна;

в) Б. Рассела;

г) К. Поппера.

86. Наукове знання у незначній мірі залежить від психологічних, політичних, економічних факторів. Зміни наукового знання вимірюються внутрішніми інтелектуальними критеріями набагато більше, ніж зовнішніми соціальними умовами. Ця точка зору належить:

а) Т. Куну;

б) І. Лакатосу;

в) Ст. Тулміну;

г) П. Феєрабенду.

87. «Нормальна наука» за Т.Куном – це:

а) еволюційна фаза в розвитку науки, що характеризується наявністю теорій, які підтверджені фактами;

б) революційна фаза в розвитку науки;

в) наука, що дає практичні орієнтовані результати;

г) наука, що відкриває фундаментальні закони Всесвіту.

88. За К. Поппером, основним механізмом зростання знання є:

а) механізм передбачень та спростувань;

б) верифікація;

в) фактори критики та самокритики вчених у межах певного наукового співтовариства;

г) багатоманітність, плюралізм методів наукових досліджень.

89.За К. Поппером, все знання є:

а) теоретичним;

б) гіпотетичним;

в) аксіоматичним;

г) проблематичним.

90. «Третій світ», за К.Поппером, це:

а) світ об’єктивного змісту мислення (зміст наукових ідей, поетичних думок та творів мистецтва);

б) світ фізичних об’єктів;

в) світ станів свідомості, ментальних станів;

г) світ потойбічних сутностей.

91. Демаркація, за К. Поппером, це:

а) відділення наукового знання від ненаукового;

б) перевірка наукового знання емпіричним шляхом;

в) перевірка наукового знання суто теоретичними методами;

г) з’єднання розрізнених ідей в науковій гіпотезі або теорії.

92. Науково-дослідницька програма – головне поняття концепції науки:

а) К. Поппера;

б) Б. Рассела;

в) І. Лакатоса;

г) Л. Вітгенштена.

93. Особливу роль особистості вченого у процесі пізнання підкреслює:

а) К. Поппер;

б) М. Полані;

в) Т. Кун;

г) П. Фейєрбах.

94. Принцип верифікації запропонований:

а) Л. Вітгенштейном;

б) Р. Карнапом;

в) К. Поппером;

г) Б. Расселом.

95. Методологічна позиція критичного раціоналізму полягає у визначенні того, що:

а) будь-який вираз систематично викладених достовірних наукових знань завжди має лише гіпотетичний характер;

б) будь-який вираз систематично викладених достовірних наукових знань завжди має теоретичний характер;

в) системі знання не притаманна принципова помилковість;

г) основною науковою процедурою є верифікація, яка приділяє увагу узгодженню наукових результатів з емпіричними даними.

96. Наукові революції, за Т. Куном, це:

а) всі новації в науці;

б) різновиди новацій, які відрізняються від інших різновидів не стільки характером і механізмами своєї генези, скільки своєю значущістю, наслідками для розвитку науки і культури;

в) всі швидкі стрибки у розвитку наукового знання;

г) виключно нові картини світу, що заперечують всі попередні наукові уявлення.

97. Знання є науковим, якщо воно підлягає фальсифікації. Цей принцип запропоновано:

а) М. Шліком;

б) К. Поппером;

в) Т. Куном;

г) П. Фейєрабендом.

98. Під терміном «нормальна наука» Т. Кун розуміє:

а) класичну науку;

б) дослідження, що міцно спирається на одне або декілька минулих досягнень, які протягом певного часу визнаються певним науковим співтовариством як основа для розвитку його подальшої практичної діяльності;

в) сучасну науку з її великим розгалуженням;

г) науку, що динамічно і стрибкоподібно розвивається.

99. Парадигма – це:

а) сукупність теорій, наукових досягнень, які є для певної спільноти вчених моделлю постановки наукових проблем та їх розв’язання;

б) аксіома;

в) будь-яка наукова теорія;

г) закон природи.

100. Нормативами та регулятивами наукової діяльності, за Р. Мертоном, є:

а) універсалізм;

б) колективізм та безкорисливий пошук істини;

в) організований скептицизм;

г) все зазначене вище.

101. Розвиток науки – це конкуренція науково-дослідницьких програм. Це положення висунув:

а) Б. Рассел;

б) Ст. Тулмін;

в) Т. Кун;

г) І. Лакатос

102. Науково-дослідницька програма, за І. Лакатосом, це:

а) загальний план будь-якого дослідження;

б) конкретно-наукові та загальнонаукові методи наукового дослідження;

в) ідеали та норми наукового дослідження;

г) сукупність теорій, що пов’язані генетично і метологічно.

103. У теорії пізнання, в філософії науки панує «епістемологічний анархізм», який заперечує будь-які догми у науці, визначає значення будь-якої наукової теорії, заперечує можливість об’єктивної істини, пропагує науковий релятивізм. Ця ідея належить:

а) М. Полані;

б) К. Попперу;

в) Т. Куну;

г) П. Фейєрабенду.

104. Згідно І. Лакатосу, розвиток науки є:

а) гармонійним поєднанням науково-дослідних програм;

б) чередуванням періодів «нормальної науки» та наукових революцій;

в) конкуренцією науково-дослідних програм;

г) емерджентним розвитком.

105. Відмінність наук витікає з ціннісної орієнтації вчених, природознавство вільне від цінностей, а культура та індивідуальне розуміння історії є царство цінностей. Науки поділяються на науки про природу і науки про культуру, охоплюють такі сфери як релігія, церква, право, держава, господарство. Така точка зору належить:

а) В. Дільтею;

б) В. Віндельбанду;

в) Г. Ріккерту;

г) Дж. Міллю.

106. Відмінність між «науками про природу» і «науками про дух» полягає у різних методах. Це твердження висунуто:

а) В. Віндельбандом;

б) К. Поппером;

в) Е. Махом;

г) Б. Расселом.

107. Мислення як головний компонент теоретичної пізнавальної діяльності має два основних рівня: розсудок і розум.

Так Ні

108. Розсудок – вищий рівень мислення, на якому здійснюється творче оперування абстракціями і свідоме дослідження своєї власної природи (саморефлексія).

Так Ні

109. Розум – висхідний рівень мислення, на якому оперування абстракціями здійснюється за незмінною схемою, шаблоном, стандартом.

Так Ні

110. Чуттєвий і раціональний – рівні наукового пізнання, емпіричний і теоретичний – рівні будь-якого пізнання.

Так Ні

111. Зміст емпіричного пізнання це: збирання фактів, їх первісна обробка, опис спостерігаємих та експериментальних даних, їх систематизація, класифікація.

Так Ні

112. До структурних компонентів емпіричного рівня наукового пізнання відноситься гіпотеза.

Так Ні

113. До структурних компонентів теоретичного рівня наукового пізнання відноситься факт.

Так Ні

114. Факт – це фрагмент дійсності, об’єктивної події, а також результати, що відносяться до об’єктивної дійсності або до сфери свідомості і пізнання;

Так Ні

115. Головне завдання індуктивно орієнтованої науки полягає у тому, щоб прийти до аксіом та загальних принципів, починаючи з емпіричних фактів.

Так Ні

116. Згідно з методологією індуктивізму тільки ті судження можуть бути прийнятні як наукові, які або описують чітко встановлені факти, або є їх неспростовними індуктивними узагальненнями.

Так Ні

117. Закономірність — це стійкий регулятивний зв’язок, який може мати як динамічний, так і статистичний характер.

Так Ні

Дата добавления: 2015-05-22