Тема: Наука як предмет філософського дослідження

Завдання для самостійної роботи

«Те, що є предметом наукового знання існує з необхідності, а значить вічно, бо все, що існує з безумовною необхідністю вічне. Далі, вважається, що кожній науці нас навчають, а предмет наук – це предмет засвоєння. Будь-яке навчання, походить з вже пізнаного, рухаючись в одному випадку до наведення, а в іншому – до умовиводів. При цьому наведення – це вихідний принцип, який веде до загального, а умовивід походить з загального. Відповідно мають бути принципи, з яких виводять умовивід і які не можуть бути отримані за допомогою умовиводів, а тому їх отримують наведенням» [Т.4., с. 175]. «Наука – це уявлення загального та існуючого з необхідності. Кожна наука шукає деякі початки та причини для всього, що належить до її предмету. Кожна з цих наук обмежена певним родом та займається їм як чимось наявним та існуючим. Завдання цих наук зрозуміти сутність предмета. Одні науки осягають сутність предмета за допомогою чуттєвого сприйняття, а інші – приймають її за передумову. Таким чином вчення про природу буде відрізнятись від науки про діяльність та від науки про творчість. Для науки про творчість початок руху в тому, хто створює. Науки про діяльність також виходять не з дій, що здійснюються, а з тих, хто їх здійснює. Вчення ж про природу займається тим рухом, початок якого в ньому самому» [Т.4., с. 284-285]. «Мудрість є наука про певні причини та початки… Так, з усього переліченого слід зазначити наступне, що ім’я мудрості необхідно віднести лише до тієї науки, яка досліджує перші початки та причини. Знання спрямовані на розуміння, а не на отримання певної користі» [Т.1., с. 67-69]. (Аристотель. Сочинения: в 4 т. – М., 1983)

Контрольні питання:

1. Чим є наука для Аристотеля?

2. Яка наука, на думку Аристотеля, є найважливішою?

«Наука у процесі дослідження природи відшуковує причинні зв’язки всіх явищ оточуючого нас світу, зводячи всі явища до єдиного. Існування факторів, незалежних від середовища, заперечується з позиції єдності Космосу. При дослідженні реальності немає необхідності рахуватись з іншими уявленнями про дану реальність. Інколи дослідники включають до наукових досліджень релігійні, філософські, історично-побутові та соціальні побудови, які не відповідають науково визнаним положенням. Це призводить до протиріч в розумінні реальності. Тому, якщо наукові дослідження зроблені правильно, тоді всі інші уявлення про реальність мають їм підпорядковуватись. Положення науки мають бути загальнообов’язковими» [C. 52]. Наука є створення життя. Наука є втілення дії в людському суспільстві сукупності людської думки. Наука відображає життя людей в оточуючому людину середовищі – ноосфері. Наукова побудова не є логічно струнка, в усіх основах визначена розумом, система знання. Вона сповнена неперервних змін, виправлень та протиріч, а тому складна як життя. Вона є динамічна нестійка рівновага. Система науки завжди з логічної точки зору недовершена. Пізнати наукову істину логікою неможливо, можливо лише життям» [C. 53-54]. «Життя впливає на науку шляхом організації наукової роботи вчених та через науковий апарат даного часу» [C. 55].

«Математика та логіка є головними способами побудови науки. З XVII ст. виникає методика наукової роботи. Вона створює, перевіряє та оцінює емпіричний науковий апарат. Ця методика не охоплена філософським аналізом. А тим часом, існують такі окремі наукові дисципліни, як теорія помилок, теорія вірогідності, математична фізика, аналітична хімія, історична критика, завдяки яким наука у ХХ ст. проникає в невідоме та відкриває безмежні можливості науки. Методика наукової роботи не є частиною логіки та теорії пізнання» [C. 77].

«Кордони між філософією та наукою зникають, коли починається розгляд загальних питань природознавства. Інколи такі уявлення називають філософією науки. Я вважаю їх не вірними, проте вони мають місце. Вчений не повинен виходити за межі наукових фактів. Проте науковець досить часто виходить за межі точно встановлених наукових фактів та узагальнень. Таким чином він виходить в сферу філософії науки. Особливістю науки є те, що вона спирається наукові факти, їх узагальнення та класифікації» [C. 110-112]. Основними рисами побудови науки є математика, логіка та науковий апарат. Раніше всього виділились та розвинулись математичні науки, обов’язковість яких не викликає сумнівів. В наш час наука сягнула меж своєї загальнообов’язковості та безсумнівності. Тут наука виходить на рівень взаємодії з філософією» [C. 113]. «Подальший розвиток науки буде визначатись розвитком наукового апарату. Зараз постає проблема вивчення історії створення та розвитку наукового апарату» [C. 119].

«В історії науки важливу роль відігравало формування наукового світогляду в суспільстві. Науковий світогляд досить часто заважає розвитку науки. Так ми можемо спостерігати уповільнення наукового життя в Паризькому університеті XIII-XIV ст. через те, що учні не змогли зрозуміти основних ідей своєї професури» (Вернадский В. И. Философские мысли натуралиста. М., 1988.)

Контрольні питання:

1. Як розуміє науку Вернадський?

2. Чи погоджуєтесь Ви з думкою Вернадського про науку як основний спосіб пояснення світу?

3. В чому, на думку Вернадського, полягає завдання філософії науки?

4. Знайдіть приклади в історії науки, які б підтвердили або спростували тезу Вернадського про те, що пануючий науковий світогляд заважає розвитку науки.

«Розглядаючи світову історію ми можемо виділити три етапи пізнання: 1) раціоналізація загалом, яка є особливістю людини за весь час її існування; 2) становлення логічно та методично оформленої науки в Греції, Індії та Китаї; 3) поява сучасної науки з XVII ст.» [С. 99-100]. Наука має три неодмінні властивості: пізнавальні методи, достовірність та загальну значимість. Я можу мати наукове знання лише тоді, коли розумію метод, за допомогою якого отримую ці знання. Я отримую наукові знання у тому випадку, коли я повністю впевнений у достовірності моїх знань. Я маю наукові знання, коли вони є загальнозначимими. Ці критерії були характерні вже для грецької науки. Сучасна ж наука є по-перше універсальною, тобто вона все охоплює та досліджує. По-друге, вона принципово незавершена. Виходячи з того, що зміст пізнання в принципі є безмежним та незавершеним, тоді смисл цієї науки в безмежному русі на основі ідеї прогресу. По-третє, сучасна наука цікавиться усім. Для неї все має науковий інтерес. Крім того, сучасна наука обернена до одиничного, проте прагне виявити всебічні зв’язки. Їй не досяжний космос буття, але досяжний космос наук. Сучасна наука прагне єднання всіх наук, але це є недосяжним. Кожна наука визначена методом та предметом. Кожна є певною перспективою бачення світу, проте жодна не осягає світ як такий. Систематичний характер знання призводить в сучасному пізнанні не до картини світу, а до проблеми системи наук. Ця система є рухливою та відкритою. Також особливістю сучасної науки є постановка радикальних питань, які примушують виходити за межі видимого світу. «Наука – це елемент людської гідності, звідси її чари, за допомогою яких вона осягає таємниці світобудови» [С. 101-104].

«Сьогодні наука є загальновизнаною та охоплює все. Проте існує безліч наукових даних, які просто приймаються. Існує сума спеціальних навичок, далеких від загальнонаукової значимості. Існує великий простір, де наукове та ненаукове знання змішується. Власне науковість, методична критика та чисте дослідницьке пізнання виступають вузькою стежиною в лабіринті викривлень. Наука досяжна для не багатьох» [С. 111]. «Виникає марновірство в можливості науки вирішити на основі розуму всі проблеми світу. Проте це захоплення наукою поступово змінюється розчаруванням та ненавистю до науки. Тоді всі проблеми пов’язуються з розвитком сучасної науки. Це пов’язано з тим, що найкраще продумані плани зазнають провалу, відбуваються катастрофи в сфері людських відносин. Прикладом може бути те, що лікар незважаючи на постійний розвиток науки, так і не може вилікувати всі хвороби та врятувати від смерті. Людина постійно наштовхується на свої межі» [С. 112].

«Бурхливий розвиток природничих та розширення матеріалу гуманітарних наук не подолало зростання сумнівів щодо науки. Природничі науки позбавлені цілісного сприйняття, не зважаючи на їх єдність, їх основні ідеї діють зараз швидше як рецепти, які пробують застосовувати, ніж як остаточно досягнуті істини. Гуманітарні науки позбавленні етоса гуманітарної освіти. Боротьба, що велась філологічними та критичними дослідженнями проти філософії історії як певної цілісності, завершилась нездатністю представити історію як цілісність людських можливостей. Тому криза науки полягає в створенні їх смислу» [С. 370].

«Факт перетворення вільного дослідження окремих людей в наукове підприємство призвів до того, що кожен в кого є розум та працелюбство вважає себе вченим. Виникає прошарок плебеїв від науки, які створюють праці з порожніми аналогіями, які підкріплюють емпіричною наукою. Безкінечність прийнятих точок зору породжує нерозуміння… Криза науки – це криза, що охопила людей, коли вони втратили справжнє безумовне бажання знань. Справжня наука – це знання, в яке входить знання про методи та кордони знання» [С. 371-372]. (Ясперс К. Смысл и назначение истории. – М., 1994.)

Контрольні питання:

1. Як Ясперс розуміє сучасну науку, її призначення та особливості функціонування?

2. Чи погоджуєтесь Ви з твердженням Ясперса про кризу сучасної науки?

3. Яким є сучасний стан розвитку науки, що є Вашою спеціальністю?

4. Чи може наука дати відповіді на всі питання, що цікавлять людину?

«Зрозуміти зміст поняття наука, а тим більше її еволюцію неможливо без конкретного аналізу історії самої науки, так і без широкої системи зв’язків між наукою та суспільством, наукою та культурою. Проблема зв’язку науки та культури висувається на перший план на фоні очевидної однобічності тих двох методологічних підходів до аналізу історії науки, які зазвичай називають інтерналістським та екстреналістським. Перший вимагає розгляду історії науки виключно через іманентні закони розвитку знання, а другий пропонує, що зміни в науці визначаються виключно зовнішніми по відношенню до знання факторами. Розгляд науки в систему культури, на наш погляд, дозволяє уникнути однобічного підходу та показати, яким чином здійснюється взаємодія між наукою та суспільством. Історик науки має справу з об’єктом, що розвивається. Вивчення будь-якого об’єкта, що розвивається потребує історичного методу. На перший погляд завдання дослідника є простим. Йому треба порівняти історію науки з історією культури, яка включає в себе історію мистецтв, релігії, права та ін. Проте завдання є складнішим, треба уникнути спрощених аналогій»[C. 5-7]. Для того, щоб аналогії не були спрощеними, треба проникнути в внутрішню логіку мислення вченого певної епохи, а також в стилестворюючу свідомість епохи. Стилестворююча свідомість не є простою сукупністю окремих проявів культури. Це цілісне світорозуміння та настрій, який пронизує всю людську діяльність та впливає на продукти матеріальної та духовної культури. Щоб зрозуміти внутрішню логіку вченого, треба вивчити ту складну систему, що має назву наука. Так, природничо-наукове знання складається з таких компонентів: емпірична база, теорія, яка є ланцюгом взаємопов’язаних положень, математичний апарат теорії, експериментально-емпірична діяльність. Постає питання, який з цих компонентів можна порівняти з явищами культури. Зважаючи, що визначальним моментом є теорія, тому саме вона має стати предметом дослідження культурно-історичного цілого. В результаті досліджень в галузі історії науки в ХХ ст. було віднайдено, що в кожній теорії є певні положення, які в межах цієї теорії не доводяться, а приймаються як очевидні підстави. Їх перегляд руйнує саму теорію. Кожна теорія має свій ідеал доказовості, організації знань, які не можна вивести з теорії. Ці ідеали мають корінням культуру епохи та визначаються формами духовного виробництва. У сучасній філософії науки з’явилося поняття науково-дослідної програми. Саме в межах цієї програми формуються базові положення наукової теорії, ідеали наукового пояснення та доказу. Наукова програма виступає стійким утворенням. Вона визначає та пояснює картину світу. Зміна наукової програми призводить до зміни стилю наукового мислення. Дослідження формування, еволюції та руйнування наукової програми дозволити зрозуміти історію розвитку науки. Проте в один і той самий історичний період можуть існувати різні наукові програми, а тому історію науки не треба розглядати як лінійний процес. Процес трансформації наукових програм треба досліджувати через історію філософії. Наукові програми тісно пов’язані з формуванням та розвитком філософських систем, а також з боротьбою різних філософських напрямів» [С. 7-13].

(Гайденко П.П.Эволюция понятия науки. Становление и развитие первых научных программ. – М., 1980.)

Контрольні питання:

1. Яке значення має історія науки для розвитку сучасної філософії та методології науки?

2. В чому специфіка дослідження історії науки?

3. Що таке наукова програма?

4. Кого з представників інтерналістського та екстерналістського підходів Ви знаєте?

Дата добавления: 2015-05-22