Організаційні структури управління підприємством

В теорії управління організаційна структура визначається як абстрактна категорія, яка характеризується трьома параметрами: ступінь складності, ступінь формалізації та ступінь централізації. Під складністю розуміється те, як багато різних ознак має організація. Чим глибше розподіл праці, тим більше вертикальних рівнів в ієрархії управління; чим більше структурних підрозділів, тим складніше координувати діяльність людей в організації. Об’єм розроблених правил та процедур, керуючись якими організація спрямовує поведінку своїх співробітників, являє собою формалізацію. Чим більше правил та регуляторів, які визначають те, що дозволено та те, що заборонено в діяльності організації, тим більш формалізованою є структура організації. Централізація визначає місце, де зосереджено право прийняття рішення. Якщо всі рішення (або їх більшість) приймаються вищим керівництвом, тоді організація є централізованою. Децентралізація означає, що право прийняття рішення передається (делегується) з вищих рівнів управління на нижчі.

Таким чином, організаційна структура управління – це форма системи управління, що визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів.

На будь якому підприємстві має місце підпорядкування його основних частин, рівнів управління, чіткий розподіл влади, прав та відповідальності.

Для висвітлення структурних взаємозв’язків основних рівнів та підрозділів підприємства, їх підпорядкованості на практиці використовуються схеми організаційної структури управління. Ці схеми являються тільки шаблоном системи управління, оскільки не розкриває складу функцій, прав та обов’язків підрозділів та посадових осіб.

Кожна фірма є унікальною, тому не існує єдиної моделі управління. Нижче наводяться фактори, що визначають вибір моделі:

– розмір фірми;

– характер продукції, що випускається;

– характер середовища.

Система управління повинна бути простою і гнучкою, забезпечувати ефективність і конкурентноздатність функціонування фірми. Вона повинна мати такі характеристики:

– невелика кількість рівнів управління;

– наявність обмеженої кількості підрозділів, з невеликою чисельністю, які укомплектовані висококваліфікованим персоналом;

– наявність підсистеми управління якістю продукції і процесів.

Зв’язки певної сукупності елементів системи управління можуть мати лінійний, функціональний і міжфункціональний характер.

Лінійні зв’язки виникають між підрозділами і керівниками різних рівнів управління.

Функціональні зв’язки характеризують взаємодію керівників, які виконують певні функції на різних рівнях управління.

Міжфункціональні зв’язки мають місце між підрозділами того самого рівня управління.

Виділяють наступні, найбільш поширені типи організаційних структур управління підприємствами.

1. Лінійна – це така структура, між елементами якої існують лише єдині канальні взаємодії, кожен підлеглий має лише одного лінійного керівника, який виконує всі адміністративні та інші функції у відповідному підрозділі. (рис. 3.2). Використовується у невеликих підприємствах з нескладною технологією виробництва. Перевагами такої структури є:

- чіткість взаємовідносин;

- оперативність і несперечливість управлінських рішень;

- надійний контроль.

Недоліком є те, що керівник повинен виконувати, крім основних координуючих функцій, цілий комплекс робіт з обліку, роботи з кадрами, контролю якості тощо.

Рис. 3.2. Модель лінійної організаційної структури

управління підприємством

2. Функціональна структура також передбачає наявність штабів, але їх персонал має не лише дорадчі права, а й право керівництва і прийняття рішень (рис.3.3). Тому, кожний виробничий підрозділ отримує розпорядження одночасно від декількох керівників функціональних підрозділі підприємства. Функціональна структура забезпечує комплексне керівництво по кожній функції управління. В цьому її головна перевага, а недоліками є можлива суперечливість і неузгодженість рішень, зниження оперативності.

Рис. 3.3. Модель функціональної структури управління

управління підприємством

3. Лінійно-функціональна структурауправління передбачає створення при лінійному керівництві спеціальних функціональних служб, які допомагають йому вирішувати певні виробничі завдання і формувати відповідні управлінські рішення (рис.3.4). При цьому штаби не доводять безпосередніх розпоряджень до лінійних керівників. Головна перевага такої структури в тому, що лінійні керівники мають можливість сконцентрувати увагу на поточному лінійному керівництві, а недоліки – ріст управлінських витрат, зниження оперативності. Така структура є ефективною в масовому виробництві з незначними технологічними змінами.

Рис. 3.4. Лінійно-функціональна структура управління підприємством

4. Дивізіональна структура управління будується не за функціональними ознаками, а за принципами групування виробничих підрозділів за продуктами, групами споживачів, за місцем розташування (рис. 3.5). Виникнення цієї структури пов’язане із поглибленням розподілу управлінської праці, тобто вищі ланки управління займаються лише загальними питаннями (фінансовими, юридичними, кадровими), а решту своїх функцій делегують виробничим підрозділам (відділенням), які мають свою власну структуру управління і можуть автономно функціонувати. Розповсюдження цієї структури пов’язано з процесом диверсифікації виробництва і виникненням корпорацій, конгломератів.

Перевагами дивізіональної організаційної структури управління є: глибоке реагування на зміни в зовнішньому середовищі, більш швидке прийняття управлінських рішень та покрашення їх якості. Але в той же час вона потребує збільшення чисельності апарату управління та затрат на його склад.

Рис. 3.5 Модель дивізіональної структури управління підприємством

4. Матрична структурауправління передбачає створення поряд з лінійними керівниками та функціональним апаратом управління тимчасових проектних груп, які формуються із спеціалістів функціональних підрозділів і займаються створенням нових видів продукції (рис.3.6).

Рис. 3.6 Модель матричної структури управління підприємством

Після завершення робіт над проектом спеціалісти повертаються до своїх функціональних підрозділів. Керівник проекту виконує роль лінійного керівника по відношенню до членів групи.

Головна особливість матричних організаційних структур – це їх виключно висока гнучкість та орієнтація на нововведення. Однак матричні структури управління мають і певні недоліки: збільшення чисельності управлінського персоналу та кількості інформаційних зв’язків між робітниками підрозділів, можливі конфліктні ситуації між ними.

Дата добавления: 2015-05-22