Запитання до поглибленого вивчення теми 1 страница

ТЕСТИ

ВП, ц

ТЕСТИ

Вкажіть правильну відповідь:

1. Згідно із Земельним Кодексом (2001 р.) власність на землю в Україні має наступні форми:

а) державна;

б) комунальна;

в) приватна;

г) кооперативна;

д) індивідуальна;

е) колективна.

2. Вартісна оцінка землі враховує:

а) місцеположення ділянки;

б) кадастрову оцінку землі;

в) якість землі;

г) правильна відповідь не вказана.

3. Землезабезпеченість визначається:

а) діленням площі усіх земель на площу посіву усіх культур;

б) діленням площі ріллі на площу сільськогосподарських угідь;

в) множенням площі сільськогосподарських угідь на кількість населення країни;

г) діленням площі сільськогосподарських угідь (ріллі) на чисельність населення країни.

4. Меліорація включає:

а) зрошення;

б) осушення;

в) вапнування;

г) гіпсування;

д) боротьбу з ерозією ґрунтів;

е) правильна відповідь не вказана.

5. Вкажіть критерії економічної оцінки земель:

а) товарна продукція;

б) прибуткова продукція;

в) валова продукція;

г) окупність витрат;

д) абсолютний рентний дохід;

е) диференціальний дохід.

6. Скільком тоннам гною на 1 гектар еквівалентні проміжні посіви сидеральних культур?

а) 10 т;

б) 20–30 т;

в) 30–40 т;

г) 100 т;

д) власний варіант відповіді.

7. Скільки відсотків сільськогосподарських угідь України знаходяться у зоні ризикованого землеробства?

а) 60 %;

б) 80 %;

в) 10 %;

г) 2 %.

Література:

1. Аграрна реформа в Україні / П.І. Гайдуцький, П.Т. Саблук, Ю.О. Луценко та ін.; За ред. П.І. Гайдуцького. – К.: ННЦ ІАЕ, 2005. – 424 с.

2. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. – К.: КНЕУ, 2002. – 624 с.

3. Андрійчук В.Г. Економіка аграрного підприємства: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2000. – 355 с.

4. Ведення сільськогосподарського виробництва на територіях, забруднених радіоактивними елементами. – Київ, 1994. – 181 с.

5. Довідник для радіологічних служб мінсільгосппроду України. – К., 1997. – 175 с.

6. Земельний кодекс України. //Агрокомпас. – 2002. – № 1. – 31 с.

7. Земельна реформа: питання і відповіді. – К., 2000. – 43 с.

8. Коваленко Н. Я. Экономика сельского хозяйства. Курс лекций. – М.: Экмос, 1999. – 448 с.

9. Малиновський А.С. Еколого-економічні та соціальні аспекти Чорнобильської катастрофи (на прикладі Житомирської області). – К.: ІАЕ, 2001. – 292 с.

10. Основи аграрної економіки: Підручник /В.П. Галушко та ін. – К.: Вища освіта, 2003. – 399 с.

11. Павловська Л.Д. Практикум з курсу “Економіка підприємств”. – Житомир: ДАУ, 1999. – 125 с.

12. Про невідкладні заходи щодо прискорення реформу­вання аграрного сектора економіки: Указ Президента України. //Урядовий кур’єр. – 1999. – 8 грудня. – № 230.

13. Про оренду землі: Закон України. //Урядовий кур’єр. – 1998. – 22 жовтня. – С. 203–204.

14. Про плату за землю: Закон України. // Голос України. – 1992.– 23 липня.

15. Статистичний щорічник України за 2005 рік. / За ред. Осауленка О. Г. – К.: Вид-во «Консультант», 2006. –
575 с.

16. Федоров М.М. Організаційно-економічні передумови формування ринку земель сільськогосподарського призначення. //Економіка АПК. – 2003 – № 1. – С. 29

17. Формування ринку землі в Україні./ За ред.
Даниленка А.С., Білика Ю.Д. – К.: Урожай, 2002. – 280 с.

ТЕМА 8. Трудові ресурси та продуктивність праці

Методичні поради до вивчення теми

Дана тема – друга, яка відноситься до виробничого потенціалу підприємств. Почати її вивчення доцільно із визначення трудових ресурсів, або персоналу аграрного підприємства, їх значення. Навести класифікацію трудових ресурсів за їхньою участю у суспільному виробництві:

· населення, безпосередньо зайняте в економіці країни;

· населення, зайняте у власному підсобному і домашньому господарстві;

· працездатне населення у працездатному віці, яке не бере участі у суспільному виробництві (як правило, ті, хто вчиться з відривом від виробництва).

Слід звернути увагу слухачів, що трудові ресурси і робоча сила – це різні поняття. Трудові ресурси – більш широке поняття, характеризує потенційні і фактичні ресурси праці, а робоча сила – тільки фактичні ресурси праці.

Дати визначення кваліфікації, професії та спеціальності; навести класифікацію персоналу залежно від умов найму:

· постійні працівники,

· тимчасові,

· сезонні.

Працівників сільськогосподарських підприємств поділяють на:

· виробничий персонал, зайнятий у сфері матеріального виробництва;

· невиробничий персонал – працівники, зайняті у житлово-комунальному господарстві, закладах освіти, культури, в торгівлі, громадському харчуванні тощо.

Крім того, виробничий персонал у свою чергу поділяється на:

· працівників основної (сільськогосподарське виробни­цтво);

· неосновної діяльності (підсобні промислові підприєм­ства, ремонтні майстерні тощо).

Залежно від характеру та змісту виконуваних робіт працівники відносяться до певної категорії (рис. 8.1), [14].

Рис. 8.1. Категорії працівників відповідно до характеру
та змісту виконуваних робіт

Перелік професій керівників, професіоналів, фахівців сільськогосподарських підприємств визначений у Класифікаторі професій ДК 003-95 [14].

Слід звернути увагу слухачів на те, що за останнє десятиріччя відбулось значне скорочення населення України в цілому і в сільському господарстві зокрема. Так, на початок 2004 року чисельність сільських жителів скоротилася майже на 1,5 млн чоловік, або на 8,8 %, до рівня 1990 року. Загрозливого розмаху цього явища зазнали Сумська, Житомирська, Хмельницька області.

Середньооблікова чисельність працівників сільського господарства в Україні зменшилась в 4 рази до рівня 1990 року і на 1.01.2005 року становила 1,2 млн чоловік. За останні 5 років щорічно чисельність зайнятих у сільському господарстві зменшується більш ніж на 300 тисяч осіб.

Водночас, виникла проблема надлишку трудових ресурсів, що пояснюється скороченням виробництва. Однак більшість сільськогосподарських підприємств все гостріше відчуває проблему нестачі кваліфікованих кадрів, зокрема механізаторів. Надзвичайно низький рівень оплати праці та погіршення соціально-побутових умов на селі привели до значних втрат кадрів фахівців. Так, кваліфіковані кадри економічної служби залишилися лише у 20 % підприємств.

Поряд з цим зростає процес старіння сільського населення: середній вік жінок за останні 6 років зріс на 0,5 року, чоловіків – на 1,1 року.

Далі доцільно навести показники використання трудових ресурсів та методику їх розрахунку. Головні це: облікова (спискова), середньооблікова та середньорічна кількість працівників, трудозабезпеченість виробництва, помісячний розподіл затрат живої праці, розмах сезонності, сезонне навантаження, коефіцієнт використання запасу праці, трудова активність працівників, ступінь виконання норм виробітку, рівень продуктивності або річна продуктивність праці, коефіцієнт використання робочого часу зміни.

Друге питання теми слід розпочати з визначення ринку робочої сили (ринку праці), суб’єктом якого є людина. На ринку праці з урахуванням попиту і пропозицій здійснюється купівля–продаж специфічного виду товару – робочої сили, відбувається обмін між індивідуальною здатністю до праці на фонд життєвих благ (заробітну плату). У цьому випадку заробітна плата виступає вартістю товару “робоча сила”.

Основними складовими ринку праці є попит та пропозиція на робочу силу. Залежно від їх співвідношення вказати на такі види ринкової кон’юнктури:

– рівноважну (попит на працю і його пропозицію збігаються);

– працедефіцитну (попит на працю перевищує пропозицію);

– праценадлишкову (пропозиція праці перевищує попит).

В Україні прийнятий закон “Про зайнятість населення ” (1991 р.), в якому визначені правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення країни та його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави у реалізації громадянами права на працю. Доцільно навести визначення таких понять, як зайнятість, безробіття, види безробіття (фрикційне, структурне, циклічне, економічне: повне, неповне, закрите, конверсійне, молодіжне, приховане).

Соціальний захист працівників АПК, як і інших галузей економіки країни, включає:

· реалізацію прав громадян на працю і соціальну допомогу по безробіттю;

· оплату праці та її мінімальний розмір;

· підтримання життєвого рівня населення шляхом перегляду мінімальних розмірів основних соціальних гарантій в умовах зростання цін на споживчі товари та послуги;

· надання державної допомоги, пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпеченим громадянам і сім’ям, які виховують дітей;

· матеріальне забезпечення у разі досягнення пенсійного віку, тимчасової чи постійної втрати працездатності, втрати годувальника тощо.

В останні роки в Україні спостерігається значне розшарування населення за рівнем матеріального добробуту. За даними дослідження Інституту соціології НАН України, у структурі нашого населення відсутній середній клас, в той час як частина бідних становить 90 %, а багатих і дуже бідних – по 5 %.

Сільське господарство за розміром оплати праці посідає останнє місце серед провідних галузей економіки. У більшості областей станом за 2004 рік рівень середньомісячної заробітної плати працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, не досягав прожиткового мінімуму, а майже в половині – рівня мінімальної заробітної плати.

Вартість робочої сили за одну годину (в доларах США) в різних країнах значно коливається. Так, у Німеччині становить 25, США та Японії – 16,4, Франції – 15,5, Південній Кореї – 7,5, Російській Федерації – 0,66, Білорусії – 0,55, Україні –
0,38 доларів за годину. Якщо врахувати європейські стандарти харчування населення, то вартість робочої сили за підрахунками вчених в сільському господарстві України повинна становити 4,9 долара, а з урахуванням фактичного складу харчування – 2,2 долара за годину.

Тому важливе значення, особливо для селян, має Указ Президента України від 15.08.2001 року “Про стратегію подолання бідності ”, де вперше офіційно визнано, що в Україні існує бідність “як неможливість в результаті недостачі засобів (коштів) підтримувати спосіб життя”, визначений рівень бідності та умови її подолання.

Стратегія подолання бідності розрахована до 2009 року. Серед пріоритетних напрямів визнано: забезпечення продуктивної зайнятості населення, запобігання безробіття, збільшення доходів від трудової діяльності населення, поліпшення житлових умов, соціальний захист населення і становлення його середнього класу.

Наступне питання теми стосується поняття та значення продуктивності праці як основного шляху зростання ефективності виробництва аграрної продукції. Слід звернути увагу слухачів, що продуктивність праці – це економічна категорія – здатність конкретної праці виробляти певну кількість продукції за одиницю часу, а рівень продуктивності праці, або річна (денна чи погодинна) продуктивність праці, – це основний показник продуктивності, який визначається діленням валової сільськогосподарської продукції у співставних цінах (відтепер 2005 р.) на середньорічну чисельність працюючих або відпрацьовані у сільському господарстві людино-години. Цей показник за останні роки отримав тенденцію до зменшення. Рівень продуктивності праці у США майже в 10 разів, в Англії – майже в 6 разів, у Німеччині – більше ніж у 6 разів, у Франції – майже у 8 разів вищий, ніж в Україні.

Другим надзвичайно важливим показником продуктивності є трудомісткість виробництва ().

До неповних показників продуктивності праці відносять:

· затрати живої праці на 1 га посіву;

· затрати живої праці на 1 голову тварин;

· норма закріплення тварин за 1 працюючим;

· ступінь виконання норм виробітку на механізованих роботах;

· ступінь виконання норм виробітку на кінноручних роботах.

До основних чинників зростання продуктивності праці у сільському господарстві відносять:

Ø підвищення родючості ґрунтів, урожайності рослин і продуктивності тварин;

Ø раціональне використання виробничих ресурсів;

Ø впровадження досягнень НТП і передового досвіду, “ноу-хау”;

Ø впровадження еколого-, ресурсо-, енергозберігаючих технологій виробництва продукції;

Ø запровадження комплексної механізації та електри­фікації виробництва аграрної продукції;

Ø поліпшення умов праці та вища її оплата;

Ø підготовка кадрів та підвищення кваліфікації праців­ників сільського господарства та інші.

У розвинутих країнах, як правило, під продуктивністю розуміють ефективне використання не лише праці, а й усіх ресурсів виробництва: капіталу, землі, матеріалів, енергії тощо – і пов’язують це з високими якісними характеристиками виробленого товару (послуг) і доступними цінами на нього. Такого погляду дотримується і Міжнародна організація праці (МОП). Світовий досвід засвідчує, що недооцінка продуктив­ності, невживання рішучих заходів щодо її підвищення призводить до проїдання національного багатства.

Для вирішення проблеми зростання продуктивності в Україні необхідно розпочати рух за продуктивність, як це було зроблено, наприклад, в Японії і західній Європі після 2-ї світової війни, а також у Сінгапурі, Малайзії, Південній Кореї, Тайвані і у Польщі; сформувати у суспільстві позитивне ставлення до продуктивності (пропаганда продуктивноті у засобах масової інформації, ділові ігри, плакати, фільми і т.д.). Філософія руху за продуктивність проголошує: якість – це стан свідомості, продуктивність – спосіб добропорядної поведінки. Стратегічна мета руху за продуктивність – значне підвищення життєвого рівня населення. В країнах, які переходили до ринкової економіки, від 40 до 90 % росту життєвого рівня досягалось за рахунок підвищення продуктивності економіки. Найближча мета – поліпшення економічних наслідків діяльності галузей і підприємств, реальне зростання особистих доходів працівників.

Основні положення руху за продуктивність:

– головні зусилля щодо підвищення продуктивності здійснюються на підприємствах;

– глибока реформа системи управління, узгоджена з приватизацією, реструктуризацією та адаптацією до міжнародних стандартів, потребує створення нової технології організації управління;

– у перспективі зростання продуктивності забезпечує підвищення та гарантії зайнятості. Але в перехідний період, коли ще не настала повна віддача від підвищення продуктивності, за сприяння уряду керівники підприємств усіх форм власності, працівники та профспілки співпрацюють у прийнятті відповідних заходів щодо запобігання безробіття.

Слід звернути увагу слухачів, що підвищення продуктивності не означає звільнення великої кількості працюючих. Якщо збільшувати обсяги виробництва конкурентоспроможної продукції, економно витрачати матеріали і енергію, повніше використовувати устаткування та виробничу площу, тоді підвищення продуктивності не тільки не зменшить зайнятості, а навпаки, дасть змогу накопичити ресурси для технічного переозброєння виробництва і збільшення кількості робочих місць.

План семінарсько-практичного заняття

1. Поняття, значення та склад трудових ресурсів аграрних підприємств.

2. Показники використання трудових ресурсів.

3. Ринок робочої сили та соціальний захист працівників АПК.

4. Поняття та значення продуктивності праці, методика визначення.

5. Резерви підвищення продуктивності праці аграрних підприємств.

6. Поняття продуктивності у розвинутих країнах, рух за продуктивність.

Терміни і поняття

Трудові ресурси (персонал) –	це частина працездатного населення, що володіє необхідними фізичними і розумовими здібностями та практичними навичками для участі у трудовій діяльності. Або це населення у працездатному віці, тобто чоловіки у віці від 16 до 60 років, жінки від 16 до 55 років (крім інвалідів, які не працюють), а також населення старше і молодше працездатного віку, яке зайняте в економіці країни. Поняття трудових ресурсів більш широке, ніж робоча сила. Характеризує потенційні та фактичні ресурси праці.
Робоча сила –	основна, найбільш активна частина трудових ресурсів, яка фактично зайнята працею в економіці країни.
Кваліфікація –	сукупність спеціальних знань і практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій обумовленої складності.
Професія –	вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань і практичних навичок.
Спеціальність –	різновид трудової діяльності у межах професії.
Постійні працівники –	працівники, які є членами підприємства або прийняті на роботу по найму на тривалий термін без його точного визначення [2].
Тимчасові працівники –	працівники, яких зараховують до складу трудового колективу тимчасово на термін до двох місяців.
Сезонні працівники –	працівники, яких зараховують до складу трудового колективу на термін до 6 місяців для виконання сезонних робіт.
Облікова (спискова) кількість працівників –	кількість усіх працівників, які є на обліку підприємства чи організації. Сюди включають працівників, прийнятих на постійну, сезонну і тимчасову роботу строком не менше як на один день, причому враховуються як працівники, які фактично працювали, так і ті, які були відсутні на роботі з різних причин (відрядження, хвороба, відпустка, прогули тощо). Не включаються працівники, які прийняті на роботу за сумісництвом, працівники, залучені до виконання разових робіт і які тимчасово відряджені на інші підприємства та організації та отримують там заробітну плату, а також практиканти учбових закладів, не зараховані на робочі місця.
Середньооблікова чисельність працівників –	за місяць визначається діленням суми облікової кількості працівників за кожний календарний день місяця, включаючи вихідні та святкові дні, на кількість днів у місяці. Облікова кількість працівників за вихідний або святковий день прирів­нюється до облікової кількості за попередній робочий день.
Середньорічна кількість працівників –	визначається діленням загальної суми кількості працівників за всі календарні дні року на кількість цих днів у році або діленням суми середньооблікової чисель­ності працівників за кожний місяць на кількість місяців у році.
Середньорічна кіль­кість працівників, зайнятих у сільсь­кому господарстві –	середньооблікова чисельність працівників за рік множиться на питому вагу затрат живої праці в сільському господарстві в усіх затратах живої праці підприємства [2].
Трудозабезпеченість виробництва –	частка від ділення середньорічної кількості працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, на площу сільськогосподарських угідь підприємства [2].
Помісячний розподіл затрат живої праці –	показник сезонності, що визначається діленням затрат живої праці в кожному місяці на річні затрати праці з наступним множенням одержаного результату на 100 [2].
Розмах сезонності –	показник, що розраховується діленням від­працьованих людино-годин у місяці їх максимальних затрат на відпрацьовані лю­дино-дні у місяці мінімальних затрат [2].
Сезонне навантаження –	показник сезонності, що визначається як частка від ділення відпрацьованих людино-годин у місяці їх максимальних затрат на середньомісячну кількість відпрацьованих людино-годин [2].
Коефіцієнт використання запасу праці –	частка від ділення фактичної кількості відпрацьованих постійними працівниками людино-годин на запас праці, що визна­чається множенням чисельності постійних працівників на ефективний річний фонд робочого часу одного працівника. Якщо ефективно використовуються трудові ресурси, то коефіцієнт використання запасу праці дорівнює 1 [2].
Ступінь виконання норм виробітку –	частка від ділення фактичного обсягу виконаних робіт (виробленої продукції) на змінну норму виробітку [2].
Коефіцієнт викори­стання робочого часу зміни –	частка від ділення фактичного чистого робочого часу зміни на її нормативну тривалість [2].
Продуктивність праці –	здатність конкретної праці за одиницю робочого часу виробляти певну кількість продукції або виконувати відповідний обсяг роботи.
Рівень продуктивності праці –	показник, що визначається діленням обсягу виробленої сільськогосподарської продукції у співставних цінах на серед­ньорічну кількість працівників, зайня­тих у сільськогосподарському виробництві.
Погодинна (денна) продуктивність праці –	показник, визначений діленням обсягу виробленої сільськогосподарської продукції, оціненої у співставних цінах, на кількість відпрацьованих людино-годин (людино-днів) у сільськогосподарському вироб­ництві [2].
Трудомісткість продукції –	обернений показник продуктивності праці, що визначається діленням прямих затрат людино-годин на обсяг виробленої продукції у фізичному вимірі (в ц, т тощо).
Трудомісткість виробництва –	затрати живої праці на 1 га відповідної культури або на 1 голову тварин.

Ринок робочої сили (ринок праці) –	обмін здатності людини до праці на фонд життєвих благ (заробітну плату) в результаті взаємодії попиту та пропозиції.
Попит на ринку робочої сили –	це суспільна платоспроможна потреба у робочій силі. Визначається обсягом і структурою суспільного виробництва, рівнем продуктивності праці, кон’юнк­турою ринків капіталу, товарів та послуг, ціною робочої сили тощо.
Пропозиція на ринку праці та ринку робочої сили –	контингент працездатного населення, що пропонує роботодавцю свою здатність до праці в обмін на фонд життєвих благ. Визначається демогра­фічною ситуацією, характером та змістом праці, інтенсивністю системи підготовки і перепідготовки кадрів, кон’юнктурою ринків землі, капіталу, товарів та послуг тощо.
Зайнятість населення –	діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі, у вигляді заробітної плати, додаткової допомоги та виплати натурою.
Безробіття –	відсутність заробітку (трудового доходу) у працездатних громадян працездатного віку з незалежних від них причин через відсутність підходящої роботи, які зареєстровані у державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці.
Явочний фонд робочого часу –	показник ефективності використання персоналу підприємства,визначають: наприклад, 365 днів – 60 вихідних і святкових днів – 29 днів відпустки і невиходів через хворобу = 276 днів.
Ефективний річний фонд робочого часу 1 працівника –	показник ефективності використання персоналу підприємства визначається: явочний фонд робочого часу (276 днів) помножити на середню тривалість робочого дня (6,83 год) = 1885 год.
Запас праці –	показник ефективності використання персоналу підприємства визначається: ефективний річний фонд робочого часу 1 працівника помножити на чисельність постійних працівників підприємства.
Трудова активність працівників –	показник ефективності використання персоналу підприємства, визначається як частка від ділення відпрацьованих постійними працівниками людино-годин на їх кількість.
Коефіцієнт вико­ристання робочого часу зміни –	показник ефективності використання персоналу підприємства, визначається як частка від ділення фактичного чистого робочого часу зміни на нормативну тривалість зміни в годинах (7 год.).
Рівень виконання норм виробітку (Рвнв) –	показник ефективності використання персоналу підприємства, розраховується за окремими технологічними операціями як частка від ділення фактичного обсягу (виробленої продукції, виконаних робіт, об’єму наданих послуг) на змінну норму виробітку. В цілому по підприємству визначається як частка від ділення відпрацьованих на всіх технологічних операціях нормо-змін на відпрацьовані людино-зміни. Останній показник виз­начається діленням фактично відпрацьо­ваних людино-годин, які пішли на виконання технологічних операцій, на тривалість зміни в годинах. Якщо Рвнв = 1, або > 1, то трудові ресурси використовуються ефективно. Якщо Рвнв ´100 %, то видно на скільки відсотків виконується норма виробітку.

Запитання для поглибленого вивчення теми

1. Дайте визначення та вкажіть структуру трудових ресурсів.

2. Якими показниками визначається використання трудових ресурсів аграрних підприємств?

3. Назвіть складові ринку робочої сили (ринку праці).

4. Що включає соціальний захист селян?

5. Як краще в сучасних умовах використовувати трудові ресурси аграрних підприємств?

6. Доведіть, чому зростанню продуктивності праці в аграрних підприємствах на сучасному етапі відводиться значне місце у покращенні добробуту всього населення?

7. Охарактеризуйте темпи зростання (зниження) продуктивності праці у порівнянні з темпами зростання оплати праці. Чому це має таке значення?

8. Доведіть, що значний вплив на зростання продуктивності праці підприємств має впровадження еколого-, ресурсо-, енергозберігаючих технологій.

9. Як впливає дисципліна праці на зростання її продуктивності?

10. Що розуміють під продуктивністю у розвинутих країнах?

11. Мета та складові руху за продуктивність?

12. На прикладі Японії поясніть суть руху за продуктивність.

Практичні завдання

Завдання 8.1. Визначити:

1. Рівень забезпеченості працівниками масових професій.

2. Зробити аналіз якісних показників кадрового потенціалу, розрахувавши структуру працівників за класністю, стажем роботи, питому вагу пенсіонерів у наявній кількості працюючих.

Вихідна інформація. Необхідні дані наведені у таблиці 8.1 про кількісний та якісний склад кадрів масових професій в сільськогосподарських підприємствах Житомирського району Житомирської області.

Методика виконання. 1. Для визначення рівня забезпеченості працівниками масових професій необхідно за кожною професією фактичну кількість працівників (або їх наявність) розділити на потребу та помножити на 100 %. Результати доцільно оформити у вигляді таблиці 8.1.1.

Таблиця 8.1

Кількісний та якісний склад кадрів масових професій в господарствах Житомирського району

Перелік професій	Потреба	Наявність	Класність	Стаж роботи, роки	Пенсіо-нерів
І	ІІ	ІІІ	без класу	до 5	5–10	більше 10	всього	з ЧАЕС
Механі-затори (всього) в т. ч.:
трактори-сти-маши­ністи, ком­байнери											–

Закінчення таблиці 8.1

Дата добавления: 2015-05-22