Запитання до поглибленого вивчення теми

ТЕСТИ

Вкажіть правильну відповідь:

1. 100 % рівень товарності можливий у галузях:

а) молочного скотарства;

б) відгодівлі ВРХ;

в) свинарства;

г) зерновому господарстві;

д) вирощуванні технічних культур;

е) картоплярстві;

є) овочівництві.

2. Чистий прибуток – це:

а) прибуток після оподаткування + надзвичайні доходи – – надзвичайні витрати – податки з надзвичайного прибутку;

б) виручка – усі затрати – проценти за кредит;

в) валова продукція – повна собівартість – податок на прибуток;

г) прибуток від звичайної діяльності до оподаткування – – податок на прибуток.

3. Валовий прибуток – це:

а) прибуток від звичайної діяльності до оподаткування – – повна собівартість;

б) операційний прибуток + податок на додану вартість – – надзвичайні збитки;

в) чиста виручка – виробнича собівартість реалізованої продукції;

г) вартість товарної продукції – повна собівартість.

4. Які твердження правильні?

а) операційний прибуток характеризує ефективність на стадії виробництва продукції;

б) чим менша різниця між валовим і операційним прибутком, тим вища ефективність за інших однакових умов господарювання;

в) операційний прибуток характеризує ефективність використання усіх витрат;

г) операційний прибуток (збиток) – це різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податків на прибуток;

д) операційний прибуток – це фінансовий результат від операційної діяльності.

5. До операційних витрат відносять:

а) загальногосподарські витрати;

б) витрати на збут;

в) собівартість реалізованих виробничих запасів;

г) визначені економічні санкції;

д) втрати операційних курсових різниць та безнадійні борги;

е) собівартість фінансових інвестицій.

Література:

1. Андрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств.: Підручник. – К.: КНЕУ, 2002. – 624 с.

2. Андрійчук В. Г. Економіка аграрного підприємства: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2000. – 355 с.

3. Ворст Й., Ровентлоу П., Экономика фирмы. – М.: Высшая школа, 1994. – 271 с.

4. Основи аграрної економіки: Підручник / В. П. Галушко та ін. – К.: Вища освіта, 2003. – 399 с.

5. Про внесення змін до закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (стаття 4) // Урядовий кур’єр. – 1997. – 12 червня. – № 105–106.

6. Статистичний щорічник України за 2005 рік / За ред. Осауленка О. Г. – К.: Консультант, 2006. – 575 с.

ТЕМА 7. Земельні ресурси та їх використання

Методичні поради до вивчення теми

Дана тема є першою у вивченні виробничого потенціалу підприємств. Тому, розглядаючи перше питання «Поняття ресурсного та виробничого потенціалів», спочатку необхідно дати визначення потенціалу (взагалі) як можливостям, наявним силам, запасам, засобам, що можуть бути використані.

Оскільки у вітчизняній літературі чітко не розмежовуються поняття стратегічного, ресурсного та виробничого потенціалів, доцільно також навести ці визначення та розкрити їх значення для комплексного, системного підходу до вирішення основних проблем розвитку АПК (див. терміни і поняття).

Слід звернути увагу слухачів, що у розвинутих країнах як аналог наших виробничих ресурсів використовують поняття матеріальних ресурсів, які включають дві складові: 1 – земля або сировина і капітал; 2 – людські ресурси (праця і підприємницька здатність). При цьому в поняття «земля» включають усі природні ресурси: сільськогосподарські угіддя, ліси, водні ресурси, нафтові і мінеральні родовища. А в поняття «капітал» (або інвестиційні ресурси) – усі вироблені засоби виробництва, тобто машини, обладнання, інструменти, транспортні засоби тощо, які використовуються у виробництві товарів і послуг та доставці їх до споживача. Розрізняють реальний капітал (машини і інше виробниче обладнання) і фінансовий капітал (гроші).

Важливо також порівняти структуру виробничого потенціалу сільського господарства України за умови його оцінки за цінами, діючими в Україні та за цінами світового ринку. У першому випадку структура виробничого потенціалу буде мати наступний вигляд:

земельні ресурси – 36 %;

виробничі фонди – 42 %;

трудові ресурси – 22 %.

У другому випадку відповідно: більше 90 %; 8 % і біля 2 %.

Важливо дослідити особливості формування та функціонування ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств на пореформенному етапі розвитку, які полягають у наступному:

· зміні соціального статусу складових ресурсного потенціалу в результаті переведення їх переважно у приватну власність;

· функціонуванні ресурсного потенціалу в умовах кризового економічного стану;

· незбалансованості ресурсів;

· іммобільності ресурсів;

· врахуванні зональних вимог при формуванні та використанні ресурсного потенціалу;

· низькій якості наявних ресурсів;

· використанні переважно орендованих земельних та майнових ресурсів;

· залежності ефективності використання ресурсів від природно-кліматичних умов;

· врахуванні у процесі формування та використання ресурсного потенціалу соціальної спрямованості розвитку АПК.

Сучасні джерела формування ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств наступні:

1) людський капітал шляхом вільного найму працівників на роботу (постійну чи сезонну);

2) земельні ресурси – за рахунок оренди земельних паїв власників селян;

3) матеріально-технічні засоби – в основному шляхом оренди майнових паїв селян, а також купівлі, фінансового лізингу, набуття техніки у тимчасове користування тощо.

Детальне вивчення виробничого потенціалу розпочинається із земельних ресурсів, як його складової та головного засобу виробництва у сільському господарстві (друге питання теми). Доречно дати тлумачення поняттю “земля” як засобу виробництва та навести традиційні особливості землі, які визначають її як головний засіб виробництва. А саме:

· земля не є продуктом людської праці, це дар природи, природна умова діяльності людини;

· земля незамінна, без неї неможливо здійснювати виробничий процес;

· земля просторово обмежена, людина може лише розширити сферу її використання;

· вирізняється великою різновидністю якості, неоднаковою продуктивністю.

Свою виробничу силу земля реалізує через родючість. Тому далі необхідно розглянути зміст та значення цього поняття, навести види родючості ґрунтів, показники, якими вона визначається та основні чинники зростання родючості ґрунтів в сучасних умовах.

Вивчення питання земельного фонду України краще розпочати із визначення земельного фонду та категорій земель згідно з останнім (5-го) земельним кодексом України, навести розміри земельного фонду, сільськогосподарських угідь та їх складових на 01.01. останнього року, а також проаналізувати структуру сільськогосподарських угідь.

Згідно з 5-им Земельним Кодексом України усі землі за основним цільовим призначенням поділяються на наступні категорії:

1. Землі сільськогосподарського призначення;
2. Землі житлової та громадської забудови;
3. Землі природно-заповідного та іншого природоохо­ронного призначення;
4. Землі оздоровчого призначення;
5. Землі рекреаційного призначення;
6. Землі історико-культурного призначення;
7. Землі лісового фонду;
8. Землі водного фонду;
9. Землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Доцільно показати рівень землезабезпеченості України за ріллею – 0,69 га на 1 жителя. Цей показник має тенденцію за останні роки до зростання (десять років назад було 0,64 га) у зв’язку із зменшенням чисельності жителів України. Попереду лише Канада (1,68 га), Австралія (1,53 га), тоді як Японія має 0,03 га ріллі на 1 жителя, Англія – 0,11 га, Франція – 0,31 га. Житомирська область за рівнем землезабезпеченості посідає
12 місце серед областей України – 0,76 га ріллі у розрахунку на 1 жителя.

Важливо наголосити, що землі України – це найбільше національне багатство. Про це свідчить те, що 73 % усіх українських земель – це чорноземи, крім того, приблизно четверта частина усіх чорноземів світу належить нашій країні.

Про екологічний стан земель мова йшла у темі “Аграрний сектор як основа продовольчої безпеки України”. Слід звернути увагу слухачів, що за попередні роки Україна мала один із найвищих рівнів розораності земель – в середньому 82 %, а в південних регіонах – до 90 %. Навести формулу розрахунку цього показника і пояснити, що такий високий рівень розораності свідчив про надзвичайно інтенсивне використання земельних ресурсів і чим він вищий, тим менше в країні сіножатей і пасовищ. А це означає, що менше можливостей отримати дешеві корми, а значить – і недорогу тваринницьку продукцію. Поряд з цим за останні роки, особливо 2–3 роки, посилилась тенденція до зростання кількості ріллі в Україні, яку взагалі не обробляють. Причиною такого становища можна назвати перебудовчі процеси, в першу чергу, – перехід від колективної форми власності на землю і майно до переважно приватної, які в умовах політичної та економічної невизначеності за останнє десятиріччя не привели, на жаль, українську аграрну економіку до вищих рубежів.

Особливе занепокоєння викликає стан радіаційно забруднених земель, а це в першу чергу дерново-підзолисті низькопродуктивні ґрунти Полісся. За статистичними даними найбільш радіаційно забрудненими вважаються Житомирська, Волинська та Рівненська області. Останніми роками на цих територіях недостатньо проводяться заходи щодо зменшення вмісту радіаційних речовин у ґрунті та сільськогосподарській продукції – меліорація, вапнування, знижуються дози внесення органічних і мінеральних добрив. Так, дефіцит калію призво­дить до нагромадження у рослинницькій продукції цезію - 137.

Спостерігається забруднення ґрунтів хімічними засобами захисту рослин. У 2000 році в Україні сільськогосподарські підприємства внесли пестицидів 13,5 тис. т, що у 8 разів менше, ніж 1990 році. При цьому зниження обсягу використання пестицидів, хоча і сприяло зменшенню забруднення ґрунтів отрутохімікатами, загального екологічного становища суттєво не змінило.

За даними моніторингу, вміст важких металів на землях сільськогосподарського використання у більшості регіонів не перевищує їх гранично допустимих значень за виключенням приміських зон Донецького економічного регіону, де на сільсько­господарських угіддях відмічається підвищена концентрація свинцю, нікелю, марганцю та інших елементів, у тому числі з 2–5 кратним перевищенням гранично допустимих норм.

Слід звернути увагу слухачів, що вагомим чинником техногенного забруднення ґрунтів є транспорт. Викиди вихлопних газів підвищують вміст свинцю у ґрунтах біля автотрас, його перевищення в ґрунтах досягає 50–70 фонових значень.

Однією із головних невирішених екологічних проблем використання земельних ресурсів залишається розміщення та утилізація відходів. На території країни сховища організованого складування токсичних відходів переповнені, обсяг фактично утворених відходів більш як у 7 разів перевищує ліміти. Токсичні відходи або практично не знищуються або знищуються з використанням застарілих технологій.

На охорону і раціональне використання земельних ресурсів з державного бюджету виділяються недостатні кошти, але і вони використовуються незадовільно.

Далі доцільно наголосити, що основними землекористу­вачами в Україні є сільськогосподарські підприємства та громадяни, на них припадає 63,6 % загальної земельної площі; частка промислових підприємств, оборони, транспорту та зв’язку становить близько 4 %, але саме вони є основними забруднювачами земельних територій. Питома вага земель недержавних сільськогосподарських підприємств у всій земельній площі становить 43,9 %, в т. ч. землі фермерських господарств – 4,9 %, землі громадян – 18,9 %, з них особистих підсобних господарств населення та присадибних ділянок – 8,2 % (за даними Держкомзему України станом на кінець 2003 року).

Наступна проблема теми – земельна реформа. У 1990 році була прийнята Постанова Верховної Ради УРСР “Про земельну реформу”. Важливо розкрити мету та завдання земельної реформи, а також суть її основних етапів. Відомий у нашій країні та за її межами вчений-економіст, професор, член-кореспондент УААН Андрійчук В.Г. [2, 3] виділяє 4 етапи земельної реформи.

Перший етап: Земельний кодекс (1990 р.) та постанова Верховної Ради “Про земельну реформу” (1990 р.).

У результаті проведена інвентаризація земель та їх перерозподіл між землекористувачами, відведено частину земель у землі запасу.

Другий етап: Законом України “Про форми власності на землю” (1992 р.) вперше встановлено:

- три рівноправні форми власності;

- нова редакція Земельного кодексу;

- постанова Верховної Ради “Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі” (1992 р.)”;

- Указ Президента “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогоспо­дарського виробництва” (1994 р.).

У результаті – підготовлена законодавча база для роздержавлення земель, виділені землі резервного фонду, які передані КСП у постійне користування.

Третій етап: Указ Президента “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогоспо­дарським підприємствам і організаціям” (1995 р.) та Закон України “Про оренду землі” (1998 р.).

У результаті проведено паювання земель сільськогоспо­дарського призначення. Середній розмір земельної частки (паю) в регіонах України станом на 1.01.05 р. наведений у додатку 2.

Четвертий етап: Укази Президента “Про іпотеку” (1999 р.) та “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” (1999 р.).

У результаті з’являється застава земель сільсько­господарського призначення та проведено реформування КСП на засадах приватної форми власності на землю та майно, встановлена плата за оренду земельних паїв у розмірі не менше 1 % від вартості орендованої землі. Слід зазначити, що спеціальним Указом Президента (2002 р.) ця плата збільшена до 1,5 % для працівників сільськогосподарських підприємств і до 2 % для інших орендодавців, зокрема, пенсіонерів. У країнах ЄС платять 2,5 % від вартості землі.

Особливе місце у цій класифікації відводиться п’ятому земельному кодексу України, прийнятому у жовтні 2001 р. Доцільно розглянути особливості останнього Земельного кодексу порівняно із попередніми. До них належать:

– формування “цивілізованих” земельних відносин;

– встановлення абсолютної рівноправності усіх трьох форм власності на землю (державної, комунальної і приватної);

– введення спільної власності на земельну ділянку;

– встановлення норми безоплатної передачі земельних ділянок. Так, для ведення фермерського господарства ця норма визначається розміром середнього земельного паю у даному господарстві на відміну від попереднього Земельного кодексу, де розмір цього нормативу був: не більше 50 га сільськогосподарських угідь і не більше 100 га усіх земель;

– на відміну від попередніх кодексів у власність громадян і юридичних осіб дозволено передавати ділянки лісів площею до 5 га, які розташовані серед угідь приватних господарств, а також – замкнуті природні ділянки водойм до 3 га;

– у новому Земельному кодексі гарантуються права влас­ності на землю: “Право власності на землю є непорушним” [6];

– на перехідному етапі обмежується площа сільськогосподарських угідь, що може бути у власності окремих громадян до 100 га загальної площі (сюди не входить успадкована земля). Згідно з проектом закону України «Про ринок землі», на відміну від Земельного кодексу, передбачено, що одна особа або її родичі не мають права скуповувати більше як 25 % земель у межах одного адміністративного району;

– земельним кодексом до 1.01.05 р. (а пізніше Верховною Радою – до 1.01.08 р.) встановлено мораторій на продаж земельних паїв (крім передачі їх у спадщину та викупу для суспільних потреб);

– іноземні громадяни не мають права мати землі сільськогосподарського призначення;

– введено можливість права земельного сервітуту (наприклад, право проходу чи проїзду на велосипеді, проїзду на транспортному засобі за умови наявності шляху та інше);

– велика увага в Земельному кодексі приділена також проблемам охорони та моніторингу земель.

Наступне питання теми стосується державного земельного кадастру як основи порівняльної оцінки різних видів ґрунтів. Особливу увагу необхідно приділити економічній та вартісній (грошовій) оцінці земельних ресурсів. Критеріями економічної оцінки, яка визначається за 100-бальною шкалою, є:

1. Вартість валової продукції, оціненої за єдиними спеціально розробленими кадастровими цінами (які визначалися у 1998 р.);

2. Окупність витрат;

3. Диференціальний дохід.

Вартісна або грошова оцінка земель України здійснюється з 1 липня 1992 р. з прийняттям Закону України “Про плату за землю” (вперше після Декрету “Про землю” 1917 р.). Саме з цього часу в Україні встановлена нормативна ціна на землю; середні ставки земельного податку з 1 га ріллі, багаторічних насаджень та 1 га сіножатей і пасовищ.

В цілому вартість українських земель сільськогосподарського призначення за оцінками вчених дорівнює понад 100 млрд доларів США (станом на 1.01.05 р.). А офіційна грошова оцінка 1 гектара сільськогосподарських угідь в Україні становила в середньому 8733 грн, у тому числі ріллі – 9204 грн. Найдорожчі землі у Черкаській області – 11652 грн за 1 га ріллі, найгірші – у Житомирській: 6024 грн за 1 га ріллі (додаток 3).

Одним із найважливіших питань теми є питання про ринок землі: проблема полягає у тому, що не всі розуміють, чи є ринок землі в Україні. Відповідь можна дати, з’ясувавши суть цього поняття. Слід звернути увагу слухачів, що ринок землі – це не тільки купівля–продаж земельних ділянок, але і оренда, їх обмін, застава, дарування та спадкування [3]. Усвідомивши вищесказане, можна стверджувати, що ринок землі в Україні є, але відсутня поки що одна його складова – купівля–продаж земельних ділянок (Верховною Радою накладено мораторій до 1.01.2008 р.). До речі ця складова ринку не є основною. У світі щорічно продається і купується не більше 2 % сільсько­господарських угідь. У сучасних умовах господарювання найбільшу питому вагу складових ринку землі посідає оренда сільськогосподарських угідь.

У 2001–2004 роках право власності на землю переуступили майже 714 тис. селян, або 10 % власників земельних паїв, у тому числі шляхом спадкування – 84 %, дарування – 14 %, прямого продажу і обміну – 2 % [16].

На початковому етапі формування ринку землі вирішальну роль у його регулюванні має відігравати держава. За нею повинне залишитись право обмежень на обіг земельних ділянок у ринковій сфері, особливо стосовно їх перепродажу, здійснення контролю за ціноутворенням.

Ринкова ціна на земельні ділянки сільськогосподарського призначення формуватиметься при купівлі–продажу їх у міру зростання платоспроможності населення та зрівноваження попиту і пропозиції. Стартовою ціною має виступати експертна грошова оцінка, що буде розроблена відповідно до методики, за­твердженої Кабінетом Міністрів України 11 жовтня 2002 р. У період відсутності експертної оцінки для цього може використовуватись діюча нормативна грошова оцінка 1995 р. з урахуванням її індексації (додаток 3).

На початкових етапах запровадження ринку землі для одержання середньо- і довгострокових кредитів в якості застави можуть бути земельні ділянки, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб. Для активізації кредитного забезпечення аграрного виробництва необхідно законодавчо запровадити заставу права оренди землі.

Аналіз стану формування ринку земель сільськогосподарського призначення в Україні свідчить, що за існуючого диспаритету цін на промислову і сільськогоспо­дарську продукцію, збитковості виробництва, відсутності законодавчих актів щодо регулювання ринку сільськогоспо­дарських земель, – можливі спроби розкручування спекулятивно-тіньового ринку. Це може призвести до знеземелення значної частини селян. Тому потрібне ефективне державне регулювання економічного обігу землі, особливо на початковому етапі його функціонування, яке спрямова­не на забезпечення:

• формування ринкової інфраструктури, яка опосередковує обіг земельних ділянок;

• оподаткування доходів, отриманих від трансакцій на ринку земель;

• встановлення заборон на відчуження земельних ділянок та обмежень щодо набуття їх у власність;

• надання пріоритетних прав на придбання земельних ділянок;

• гарантування та захисту прав суб’єктів ринку земель.

На купівлю–продаж сільськогосподарських земель необхідно законодавчо ввести ряд жорстких обмежень, наприклад, щодо мораторію на 5–7 років купленої земельної ділянки або справляння митних платежів з продажу її у підвищеному розмірі, а можливо спочатку запровадити дозвільний порядок відчуження земельних ділянок, який застосовується у багатьох цивілізованих країнах світу.

Важливо ширше використовувати оренду земельних ділянок і земельних часток (паїв), що сприяє руху землі до більш ефективного господаря, який забезпечує одер­жання селянами-власниками належної орендної плати. Оренда значною мірою відбиває прогнозну поведінку майбутнього ринку землі. Рівень орендної плати, її кон’юнктура – це фактично праобраз майбутньої ціни на землю, а кон’юнктура пропозиції і попиту на оренду землі – праобраз кон’юнктури попиту і пропозиції майбутнього ринку землі. Запровадження ринкового обігу сільськогосподарських земель через купівлю–продаж потребує ґрунтовного дослідження і запровадження ефективних регуляторних механізмів. З цією метою потрібне невідкладне прийняття Закону України "Про ринок землі" з наперед визначеним терміном введення його в дію, наприклад, через 2–3 роки. За цей період мають бути підготовлені всі необхідні нормативно-правові акти для реалізації Закону щодо здійснення необхідних організаційно-підготовчих заходів. За таких умов можна значною мірою уникнути багатьох прорахунків у ринку землі, щодо яких висловлюються численні застереження [1].

Основні показники ефективності використання земельних угідь та методика їх розрахунку наведені у завданні 7.3.

Розглядаючи основні напрямки зростання еколого-економічної ефективності використання земельних ресурсів України важливо акцентувати увагу на наступних:

1. Системі заходів щодо підвищення родючості ґрунтів – впровадження науково обґрунтованої системи землеробства, досягнень науково-технічного прогресу, еколого-, ресурсо-, енергозберігаючих технологій виробництва продукції рослинництва, екологічно виваженої меліорації та хімізації землеробства;

2. Охороні ґрунтів від водної та вітрової ерозії та інших руйнівних процесів (не допускати засолення, заболочування, заростання земель бур’янами та інше).

3. Зменшенні площ земель, які випадають із сільськогоспо­дарського обороту (у зв’язку із розвитком промисловості, транспорту і будівництва міст).

4. Максимальній біологізації землеробства: оптимальному використанні органічних добрив і отрутохімікатів, насиченні сівозмін високобілковими бобовими культурами, що забезпечує фіксацію атмосферного азоту в ґрунті, здійсненні захисту рослин переважно біологічними методами, використанні генетично адаптованих сортів і гібридів культур тощо.

План семінарсько-практичного заняття

1. Поняття та складові ресурсного та виробничого потенціалів.

2. Земля – головний засіб виробництва у сільському господарстві.

3. Земельний фонд України: склад, екологічний стан, розподіл між землекористувачами.

4. Земельна реформа: поняття, порядок проведення.

5. Поняття державного земельного кадастру, його складові частини.

6. Грошова оцінка землі.

7. Поняття ринку землі, його складові частини.

8. Особливості землекористування фермерських господарств.

9. Основні показники та напрямки підвищення еколого-економічної ефективності використання земельних ресурсів України.

Терміни і поняття

Стратегічний потенціал підприємства –	сукупність засобів і можливостей підприємства, які можуть бути використані для досягнення цілей його розвитку. Визначається ступенем розвитку потужностей підприємства (потужність – дуже сильний, значний) таких, як управлінські, людські, науково-технічні, земельні, виробничі.
Ресурсний потенціал –	це три групи ресурсів, які використовуються у процесі виробництва аграрної продукції та продуктів харчування: 1. Природно-біологічні ресурси, куди входить земля, вода, кліматичні і мінерально-сировинні ресурси, рослини, тварини. 2. Трудові ресурси, або трудовий потенціал, з допомогою якого здійснюється зв’язок між при­родними та матеріально-техніч­ними ресурсами і відбувається процес виробництва. 3. Виробничі фонди, які включа­ють основні і оборотні засоби виробництва, матеріально-технічні, енергетичні, фінансові ресурси.
Виробничий аграрний потенціал –	це сукупність виробничих ресурсів, що знаходяться у розпорядженні підприємства. До них відносяться земля, трудові ресурси та виробничі фонди.
Землезабезпеченість –	відношення площі відповідних угідь (сільськогосподарських угідь чи ріллі) до наявного населення країни (області, району, підприємства).
Рівень розораності земель –	визначається діленням суми площ ріллі та багаторічних насаджень на площу сільськогос­подарських угідь та множенням на 100 %.
Державний земельний кадастр –	це система необхідних відо­мостей і документів про: місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх розподіл між власниками землі і землекористувачами за катего­ріями земель; їх оцінку, класи­фікацію, кількісну та якісну хара­ктеристику та загальнодержавну цінність. Основні складові частини – кадастрове зонування, кадастрові зйомки, державна реєстрація земельних ділянок, обмін кількості та якості земель, їх бонітування, економічна та грошова оцінка земель.
Земельний кодекс України –	основний документ земельного законодавства, яким регулюються земельні відносини з метою створення необхідних умов для раціонального використання і охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і форм господарювання.
Природна (потенційна) родючість ґрунту –	природна здатність ґрунту забезпечувати потребу рослин у поживних речовинах та воді протягом всього періоду їх розвитку. Це результат довго­тривалого ґрунтоутворюючого процесу, який відбувається під дією біологічних, хімічних, фізичних та інших чинників.
Штучна родючість ґрунту –	родючість, створена у результаті активної діяльності людини шляхом покращення культури землеробства, додаткових вкладень капіталу (меліорація, ґрунтозахисні заходи, вапнування, внесення добрив тощо).
Економічна родючість –	характеризує якість землі як засобу сільськогосподарського виробництва, це органічне поєднання природної та штучної родючості, оцінюється за 100-бальною шкалою.
Землі сільськогосподарського призначення –	землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: · сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); · несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні смуги, землі під господарськими будівлями і дворами тощо).
Право власності на землю –	це право володіти, користу­ватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Право оренди земельної ділянки –	це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідної орендареві для проведення підприємницької та іншої діяльності.
Земельний сервітут –	обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (право проходу та проїзду велосипедом чи на транспортному засобі; право прокладання та експлуатації ліній електропередач, зв’язку, трубопроводів; право відводу води зі своєї земельної ділянки на (або через) сусідню і т. д.).
Охорона земель –	система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздо­ровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.
Моніторинг земель –	система спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відтворення та ліквідації наслідків негативних процесів.
Іпотека землі –	застава земельної ділянки, що залишається у власника землі або поручителя, а заставодержатель за умови невиконання зобов’язання набуває права володіння цією земельною ділянкою.
Ринок землі –	сукупність правових та економічних відносин щодо оренди земельних ділянок, їх обміну, купівлі–продажу, застави, успадкування, дарування.
Економічна оцінка землі –	оцінка землі як засобу виробництва за виходом продукції, окупністю витрат та диференціальним доходом (за шкалою 1–100 балів).
Бонітування землі –	якісна оцінка землі в балах за її найбільш важливими природними властивостями (вмістом поживних речовин, гумусу, кислотністю, глибиною залягання ґрунтових вод), які визначають урожайність культур.

1. Чим відрізняються поняття ресурсного та виробничого потенціалу?

2. Які головні особливості землі як засобу виробництва?

3. Яким чином земля одночасно є предметом і засобом праці?

4. Що, на вашу думку, необхідно зробити, щоб покращити екологічний стан земельних ресурсів?

5. Хто є основними землекористувачами сільсько
господарських угідь в Україні?

6. Які мета і завдання земельної реформи України?

7. Який, на вашу думку, може бути результат земельної реформи?

8. Чим відрізняється сучасний етап земельної реформи від попередніх? Його особливості?

9. Яка методика використана для встановлення економічної оцінки землі?

10. Як встановлюється грошова оцінка земель в Україні?

11. Охарактеризуйте складові ринку землі.

12. Назвіть основні показники еколого-економічної ефективності використання земельних ресурсів України. Яка методика їх визначення?

13. Розкрийте суть основних шляхів зростання еколого-економічної ефективності земельних ресурсів.

14. Охарактеризуйте Земельний Кодекс України: його основні частини, особливості 5-го Земельного Кодексу.

15. Що таке іпотека землі? Чи потрібна вона в Україні? Яка існує законодавча база щодо цього питання?

16. Що таке земельний сервітут? Його складові? Якими документами це підтверджується?

17. Вкажіть показники рівня інтенсивності використання земельних ресурсів? Методика їх визначення? Яке значення мають ці показники?

18. Яка, на вашу думку, перспектива ринку землі в Україні?

19. Розкрийте суть поняття “оренда землі”. Які законодавчі акти стосуються проблеми оренди землі в Україні?

Практичні завдання

Завдання 7.1. Користуючись річним бухгалтерським звітом конкретного підприємства, визначити склад і структуру земельних та сільськогосподарських угідь.

Вихідна інформація. Дані про земельні площі містяться у формі 9-АПК річного звіту “Виробництво і собівартість продукції рослинництва” – частині 6 “Площа садів, виноградників і інших багаторічних насаджень, валовий збір продукції” та частині 7 “Землекористування на 1 січня … року”.

Методика виконання. Результати розрахунків доцільно оформити у вигляді таблиці 7.1.

Таблиця 7.1

Склад і структура земельних і сільськогосподарських угідь

Види угідь	Площа, га	Структура, %
загальної земельної площі	сільськогоспо дарських угідь
Земельна площа всього			Х
в т. ч.: с.-г. угіддя
з них:
-рілля
-багаторічні
насадження
-сіножаті
-пасовища
-перелоги
Площа лісу			Х
Ставки і водоймища			Х
Інші земельні угіддя (болота, чагарники)			Х

Площу інших земельних угідь визначаємо відніманням від загальної земельної площі сільськогосподарських угідь, лісу, ставків та водоймищ.

Структура загальної земельної площі визначається діленням площі кожного виду земельних угідь на загальну земельну площу та множенням на 100 %. Структуру сільськогоспо­дарських угідь визначаємо діленням площі кожного виду сільськогосподарських угідь на всю площу сільськогоспо­дарських угідь та множенням на 100 %.

Оцінка отриманих результатів. У структурі земельної площі важливо проаналізувати питому вагу сільськогоспо­дарських угідь як найважливішого виду земель, бо саме вони використовуються для виробництва аграрної продукції. Структура ж останніх свідчить про їх інтенсивне чи неінтенсивне використання: чим вища питома вага ріллі та багаторічних насаджень, тим інтенсивніше ведеться сільсько­господарське виробництво. Разом з тим, у кожній природно-кламатичній зоні мають місце свої особливості. Наприклад, у зоні Полісся значно більша порівняно з іншими зонами питома вага пасовищ та сіножатей. І висока їх частка у цій місцевості свідчить про раціональне використання земельних ресурсів, оскільки споконвічно молоко та яловичина, вирощені на пасовищах та сіножатях, були в десятки разів дешевшими порівняно із тваринницькою продукцією, для виробництва якої використовувались корми, отримані з ріллі.

За умови отримання вихідних даних за декілька років доцільно проаналізувати, який характер має трансформація земельного фонду. Наприклад, якщо площа пасовищ зростатиме за рахунок площ боліт або чагарників, то це свідчитиме про позитивну динаміку. Якщо ж площа ріллі буде зменшуватись за рахунок зростання площ чагарників, то, звичайно ж, це означатиме надзвичайно негативну тенденцію трансформації земельних угідь.

Завдання 7.2. Користуючись річним бухгалтерським звітом конкретного підприємства, визначити інтен­сивність використання земельних ресурсів.

Вихідна інформація. Дані для виконання цього завдання містяться у тій же формі річного бухгалтерського звіту, що і до завдання 7.1.

Методика виконання Показники інтенсивності вико­ристання земельних ресурсів доцільно розмістити у вигляді таблиці 7.2.

Таблиця 7.2

Показники інтенсивності використання земельних ресурсів підприємства

№	Показники	Значення показника
	Рівень господарського використання земель, %
	Рівень розораності земель, %
	Рівень меліорованості земель, %
	Питома вага інтенсивних культур у загальній посівній площі, %

1. Рівень господарського

використання земель, % =

= ´ 100 %.

2. Рівень розораності земель =

= ´ 100 %.

3. Рівень меліорованості земель =

= ´ 100 %.

4. Питома вага інтенсивних культур

у загальній посівній площі =

= ´ 100 %.

До інтенсивних культур відносять хміль, льон, цукровий буряк, соняшник, тютюн, картоплю, овочі, коноплю, кормовий буряк, кукурудзу на зерно. Розмір їх площ наведений у

формі 9-АПК “Виробництво і собівартість продукції рослинництва” у графі 1. Ці культури потребують значних витрат коштів та праці на їх вирощування і дають (за умови ефективного, некризового господарювання) значні прибутки підприємству.

Для визначення загальної посівної площі необхідно підсумувати площі посіву (у річному звіті – зібрану площу, форма 9-АПК) усіх культур, які вирощуються даним підприємством.

Оцінка отриманих результатів. Чим більше значення усіх наведених вище показників, тим інтенсивніше використовуються земельні ресурси підприємства, що не тотожне зростанню їх ефективності. Наприклад, не можна стверджувати, що високий рівень розораності земель свідчить про їх ефективне використання. Так, в Україні у середньому цей рівень за останні десятиріччя становив 82 % і був одним із найвищих у світі. Скоріше, це свідчення надзвичайно інтенсивної, нераціональної експлуатації земель – найбільшого нашого національного багатства, оскільки зростання рівня розораності означає зменшення площ сіножатей та пасовищ, а значить і зменшення можливостей отримати дешеву тваринницьку продукцію.

Завдання 7.3. Користуючись бухгалтерським звітом підприємства, визначити натуральні та вартісні показники ефективності використання земельних ресурсів.

Вихідна інформація. Для визначення урожайності основних сільськогосподарських культур доцільно скористатись формою 9-АПК річного звіту, графа 2 “Збір продукції з 1 га, ц”, починаючи з коду 0255. Для визначення валового виробництва основних культур – та ж сама форма річного звіту, графа 1 “Збір продукції – всього, ц – по рослинництву та формою 13-АПК, графа 1, починаючи з коду 230 – по тваринництву. Для визначення об’єму виробництва м’яса усіх видів необхідно додати прирости живої ваги по кожному виду тварин на відгодівлі.

Інформацію про площі ріллі та сільськогосподарських угідь можна взяти із таблиці 7.1 або з розділу 7 “Землекористування” річного звіту. Дані про валову продукцію у співставних цінах наведені у формі 6-АПК річного звіту, про валовий дохід – у довідці 1 до форми 6-АПК, про прибуток – у формі 7-АПК, код 0510 – від графи 4 відняти дані графи 5.

Грошова оцінка земель України у розрізі областей наведена у додатку 3. За відсутності цієї інформації по вашому господарству можна скористатись даними додатку 3 для приблизного визначення землевіддачі.

Методика виконання. Результати розрахунків доцільно розмістити у таблиці 7.3.

Таблиця 7.3

Ефективність використання
земельних ресурсів

№ з/п	Показники	Значення показника
І.         ІІ.	Натуральні: Урожайність з 1 га, ц: – зернових – технічних (вказати яких) – картоплі – овочів Вироблено на 100 га ріллі, ц: – зерна – картоплі – м’яса свиней Вироблено на 100 га сільськогосподарських угідь, ц: – молока – м’яса всіх видів Вартісні: Одержано на 100 га сільськогосподарських угідь, тис. грн: – валової продукції – чистої продукції (валового доходу) – прибутку (+), збитку (-) Землевіддача

Для визначення урожайності основних сільськогоспо­дарських культур необхідно валове виробництво поділити на площу. Цей розрахунок повинен збігатися з графою 2 “Збір продукції з 1 га, ц” форми 9-АПК річного звіту підприємства.

1. Урожайність, ц/га = .

Для визначення другого показника таблиці 7.3 необхідно валове виробництво, наприклад, зернових поділити на площу ріллі та помножити на 100 га.

2. Вироблено на

100 га ріллі зерна, ц = ´100 га.

Аналогічно розраховується третій та четвертий показники.

3. Вироблено на

100 га с.-г. угідь молока, ц = ´100 га.

4. Одержано на 100 га с.-г. угідь

валової продукції, тис. грн =
= ´100 га.

5. Землевіддача =
= .

Оцінка отриманих результатів. Зростання усіх наведених показників ефективності – натуральних і вартісних – свідчить про зростання ефективності використання земельних ресурсів. Для аналізу доцільно порівняти їх у динаміці, з середніми даними по району, області чи України в цілому.

Показник землевіддачі характеризує ефективність викорис­тання сільськогосподарських угідь з врахуванням їх якості, оскільки тут присутня їх грошова оцінка. Підприємство може виробляти менше валової продукції на 100 га площі, але мати вищий показник землевіддачі. Це означатиме і вищу ефективність використання земель.

Дата добавления: 2015-05-22