Запитання до поглибленого вивчення теми 3 страница

1. У чому полягає економічне значення основних фондів АПК?

2. Яка класифікація і структура основних фондів?

3. Наведіть приклад основних виробничих фондів сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення та невиробничих фондів.

4. Як визначити ефективність використання основних фондів?

5. Які способи переоцінки основних фондів використо­вуються в розвинутих країнах?

6. Яка методика переоцінки основних засобів прийнята в Україні?

7. Які Ви знаєте види вартості основних фондів?

8. Дайте визначення амортизації та методів її нарахування.

9. У чому полягає особлива роль лізингу як одного із джерел відтворення основних засобів на сучасному етапі господарювання?

10. У чому суть виробничої потужності аграрного підприємства?

11. Дайте характеристику фізичному і моральному зношенню основних засобів, їх формам.

12. Чим відрізняється визначення виробничої потужності багато- та вузькогалузевого аграрного підприємства? Наведіть приклади її визначення.

13. Як Ви розумієте поняття “прискорена амортизація”? Яка існує різниця у механізмах її розрахунку в Україні та зарубіжних країнах?

14. Яких основних засобів може стосуватись прискорена амортизація?

Навчальні завдання

Завдання 9.1. Визначити показники руху, стану та використання основних фондів конкрет­ного підприємства та порівняти отримані результати з наведеними у таблиці 9.1.

Вихідна інформація. Дані про основні засоби містяться у формі 5 “Примітки до річної фінансової звітності”, частині ІІ «Основні засоби» річного бухгалтерського балансу підприємства. Оскільки у цій формі звітності не виділені основні виробничі фонди сільськогосподарського призначення, розрахунки рекомендованих показників міститимуть певні похибки.

Дані про середньорічну вартість основних виробничих фондів і оборотних засобів містяться у довідці 1 “Валовий дохід сільськогосподарського підприємства”, код 212.

Дані про площу сільськогосподарських угідь містяться у завданні 7.1 даного посібника, про середньорічну кількість працюючих та валову продукцію – у завданні 8.3, про прибуток – у завданні 6.3, код 050.

Методика виконання. Результати розрахунків рекоменду­ється розмістити у таблиці 9.1. Середньорічне значення вартості основних фондів можна визначити додаванням залишку первісної вартості на початок року (код 260, графи 3 та 4) та залишку первісної вартості на кінець року (графи 14 та 15) форми 5, частини ІІ “Основні засоби” та діленням на два.

Залишкова вартість основних фондів на початок року визначається відніманням від первісної вартості (код 260 графа 3) суми зносу (код 260 графа 4). Аналогічно цей показник визначається і на кінець року. Річна сума амортизації знаходиться за кодом 260 у графі 10.

Таблиця 9. 1

Показники руху, стану
та використання основних фондів підприємства

№ з/п	Показники	Спосіб розрахунку	Значення показника	% співвід-ношення
ВАТ “Цикорій” Чуднівсь-кого р-ну Житомир-ської області	дослід-жуване підпри-ємство
					6=5:4´100
	Коефіцієнт (швидкість) обороту, Коб	Амортизація за рік (код 260, гр. 10): ОФСр	0,03
	Період обороту, років	1:КОБ
	Коефіцієнт зростання, Кз	Вартість ОФ на кінець року (код 260 гр. 14): вартість ОФ на поч. року (код 260 гр. 3)	1,12
	Коефіцієнт вибуття, Кв	Вартість вибулих ОФ (код 260 гр. 8): вартість ОФ на початок року (код 260 гр. 3)	2,17
	Коефіцієнт оновлення, Конов	Вартість уведених ОФ (код 260 гр. 5): первісну вартість ОФ на кінець року (код 260 гр. 14)	1,05

Продовження таблиці 9.1
					6=5:4´100
	Коефіцієнт сукупного відтворення, Ксв	Вартість ОФ, що надійшли протягом року (код 260 гр. 5): первісну вартість ОФ на початок року (код 260 гр. 3) П. 6 = п. 3+п. 4	3,29
	Коефіцієнт зношення Кз	Зношення на кінець року (код 260 гр. 15): первісну вартість ОФ на кінець року (код 260 гр. 14)	0,22
	Коефіцієнт придатності, Кпр	Залишкова вартість ОФ на кінець року (код 260 гр. 14, 15): первісну вартість ОФ на кінець року (код 260 гр. 14); 1-Кз	0,78
	Фондовіддача, грн	ВП у співставних цінах: середньорічна вартість ОФ	0,27
	Фондоміст­кість, грн	1: фондовіддачу	3,68
	Фондоосна­щеність, грн	Вартість ОФ: площу с.-г. угідь
Закінчення таблиці 9.1
					6=5:4´100
	Фондоозбро­єність, грн	Вартість ОФ: середньорічну чисельність працівників
	Норма прибутку, %	Прибуток: середньорічну вартість ОФ та оборотних засобів´100 %	0,03

Оцінка отриманих результатів. Швидкість обороту основних фондів аграрних підприємств за умови технічного переозброєння галузі повинна зростати, тобто процес перетворення авансованих ресурсів у заново створений продукт з розвитком НТП прискорюється.

Чим вищий коефіцієнт (або швидкість) обороту основних фондів має підприємство, тим кращі результати його господарювання.

Коефіцієнти зростання, вибуття, оновлення та сукупного відтворення характеризують темпи зростання фондоосна­щеності аграрного виробництва.

Аналізуючи коефіцієнт сукупного відтворення, важливо враховувати, що за умови розширеного відтворення, коли коефіцієнт придатності більший нуля, коефіцієнт вибуття засвідчує рівень оновлення основних фондів, а коефіцієнт приросту характеризує рівень розширеного відтворення. Якщо відтворення основних фондів звужене, коефіцієнт сукупного відтворення відображає фактичний рівень оновлення основних засобів і потреба в них дорівнюватиме різниці між К_в і К_св. За умови простого відтворення, тобто, коли К_в = К_св, коефіцієнт сукупного відтворення свідчить про рівень оновлення основних фондів.

Чим вищий коефіцієнт придатності та нижчий коефіцієнт зношення, тим кращі позиції займає підприємство стосовно можливостей ефективного використання основних фондів.

Одним із найважливіших показників діяльності підприємства в цілому і використання основних засобів зокрема є фондовіддача. Вона показує, скільки валової продукції (у співставних цінах, а в умовах інфляції – товарної продукції або валового доходу) отримано на одну гривню використаних основних фондів. Іншими словами, яка продуктивна віддача фондів. Чим вищий цей показник, тим ефективніше використовуються основні засоби підприємства.

Фондомісткість – обернений до фондовіддачі показник, показує, скільки основних фондів використало підприємство, щоб виробити 1 грн валової продукції. Чим нижчий цей показник, тим краще для підприємства.

Рівень фондооснащеності та фондоозброєності виробни­цтва в Україні ще недостатній і значно нижчий, ніж у розвинутих країнах.

Норма прибутку характеризує ефективність використання основних фондів. І хоча в сучасних умовах формула норми прибутку не повністю задовольняє нові потреби, прибуток повинен ділитися на весь капітал, а значить необхідно враховувати і ціну землі, цей показник також має велике значення для характеристики діяльності підприємства в цілому і використання його основних засобів.

Завдання 9.2. Визначити фактичну виробничу потужність птахофабрики яєчного напряму за умови, що проектна потужність становить 48 млн шт. яєць за рік. Як зміниться виробнича потужність, якщо поголів’я зросте на 5 %?

Вихідна інформація. Проектна потужність комплексу (П_п) – 48 млн шт. яєць на рік. Коефіцієнт використання потужності птахофабрики (К_вп) становить 0,80. Середньорічне проектне поголів’я курей-несучок становить 200 тис голів, фактичне – 180 тис. гол. Фактична продуктивність курей –
232 яйця від однієї курки-несучки, проектна – 240 яєць.

Методика виконання. Для визначення виробничої потужності птахофабрики доцільно скористатись формулою:

Вир. пот. = П_п ´ К_вп ´ К_к ´ К_пр,

де П_п – проектна потужність;

К_вп – коефіцієнт використання потужності птахофабрики;

К_к – коефіцієнт коригування проектного поголів’я =
= фактичне поголв’я курей: проектне поголів’я курей;

К_пр – коефіцієнт продуктивності = фактична продуктивність курей-несучок: їх проектну продуктивність.

Для визначення виробничої потужності за умови зростання фактичного поголів’я на 5 % необхідно:

1. Визначити нове фактичне поголів’я курей (180+5 % від 180 тис. гол).

2. Розрахувати коефіцієнт коригування практичного поголів’я К_к;

3. Розрахувати виробничу потужність за нових умов.

4. Зробити висновок, на скільки яєць та на скільки відсотків зросте виробнича потужність птахофабрики за умови зростання поголів’я курей на 5 %.

Оцінка отриманих результатів. Важливо визначити розмір фактичної виробничої потужності порівняно із проектною, тобто встановити резерви виробництва яєць за умови доведення фактичної виробничої потужності до проектного рівня; а також з’ясувати, як зміниться (зросте) розмір потужності, якщо збільшити поголів’я курей на 5 %.

ТЕСТИ

Вкажіть правильну відповідь:

1. До основних виробничих фондів підприємства відносяться:

а) сировина;

б) насіння;

в) корми;

г) продуктивна і робоча худоба;

д) обладнання;

е) запасні частини;

є) багаторічні насадження;

ж) транспортні засоби;

з) будинки і споруди.

2. Залишкова вартість ОФ – це вартість:

а) можливої реалізації основного засобу;

б) відтворення основних засобів в нових умовах;

в) придбання, доставки і монтажу;

г) балансова вартість мінус сума зносу;

д) правильна відповідь не вказана.

3. Приміщення та обладнання цеху по виробництву чіпсів – це:

а) основні невиробничі фонди;

б) основні виробничі фонди сільськогосподарського призначення;

в) оборотні фонди;

г) фонди обігу;

д) основні виробничі фонди несільськогосподарського призначення.

4. Приміщення школи, будинку культури, лазні – це:

а) основні виробничі фонди сільськогосподарського призначення;

б) основні виробничі фонди несільськогосподарського призначення;

в) основні невиробничі фонди;

г) оборотні фонди;

д) фонди обігу.

5. Фактична вартість основних фондів на момент введення їх у дію чи придбання – це:

а) справедлива (оціночна) вартість основних фондів;

б) ліквідаційна вартість;

в) балансова вартість;

г) відновна вартість;

д) первісна вартість.

6. Показник, який визначається діленням основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення на площу сільськогосподарських угідь:

а) фондовіддача;

б) фондоємкість;

в) фондоозброєність;

г) фондооснащеність;

д) норма прибутку;

ж) коефіцієнт придатності.

Література:

1. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств.: Підручник. – К.: КНЕУ, 2002. – 624 с.

2. Андрійчук В.Г. Економіка аграрного підприємства: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2000. – 355 с.

3. Економіка підприємства: Навчально-методичний посіб­ник для самостійного вивчення дисципліни. / Швида­ненко Г.О., Покропивний С.Ф і ін. – К.: КНЕУ, 2000. – 248 с.

4. Економічний довідник аграрника / В.І. Дробот, Т.І. Зуб та ін. / За ред. Ю.Я. Лузана, П.Т. Саблука. – К.: Преса України, 2003. – 800 с.

5. Про Концепцію амортизаційної політики: Указ Прези­дента України // Урядовий кур’єр. – 2001. – 28 березня. – № 55.

6. Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (стаття 4) // Урядовий кур’єр, 1997. – 12 червня – № 105–106.

7. Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку. Інформаційно-аналітичний збірник (вип. 6) / За ред. Саблука П.Т. та ін. – К.: ІАЕ, 2003 – 763 с.

8. Рекомендації з паювання майна недержавних сільсько­господарських підприємств при їх реструктуризації та виділенні майна в натурі їх членам в рахунок майнових паїв / За ред. Саблука П.Т. – К.: ІАЕ, 1999. – 63 с.

ТЕМА 10. Матеріальні ресурси підприємства
та ефективність їх використання

Методичні поради до вивчення теми

Розпочати вивчення даної проблеми доцільно із визначення матеріальних ресурсів аграрного підприємства та із розподілу матеріально-речових елементів основних виробничих фондів за їх функціональним призначенням на три групи:

Перша – основні фонди, які самі виробляють продукцію, а саме: багаторічні насадження у плодоносному віці та продуктивна худоба.

Друга – засоби праці, які безпосередньо задіяні у процесі виробництва аграрної продукції та які сприяють зростанню рівня механізації та продуктивності праці в сільському господарстві. Це, насамперед, комбайни, робочі і силові машини, транспортні засоби, засоби механізації тваринницьких приміщень, устаткування тощо.

Третя група включає основні фонди, завдяки використанню яких створюються умови для виробництва сільськогосподарської про­дукції. Це – ферми, складські приміщення, виробничі споруди тощо.

Одним із найбільш лімітуючих факторів розвитку матеріальних ресурсів економіки України в цілому і аграрного сектору виробництва зокрема та важливим резервом сталого розвитку є проблема енергозбереження. Доцільно навести визначення енергетичних ресурсів, їх структуру, показники забезпеченості та ефективності використання (енергозабез­печеність, енергоозброєність, енергомісткість, енергонаси­ченість, електронасиченість, електроозброєність).

Важливо наголосити, що кожний відсоток приросту валової продукції сільського господарства в Україні спричиняє зростання витрат енергії на 3–4 %. Це зумовлено енерго­затратними технологіями виробництва аграрної продукції а також нераціональними витратами енергії при виробництві та переробці сільськогосподарської продукції. Перехід АПК України до ринкових відносин проходить в умовах дефіциту енергоносіїв, систематичного зростання їх вартості. Встановлено, що господарства, у собівартості продукції яких вартість енергоносіїв становить 24 % і більше, – нерентабельні, а їх товари неконкурентоспроможні на ринку.

Серед напрямків енергозбереження необхідно виділити п’ять основних (рисунок 10.1).

Окремо зупинитись потрібно на важливості удосконалення економічного протизатратного механізму енергозбереження, заміні енергомісткої техніки і технологій енергозберігаючими, широкому використанні відновлюваних джерел енергії та робочої худоби. Так, в умовах дефіциту та високої вартості пального набуває першочергового значення якісне регулювання та ремонт паливних систем автотракторних двигунів, ліквідація підтікання, герметичне закриття резервуарів з нафтопродуктами, економія пального, що дозволяє значно зменшити його перевитрати.

У тракторному парку через різне використання об’єму пального важливо досягти раціонального співвідношення гусеничних і колісних машин, агрегатування тракторів з різними знаряддями. Необхідно також при складанні технологічних карт враховувати доцільність використання тієї чи іншої техніки, виходячи із затрат пального на 1 га посіву, широко впроваджувати енергозберігаючі технології виробництва продукції.

Рис. 10.1. Напрямки
енергозбереження в АПК України

У сучасних умовах в Україні на перевезеннях до 2 км (а вони становлять до 40 % усіх перевезень в сільському господарстві) коні не мають конкурента, оскільки собівартість
1 тракторо-дня у 5–10 разів вища 1 коне-дня. Це не означає, що замість техніки потрібно повертатись до живої тяглової сили, але в скрутних умовах раціональне їх поєднання просто необхідне.

Надзвичайно перспективним напрямком енергозбереження та переходу до сталого розвитку економіки є широке вико­ристання альтернативних відновлюваних джерел енергії – вітру (вітряки), сонця (сонячні батареї для нагріву приміщень, сушіння кормів тощо), води (млини та інше), виробництво енергоресурсів з біомаси – біопального та біогазу. У Європі та світі вже виробляють два основних різновиди біопалива: етанол і його похідне – етил-третбутиловий ефір (продукт ферментації рослинної сировини – цукрових буряків, кукурудзи, пшениці, ячменю та інших зернових) і біодизель з рослинної олії, який одержують з ріпаку чи соняшнику.

В країнах ЄС 25 директива зобов’язує додавати етанол у бензин, що не тільки вдвічі здешевлює традиційний бензин, але і покращує екологічну ситуацію. Біопальне (наприклад, з ріпака) є екологічно чистим паливом, яке при згорянні не виділяє сірки та не забруднює навколишнього середовища. Завдяки бактеріям продукти згоряння, що попали у ґрунт, розкладаються протягом тижня.

Основними причинами, які стримують широке використання біопального в Україні, є невисока врожайність культур, які використовуються для виготовлення біопалива, а значить і його висока ціна. Крім цього, неможливість його використання цілорічно, оскільки температура повітря повинна бути не меншою – 12 °С.

Із органічних відходів, або біомаси, – гною, відходів харчових комбінатів, ресторанів тощо, із бобових культур, стебел окремих рослин та практично будь-якого сміття, отриманого в результаті життєдіяльності людини, можна виробляти надзвичайно цінне екологічно чисте паливо – біогаз як джерело енергії для обігріву приміщень та виробництва електроенергії. Наприклад, 0,5 % усієї електроенергії Великобританії складає електроенергія, отримана у результаті згоряння біогазу.

Наступним питанням теми є система машин як основа комплексної механізації аграрного виробництва. Спочатку необхідно навести визначення механізації як процесу, розкрити три стадії механізації, навести приклади механізації окремих процесів, вказати на виробництві якої продукції досягнуто комплексної механізації та впровадження автоматизованих систем машин в АПК України. Доцільно також розглянути показники, за якими визначається рівень механізації в рослинництві та тваринництві.

Далі навести визначення системи машин, пояснити, чому в сучасних умовах господарювання вона відіграє таку значну роль у відтворенні аграрного виробництва. Відмітити, що до системи машин ставляться наступні вимоги:

· уніфікація машин за рахунок використання в їх конструкціях елементної бази високого технічного рівня;

· адаптивність системи машин до умов виробництва;

· відповідність вимогам міжнародних стандартів з екології і техніки безпеки;

· якісне виконання усіх технологічних операцій з мінімальними затратами матеріально-технічних, енергетичних та трудових ресурсів;

· універсальність та широкі функціональні можливості кожного елемента системи машин;

· мінімальна кількість машин, необхідних для виконання всього комплексу робіт у системі господарювання.

Слід відмітити, що зниження платоспроможності сільськогосподарських товаровиробників зумовило різкий спад інвестиційної діяльності, зниження їх фондозабезпеченості, технічної та енергетичної оснащеності. В АПК знос основних засобів у 10–15 разів перевищує їх оновлення. Рівень забезпеченості аграрного сектору економіки нашої країни основними сільськогосподарськими машинами становить
43–48 %. Різко підвищилось навантаження на одиницю техніки. Якщо у 1990 році на 1 трактор в Україні припадало 66,3 га ріллі, то у 2002 році – 119 га або майже вдвічі більше.

Для порівняння: у США на 1 трактор припадає 28 га ріллі, Великобританії – 13, Франції – 12, Німеччині – 5 га. На
1 зернозбиральний комбайн в Україні припадає 245 га зернових культур, у США – 67 га, Німеччині – 36, Великобританії –
71, Франції – 63 га.

Показники ефективності використання техніки у сільському господарстві та методика їх розрахунку наведені у завданні 10.2.

Надзвичайно важливим питанням теми є концепція технічного забезпечення АПК технікою в умовах ринку або, іншими словами, де і яким чином в сучасних умовах можна вирішити проблему забезпечення аграрного виробництва технікою в Україні?

Насамперед, це підтримка держави: починаючи із 2002 ро­ку в держбюджеті передбачаються – 30-відсоткова компенсація вартості сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва, а також виділення акціонерній компанії “Украгролізинг” грошей на закупку техніки на умовах фінансового лізингу.

Розширення ринку технічних засобів неможливо досягти без розвитку фірмового технічного обслуговування. Для цього необхідно машинобудівним заводам створювати ринкову інфраструктуру: технічні центри, ділерські підприємства, прокатні пункти, фірмові магазини з реалізації технічних засобів і запасних частин до них.

Доцільно створити широку мережу машинно-технічних станцій, пунктів прокату сільськогосподарської техніки. Ремонтні майстерні сільськогосподарських підприємств, машинні двори, пункти технічного обслуговування та прокату техніки доцільно трансформувати в обслуговуючі неприбуткові кооперативи.

Необхідно створювати на селі приватні та кооперативні структури технічного сервісу для надання послуг селянським і фермерським господарствам та окремим споживачам.

Більшого значення набуватиме ринок вживаної або відновленої техніки, оскільки вона є значно дешевшою порівняно із новою. У багатьох розвинутих країнах ринок техніки, що була у користуванні, значно перевищує ринок нової. Наприклад, у США на кожний проданий 1 новий трактор припадає 2–3, які раніше були у користуванні.

Один із можливих варіантів вирішення проблеми забезпечення АПК технікою – використання конверсії для створення спільних машинобудівних об’єктів, фірмового забезпечення сільськогосподарського виробництва сервісним обслуговуванням, формування мережі ділерських, брокерських контор тощо.

Слід зазначити, що в Україні все ще має місце бартерний обмін сільськогосподарської продукції на технічні засоби. Але і у розвинутих країнах існує невеликий відсоток бартеру. Для нашої країни важливо зменшити його питому вагу та приділити більшу увагу ринковим механізмам.

Важливо з допомогою державного протекціонізму сформувати та розвивати аграрно-промисловий інжиніринг як систему доведення науково-дослідних та конструкторських розробок до впровадження.

Але найголовнішим напрямком в сучасних умовах господарювання залишається розвиток повноцінного лізингового ринку, який би відповідав світовим тенденціям його функціонування.

Далі необхідно акцентувати увагу на таких складових матеріальних ресурсів аграрних підприємств, як транспорт та виробничі будівлі і споруди, які використовуються у цих підприємствах, звернути увагу на раціональне співвідношення між окремими видами транспорту, показники використання (завдання 10.4) із врахуванням еколого-економічного аспекту. Дослідити, як інфляційні процеси впливають на можливості відтворення матеріальних ресурсів.

План семінарсько-практичного заняття

1. Поняття матеріальних ресурсів та функціональне призначення матеріально-речових елементів основних виробничих фондів.

2. Поняття і структура енергетичних ресурсів аграрного підприємства.

3. Показники енергетичних ресурсів та шляхи їх раціонального використання.

4. Комплексна механізація і автоматизація аграрного виробництва.

5. Поняття, значення та вимоги до системи машин.

6. Концепція забезпечення АПК технікою в умовах ринку.

7. Показники використання техніки, методика їх визначення.

8. Шляхи зростання ефективності використання техніки в аграрному підприємстві із врахуванням екологічних вимог.

9. Транспорт та виробничі будівлі і споруди аграрного підприємства.

Терміни і поняття

Матеріальні ресурси аграрного підприємства –	це сільськогосподарські машини, обладнання, виробничі будівлі і споруди, транспортні засоби, продук­тивна худоба, багаторічні насадження, насіння, корми, нафтопродукти, добрива, отрутохімікати та інші засоби виробництва.
Енергетичні ресурси (потужності) аграрного підприємства –	характеризуються потужністю меха­нічних двигунів (тракторів, комбайнів, автомобілів), електричних двигунів та електроустановок а також живої тяглової сили. Визначаються у механічних кінських силах за наступними коефіцієнтами: робочих коней – 0,75, електромоторів та електроустановок – 1 кВт = 1,36 м.к.с.
Енергозабезпеченість –	показник забезпеченості енергетичними ресурсами, визначається діленням середньорічних енергетичних потуж­ностей на посівну площу (як правило, на 100 га посівної площі). За останні роки знижується. Якщо у 1990 р. у середньому в Україні становив 442 м.к.с. на 100 га посівної площі, то за останні роки менше 430 м.к.с.
Енергоозброєність –	показник забезпеченості енергетичними ресурсами, визначається діленням середньорічних енергетичних потуж­ностей на середньорічну кількість працюючих. За потреби 90–100 м.к.с. на 1 працівника в Україні за останні роки – менше 35 м.к.с. тоді, як у 1990 р. було до 50 м.к.с.
Енергонасиченість –	показник забезпеченості енергетичними ресурсами, визначається по району, області, країні в цілому діленням середньорічних енергетичних потуж­ностей на кількість підприємств регіону.
Енергомісткість –	показник ефективності використання енергетичних ресурсів, визначається по підприємству та окремих галузях діленням середньорічних енергетичних потужностей на обсяг валової продукції (якщо по підприємству, то на ВП у співставних цінах; якщо по окремій галузі – на ВП у центнерах). Чим нижчий цей показник, тим ефективніше працює підприємство.
Електроозброєність –	показник забезпеченості електричною енергією, визначається діленням кількості спожитої на виробничі потреби електроенергії на середньо­річну кількість працюючих.

Дата добавления: 2015-05-22