Середні сукупні витрати АТС (Average Total Cost) – це кількість сукупних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції. 3 страница

– удосконалення структури управління та здешевлення утримання управлінського апарату;

– економічне стимулювання підвищення ефективності функціонування живої праці.

Однак зниження собівартості не завжди є доцільним. Так, зниження собівартості, що призводить до погіршення якості продукції, не може бути економічно виправданим.

З категорією собівартість тісно пов’язаний такий елемент ринкового механізму, як ціна. Без її економічного обґрунтування неможливе нормальне функціонування господарюючих суб’єктів і цілих галузей і забезпечення соціальної справедливості в суспільстві.

Ціна – грошова оцінка товару, що відображає його споживчі властивості (корисність), витрати на його виробництво та інші параметри цінового й нецінового порядку; грошове вираження споживчої вартості та вартості товару.

Саме в ній закладені умови виробництва та споживання. Ціна впливає на ефективність і є інструментом, за допомогою якого оцінюють результати діяльності господарюючих суб’єктів та їх матеріальне винагородження. Вона є стимулом праці й економії витрат за одночасного підвищення якості створюваних благ і послуг.

Роль ціни в ринковій економіці визначається її інформаційною, стимулюючою, орієнтуючою, розподільчою та обліковою функціями:

– інформаційна функція – полягає в тому, що ціна інформує про пропозицію товару, його величину й про те, скільки продавець хоче отримати за свій товар. Це формує позицію покупця, визначаючи розмір його попиту;

– стимулююча функція – виявляється в здатності заохочувати підприємців, які раціонально використовують виробничі можливості для отримання кращих остаточних результатів, застосовують постіндустріальну технологію й техніку;

– орієнтуюча функція – суть її в орієнтуванні продавця й покупця на формування пропозиції та вибору товару;

– розподільча функція – її специфіка виявляється в перерозподілі капіталів і спрямуванні їх в ефективніші й прибутковіші галузі;

– облікова функція – полягає в тому, що вона є засобом обліку суспільно необхідної, а отже, й корисної праці. Праця, яка перевищує цю величину при виробництві відновлюваних товарів, не визнається споживачами, а тому зайва. Такий облік дає змогу здійснювати еквівалентний обмін товарів, визначати економічну ефективність виробництва, установлювати оптимальне співвідношення між нагромадженням і споживанням та ін.

В Україні класифікація цін здійснюється шляхом їх поділу на оптові ціни підприємства, оптові ціни промисловості та роздрібні ціни (рис. 8.5).

Рис. 8.5. Взаємозв’язок між собівартістю, прибутком і цінами

Оптові ціни підприємства складаються із собівартості та прибутку. Купуючи в підприємств товари, оптові торговельні організації продають їх підприємствам роздрібної торгівлі за оптовими цінами промисловості. Вони перевищують оптові ціни підприємств на величину торговельної надбавки, яка складається із затрат обігу (це витрати на транспортування, зберігання, фасування, виплату заробітної плати працівникам торгівлі та ін.) і прибутку оптової торговельної організації.

Останніми роками державний контроль над цінами поступово слабшає, здійснюється політика «лібералізації цін», що за невисоких заробітної плати, інших доходів призводить до зростаючого зубожіння переважної більшості населення.

Необхідною умовою процесу ціноутворення є виявлення зовнішніх і внутрішніх чинників, які впливають на цей процес. До зовнішніх належать: споживачі, ринкове середовище (або конкуренти), уряд, учасники каналів збуту (руху товарів), а до внутрішніх – витрати виробництва.

Ціна демонструє ефективність підприємницької діяльності. У ній фокусуються, виявляються, зіштовхуються й узгоджуються матеріальні інтереси індивідуального та сукупного попиту й пропозиції.

Ринкова економіка перебуває під впливом об’єктивної саморегуляції, але поводить себе далеко не хаотично. Важливу роль при цьому відіграє ціновий механізм. Ціновий механізм – формування та взаємодія цін як вільних сигналів, що координують діяльність ринкових суб’єктів під час прийняття остаточних рішень.

Саме за його допомогою розподіляються ресурси між різними галузями відповідно до потреб. Механізм цін ліквідує дефіцит через підвищення цін, що заохочує зростання запасів і зменшує попит, а також запобігає перевиробництву. Він вирішує три основні завдання економіки: розподіл товарів між споживачами, розподіл сировини між виробниками й розподіл ресурсів між продуктами. Ціновий механізм дає змогу кожному споживачу обрати свою систему споживчого вибору залежно від доходів; виробникам і споживачам діяти згідно зі своїми інтересами, робити те, що в них добре виходить. За відповідних умов ціновий механізм може задовольнити найскладніші вимоги ефективності виробництва.

Ціни можна класифікувати за певними критеріями.

За критерієм власності: державні, кооперативні, індивідуальні.

Ціна державна – ціна, що централізовано встановлюється державними органами на окремі види товарів і послуг (наприклад, на електроенергію, газ, поштові витрати) і на цінні папери. Кооперативні – ціни, що встановлюються кооперативними організаціями. Індивідуальні ціни формуються на договірній основі в результаті переговорів між покупцем і продавцем, що забезпечують узгодження інтересів сторін.

За критерієм моделей ринку – монопольні, олігопольні, ринкові.

Якщо існує один продавець, ціна регулюється монополістом, однак на такому ринку на ціну має впливати державне регулювання. В олігополії, коли існує невелика кількість продавців, ціна товару в основному залежить від дій конкурентів, на які продавець повинен чітко реагувати. Можливості збільшення або зменшення цін обмежені. В умовах ринку чистої конкуренції, коли реалізується однорідний за якістю товар (цемент певної марки, пшениця певного сорту), ціна повністю залежить від співвідношення попиту й пропозиції. Коливання в розмірі цін дуже незначне. Продавець не може маневрувати цінами (ні підвищувати, ні знижувати), тому для ринкових цін спеціальна цінова стратегія, по суті, не потрібна.

Залежно від типів ринкової системи – регульовані й нерегульовані.

Деякі ціни через ряд причин регулюються державою, тому їх називають регульованими. Це – підприємства зв’язку, які приватизувати недоцільно, тому що це загрожує хаосом у такій важливій галузі. У державній власності залишаються, як правило, видобуток цінних металів, виробництво алкогольних напоїв, оборонна промисловість. Ціни, на які не поширюється дія жодних державних актів та інших документів, умов, обмежень, що встановлюються за взаємною угодою між продавцем і покупцем, зумовлені взаємодією попиту й пропозиції, називають нерегульованими (вільними).

За пануванням монополійє монопольно високі (за такими цінами продають товари й послуги монополії, у тому числі олігополії) і монопольно низькі, за якими монополії купують товари й послуги.

За способом фіксації: контрактні, трансфертні, біржові, ціни торгів.

Ціни зафіксованої договором угоди (контракту) між виробником товарів, продукції, робіт і торговельною організацією, споживачами – узагалі між будь-яким замовником і виконавцем робіт називають контрактними.

У країнах із ринковою економікою широко використовуються внутрішньофірмові трансфертні ціни, які застосовуються при обміні товарами й послугами в межах міжнародних монополій. Об’єктивною основою існування таких цін є розвиток виробничої кооперації всередині монополії. Внутрішньофірмові ціни використовуються при поставках деталей, вузлів, агрегатів, комплектуючих виробів. Як правило, відомості про такі ціни обмежені, оскільки є комерційною таємницею, їхній рівень значно відрізняється від цін, що використовуються, коли така продукція поставляється як запасні частини.

При визначенні біржової ціни враховують усі угоди між продавцями й покупцями кожного дня на біржових зборах, позабіржові угоди, що зареєстровані на біржі, а також усі заявки про пропозицію товарів і про попит на них. Одним із джерел інформації про світові ціни на готові вироби, особливо машини й устаткування, є ціни торгів. Міжнародні торги – це спосіб закупівлі товарів, розміщення замовлень і видачі підрядів, що передбачає залучення до визначеного терміну пропозицій від декількох постачальників або підрядчиків різних країн та укладання контракту з тим із них, пропозиція якого найбільше вигідна (за цінами та іншими комерційними й технічними умовами) організаторам торгів.

За способом обґрунтування цін: базисні, фактичні, довідкові, прейскурантні, дискримінаційні.

Якщо ціна встановлена для товарів без знижки, заздалегідь зазначена продавцем, її називають вихідною, базисною або ціною пропозиції. Вона попередньо узгоджена між договірними сторонами (продавцем і покупцем), що є основною (базисною) для визначення реальної договірної відкритої ціни, що відповідає якісним показникам, споживним якостям, технічним параметрам товару. Необхідно чітко визначити, що номінальні ціни (фактичні) – це ціни, які фактично діють на момент кількісного вираження показника.

Ціна довідкова – орієнтовно усереднена ціна, що діє на біржах і занесена у відповідні довідники, прейскуранти. Використовується при здійсненні торговельних операцій суб’єктами угод купівлі-продажу товарів для визначення відпускних цін, надбавок, знижок, додаткових пільг тощо.

Ціни й тарифи, що фіксуються в спеціальних документах – прейскурантах, називають прейскурантними. В умовах державного ціноутворення прейскурант (цінник) був основним вихідним ціновим документом, а в умовах ринкової економіки він стає довідково-інформаційним документом.

Установлюючи дискримінаційні ціни, компанія пропонує товар чи послугу за двома або більшою кількістю різних цін, які не відображають різниці у витратах. Цінова дискримінація може здійснюватись у різноманітних формах: з урахуванням груп споживачів (наприклад, проїзд на транспорті дешевший для студентів), варіантів товару, іміджу (різне упакування парфумерних виробів – просте чи вишукане), розміщення товару чи послуги (різна ціна квитків для різних частин залу в театрі), часу (ціни можуть змінюватися залежно від сезону, дня тижня й навіть часу доби).

За територіальним критерієм: поясні (регіональні), національні, світові.

У межах однієї країни ціни, які диференціюються за поясами, кожний з яких включає певний регіон, що складається з адміністративних одиниць, наприклад областей. Він характеризується спільними природно-економічними умовами виробництва, реалізацією й споживанням певних видів продукції. В Україні, наприклад, найнижчі ціни на картоплю на півночі, на баштанні культури – на півдні. Поясна ціна зумовлена істотними відмінностями у видатках на виробництво продукції, а також на її транспортування до місця споживання. Кожна країна залежно від структури виробництва, витрат на продукцію має національні ціни, за якими здійснюється реалізація на внутрішньому ринку. Світові ціни поділяються на експортні, ціни світових постачальників товарів і послуг та імпортні ціни в країнах їх ввезення.

За обсягами купівлі-продажу товарів: оптові, роздрібні.

Оптова ціна – це ціна, за якою одні підприємства великими партіями реалізують свою продукцію іншим для подальшого перероблення або реалізації. Одночасно з оптовими в економіці існують закупівельні ціни, за якими державні торговельно-закупівельні організації закуповують сільськогосподарську продукцію в її виробників. Роздрібні ціни – це ціни, за якими населення купує товари в магазинах і підприємствах громадського харчування.

За способом формування: конкурентні, монопольні, регульовані.

Якщо ціни виникають у конкурентних умовах під впливом співвідношення попиту та пропозиції, їх називають конкурентними. Монопольні ціни встановлюються фірмами-монополістами. Ціни на деякі соціально-необхідні товари встановлюються державою, тому їх називають регульованими.

Втручання держави в процес ціноутворення здійснюється за допомогою встановлення фіксованих цін, їх прямого (шляхом встановлення граничного рівня цін на окремі товари, регламентації рівня рентабельності підприємств, установлення цін на товари і послуги в державному секторі та ін.) і опосередкованого (заборона монопольного встановлення цін, цінової дискримінації, демпінгу тощо) регулювання. Вплив на ціни також відбувається з боку постачальників і споживачів.

Процес установлення ціни на товар складається з таких етапів:

– фірма ретельно визначає цілі маркетингу: забезпечення виживання, максимізація поточного прибутку, завоювання лідерства за показниками частки ринку або якості товару;

– фірма виводить криву попиту, що відображає ймовірну кількість товару, яку вдається продати на ринку протягом конкретного проміжку часу за цінами різного рівня;

– здійснюється розрахунок зміни суми витрат фірми за різних рівнів виробництва;

– вивчаються ціни конкурентів для використання їх як основи цінового позиціювання власного товару;

– фірма обирає один із методів ціноутворення;

– фірма встановлює остаточну ціну на товар з урахуванням її найповнішого психологічного сприйняття й обов’язковою перевіркою ціни, отриманої дистриб’юторами, дилерами, торговим персоналом, конкурентами тощо.

– У практиці переважають такі методи ціноутворення:

– середні витрати плюс прибуток;

– беззбитковість і забезпечення цільового прибутку;

– установлення ціни, орієнтуючись на прогнозовану цінність товару;

– установлення ціни на основі рівня поточних цін;

– установлення ціни на основі закритих торгів.

8.3. Ефективність підприємницької діяльності

Основною метою створення й діяльності підприємства є прибуток, адже саме за рахунок нього окуповуються витрати на виробництво та збут товару, оплачується робота працівників. Від його розмірів залежать можливості кожного в забезпеченні власної господарської діяльності в умовах конкуренції. Питання про те, що виробляти, як і для кого, фірма в ринкових умовах визначає за допомогою прибутку та рентабельності.

Сутність прибутку виявляється через функції, які він виконує:

– показник оцінки діяльності підприємства;

– регулювання розподілу ресурсів між суб’єктами підприємництва, галузями й сферами виробництва;

– стимулювання розвитку галузей.

Умови одержання прибутку відображені на рис. 8.6.

Рис. 8.6. Умови одержання прибутку

В економічній літературі виокремлюють такі види прибутку: економічний, бухгалтерський, нормальний, валовий (балансовий)ічистий.

У загальному вигляді економічний прибуток фірми визначається як різниця між сукупною виручкою (доход фірми) і витратами – явними й неявними.

Сукупна (валова) виручка (доход фірми) – сума коштів, що одержала фірма від реалізації товарів і послуг за певний час.

Витрати фірми – витрати, які пов’язані з виробництвом тих товарів і послуг, що були реалізовані:

,

(8.9)

де ЕP – Profіt – економічний прибуток;

TR – Total Revenue – сукупна виручка (доход фірми);

ТС – Total Cost – сукупні витрати.

Сукупні витрати також розраховують як суму явних та неявних витрат:

,

(8.10)

де ТС – сукупні витрати;

ЕС – явні витрати;

ІС – неявні витрати.

Бухгалтерський прибуток – це різниця між загальним виторгом і явними витра­тами фірми. Такий прибуток називають ще розрахунковим, бо під час його обчис­лення враховують лише грошові платежі, які фіксуються в бухгалтерській звітності фірми:

,

(8.11)

де АсР – бухгалтерський прибуток;

ТR – загальний виторг;

ЕС – явні витрати.

Нормальний прибуток – це той мінімальний дохід, який має заробити підприємець, щоб залишитись у своєму бізнесі. Це – плата за виконання підприємницьких функцій. Можна також сказати, що це дохід, який власник фірми міг би отримувати, вклада­ючи свої ресурси в інше діло, використовуючи власні ресурси поза своєю фірмою.

Валовий (балансовий) прибуток – різниця між валовою виручкою, яка отримана від реалізації продукції, і сумою матеріальних витрат, амортизації й зарплати.

Чистий прибуток – це виручка від продажу мінус витрати виробництва мінус податки:

,

(8.12)

де Nі – чистий прибуток;

ТR – загальний виторг;

T – податки.

Для аналізу ефективності підприємницької діяльності, крім абсолютного розміру, варто розраховувати й відносний показник прибутку (рис. 8.7).

Рис. 8.7. Види прибутку

Кожного підприємця цікавить не тільки абсолютний розмір прибутку, а й віддача кожної одиниці витрат. Для її визначення використовують показник норми прибутку як відношення суми прибутку до суми авансованих у виробництво коштів, виражене у відсотках:

(8.13)

Цей відносний показник дає змогу порівнювати ефективність роботи різних підприємств. Норму прибутку називають показником доцільності капіталовкладень. Норма прибутку залежить від ряду чинників:

– при незмінному рівні цін норма прибутку залежить від рівня витрат виробництва;

– на норму прибутку впливає рівень цін на продукцію;

– швидкості обороту капіталу;

– ціни на виробничі ресурси.

Величина прибутку, що отримує підприємство, залежить (за інших рівних умов) від обсягу виробництва, на який впливає чимало чинників. Тому якість роботи підприємства визначають за відносним показником, який відобра­жає ступінь прибутковості стосовно того чи іншого чинника виробництва. Таким показником є рентабельність.

Рентабельність підприємства обчислюють як відношення прибутку до вартості основного й оборотного капіталу, виражене у відсотках:

(8.14)

Основний капітал підприємства – це капітал, який цілком і багаторазово бере участь у виробництві товару, переносить свою вартість на новий продукт частинами в міру зношення (споруди, машини, устаткування).

Оборотний капітал підприємства – це капітал, який упродовж одного періоду виробництва втрачає свою стару споживну вартість, а його вартість повністю переноситься у вартість товару, що виробляється, і повністю повертається до свого власника в грошовій формі після реалізації товару (матеріали, сировину, паливо, енергію, напівфабрикати).

Крім рентабельності підприємства, для виявлення ефективності виробництва ок­ремих речей обчислюють рентабельність продукції. Рівень рентабельності продукції визначають як відношення прибутку від реалізації продукції до собівартості (витрат на виробництво), виражене у відсотках:

(8.15)

Досвід вітчизняних підприємств і практика розвинутих країн показують, що повинен бути цілеспрямований механізм розподілу прибутків на:

– розширення виробництва, тобто на нагромадження;

– вирішення соціальних проблем колективу – створення житлово-побутових умов і розвиток інших об’єктів соціальної сфери;

– фонд матеріального заохочення (преміальний фонд);

– страхові запаси, резерви;

– нерозподілений прибуток (залишки від прибутку).

Контрольні та дискусійні питання

1. У чому полягає суть економічних витрат?

2. Охарактеризуйте явні та неявні витрати виробництва.

3. Чим відрізняються витрати в коротко- та довгостроковому періодах?

4. Назвіть два рівні, за якими аналізуються витрати.

5. Які види середніх витрат ви знаєте?

6. Що таке граничні витрати?

7. Значення ефектів масштабу в коротко- та довгостроковому періодах.

8. Що таке собівартість продукції?

9. Охарактеризуйте функції ціни в ринковій економіці.

10. Поясніть взаємозв’язок між собівартістю, прибутком і цінами.

11. Які методи ціноутворення ви знаєте?

12. Для чого потрібно знати умови одержання прибутку?

13. Чи відрізняється економічний прибуток від нормального?

14. Що входить у поняття «ефективність підприємницької діяльності»?

15. Як визначається рентабельність підприємства й чи важливіша вона за прибуток?

Тести для самоконтролю

1. Визначити, які елементи належать до постійних витрат:

а) витрати на сировину;

б) витрати на сплату оренди;

в) витрати на рекламу;

г) витрати на паливо.

2. Продовжити визначення: «Граничні витрати – це…»:

а) додаткові витрати на виробництво однієї додаткової одиниці обсягу продукції; б) різниця між валовим виторгом й економічними витратами; в) різниця між сумою загального виторгу й собівартістю продукції; г) витрати на оплату ресурсів у грошовій формі.

3. Вказати, як визначається рентабельність підприємства:

а) абсолютно, тобто масою прибутку;

б) різницею між валовим виторгом і економічними витратами;

в) відносно, тобто в нормі прибутку;

г) відношенням прибутку в грошовому вираженні до всього авансованого капіталу (основного й оборотного), вираженим у відсотках.

4. Фірма виготовила 20 000 поштових карток до свята. Собівартість кожної – 0,2 грн, роздрібна ціна 0,8 грн. Визначити, скільки становитиме прибуток фірми:

а) 2000 грн;

б) 6000 грн;

в) 10000 грн;

г) 12000 грн.

5. Визначити, за якою формулою можна обчислити середні змінні витрати:

a) TC = FC+VC;

б) АТС = TC/Q;

в) AFC = FC/Q;

г) AVC = VC/Q.

ТЕМА 9. ДОМОГОСПОДАРСТВО ЯК СУБ’ЄКТ ЕКОНОМІКИ

9.1. Домогосподарство як суб’єкт ринкових відносин.

9.2. Доходи домогосподарств і джерела їх формування.

9.3. Використання доходів домогосподарств.

9.1. Домогосподарство як суб’єкт ринкових відносин

У сучасних цивілізованих країнах найпрогресивнішою суспільною системою вважається ринкова економіка. Вона передбачає співіснування в межах однієї держави різних економічних суб’єктів, одним з яких є домогосподарства.

Для вивчення теми важливе значення має з’ясування суті поняття «домогосподарство». У вітчизняній навчальній літературі практично не існує єдиного поняття, яке б визначало термін «домогосподарство». Виникають труднощі з поняттям сумісного проживання, власності, загального доходу, відтворювальних відносин.

Для з’ясування суті категорії «домогосподарство» найкраще звернутися до трактування цієї категорії в матеріалах ООН.

Домогосподарство – це особа або група осіб, поєднаних із метою забезпечення всім необхідним для життя, тобто об’єднаних спільним веденням господарства. Поняття «домогосподарство» ні в якому разі не слід ототожнювати з поняттям «сім’я».

Сім’я – це сукупність осіб, що живуть разом, пов’язаних родинністю та спільним бюджетом.

Термін «домогосподарство» більш чітко прив’язаний до територіальних меж окремої господарської одиниці, включає членів домогосподарства, що не є родичами, і передбачає існування економічних відносин власності всередині домогосподарства та виробничих відносин.

Відповідно до системи національних рахунків ООН до домашніх господарств відносять домашню прислугу та населення, яке перебуває в різних колективах (вихованці будинків дитини й інтернатів, військовослужбовці строкової служби, інваліди в будинках інвалідів, ув’язнені та ін.).

Домашнє господарство – це цілісна одиниця, яка приймає раціональні рішення про виробництво та розподіл благ, народження дітей, міграцію, планування, залишення батьківського дому тощо. Важливими демографічними характеристиками домогосподарств є їх чисельність, склад і місце проживання. Основним економічним критерієм, за яким поділяють домогосподарства, є рівень їхніх доходів і багатства. В Україні налічується близько 17,5 млн домогосподарств. З них понад дві третини (понад 12 млн) проживає в містах і лише 5,5 млн – у сільській місцевості. Цікаво зауважити, що попри тривалий процес скорочення чисельності населення в Україні кількість домашніх господарств збільшується. Імовірно, це відображає тенденції до відокремлення молодих сімей, зростання кількості розлучень і, як наслідок, зменшення кількості осіб в одному домогосподарстві.

У ході історичної еволюції домогосподарство зазнало суттєвих змін, адже, розвиваючись разом із продуктивними силами, воно активно впливає на розвиток економічної системи через свої потреби та інтереси. Водночас у кожній з економічних систем економічних відносин домогосподарства займають різне положення, що зумовлює характер їхньої діяльності та визначає їхні інтереси.

В умовах адміністративно-командної економічної системи відбувалося витіснення домогосподарств підприємствами, заснованими на державній формі власності, що паралізувало їхнє економічне життя, не давало змоги реалізувати їхні потреби й інтереси повною мірою. Це стримувало розвиток національного виробництва.

У ринкових умовах роль домашніх господарств в економічному розвитку суспільства значно зростає. Це визначається такими чинниками:

Ø по-перше, домогосподарства беруть активну участь у кругообігу ринкової економіки як самостійні незалежні суб’єкти господарювання, які мають власні потреби й інтереси. Приватна власність надає домогосподарствам право користуватись і розпоряджатися ресурсами, укладати будь-які угоди й реалізовувати вироблену ними продукцію, виходячи з власних інтересів (рис. 9.1);

Ø по-друге, домогосподарства одночасно діють як виробники (продавці) і як споживачі (покупці). На ринку ресурсів домогосподарства пропонують ресурси (працю, підприємницькі здібності, землю, капітал), а на ринку товарів і послуг вони визначають свій попит на них;

Рис. 9.1. Домогосподарства в економічному кругообігу

– по-третє, задоволення потреб домогосподарств у різноманітних благах є метою національного виробництва, а попит на них – одним із найвагоміших компонентів сукупного попиту;

– по-четверте, частина доходу, що залишається невикористаною домогосподарствами при витратах на поточні споживчі потреби, накопичується й може стати потужним джерелом формування інвестиційних ресурсів.

Сутність домогосподарств розкривається через функції, які вони виконують в економічному розвитку суспільства (рис. 9.2).

Рис. 9.2. Функції домогосподарств

Перш за все в національній економіці домашні господарства є постачальниками ресурсів (чинників виробництва). У першу чергу – людських ресурсів. Кожна людина є власником робочої сили, носієм знань, виробничого досвіду. Вона має вільно розпоряджатися своєю продуктивною силою, використовувати її цінності у власних інтересах. Праця людини спрямована на створення необхідних для задоволення особистих і суспільних потреб матеріальних та духовних благ. Кожний робітник, працюючи на підприємстві чи виробляючи власну продукцію, забезпечує суспільство ресурсами праці. Науково-технічний прогрес підвищує роль праці людини в суспільному виробництві й висуває нові, значно вищі вимоги до кожного працівника, до його кваліфікації й відповідності. Сучасний технічний прогрес вимагає робітника висококваліфікованого, творчого, вільного, тому й праця має бути вільною, матеріально забезпеченою. Завдання полягає в тому, щоб гарантувати найраціональніше, найефективніше використання людських ресурсів із метою досягнення максимального задоволення зростаючих потреб людини.

Дата добавления: 2015-05-22