Еластичність попиту 2 страница

Таблиця 6.1. Кількість і загальна корисність споживання яблук

Кількість спожитих яблук Q, од.	Гранична корисність MU (в ютилях)	Загальна корисність TU (в ютилях)
	-
	-1

Використовуючи дані, побудуємо криву граничної корисності (рис. 6.1).

Рис. 6.1. Крива граничної корисності

Крива граничної корисності прямує зверху вниз зліва направо й показує зменшення граничної корисності в міру збільшення кількості спожитих яблук. Закон спадної граничної корисності передбачає, що всі решта чинників, такі як доход, смаки та вподобання, є постійни­ми величинами.

Загалом цей закон поширюється на абсолютну більшість то­варів, хоч є й винятки. Це ‑ антикваріат, колекціонування марок чи монет, алкоголь, ліки при надмірному споживанні, додаткові сигарети тощо.

Нагадаємо, що загальна корисність ‑ це корисність, яку отримує споживач від використання товару загалом. Наприклад, від споживання всіх семи яблук. Загальна корисність є звичайною сумою усіх граничних корисностей. Якщо гранична корисність є величиною додатною, то в міру збільшення кількості одиниць спожитого товару його загальна корисність зростатиме, оскільки гранична корисність щоразу додається до загальної. Однак темп зростання загальної корисності зменшуватиметься.

Використовуючи дані таблиці 6.1, побудуємо криву загальної корисності (рис. 6.2).

Рис. 6.2. Крива загальної корисності

З графіків бачимо, що гранична корисність є додатною (МU>0), коли крива загальної корисності спрямована вгору й зростає в міру збільшення кількості спожитих яблук. Але зростання загальної корисності щоразу зменшується, бо зменшується величина граничної корисності. При МU=0 досягається максимальна точка загальної корисності (у нашому прикладі це 15 ютилів). Наступні одиниці спожитих яблук задоволення не приносять. Коли МU<0, то загальна корисність зменшується дедалі швидшими темпами.

Таким чином, граничну корисність можна визначити через нахил кривої загальної корисності:

.

(6.2)

Наприклад, для 4-го яблука матимемо: .

Отже, корисність блага для споживача визначається не загальною, а граничною корисністю. Оскільки з зростанням споживання гранична корисність економічного блага для споживача знижується, то виробник може продати додаткову кількість своєї продукції лише в тому разі, якщо знизить ціну.

6.3. Аналіз кривих байдужості

Модель споживчої поведінки, а отже, і досягнення точки споживчої рівноваги може бути продемонстрована за допомогою кривих байдужості й бюджетної лінії.

Споживачеві лише варто сказати, яку комбінацію товарів із двох він вибере й при яких комбінаціях вибір йому байдужий, оскільки рівень корисності, на його думку, однаковий. Аналіз за допомогою цієї теорії не вимагає від споживача досконалої точності в описанні граничної корисності.

Цей аналіз використовує більшою мірою порядкові, ніж кількісні показники, а відтак виграє в порівнянні з теорією граничної корисності.

Крива байдужості або індиферентності (від англ. іndіference ‑ невизначеність, байдужість) показує всі можливі комбінації двох товарів, які дають споживачеві однаковий рівень задоволення або загальної корисності й ставлять його у стан невизначеності. Споживач є невизначеним щодо комбінації товарів, оскільки вони для нього однаково бажані та дають йому однакову величину корисності. Нехай уявний споживач купує продукти харчування, морозиво та шоколад. Він вибирає між комбінаціями А і В цих товарів.

Споживач при купівлі перебуває в стані байдужості, оскільки кожна з комбінацій за величиною корисності є однаковою. Отже, споживач може віддати перевагу комбінації А або комбінації В, або не віддавати переваги ні А, ні В. Вибираючи ту чи іншу комбінацію товарів, він виходить з індивідуальних смаків і вподобань.

Розглянемо ряд інших комбінацій товарів, наприклад морозива та шоколаду, щодо яких споживач є невизначеним і які дають йому однакову величину задоволення чи загальної корисності. Для цього використаємо таблицю 6.2.

Таблиця 6.2. Споживчий вибір

Комбіна­ції	Морозиво	Шоколад
A
B
C
D		1,4
E

Використовуючи дані таблиці, побудуємо криву індиферентності, позначивши її буквою U (рис.6.3).

Рис. 6.3. Крива байдужості

Крива індиферентності є спадною, оскільки відображає обернену залежність двох товарів, які приносять споживачеві корисність. Кожна точка на даній кривій (A, B, C, D, E) виражає різну комбінацію товарів, але дає для споживача однакову загальну корисність. Комбінація А подобається йому так само, як і комбінації В, С або В. Напрям кривої індиферентності вниз показує, що коли споживач зменшує кількість морозива, то це має збільшити кількість шоколаду. Переміщуючись по кривій індиферентності від однієї точки до іншої, він обмінює певну кількість одиниць морозива на відповідну кількість шоколаду. Кожна одиниця товару стає ціннішою при зменшенні купленого морозива, а кожна додаткова одиниця іншого товару стає менш цінною при зростанні одиниць купленого шоколаду.

Таким чином, крива байдужості зображує сукупність наборів благ, між якими споживач не робить відмінності. Виходячи із цього, робити висновок про те, що рівень корисності кожного набору однаковий. Тому можна вважати, що крива байдужості показує альтернативні набори товарів, які забезпечують однаковий рівень корисності.

Набір кількох кривих байдужості утворює карту кривих байдужості. Карта кривих байдужості – це спосіб відображення переваг споживача, які відповідають різному рівню задоволення його потреб (рис. 6.4).

Рис. 6.4. Карта кривих байдужості

Така карта характеризує смаки та вподобання, показуючи, що саме споживач хоче купити на ринку.

На карті індиферентності кожна крива відповідає різному рівню загальної корисності та загального задоволення. Тому криві ніколи не можуть перетинатися і завжди є паралельними одна до одної.

Властивості кривих байдужості:

1. Криві байдужості мають оберненопропорційну залежність. Якщо Х і Y – блага споживача, то при споживанні більшої кількості одного з них завжди буде зменшуватися споживання іншого.

2. Набори благ на кривих байдужості, які є більш віддаленими від початку координат, мають перевагу над набором благ на менш віддалених кривих. Це твердження випливає з припущення, що більша кількість має переваги над меншою кількістю. Оскільки на вищій кривій усі набори міститимуть більшу кількість товарів X і Y, ніж на всіх кривих, які лежать нижче то, безумовно, споживач завжди вибере набір на ній, за умови, якщо вибір нічим не обмежується.

3. Криві байдужості не перетинаються. Якщо дві криві перетнулися в точці А, то корисність наборів благ на цих двох кривих однакова. Вони становлять одну криву байдужості.

4. Криві байдужості опуклі: їх нахил зменшується в міру руху вниз і праворуч уздовж цих кривих. Це пов’язано з таким поняттям, як гранична норма заміщення МRSxy, і означає, що споживач не просто вибирає між двома благами, а вирішує проблему заміщення певної кількості одного блага деякою кількістю іншого. Гранична норма заміщення МRSxy ‑ кількість блага Y, яку споживач готовий замінити додатковою одиницею блага X при постійному загальному рівні корисності (тобто, залишаючись на цій самій кривій байдужості):

.

(6.3)

6.4. Бюджетна лінія споживача, стан рівноваги

Криві байдужості дозволяють виявити переваги споживача, але не враховують такі фактори впливу на процес споживання, як ціни товарів і доход споживачів.

Для того щоб визначити, який саме набір товарів чи послуг обере для споживання та придбає споживач, потрібна додаткова інформація, яка пов’язана з бюджетним обмеженням.

Бюджетне обмеження ‑ це лінія, що показує, яку кількість товарів і послуг (споживацьких наборів) може придбати споживач за певну суму грошей у межах свого доходу (Income).

Рівняння бюджетного обмеження можна записати так:

,

(6.4)

де I‑ дохід споживача; Р_X ‑ ціна блага X; Р_Y ‑ ціна блага Y, а X і Y становлять відповідно куплені кількості благ Q_X та Q_Y.

Припустимо, що весь свій тижневий дохід споживач витрачає на товари «м’ясо» і «ковбаса». Загальні витрати на товари х і у повинні дорівнювати доходу споживача – І (табл. 6.3).

Таблиця 6.3. Набір товарів, що купує споживач

Набір	М’ясо, кг	Ковбаса, кг
B1
B2
B3
B4
B5
B6
B7
B8
B9
B10
B11

Ці варіанти комбінації наборів можна зобразити на графіку точками. З’єднання цих точок утворить підсумкову лінію, яка характеризує бюджетне стримування (рис. 6.5).

Рис. 6.5. Бюджетна лінія

Бюджетна лінія показує всі набори продукту х і у, які бюджет споживача дає змогу купити. Зміна ціни товару нахиляє бюджетну лінію відносно точки перетину з горизонтальною чи вертикальною віссю.

Фактори, які впливають на бюджетну лінію:

– зміна доходу споживача;

– зміна цін на товари.

При зміні доходу бюджетна лінія переміщується відповідно до його збільшення (або зменшення) і займає паралельне до попереднього положення. Зміна ціни на товар x ‑ приводить до відповідної зміни кута нахилу бюджетної лінії.

Кожна людина має деяку купівельну спроможність, володіючи певною кількістю коштів для купівлі товарів. Необхідно з’ясувати, як вона розподіляє кошти для задоволення власних потреб, обмежених рівнем цін і особистим доходом. Споживач прагне придбати різні блага в кількостях і пропорціях, які приносять йому максимальне загальне задоволення. Досягнувши одного разу оптимального співвідношення (в нашому прикладі х і у), споживач більше не відмовиться від нього до тих пір, доки не зміняться ціни благ, гранична корисність грошей або шкала його вподобань. Оптимальний набір споживчих товарів і послуг повинен перебувати на бюджетній лінії та надати споживачу найкраще з них уподобане поєднання. Проаналізуємо графік, на якому карту кривих байдужості й бюджетну лінію накладено на одну й ту саму систему координат (рис. 6.6).

Рис. 6.6. Рівновага споживача

Рівновага споживача (точка E) відповідає такій комбінації товарів, яка максимізує корисність при даних бюджетних обмеженнях. Така рівновага передбачає, що як тільки споживач отримує даний набір товарів, у нього зникає стимул замінювати цей набір на інший.

Рухаючись уздовж бюджетної лінії в процесі споживання, споживач може знайти точку, яка б відповідала максимальному задоволенню його потреб, тобто відповідала найбільшій корисності. Така точка буде розташована на найвищій кривій байдужості, яка може бути ним досягнута в межах даного бюджету.

На графіку такою точкою буде точка Е ‑ точка дотику кривої байдужості U₂ з бюджетною лінією І. Ця точка відповідає стану рівноваги споживача.

Крива байдужості U₃, що є кривою, яка відповідає більш високому рівню задоволення потреби споживача (більш високому рівню корисності), ніж крива байдужості U₂, не може бути досягнута, тому що виходить за межі його бюджету.

Загальна умова рівноваги споживача означає, що він розподіляє свій доход на всі товари таким чином, щоб урівняти граничну корисність, яка припадає на одну грошову одиницю (гривню, долар тощо), що витрачається на кожний товар.

Отже, правило максимізації корисності, або рівновага споживача, полягає в тому, що можна максимізувати корисність, якщо розподілити грошовий дохід так, щоб остання грошова одиниця (грн), витрачена на перший продукт, а також остання грошова одиниця (грн), витрачена на другий продукт і так далі, принесли однакову кількість додаткової чи граничної корисності. Інакше це можна сформулювати так: відношення граничної корисності блага до його ціни має бути однаковим для всіх благ. У цьому разі можна сказати, що досягнуто точки споживчої рівноваги. Концепція рівноваги споживача в термінах граничної корисності (МU) і цін товарів (Р) може бути описана рівнянням:

.

(6.5)

У разі, коли споживач досяг рівноваги, він не виграє, якщо збільшить споживання блага А, бо його гранична корисність швидко зменшиться. Це залишить споживача в програші, якщо він швидко не переключиться на споживання більшої кількості блага В. Проте недоліком теорії граничної корисності є її суб’єктивність. Теорія базується на тому, що споживач може кількісно виміряти рівень граничної корисності, отримуваний від споживання додаткової одиниці товару. На цьому ґрунтується правило максимізації корисності, а отже, і обґрунтування споживчої рівноваги.

Контрольні та дискусійні питання

1. Поясніть значення поняття «корисність».

2. Охарактеризуйте сукупну та граничну корисність. Які між ними відмінності?

3. Наведіть приклади деяких винятків із першого закону Госсена.

4. Дайте визначення другого закону Госсена.

5. Поясніть значення термінів «вподобання споживачів» та «споживацький вибір».

6. Охарактеризуйте криву байдужості та її властивості.

7. Дайте характеристику бюджетної лінії.

8. Поясніть значення поняття «рівновага споживача». Що лежить в основі її визначення?

9. Охарактеризуйте залежність понять попиту та потреб.

10. Поясніть основні властивості корисності на конкретних прикладах.

Тести для самоконтролю

1. Сукупна корисність ‑ це:

а) загальна сума задоволення від споживання певного набору благ; б) мінімальна сума задоволення від споживання певного набору благ; в) середня величина задоволення від споживання певного набору благ; г) додаткове задоволення від споживання додаткової одиниці блага.

2. Гранична корисність – це:

а) загальна сума задоволення від споживання певного набору благ; б) мінімальна сума задоволення від споживання певного набору благ; в) середня величина задоволення від споживання певного набору благ; г) додаткове задоволення від споживання додаткової одиниці блага.

3. Метою споживача є максимізація:

а) граничної корисності;

б) сукупної корисності;

в) середньої корисності;

г) різниці між сукупною й граничною корисністю.

4. Криві байдужості ‑ це криві:

а) однакової кількості двох благ;

б) однакового рівня корисності наборів двох благ;

в) однакового рівня доходу споживача;

г) однакових цін двох товарів.

5. Щоб опинитися в стані рівноваги, споживач повинен:

а) бути впевненим, що ціни купованих ним товарів пропорційні до сукупної корисності; б) не купувати недоброякісних товарів;

в) розподілити доход таким чином, щоб остання гривня, витрачена на придбання будь-якого товару, надавала йому однакову граничну корисність; г) бути впевненим, що ціна кожного товару дорівнює граничній корисності грошей.

ТЕМА 7. ПІДПРИЄМСТВО ТА ПІДПРИЄМНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

7.1. Сутність підприємництва та основних організаційно-правових форм.

7.2. Поняття підприємства, види підприємств та їх об’єднань в Україні.

7.3. Основи менеджменту й маркетингу в підприємницькій діяльності.

7.1. Сутність підприємництва та основних організаційно-правових форм

Основною умовою переходу до ринку є формування суб’єктів ринкових відносин, у ролі яких виступають підприємці. Підприємництво є необхідною, визначальною рисою ринку, його обов’язковим атрибутом. Немає підприємців – немає ринку й навпаки.

Поняття «підприємництво» надзвичайно містке. Зумовлено це тим, що в ньому переплітається сукупність економічних, юридичних, політичних, історичних і психологічних відносин. Уявлення про нього складалося протягом значного історичного періоду, змінювалося під впливом базисних і надбудовчих інституцій, психології людей.

У науковий обіг поняття «підприємець» ввів банкір-економіст Річард Кантільйон на початку XVIII ст. Підприємцями він назвав людей, котрі на свій страх і ризик спрямовані до ринкового обміну з метою вилучення прибутку. До них Кантільйон відносив людей з нефіксованими прибутками (ремісників, селян та ін.), тобто тих, хто був зайнятий економічною діяльністю в умовах нестабільності та непередбаченості цін. Головною рисою підприємця він вважав готовність до ризику.

А відповідно до концепції творчого руйнування Йожефа Шумпетера підприємець – це новатор, тобто людина, що вносить сміливі, нові, прогресивні ідеї й принципи в певному виді діяльності. Він не просто відкидає, а ламає звичні стереотипи, уявлення, норми й правила, що заважають руху до нового. Для підприємця це подолання застарілих форм виробництва, торгівлі, посередницької діяльності, організації всього економічного життя суспільства. Він революціонер, для якого новаторська підприємницька діяльність – той життєвий стрижень, що виправдує його існування.

А. Сміт зазначав, що підприємець має на увазі лише власний інтерес, переслідує власну вигоду, причому в цьому випадку він іде до мети, яка зовсім не входила в його наміри. Переслідуючи свої власні інтереси, він часто дієвіше служить інтересам суспільства ніж тоді, коли свідомо намагається служити їм.

Поняття «підприємець» нерідко ототожнюють із поняттям «бізнесмен». Людину, яка організувала свою справу й веде її, називають саме одним із цих понять. Однак виникає розмовне запитання: хто є суб’єкт, який має свою ферму або майстерню, де виробляє певну продукцію, реалізація якої дає можливість йому лише існувати? Як його назвати – підприємцем, бізнесменом? Якщо так, тоді й великий власник, багатство якого зростає високими темпами, і дрібний товаровиробник, який ледь-ледь животіє від своєї діяльності або й стає банкрутом, – підприємці? Обидва вони, як і всі інші, хто самостійно на свій страх і ризик займається певною справою, маючи від неї певний доход, є господарюючими суб’єктами. Це поняття більш широке й об’ємніше, ніж підприємець.

В економічній літературі зустрічається таке алегоричне порівняння цих двох понять: бізнесмен схожий на добру домовиту дружину, яка не шукає лелеки в небі, коли має в жмені синицю; підприємець – це стрімкий гірський потік, для якого головна мета – рух (продуктивний чи руйнівний). Вважають, що бізнесмен – це людина, яка займається просто відтворювальною функцією, виробляючи рік у рік одні й ті ж товари чи надаючи одні й ті ж послуги.

Підприємець – це суб ’ єкт, якого вирізняє творчий неспокій, ризик, бажання пошуку нових ресурсів та їх нових комбінацій, технологій, виготовлення нових благ, завоювання нових ринків збуту й нових сфер застосування капіталу (рис. 7.1).

Звідси підприємництво – це тип господарської поведінки підприємців з організації, розробки, виробництва й реалізації благ з метою отримання прибутку або соціального ефекту. В ініціативній, новаторській, самостійній діяльності виявляється сутність підприємництва. Його мета зводиться, з одного боку, до одержання прибутку або особистого доходу в результаті не якихось кон’юнктурних справ, а передбачення точного розрахунку, а з іншого, – до найбільш ефективного використання чинників виробництва, прагнення реалізувати творчі можливості людини.

Рис. 7.1. Основні риси та якості підприємця

Відповідно, в економічній літературі поняття «підприємництво» і «бізнес» також нерідко ототожнюють. Практично можна вважати їх ідентичними. Але разом із тим підприємництво – все-таки особливий вид бізнесу. Бізнесом вважають будь-яку організовану діяльність, що приносить доход та інші вигоди. Тобто головним у бізнесі є одержання прибутку (рис. 7.2).

Рис. 7.2. Сутність підприємництва

Практична мета підприємництва – отримання не просто прибутку, а прибутку особливого роду – підприємницького доходу. А це надприбуток. Основа його – реалізація унікальних людських здібностей, а не просто здоровий глузд. Адже за статистикою такі здібності мають лише 30–35 % дорослого населення. Це здатність найефективніше поєднати сучасні чинники виробництва, спонукати до ефективної діяльності трудовий колектив, розвивати виробництво на ризиковій, інноваційній основі. Інноваційна діяльність – ось що відрізняє сучасне підприємництво від бізнесу. Інновації пронизують усю систему господарської діяльності: виробництво, управління, збут.

7.1.1. Ознаки підприємницької діяльності: види, функції та умови існування

Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції (рис. 7.3).

Рис. 7.3. Функції підприємництва

Інноваційна (новаторська) функція підприємництва полягає в сприянні генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов’язані з господарським ризиком.

Ресурсна (господарська) функція підприємництва виявляється в націленості на найбільш ефективне використання з погляду досягнень науки, техніки, управління й організації виробництва матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів.

Організаційна функція підприємництва передбачає поєднання ресурсів виробництва в оптимальних пропорціях, здійснює контроль за їх використанням.

Мотиваційна (соціальна) функція підприємництва зводиться до формування мотиваційного механізму ефективного використання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління й організації виробництва, а також до максимального задоволення потреб споживача.

Підприємництво – необмежене поле людської діяльності, зумовленої різноманітними потребами. Усе різноманіття підприємницької діяльності можна згрупувати в певні види (рис. 7.4).

Рис. 7.4. Види підприємництва за характером і галуззю діяльності

Виробниче підприємництво – здійснюється підприємцями, які виготовляють різноманітну продукцію, виконують роботи (будівництво, ремонт), надають послуги, створюють духовні блага (навчання, живопис, музика).

Комерційне підприємництво, тобто товарно-грошові, торговельно-обмінні операції (купівля-продаж предметів споживання та засобів виробництва).

Посередницьке підприємництво – надання інформаційних, консультативних, маркетингових послуг. Агентами посередницьких фірм є брокери, маклери, дилери; посередницька фірма може здійснювати торгівлю на власний розсуд, у тому числі за попередньою домовленістю – ф’ючерсні угоди (домовленість про реалізацію товарів, що будуть вироблені).

Фінансове підприємництво – різновид комерційного, особливістю якого є те, що об’єктом купівлі-продажу є специфічний товар – гроші, валюта, цінні папери.

Страхове підприємництво – особлива форма кредитно-фінансових відносин. Його необхідність викликана ризиком, який є невід’ємною рисою ринкової економіки.

Підприємцем можна стати за будь-якої форми власності й навіть не маючи власності. В економіці є три типи підприємців:

– підприємець-власник – підприємець є власником чи співвласником підприємства, усього капіталу або його частини;

– підприємець-орендар – орендар може стати підприємцем, не маючи власності на землю або на підприємство, а гроші взяти в кредит;

– підприємець-менеджер – людина високої кваліфікації, широких спеціальних і загальних знань, що в сучасних умовах є найціннішим капіталом, не має ні власного, ні орендованого майна, а працює за наймом на великих підприємствах, здійснюючи управління. Багато найвідоміших фірм своїми успіхами зобов’язані саме культурі менеджменту.

Важливе значення для розвитку підприємницької діяль­ності в Україні має Господарський кодекс України, який набув чинності з 1 вересня 2004 року. Згідно із цим кодексом підприємництво виступає як особливий вид господарської діяльності, в основі якого лежать певні принципи (рис. 7.5).

Підприємницька діяльність існує в конкретних організаційно-правових формах, на вибір яких впливає багато чинників: сфери діяльності, фінансові можливості, переваги чи недоліки організаційної форми. Важливе значення також має аналіз чинного законодавства.

Підприємництвом можуть займатися громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, юридичні особи всіх форм власності, а також об ’ єднання юридичних осіб, що здійснюють діяльність в Україні на умовах угоди про розподіл продукції.

За загальними правилами ринкової економіки держава не може бути суб’єктом ринкових відносин, а отже, і підприємцем. Ці функції вона як власник делегує корпораціям, асоціаціям, кооперативам, спільним, індивідуальним та іншим підприємствам. Зумовлено це тим, що держава є організатором загальних правил підприємництва й має контролювати їх виконання.

Рис. 7.5. Принципи підприємницької діяльності

Стосовно деяких осіб законодавство України, як і законодавство інших країн, передбачає обмеження для заняття підприємництвом. Ці обмеження пов’язані передусім із необхідністю забезпечити незалежність функціонування державних служб. Підприємництвом не можуть займатися:

– народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати сільських, селищних, міських, районних, обласних Рад;

– сільські, селищні, міські голови й голови районних, обласних Рад;

– службовці органів державної законодавчої та виконавчої влади, судді, прокурори й слідчі прокуратури, інші державні службовці;

– військовослужбовці, а також громадяни, які проходять альтернативну службу;

– особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини (вони не можуть також виступати співзасновниками підприємницької організації й займати в підприємствах, товариствах та об’єднаннях посади з матеріальною відповідальністю).

7.1.2. Встановлення організаційно-правових форм підприємництва

Підприємництво може набувати різноманітних форм залежно від того діє підприємець самостійно, особисто чи в партнерстві з іншими підприємцями, користується лише своїм майном чи водночас і майном інших осіб, використовує свою працю чи залучає найманих працівників.

Дата добавления: 2015-05-22