За цією системою також передбачаються премії за оцінкою заслуг. 2 страница

(4.1)

Курс цінних паперів знаходиться в прямо пропорційній залежності від очікуваного доходу від цінних паперів та обернено пропорційній залежності від середнього рівня норми позичкового відсотка. Наприклад, особа бажає продати акцію, яка гарантувала б не менше $ 9 000 річного доходу у вигляді дивіденду. Норма позичкового відсотка становить 10% річних. Економічно доцільним для продавця буде курс $90 000. . Це означає, що вилучивши від продажу акцій $90 000 і поклавши ці кошти в банк, він, згідно 10% річних, що гарантує банк, отримає річний доход у сумі $9 000. Цим самим сенсом економічної рівноваги керується і покупець акцій. Він мав $90 000, на які банк щорічно нараховував при 10% річних – $9 000. Тепер, купуючи акцію, він має тих самих $9 000, але у вигляді дивіденду.

На курс акцій впливають прибуток, співвідношення попиту і пропозиції, норма позичкового відсотка. У розвинених країнах курс акцій визначається на фондових біржах, де публікуються біржові котирування й індекси цінних паперів (індекс – це усереднення курсів декількох підприємств). Наприклад, індекс Доу-Джонса (США) є показником рівня економічного розвитку не тільки Сполучених Штатів Америки, а й багатьох країн світу.

Облігація (від лат. oblіge ‑ зобов’язання) ‑ документ, що засвідчує передачу грошей у борг на певний строк із правом отримання щорічного фіксованого доходу та зобов’язання про повернення суми боргу у визначений строк.

Вексель (від нім. Wechsel ‑ розмін) ‑ письмове боргове зобов’язання за встановленою законом формою, яке видається позичальником (боржником, векселедавачем) кредитору (векселеотримувачу), що надає останньому право вимагати від бор­жника повернення зазначеної у векселі суми в певний строк.

Варрант ‑ цінний папір, що випускається разом з обліга­цією чи привілейованою акцією і дає її власникові право на до­даткові пільги у визначений час.

Ваучер ‑ майновий купон, що видається в процесі привати­зації державного майна для придбання акцій підприємств, які підлягають приватизації.

Сертифікат (депозитний) термін «сертифікат» походить від латинського certum, що означає «правильно», та facіo ‑ «роблю» ‑ фінансовий документ, випуще­ний банком, який засвідчує наявність грошового депозиту q зобо­в’язання виплатити цю суму тримачеві сертифіката d певний строк. Це цінний папір на пред’явника. Процент за депозитні сертифікати сплачується щорічно або одночасно з погашенням боргу.

Коносамент (від франц. connaіssement від connaіtre ‑ зна­ти, розуміти) ‑ розписка, що видається агентом транспортного підприємства (судна, літака тощо) відправникові вантажу, яка засвідчує прийняття вантажу для перевезення q зобов’язання видати його в пункті призначення тримачеві коносаменту. Пе­редача коносаменту здійснюється за правилами передачі цінних паперів (іменних, ордерних або на пред’явника) і рівнозначна передачі самого вантажу.

Валютна біржа ‑ біржа, що здійснює на регулярній і впо­рядкованій основі купівлю-продаж іноземної валюти за ринко­вими цінами. Біржовим валютним товаром є валюта й золото.

Курс, який установлюється на біржі, називають офіційним курсом. Він лежить в основі розрахунків комерційних банків із клієнтами. У роботі валютної біржі беруть участь представни­ки держави.

Біржа є органічною частиною сучасних міжнародних валютно-фінансових відносин, які забезпечують концентрацію валютних операцій, формування, взаємозв’язок і динаміку валютних курсів.

Фрахтова біржа ‑ постійно діючий ринок, на якому укла­даються угоди щодо фрахтування та відфрахтування суден. Термін «фрахт» (походить від нім. fracht, тобто «вантаж») вживається для позначення:

– вантажу;

– плати за перевезення вантажу водними шляхами або пла­ти за використання суден протягом визначеного часу.

На фрахтовій біржі концентрується інформація про:

– попит і пропозицію на тоннаж;

– рівень фрахтових ставок;

– умови договору фрахтування.

Найбільший міжнародний фрахтовий центр знаходиться в Лондоні. Досить могутні фрахтові біржі є в Гамбурзі, Генуї, Токіо, Нью-Йорку, Гонконзі.

Окрім них існує ще універсальна біржа ‑ біржа, яка здійснює операції не тільки із широким асортиментом товарів, а й із валютою, цінними паперами та фрахтовими контрактами.

Операції купівлі-продажу на біржах здійснюють брокери, маклери й дилери, оскільки приватні особи на біржу не допускаються.

Брокер (англ. «broker» - посередник) ‑ це посередник при укладенні угод між покупцями й продавцями товарів. Ними можуть бути брокерські фірми, контори й незалежні брокери. Брокери підготовляють, оформляють і реєструють договори купівлі-продажу, здійснюють нагляд за правильністю біржового торгу. Винагорода за послугу брокера ‑ брокеридж.

Дилери (англ. «dealer» - біржовий маклер) ‑ це, як правило, представники фірм, що хочуть продати чи купити біржовий товар. На відміну від брокерської діяльності дилерська передбачає наявність певного початкового капіталу й поєднується більшою мірою з комерційним ризиком.

Маклер (нім. «makler» ‑ посередник) ‑ це теж посередник біржових торгів, який фіксує укладення угод між членами біржі (брокерами, дилерами).

«Бики» ‑ спекулянти й хеджери, що розраховують на підвищення цін, скуповуючи угоди, товари та інші цінності.

«Ведмеді» ‑ спекулянти й хеджери, що розраховують на зниження цін, скуповуючи товари, угоди та інші цінності.

На відміну від товарної, фондової та валютної біржі біржа робочої сили (біржа праці) формується державою. Біржа праці — державна структура, яка опосередковує стосунки між роботодавцями й найманою робочою силою.

Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» цей інститут інфраструктури ринку у нас називається державною службою зайнятості.

У службі зайнятості не відбуваються процеси купівлі-продажу товару ‑ робочої сили. Згідно із Законом, послуги, пов’язані із забезпеченням зайнятості населення, надаються державною службою зайнятості безплатно, при цьому вона не вирішує питань про ціну робочої сили. Основними завданнями служби зайнятості є:

– аналіз і прогнозування попиту й пропозиції на робочу силу, інформування про стан ринку робочої сили;

– консультування громадян та власників підприємств, установ та організацій про можливості одержання роботи й забезпечення робочою силою;

– облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;

– допомога громадянам у виборі підходящої роботи, а роботодавцям ‑ у виборі потрібних працівників;

– організація навчальної діяльності, професійної підготовки та перепідготовки громадян;

– реєстрація безробітних і надання їм у межах своєї компетенції допомоги, у тому числі й матеріальної тощо.

До інфраструктури ринку входить розгалужена система приватних, кооперативних, державних, змішаних гуртових і роздрібних торговельних структур, які визначають стан двох форм торгівлі в країні.

Роздрібна торгівля ‑ це торгівля, яка охоплює всю підприємницьку діяльність, пов’язану з продажем товарів і послуг безпосередньо кінцевим споживачам для їх особистого, сімейного чи домашнього використовування. До роздрібної торгівлі належить величезна мережа магазинів, яка включає універмаги, універсами, спеціалізовані магазини, супермаркети, магазини самообслугову­вання, склади, магазини та ін.

Магазин ‑ підприємство роздрібної торгівлі.

Магазин-демзал ‑ роздрібне торговельне підприємство, яке торгує за каталогами.

Гуртова торгівля ‑ це частина внутрішньої торгівлі, яка охоплює продаж товарів як великими, так і малими партіями з метою їх перепродажу або виробничого споживання. Гуртова торгівля здійснюється за цінами, які нижчі від роздрібних цін, але вони повинні забезпечувати нормально працюючому промисловому та торговельному підприємству відшкодування витрат, внесення платежів у бюджет і створення фондів економічного стимулювання та прибуток. Гуртова торгівля стимулює збут товарів, формує їх асортимент, складає й транспортує товари.

Найбільш впливовими гуртовими торговельними структурами є великі торговельні фірми, торгові доми, дистриб’юторські фірми тощо.

Торговельні фірми й це фірми, які займаються здійсненням операцій купівлі-продажу товарів. Торговельні фірми бувають вузькоспеціалізованими й універсальними, які торгують широкою номенклатурою виробів.

Торговий дім ‑ це торговельна фірма, яка закуповує товар у виробників чи гуртовиків своєї країни й перепродує їх за кордон або закуповує іноземні товари за кордоном і перепродує їх місцевим гуртовим і роздрібним торговцям, а також споживачам. Їхня діяльність дуже широка: вони здійснюють операції за свій рахунок і за дорученням клієнтів, за внутрішньою, гуртовою й роздрібною торгівлею, працюють за широкою номенклатурою товарів, беруть участь у виробництві продукції. Для виконання своїх функцій торгові доми мають сітку магазинів, складські приміщення, транспортні засоби тощо.

Дистриб’ютор (від англ. «dіstrіbuter» ‑ розподільник) ‑ окрема фірма або агент промислового підприємства, що здійснює реалізацію продукції й виступає як торговець за договором на основі угоди про право на продаж в окремому регіоні. Угода фірми передбачає виконання дистриб’ютором ряду функцій, пов’язаних із реалізацією товару: організацію реклами в даному регіоні, передпродажну підготовку технічно складних товарів, надання покупцям сервісних послуг, аналіз кон’юнктури ринку та відгуків покупців про придбані ними вироби фірми.

У практиці ринкових зв’язків широко використовуються такі форми організації оптової торгівлі, як аукціон, ярмарок.

Аукціон (від лат. «auctіo (auctіonіs)» ‑ продаж з публічних торгів) ‑ це спеціально організований ринок товарів з особливими властивостями, що діє періодично в певному місці і у наперед обумовлений час на умовах змагання між покупцями. Право придбання товарів на аукціоні надається покупцеві, який запропонував вищу ціну. На відміну від інших форм реалізації (через магазини, ярмарки і т. п.) аукціон передбачає не одночасне, а почергове пропонування товарів: до реалізації пропонується один товар (лот), після його продажу (або зняття з аукціону) ‑ наступний і т. д.

Ярмарок (від нім. «jahrmakt» ‑ щорічний ринок) ‑ це ринок оптової торгівлі, який організовується регулярно, періодично й функціонує в певному місці, у встановлений час, а також сезонний розпродаж одного або багатьох видів товару. Ця своєрідна форма ринку має можливість при порівняно незначних витратах у короткий термін на невеликих площах здійснювати плідні контакти між партнерами з метою укладення угод, обміну інформацією, реклами фірми та її продукції. Ярмарки бувають універсальні, багатогалузеві, галузеві й спеціальні. За останні роки в Україні ярмарки набувають усе більшого розвитку.

Аудиторська фірма ‑ це незалежна висококваліфікована організація, яка на замовлення клієнта та за його кошти здійснює ревізію його господарської діяльності з метою виявлення прорахунків і резервів удосконалення, контролює й аналізує фінансову діяльність підприємств і організацій різних форм власності.

4.3. Конкурентна структура ринку

У повсякденному житті ми все частіше зустрічаємо слова: «конкуренція», «конкурентоспроможність», «конкурентна боротьба», «конкурентний ринок». Цим термінам інколи надаються різні значення, але всі вони можуть бути зведені до двох понять – «конкурентна боротьба» й «конкурентний ринок». Перше стосується способів поведінки окремих фірм на ринку, друге ‑ ринкових структур і охоплює всі аспекти ринку будь-яких товарів, які впливають на поведінку й діяльність фірм (кількість фірм на ринку, технологію виробництва, типи товарів, що продаються, і т. д.).

Конкурентність ринку визначається тими межами, у рамках яких окремі фірми здатні впливати на ринок, тобто на умови реалізації своєї продукції, насамперед на ціни. Чим менше окремі фірми впливають на ринок, де вони реалізують свою продукцію, тим більш конкурентним вважається ринок. Найвищий ступінь конкурентності ринку досягається тоді, коли окрема фірма на нього не впливає зовсім. Це можливо лише в разі, якщо на ринку товарів діє так багато фірм, що кожна з них зокрема ніяк не може вплинути на ціну товару й сприймає її як таку, що визначається ринковим попитом і пропозицією. Такий ринок називається цілком конкурентним. А фірми, що діють в умовах цілком конкурентного ринку, не ведуть між собою конкурентної боротьби. Якщо ж окремі фірми мають можливість впливати на умови реалізації своєї продукції (в першу чергу на ціни), то вони ведуть між собою конкурентну боротьбу, але ринок, де ця можливість реалізується, цілком конкурентним уже не вважається.

Конкуренція ‑ категорія явно суперечлива. З одного боку, існує твердження, що без конкуренції ринку не буває, а з іншого, - цілком конкурентним є той ринок, на якому учасники (фірми) не ведуть між собою конкурентної боротьби. Якщо конкурентна боротьба існує, такий ринок не вважається цілком конкурентним. Більш того, чим сильніша конкуренція, тим повніше формуються умови для її обмеження. Ринок рухається вже не до цілком конкурентного, а до монопольного. Ця суперечливість конкуренції виступає передумовою для діаметрально протилежних оцінок її ролі в економіці. Одні економісти стверджують, що конкуренція ‑ це велике благо, інші наполягають на тому, що конкуренція, протиставляючи суб’єктів ринку й породжуючи монополію, ‑ велике зло для економіки.

Слід, очевидно, визначити: що ж таке конкуренція? Конкуренція (від лат. concurrere ‑ зіткнення) ‑ це форма економічних відносин між суб’єктами ринкового господарства, у яких виражається суперництво за найбільш вигідні умови виробництва, продажу й купівлі товару.

Суть конкуренції проявляється і в тому, що вона, з одного боку, створює такі умови, за яких покупець на ринку має безліч можливостей для придбання товарів, а продавець ‑для їх реалізації. З іншого боку, в обміні беруть участь дві сторони, кожна з яких ставить свій інтерес вище від інтересу партнера. У результаті й продавець, і покупець при укладенні угоди повинні йти на компроміс при визначенні ціни, інакше угода не відбудеться, а кожен із них понесе збитки. Конкуренція володіє такими рисами (рис. 4.5):

Рис. 4.5. Риси конкуренції

Можна розпо­ділити конкуренцію на види за певними критеріями (рис. 4.6).

Досконала (чиста) конкуренція – тип ринку, який характеризується наявністю безлічі продавців, товар стандартизований, впливу на його ціну індивідуальний продавець не має; вступ на ринок вільний.

Недосконала конкуренція – основна модель сучасного ринку, у якій переплітаються абсолютна монополія, олігополії та монополістична конкуренція й за якої ускладнюється доступ на ринок, на рівень цін може впливати окрема компанія та ін.

Міжгалузева – це боротьба між товаровиробниками різних галузей економіки за найвигідніші умови застосування капіталу.

Міжнародна – це конкуренція національних і транснаціональних компаній за найвигідніші умови виробництва й реалізації товарів і послуг на міжнародному ринку.

Внутрішньогалузева конкуренція ‑ це боротьба між то­варовиробниками однієї галузі за вигідніші умови, виробниц­тва й реалізації товарів із метою одержання надприбутку.

Рис. 4.6. Види конкуренції

Цінова ‑ конкуренція, яка здійснюється за допомогою регулювання цін: на свій товар виробник установлює ціни, нижчі за ціни конкурентів, що може призвести до банкрутства останніх.

Нецінова ‑ конкуренція, яка відбувається між товаровиробниками шляхом надання виробленій продукції неповторних особливостей: якісних, технічних, дизайнерських тощо.

Чесна (добросовісна) – це конкуренція, яка створена на реальному поліпшенні якостей продукції й одержанні переваг виробником.

Нечесна (недобросовісна) – це форма боротьби з конкурентами, заснована на одержанні комерційної вигоди шляхом обману споживачів, партнерів, державних органів: дезінформація, економічне шпигунство, підкуп, переманювання фахівців тощо.

Окрім цього, види конкуренції залежать від стану ринку, який характеризується такими особливостями:

– кількістю підприємств, що постачають товари на ринок;

– наявністю та доступністю інформації про стан ринку;

– свободою входження підприємства в ринок і виходу з нього;

– можливістю домовленостей між покупцями та продавцями;

– диференціацією товарів, тобто наданням певному виду товару індивідуальних особливостей.

Можна виділити такі ринкові структури.

Ринок досконалої конкуренції

Галузь із чистою (досконалою) конкуренцією характеризується поліполією (рис. 4.7).

Рис. 4.7. Ознаки досконалої конкуренції

Чиста конкуренція відповідає такій моделі ринкових відносин, коли:

– товар продукується (виробляється) дуже великою кількістю незалежних підприємств, тому квота кожної фірми в загальному обсязі виробництва галузі є вкрай обмеженою;

– конкуруючі фірми випускають стандартизовану продукцію (це означає, що не виникає конкуренції щодо якості продукції, а тому для споживача не існує пріоритету фірми-виробника);

– вільне входження та вихід із галузі (низька квота кожної фірми зумовлює те, що ринок стандартизованого товару фактично не реагує на появу (або зникнення) ще одного продавця товару);

– відсутність будь-якого впливу окремої фірми на рівень ринкової ціни (ця властивість є головною й зумовлюється сумарною дією трьох попередніх).

– кожен продавець і покупець має повну й правильну інформацію про ціну, кількість продукту, витрати й попит на ринку.

Недоліки:

– Конкурентна фірма виробляє лише те, що в неї купують.

– Орієнтація на безпосередню максимізацію прибут­ку конкурентної фірми досить часто унеможливлює оптимальне поєднання поточних і перспективних цілей (ефект Робін Гуда).

Однак попри всі обмеження конкурентний ринок слід визнати найефективнішою моделлю ринку.

Отже, зрозуміло, що жоден реальний ринок не задовольняє всіх перерахованих умов. Досконала конкуренція має здебільшого теоретичне значення. Яскравим її прикладом є сільськогосподарська галузь.

Монополістична конкуренція

Монополістична конкуренція ‑ це така модель ринку, для якої властива відносно велика, але значно менша, ніж за умов чистої конкуренції, кількість підприємств, що випускають диференційовану (багатокомпонентну) продукцію (взуття, одяг та ін.). Диференційований характер продукту дає змогу порівняно легко проникати в галузь, але вимагає від фірми значних зусиль для реклами та використання торгівельної марки, фірма-виробник за умов монополістичної конкуренції є невеликою за обсягом капіталу, однак має свій, хоч і обмежений, сектор ринку, саме в межах якого вона й отримує можливість впливу на рівень ринкової ціни (рис. 4.8).

Властивості монополістичної конкуренції:

15. Продукт кожного продавця має виняткові якості, які надають йому переваги над конкурентами. Ці відмінності можуть бути реальні й удавані.

Реальні відмінності:

ü Якість товару (особливості сировини та дизайну).

ü Місце продажу.

ü Додаткове післяпродажне обслуговування (безкоштовна доставка купленого товару, сервісне обслуговування й гарантійний термін безкоштовного ремонту).

Рис. 4.8. Ознаки монополістичної конкуренції

ü Стимулювання збуту (зниження ціни оптовим або постійним покупцям, подарунки).

Удавані відмінності:

ü Використання активної реклами.

ü Використання відомих торгових знаків або торгових марок.

ü Імідж фірми.

16. На ринку існує велика кількість продавців (від 10 до 100).

17. Продавці, встановлюючи ціни на свій товар, не враховують реакцію своїх конкурентів через сталий попит і свій унікальний товар.

18. На ринку є умови для вільного входу й виходу.

Позитивним моментом є те, що монополістична конкуренція постійно націлює фірму на пошук варіантів виділення свого продукту серед аналогічних товарів у галузі. Також найповніше враховуються потреби споживачів.

Олігополістична конкуренція

Характерною рисою олігополії є обмежена кількість великих, пануючих у ключових галузях виробництва, підприємств, що виробляють як стандартизовану (сталь, алюміній), так і диференційовану (автомобілі, верстати, побутові (електроприлади, сільськогосподарський реманент) продукцію. Те, що олігополія передбачає панівне становище в галузі незначної кількості великих фірм, з одного боку, обмежує можливість проникнення в галузь, а з іншого, ‑ дає змогу фірмі впливати на рівень ринкової ціни. Але слід зазначити, що цей вплив не є по своїй суті монополістичним, тому що олігополія ‑ і це її головна відмінність ‑ обов’язково передбачає підтримання «балансу сил» великих корпорацій. Саме тому окрема фірма у своєму природному прагненні до впливу на ціну натикається на інтереси конкурентів, на яких мусить постійно озиратися. Отже, ціна встановлюється як результат, хоч і обмеженої, але все ж таки конкурентної боротьби великих корпорацій. Таємна змова між ними щодо ціни є ризикованою з економічної точки зору й забороненою у правовому плані (рис. 4.9).

Рис. 4.9. Ознаки олігополістичної конкуренції

Між фірмами олігополістів існують таємні угоди, які не оформляються офіційно і їх дуже важко виявити. Проте дозволяють досягти згоди відносно цін на продукцію та ринкову частку кожного учасника. Домовленість про ціноутворення називається «дилема олігополістів». Установлення цін в олігополії існує у двох моделях:

– модель лідерства в цінах (за відсутності змови);

– модель ціноутворення («витрати плюс»).

Олігополії виникають за таких обставин:

– утворення великих фірм за рахунок поглинання конкурентів;

– злиття фірм, що дає більшу економічну владу.

Олігополії існують у двох варіантах:

– Жорстка олігополія ‑ коли на ринку тільки 2‑3 фірми.

– М’яка олігополія – коли на ринку 10‑20 фірм.

Класичним прикладом олігополії є «велика трійка» в США – «Дженерал моторз», «Форд», «Крайслер».

Олігополія має такі риси:

– На ринку є кілька фірм. Їх може бути від 2 до 20.

– Кожен олігополіст може проводити самостійну цінову політику.

– Однорідна або диференційована продукція.

– Значні перешкоди входження в галузь.

– Всезагальна взаємозалежність фірм.

Олігополія є найбільш небажаним явищем, тому що, маскуючись під монополістичну конкуренцію обходить антимонопольне законодавство.

Унікальні ситуації на ринку: монополія, дуополія, монопсонія

Чиста, або абсолютна монополія існує, коли одна фірма (або група у випадку змови) є єдиним виробником унікального продукту (унікального в тому розумінні, що не існує інших його виробників, у т. ч. і унікальний винахід), у якого нема близьких замінників.

Чиста монополія має такі риси (рис. 4.10):

На ринку діє тільки один виробник певної продукції. Тому для чистого монополіста еквівалентні поняття «ринкова пропозиція» та «пропозиція окремої фірми», а також відсутній поділ на «попит для окремої фірми» і «ринковий попит».

Товар, що виробляється монополістом, не має близьких замінників. Це твердження дещо абстрактне, але для спрощення ситуації вважаємо, що в споживача є лише два варіанти: або взагалі відмовитися від споживання певного товару, або придбати його в монополіста.

Рис. 4.10. Ознаки монополії

Ціну на свій товар монополіст установлює сам, маневруючи пропозицією: збільшення пропозиції знижує ціну, а зменшення пропозиції призводить до зростання цін.

Заблокований вступ у дану галузь для інших виробників визначається такими бар’єрами:

– масштаби виробництва (монополія – це велике підприємство і для створення їй гідної конкуренції потрібно вкласти значні кошти);

– легальні бар’єри (патент – виключне право на виробництво якогось продукту чи використання технології, ліцензія – право на заняття певним видом діяльності);

– власність на найважливіші види ресурсів (коли обмеженість ресурсів абсолютна й у них немає близького замінника);

– недобросовісна конкуренція, яка характеризується тиском на постачальників сировини, ціновою війною з метою банкрутства конкурента і підкупом чиновників.

Залежно від причин, що породжують монополії, їх можна класифікувати таким чином:

– природні монополії виникають як результат технічних умов виробничого процесу, що потребує певної концент­рації засобів виробництва, наприклад, інфраструктурні монополії (зв’язок, транспорт, комунальне господарство тощо). З природними монополіями тісно пов’язані монополії, які базуються на володінні унікальними природними ресурсами. Класичним прикладом такого виду монополій виступає алмазний синдикат «Де Бірс».

– економічні (агломераційні) монополії виникають унаслідок поступо­вого і послідовного скупчення малих за обсягом і анало­гічних за характером виробництва підприємств; пов’язані із змінами в технологічному способі виробництва;

– адміністративні (державні) монополії виникають унаслідок того, що дер­жава створює привілейовані умови для виробничої діяль­ності певних підприємств, які виступають як єдиний господарський суб’єкт переважно однієї галузі, і таким чином захищає їх від конкуренції. Наприклад, Укрзалізниця, Укртелеком та ін.

Через наявність суспільних утрат монополія вважається неефективною ринковою структурою. Виняток становить природна монополія – ринкова структура, яка забезпечує мінімізацію витрат завдяки економії на масштабі, що проявляється на всіх рівнях виробництва. У більшості випадків вона утворюється в комунальних галузях господарства і її діяльність регулює держава.

Монополізація ринку може досягатися:

– розширенням фірми за рахунок прибутку, банкрутством конкурентів та їх поглинанням;

– об’єднанням капіталів на добровільних засадах.

Для ринків «недосконалої» конкуренції й чистої монополії характерною є нецінова конкуренція (наголос на рекламу, фірмові знаки, торгові марки, якість і особливості продукту тощо), тоді як на ринку «досконалої» конкуренції вона суто цінова (проявляється через зниження ціни товару).

Слід зазначити, що конкуренція, хоч й забезпечує своєрідну санацію (очищення) економічного організму країни (виживають сильні, гинуть слабкі, неконкурентоздатні фірми), проте є жорстким, а іноді й соціально болючим засобом підтримання ефективно функціонуючої економіки. Вона супроводжується спадами й банкрутствами, неповною зайнятістю і зниженням доходів.

Крім монополії, до унікальних ситуацій ми відносимо дуополію та монопсонію.

Дуополія – це олігополія з двома фірмами, які виробляють однорідну диференційовану продукцію.

Розрізняють модель простої дуополії та модель дуополії з диференційованою продукцією.

Модель простої дуополії ‑ це олігополія з двома фірмами, які виготовляють однорідну продукцію. Кожна фірма обирає обсяг випуску, котрий максимізує її прибуток згідно з її уявленнями щодо рішень конкурентів. Кожен дуополіст розглядає обсяг виробництва іншого як фіксований, величина якого не залежить від його власних виробничих рішень. А ціна на продукцію залежить від сумарного обсягу виробництва обох фірм. Тому фірми мають рівну економічну силу й випускають ідентичну продукцію. Така модель називається модель Курно.

Модель дуополії з диференційованою продукцією – це ситуація, коли на конкурентну боротьбу впливає не обсяг, а ціна. Попит на продукцію кожної з фірм залежить від її власної ціни й ціни конкурента. Обидві фірми обирають ціни одночасно, розглядаючи ціну конкурента як дану.

Монопсонія – наявність лише одного покупця при великій кількості продавців. Тобто монопсонія є дзеркальним відображенням поведінки монополіста.

Контрольні та дискусійні питання

1. Як змінилося уявлення про гроші з розвитком економічної теорії?

2. У чому відмінності натурального та товарного виробництва?

3. Як ви розумієте економічне відокремлення товаровиробників?

4. Проаналізуйте ефективність діяльності адміністративної монополії.

5. Дайте критичну оцінку такого твердження: «Ринок – це місце (ринкова площа), де здійснюється купівля або продаж товарів».

6. Яким чином ринок вирішує основні питання економіки: що, як, для кого виробляти?

7. Поясніть, що означає поняття “вільний ринок”. Кому надається при цьому перевага: виробнику чи споживачеві?

8. Чому конкуренція обов’язкова для ринкової економіки?

9. Від чого більше виграють споживачі – від монополії чи від конкуренції? Відповідь аргументуйте.

10. Які основні методи конкурентної боротьби між товаровиробниками за умов вільної конкуренції?

Дата добавления: 2015-05-22