За цією системою також передбачаються премії за оцінкою заслуг. 1 страница

Найпоширенішою формою колективної оплати праці є система «участі у прибутках». Вона передбачає, що за рахунок заздалегідь встановленої частки прибутку формується преміальний фонд, з якого робітники одержують виплати. Премії нараховують за підвищення продуктивності праці, зниження витрат виробництва. Виплата премій робітникові залежить від розміру його заробітної плати з урахуванням особистих і трудових характеристик (стаж роботи, раціоналізаторська діяльність, відсутність запізнень і прогулів, відданість фірмі та ін.). Такі виплати вільні від податків, що стимулює впровадження даної системи. Досить часто в межах системи «участі у прибутках» робітникам сплачують премії або їх частку у формі цінних паперів (акцій). Натомість від робітників вимагають відмови від страйків. У разі погіршення кон’юнктури розміри виплат скорочуються або повністю припиняються. Водночас робітники не можуть вільно розпоряджатися акціями підприємства, на якому вони працюють. При переході на інше підприємство або виході на пенсію їм сплачують ринкову вартість акцій.

Застосуванняпреміальної системиґрунтується на прийомах відрядної та погодинної заробітної плати. Відрядно-преміальна система передбачає сплачування робітникові певної суми за кожен виріб. За норматив беруть найменший можливий обсяг виробітку, який поширюється на більшість робітників. За стимулювання на основі погодинних форм заробітної плати нормою вважають обсяг роботи, виконуваної, як правило, робітником середньої кваліфікації за одну годину. За її перевиконання на 1% заробітна плата збільшується також на 1%, але загальний розмір надбавок не перевищує 15–20% загального заробітку.

Відрядна заробітна плата використовується для підвищення інтенсивності праці, скорочення витрат на нагляд за робітниками, посилення конкуренції серед них. За сучасних умов цю форму застосовують у галузях із великим обсягом ручної праці. Нині панівною формою знову стала погодинна заробітна плата (у США майже 80% робітників одержують заробітну плату залежно від кількості відпрацьованого часу). Це зумовлено широким застосуванням у виробництві конвеєрів, напівавтоматів і автоматів із примусовим ритмом роботи, де інтенсивність праці задається швидкістю руху конвеєра. Завдяки цьому підприємець може підвищити інтенсивність праці без додаткової оплати.

Мінімальна заробітна плата не обов’язково збігається з прожитковим мінімумом. Вона може бути вищою, якщо фінансові можливості держави поліпшуються, або нижчою, коли таких можливостей не існує, наприклад в Україні.

Характеристика рівнів заробітної плати не може бути повною без проблеми мінімальної заробітної плати. Ця проблема виникає коли держава бере на себе функцію регулювання соціальних відносин. Вона стає гарантом того, що за будь-яких умов найму робочої сили кожен працівник отримує заробітну плату не нижчу від її мінімального рівня. Регулюванню піддається також погодинна ставка. Наприклад, у США встановлено мінімальну погодинну ставку $11,5. Основою розрахунку мінімальної заробітної плати є показникпрожиткового мінімуму. Він обчислюється виходячи із кошика споживача, тобто мінімальної кількості засобів, які потрібні для забезпечення і задоволення першочергових потреб людини, розрахований за мінімальним рівнем задоволення потреб, та перемножений на рівень поточних цін.

В Україні розмір мінімальної заробітної плати зростає досить швидкими темпами: у 2002 р. – 165 грн, у 2003 р. – 205, у 2004 р. – 237, у 2005 р. – 310, у 2006 р. – 400 грн за місяць. Якщо перевести це у погодинний розріз (40 годин на тиждень), то стане очевидним, що за цим показником наша країна значно відстає від розвинених країн світу.

У країнах із розвиненою економікою, усупереч пропагованому за радянських часів уявленню про експлуататорську суть ринкової системи, найважливішим джерелом доходів є плата за працю – заробітна плата. Зокрема, в економіці США на неї припадає майже три чверті сумарного доходу, в Україні – приблизно 55%.

Упродовж кількох століть економісти сперечаються стосовно того, що продає найманий працівник підприємцю. Ще в XVII ст. англійський економіст У. Петті назвав об’єктом купівлі-продажу працю. Надалі до наших днів дискусія тривала навколо двох товарів: праці та робочої сили. Тому у світовій економічній науці існує багато варіантів визначення заробітної плати (рис. 6.3).

Рис. 6.3. Визначення сутності поняття «заробітна плата»

Заробітна плата або ставка зарплати – це грошовий вираз вартості й ціни робочої сили, що визначається вартістю засобів існування, необхідних для її відтворення.

Комплексно сутність зарплати проявляється у певних функціях (рис. 6.4).

Рис. 6.4. Функції заробітної плати

Відтворювальна – забезпечення розширеного відтворення якості робочої сили найманого працівника та членів його сім’ї;

Стимулююча – забезпечує мотивацію максимальної віддачі зайнятих працівників, установлюючи пряму залежність величини заробітної плати від результатів праці;

Розподільча – стимулювання припливу робочої сили в одні галузі та її відпливу з інших, формування персоналу підприємств і рівня їхньої зайнятості.

Заробітна плата має таку структуру (рис. 6.5):

Рис. 6.5. Структура заробітної плати

Основна заробітна плата – винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці, вона визначається у вигляді окладів і складає 70% від усієї заробітної плати.

Додаткова заробітна плата – винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість. Вона включає доплати, надбавки, премії та компенсаційні виплати, які передбачені законодавством.

Мінімальна заробітна плата – законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати за просту некваліфіковану працю, нижче від якого не може проводитись оплата за виконану працівником роботу. У різних країнах цей параметр соціального захисту населення кількісно різний. Уперше виплату мінімальної заробітної плати було запроваджено в США в 1938 р. у розмірі 1/4 долара за годину. Нині мінімальна заробітна плата за 1 годину в США становить 7,25 дол., Канаді – 8,5, Франції – 10,3, Ірландії – 10,03, Великій Британії – понад 10, Новій Зеландії – 10,5 дол.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати – це винагороди за підсумками роботи за рік за спеціальними системами й положеннями. Наприклад, премії, додаткові оплачувані відпустки.

Розрізняють два рівні заробітної плати:

– номінальна заробітна плата – це сума грошей, яку найманий працівник отримає за виконану роботу в розрахунку на годину, день, тиждень, місяць, рік.

– реальна заробітна плата – це кількість товарів і послуг, які можна придбати на номінальну зарплату. Можна сказати, що реальна зарплата – це купівельна спроможність номінальної зарплати. Тобто вона залежить від цін на товари й послуги, які купуються.

I_РЗП =

де I_РЗП, I_НЗП – індекси відповідно реальної і номінальної заробітної плати;

I_Ц – індекс цін.

З вказаної залежності видно: якщо ціни на товари зростають швидше, ніж номінальна заробітна плата, то реальна заробітна плата знижується.

Можна сказати, що реальна зарплата – це купівельна спроможність номінальної зарплати. Тобто, вона залежить від цін на товари і послуги, які купуються.

Заробітна плата має дві основні форми: погодинну й відрядну.

Погодинна заробітна плата – оплата вартості та ціни робочої сили за її функціонування протягом певного робочого часу. Водночас при встановленні ставки заробітної плати враховують умови праці, її безпеку та інші чинники. Погодинна заробітна плата переважала на перших етапах розвитку капіталізму, згодом її заступила відрядна.

Відрядна заробітна плата – оплата вартості й ціни товару робоча сила залежно від розмірів виробітку.

В економіці розвинутих країн світу існують такі системи заробітної плати: преміальні, колективні й тарифні (рис. 6.6).

Рис. 6.6. Системи заробітної плати

Більшість преміальних систем передбачає застосування технологічної надбавки, розмір якої залежить від тривалості режимної частини робочого часу устаткування або від тривалості використання ручної праці, бо ця надбавка стимулює, зокрема, зацікавленість робітників у скороченні такої праці. Спеціальні премії призначаються за дотримання технологічної дисципліни, за безаварійну роботу або за підтримання устаткування в належному стані. Преміальні системи заробітної плати будують так, щоб стимули, пов’язані з поліпшенням окремих показників роботи, доповнювали один одного.

Колективна система заробітної плати. Одна з поширених систем колективної оплати праці в США – система Скенлона. Представники адміністрації та профспілок заздалегідь визначають норматив частки витрат на робочу силу в загальній вартості умовно чистої продукції. Якщо підприємство працює й наявна економія витрат, то на суму такої економії утворюється спеціальний фонд, з якого 25% зараховується в резерв для можливих перевитрат фірми на робочу силу в майбутньому, а із суми, що лишається, виплачують премії (25% – адміністрації, 75% – робітникам). Премії розподіляють між робітниками відповідно до тарифних ставок.

За тарифної системи заробітна плата залежить від безперебійної роботи устаткування, від складності праці, яка виражена відповідним тарифним розрядом і ставкою. Наприклад, в автомобільній промисловості США передбачено від 14 до 18 розрядів. Тарифні системи оплати та посадові оклади службовців й інженерно-технічних працівників розробляють на основі оцінки різних трудових характеристик. Зокрема, ураховують такі фактори, як кваліфікація виконавця (освіта, досвід роботи, професійна підготовка); розумові та фізичні зусилля; його відповідальність за матеріали, устаткування тощо; умови праці (важкі, непривабливі та ін.).

Важливе місце в регулюванні заробітної плати України займає саме тарифна система оплати праці, яка виступає як сукупність взаємопов’язаних елементів: тарифної сітки, тарифних ставок, схем посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик. Тарифна система використовується для розподілу робіт і працівників залежно від складності роботи та кваліфікації працівника за розрядами тарифної сітки і є основою формування та регулювання заробітної плати. Її складовими є:

Ø тарифна ставка визначає рівень оплати праці робітників за годину роботи або робочий день;

Ø тарифна сітка застосовується для визначення відповідних співвідношень між оплатою праці й кваліфікацією робітника. Вона включає певну кількість тарифних розрядів, які застосовуються для регламентації співвідношення рівня оплати праці (наприклад, асистент, старший викладач, кандидат);

Ø тарифно-кваліфікаційний довідник містить у собі перелік робіт, що виконуються в даній галузі з урахуванням їх складності, міри відповідальності та вимог до точності і якості виконання.

Система тарифів і розрядів застосовується в усіх ринкових країнах, але кожна країна має свої сучасні модифіковані форми прояву. Однією з них є система аналітичної оцінки робочих місць, яка передбачає такі фактори:

Ø кваліфікацію робітника (освіта, досвід (стаж) і професійна підготовка);

Ø розумові й фізичні зусилля;

Ø рівень відповідальності;

Ø умови праці.

ТЕМА 5. ЕКОНОМІЧНА ПРИРОДА ПОПИТУ Й ПРОПОЗИЦІЇ

5.1. Попит і його детермінанти.

5.2. Пропозиція: зміст та чинники, що на неї впливають.

5.3. Ринкова рівновага.

5.4. Еластичність попиту та пропозиції.

5.3. Поняття ринку. Структура й інфраструктура ринку

Основними соціально-економічними умовами виникнення та функціонування ринку є, по-перше, суспільний поділ праці, завдяки якому відбувається спеціалізація виробників на виготовленні тих чи інших конкретних продуктів, і, по-друге, економічне відособлення окремих виробників як власників.

З давніх часів ринок визначали як місце (ринкова площа), де здійснюється купівля-продаж товарів. Ось чому у багатьох людей слово «ринок» асоціюється з базаром ‑ місцем обміну вироблених благ.

Ринок з’явився ще в період розпаду первісного суспільства, коли обмін між общинами ставав більш-менш регулярним, набував форми товарного обміну, що здійснювався у відповідному місці й у певний час.

З розвитком ремесел і міст торгівля та ринкові відносини розширюються, за ринками закріпляються певні місця ‑ ринкові площі. Таке розуміння ринку збереглося й до наших часів як одне з значень слова.

Ринок ‑ це обов’язковий компонент товарного господарства: без товарного виробництва немає ринку, без ринку немає товарного виробництва.

У ході поглиблення суспільного поділу праці й розвитку товарного виробництва поняття ринок набуває все більш складнішого тлумачення, що знаходить відображення у світовій економічній літературі.

Так, французький економіст-математик О. Курно вважає, що під терміном «ринок» слід розуміти не яку-небудь ринкову площу, а в цілому будь-який район, де відносини покупців і продавців вільні, ціни легко й швидко вирівнюються. У цьому визначенні ринку зберігається його просторова характеристика, але вона не є вичерпною.

Ринок розглядають також як тип господарських зв’язків між суб’єктами господарювання. Характерними рисами товарних відносин є взаємні угоди сторін, що обмінюються, еквівалентність обміну, вільний вибір партнерів, наявність конкуренції.

Таким чином, ринок ‑ це складна система, яка відображає сукупність економічних відносин, що виникають між суб’єктами економічної діяльності (виробниками й споживачами) з приводу обміну результатами відповідно до законів товарного виробництва.

Суб’єктами ринкових відносин є споживачі, виробники й постачальники ресурсів.

Споживачами виступають ті суб’єкти, які мають гроші: підприємці, наймані працівники, дрібні товаровиробники, пенсіонери, учні та студенти. Таким чином, суб’єктом ринкових відносин є майже все населення країни. За умов ринкової економіки щоб споживати, потрібно спочатку купити на ринку.

Виробниками продукції виступають підприємства ‑ капіталістичні й прості товаровиробники. Вони виготовляють товари та послуги, які мають задовольнити потреби споживачів ‑ покупців.

Постачальниками ресурсів, таких як земля, праця, капітал і підприємницький хист, є власники цих ресурсів. Землю як виробничий ресурс поставляють землевласники, працю ‑ її носії ‑ робітники, інженерно-технічні працівники, менеджери, інші спеціалісти. Капітал забезпечують власники засобів виробництва ‑ капіталісти, а підприємницькі здібності ‑ підприємці.

Основними об’єктами ринкових відносин є: товари й послуги, які поставлені на ринок або які можуть бути поставлені за певного рівня ціни.

До товарів ми включаємо:

– капітальні блага, тобто засоби виробництва;

– робочу силу або працю;

– землю та інші природні ресурси;

– нерухомість: будівлі, споруди, житло.

Ринок функціонує за певних умов, які можна поділити на чотири групи.

Економічні умови, пов’язані з дотриманням загальних умов господарювання, забезпечують ринкові зв’язки й передбачають:

– вільний вибір форм власності на засоби виробництва (утвердження права господаря);

– вільне ціноутворення;

– забезпечення та захист конкуренції;

– вільний вибір виду діяльності;

– вільний обіг товару, капіталу, праці;

– оподаткування, фінансування, кредитування, валютна політика, які стимулюють підприємницьку діяльність.

Соціальні умови, які забезпечують гуманність ринкової економіки, охоплюють:

– систему захисту малозабезпечених верств населення (пенсійне забезпечення);

– систему соціальної допомоги дітям, молоді, безробітним;

– систему соціального захисту від безробіття.

Правові умови включають систему заходів, пов’язаних із розробкою правового законодавства й прийняття економічних положень щодо переходу на ринкові методи господарювання.

Соціально-психологічні та соціально-культурні умови, які забезпечують самореалізацію особи та повагу до неї, включають:

– забезпечення свободи розвитку потенціалу особи ‑ кваліфікаційного, освітнього, творчого, комунікативного, морального та ін.;

– свободу політичної діяльності;

– систему соціальної відповідальності особи перед трудовим колективом, суспільством;

– систему задоволення духовних потреб особи;

– можливість вивчення культурних надбань народів України та світової культури в цілому.

Основними ознаками, що визначають суть ринку, є:

– доступність для будь-якого споживача всіх товарів, представлених на ринку (відсутність фондування, карток, талонів та інших обмежуючих форм розподілу);

– необмежена кількість конкурентів, абсолютно вільний вхід у ринок і вихід із нього;

– повна інформація учасників конкуренції щодо пропозиції, попиту, цін, норм прибутку та ін.;

– свобода реалізації товарів і послуг, вибору товарів споживачем і прийняття рішень.

Більш повно й глибоко сутність ринку можна розкрити через функції, які він виконує. До основних функцій належать:

Регулююча функція. Забезпечує постійність зв’язків між різними галузями виробництва, з допомогою ринку встановлюються основні мікро- та макропропорції в економіці, у виробництві й обміні. Ринок ‑ найбільш досконалий інструмент саморегулювання товарного виробництва. Він визначає, «що», «як» і «для кого» виробляти. Цю функцію ринок виконує тому, що він найбільш «оперативно» реагує на зміни, які відбуваються в економічному житті суспільства, а суб’єкти ринкових відносин, у свою чергу, реагують на зміни, що відбуваються на ринку.

Стимулююча функція. Полягає в тому, що на ринку виграє той, хто найбільш раціонально використовує фактори виробництва для одержання найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки, техніки, організації праці й управління. Головне в цій функції полягає в тому, що ринок стимулює виробництво саме тих товарів, які необхідні споживачам.

Функція економічного відбору. Полягає в тому, що завдяки конкуренції суспільне виробництво звільняється від економічно слабких, нежиттєздатних підприємств. Ринок ‑ це найоб’єктивніший суддя й найдемократичніший механізм економічного відбору ефективно діючих господарств. Процес відбору - жорстокий і безжалісний, але скаржитися можна хіба що на свою некомпетентність. Реалізуючи цю функцію, ринок підвищує прибутковість економіки в цілому.

Ринок також «зшиває» економіку в єдине ціле, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних зв’язків (підприємств, галузей, регіонів), у тому числі зовнішньоекономічних. У цьому проявляється інтегруюча функція ринку. Він сприяє проникненню товарів у різні країни й куточки світу. Обмін товарами між країнами здійснюється за світовими цінами, які будуються на інтернаціональній вартості. Якщо ж на ринок потрапляє товар, витрати на виготовлення якого перевищують суспільно необхідні інтернаціональні витрати праці, то їхній власник стає неконкурентоспроможним.

Отже, відзначені умови існування та функціонування ринку, а також його обов’язки визначають ринок як конкретну форму господарської діяльності суспільства, яка одержала назву ринкової системи господарювання, або ринкової економіки.

З’ясовуючи суть ринку, слід виділити ті елементи, які складають структуру ринку, ‑ лише в її межах можливе відтворення ринкових відносин.

Структура ринку ‑ сукупність окремих видів ринку в межах національної економіки або світового господарства та взаємодія між ними (рис. 4.3).

Структуру ринку можна класифікувати за певними критеріями.

11. За об’єктом обміну:

ü ринки основних виробничих ресурсів ‑ це ринки землі, праці й засобів виробництва, що використовуються для задоволення виробничих потреб;

ü товарний ринок. На цьому ринку функціонують товари особистого споживання. Вони поділяються на дві великі групи: матеріальні блага й послуги. Матеріальні блага задовольняють особисті потреби людей своїми фізичними, хімічними й біологічними властивостями. Наприклад, хліб, масло, фрукти та інші продовольчі товари. З розвитком виробництва корисність усе більшої кількості матеріальних благ особистого споживання формується в процесі виробництва. Це стосується таких економічних благ, як посуд, меблі, холодильники, телевізори, одяг, будинки й т. д. Усезростаючу роль на ринку споживчих товарів виконують послуги. Послуги ‑ відповідна діяльність людини, що спрямована на задоволення особистих потреб, але не набуває речовинно-матеріальної форми. Наприклад, освіта, послуга адвоката тощо;

Рис. 4.3. Структура ринку

ü фінансовий ринок ‑ певна сукупність економічних відносин із приводу організації й купівлі-продажу вільних грошових коштів та їх перетворення на грошовий капітал. Суб’єктами цих відносин є підприємства різних форм власності, населення, комерційні банки, фінансово-кредитні організації, держава та ін. Об’єктами фінансового ринку є особисті заощадження населення, тимчасово вільні кошти, що утворюються в процесі обороту промислового й торговельного капіталів тощо. Основні важелі цього ринку ‑ попит, пропозиція позичкового капіталу та його ціна. У фінансовий ринок входять кредитний ринок, ринки грошей, валюти та цінних паперів.

ü Кредитний ринок є системою відносин між позикодавцями й позичальниками з приводу позики в товарній або грошовій формі. Суб’єктами кредитного ринку виступають юридичні особи (підприємства, організації, банки, держава) через свої повноправні органи, а також фізичні особи (громадяни).

ü Ринок цінних паперів є прямим продовженням кредитного ринку. Розрізняють первинний і вторинний ринки цінних паперів. На первинному ринку цінних паперів відбувається розмі­щення щойно випущених цінних паперів. Емітентами можуть бути: державні органи влади різних рівнів, підприємства, орга­нізації, іноземні юридичні особи. Вторинний ринок цінних паперів забезпечує перепродаж раніше випущених цінних паперів через фондову біржу. Громадяни та юридичні особи, що купують цінні папери від свого імені й за свій рахунок, є інвесторами.

12. За територіальною ознакою:

ü регіональний – це ринок окремих регіонів, що відрізняється місцезнаходженням, видами товарів, цінами, кон’юнктурою, попитом і пропозицією товарів. Межі регіонального ринку, як правило, збігаються з межами адміністративно-територіальних утворень;

ü національний – у межах однієї країни;

ü світовий – сукупність національних економік країн світу, пов’язаних між собою мобільними факторами виробництва.

13. Стосовно відповідності чинному законодавству:

ü легальний – ринок, який дозволений законом і відкритий для оподаткування;

ü тіньовий – ринок, що не зареєстрований,і ухиляється від сплати податків.

14. Залежно від умов, у яких діють суб’єкти господарювання:

ü вільний – ринок, де діє багато продавців, багато покупців, товари однорідні, вхід і вихід на ринок вільні, інформація доступна;

ü монополізований ‑ ринок де один продавець або обмежена їх кількість, багато покупців, доступ на ринок і до інформації обмежений;

ü регульований ‑ це ринок у якому держава законодавчо обмежує економічну свободу окремих господарюючих суб’єктів, формуючи та захищаючи конкурентне середовище.

Сучасному ринковому господарству потрібна певна інфраструктура. Термін «інфраструктура» походить від латинського іnfra, що означає «нижче», «під», та structure ‑ «структура», що означає су­купність галузей і видів діяльності, які обслуговують виробничу й невиробничу сфери економіки (транспорт, зв’язок, комунальне гос­подарство, загальна та професійна освіта, охорона здоров’я тощо).

Інфраструктура ринку ‑ комплекс інститутів, служб, підприємств, організацій, які забезпечують нормальний режим безперебійного функціонування ринку.

Розрізняють організаційно-технічну, фінансово-кредитну та науково-дослідну інфраструктури ринку (рис. 4.4).

Особливе місце серед елементів інфраструктури належить біржам.

Термін «біржа» в перекладі з латинської мови означає «шкіряний гаманець». Біржа (гол. «beurs», нім. «borse») ‑ це установа, де здійснюються операції купівлі-продажу. Біржі виникли як місця, де комерсанти здійснювали торговельні операції.

Перша біржа була зареєстрована в Антверпені (Бельгія) у 1531 p., друга ‑ у Лондоні в 1566 р. У Росії перша біржа з’явилася в 1705 р. у Санкт-Петербурзі, а на території України ‑ 1796 р. в Одесі. Пожвавлення біржової торгівлі відбулося в період НЕПу.

У теперішньому розумінні біржа ‑ організаційно-правова форма оптової торгівлі масовими товарами за стандартами та зразками (товарна біржа) або систематичних операцій із купівлі-продажу цінних паперів (фондова біржа), валюти (валютна біржа), робочої сили (біржа праці), угод із фрахтування (фрахтова біржа).

В Україні вже створено чимало бірж, серед яких: Українська універсальна біржа, Українська універсальна агропромислова біржа, Українська фондова біржа та інші.

Проаналізуємо спеціалізовані біржі.

Товарна біржа – це оптовий товарний ринок, для якого ха­рактерні такі особливості:

Рис. 4.4. Інфраструктура ринку

– торгівля товарами за стандартами та зразками, що дає мож­ливість реалізувати не сам товар, а контракт на його поставку;

– регулярність торгів на основі певних правил;

– формування цін на основі зіставлення попиту й пропозиції (котирування);

– свобода вибору контрагента за угодою;

– стандартизація контрактів і мінімальних партій поставок.

Діяльність товарних бірж в Україні регулюється Законом «Про товарну біржу». Усвітовій практиці до біржових товарів належать 60‑70 найменувань.

Усі операції на товарних біржах поділяються на два види:

– операції з реальним товаром, які передбачають наявність товару на момент угоди;

– строкові, або ф’ючерсні операції, тобто попередній продаж товару, якого ще не вироблено. На долю ф’ючерсних операцій припадає 90% і більше. Метою ф’ючерсної угоди є не продаж чи придбання реального товару, а отримання різниці в цінах, яка виникає до терміну завершення угоди, тобто спекуляція, а також страхування (хеджування) від утрат, пов’язаних зі зміною цін на товари.

Важлива роль у діяльності біржі належить процесу котирування цін. Котирувальні ціни, як правило, установлюються на рівні середніх із заявлених продавцем. Котирувальна комісія фіксує їх на момент відкриття біржі, всередині та наприкінці дня й публікує. На біржі встановлюються стандарти на біржові товари, розробляються типові контракти, виконуються арбітражні функції, узагальнюється й розповсюджується інформація про фінансовий стан членів біржі, здійснюються розрахунки між ними тощо.

Фондова біржа ‑ організований ринок цінних паперів, що виконує функцію мобілізації грошових засобів для довгострокових інвестицій в економіку та для фінансування державних програм.

Фондові біржі мають організаційно-правову форму приватних акціонерних товариств (США, Японія) або державних інститутів (Франція, Німеччина).

Фондова біржа виконує такі функції:

– забезпечує мобілізацію тимчасово вільних грошових засобів;

– установлює ринкову ціну (курс) цінних паперів;

– здійснює переміщення капіталу між галузями.

Операції на фондовій біржі, залежно від терміну, на який укладається угода, поділяють на касові й строкові.

Касові операції розраховані на оплату угод безпосередньо після їх укладення (від 2-х до 14 днів, залежно від біржі).

Строкові операції здійснюються у випадку, коли угода купівлі-продажу акцій укладається в даний момент, а її оплата відстрочена на заздалегідь установлений період. Строкові операції дозволяють здійснювати спекулятивні операції й одержувати спекулятивний прибуток.

Цінні папери ‑ документи, що виражають майнові (боргові) зобов’язання.

Види цінних паперів

Акції (від лат. actіo ‑ дія, дозвіл) ‑ цінні папери, випущені акціонерними товариствами, які засвідчують вкладення певної кількості капіталу й дають право їхньому власникові на отри­мання певного доходу (дивіденду) з прибутку акціонерного то­вариства.

Акції можуть бути іменними та на пред’явника, простими й привілейованими. Ціна, яка позначена на акції при її випуску, називається номінальною. Ціна, за якою продаються й купуються акції, називається курсом акцій.

Дата добавления: 2015-05-22