Заробітна плата як ринкова ціна праці

В історії світової економічної думки існує багато варіантів визначення заробітної плати. Її розглядають як плату за три різні об'єкти: 1) працю; 2) робочу силу; 3) послуги праці, або робочої сили.

Перші спроби обґрунтування суті заробітної плати були зроблені представниками класичної політичної економії. Так, англійський економіст В.Петті (XVII ст.) трактував економічну природу заробітної плати як «ціну праці». Її величина, на його думку, визначається необхідними засобами для існування робітника (їх мінімумом). Такого ж розуміння дотримувався й А.Сміт. Інший представник класичної політичної економії Д.Рікардо виділяв природну і ринкову ціну праці. Природна – властивість нової суми життєвих засобів, необхідних для утримання робітників, продовження їх роду. Ринкова ціна коливається навколо природної під впливом руху працездатного населення, співвідношення попиту і пропозиції на працю. Всередині XIX ст. теорію заробітної плати як мінімуму засобів існування підтримували АТюрго, ФЛассаль. Незважаючи на те, що ідея такого підходу була висловлена ще у XVII ст., її поділяють і сучасні економісти (П.Самуельсон, В.Нордгауз, Дж.Хікс та інші).

Такий підхід щодо визначення заробітної плати як ціни праці заперечував К.Маркс. Він розробив теорію заробітної плати як грошового виразу вартості і ціни робочої сили. Він вважав, що працю не можна продати, оскільки її не існує до моменту купівлі-продажу. На ринку робітник може продати лише здатність до праці, тобто певну сукупність своїх фізичних і духовних властивостей, або робочу силу. Праця є функцією товару «робоча сила», тому ці категорії не слід ототожнювати. Згідно з таким підходом, праця не може мати ціни, здійснюється купівля-продаж не праці, а робочої сили (здатності до праці). Якщо робочу силу, за Марксом, розглядати з точки зору вартості, то, як і будь-який інший товар, вона потребує суспільно необхідних витрат на своє відтворення за певних суспільних умов. У цьому випадку матеріальним (речовим) вмістом заробітної плати стає кількість життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили найманого робітника та членів його сім'ї.

На основі критики марксистської концепції заробітної плати виникла теорія соціальної заробітної плати (М.Туган-Барановський, поч. XX ст., Т.Веблен, Й.Шумпетер та ін.). Якщо Маркс виходив з того, що заробітна плата регулюється і обмежується чинниками величини вартості товару «робоча сила», то Туган-Барановський заперечував це обмеження. Згідно з його теорією, обсяг заробітної плати визначається як певна частка доходу найманого працівника у загальному обсязі суспільного продукту. Тому заробітна плата якщо і має обмеження, то вони не пов'язані з вартістю робочої сили, а залежать від реального внеску осіб найманої праці у суспільний продукт. У методологічному аспекті соціальна теорія заперечує заробітну плату як категорію виробництва і розглядає її лише як категорію розподілу, тобто ігнорує відтворювальну функцію заробітної плати, суть якої – забезпечення нормального (розширеного) та якісного відтворення працівника і членів його сім'ї.

Згідно з теорією загальної рівноваги, розробленою А.Маршаллом та Л. Вальрасом, за рівноваги попиту і пропозиції вартість послуг усіх чинників, у тому числі і робочої сили, відповідає їхній граничній продуктивності, тобто внеску у виробництво продукту (вартості). Саме ця вартість і виплачується робітникові – продавцю послуг праці. Тобто вони конкретизують розуміння заробітної плати на основі врахування міри корисності послуг праці (теорія корисності послуг праці). Позитивною у такому підході є спроба оцінити вартість товару не лише як суспільні витрати виробництва, а й як корисність його корисного ефекту, тобто корисного ефекту праці.

У сучасній світовій економічній науці найбільшого поширення набули різноманітні варіанти трактування суті заробітної плати, що грунтуються на теорії «трьох чинників» (Ж.Б.Сей, поч. XIX ст.). За цією теорією заробітна плата є функцією чинника праці.

Американський економіст Дж.Б.Кларк виходить з того, що регулятором рівня заробітної плати є граничний рівень продуктивності праці (заробітна плата), яка визначається граничним, тобто найбільш низьким рівнем продуктивності праці. Величина заробітної плати, на його думку, встановлюється відповідно до продуктивності праці робітника, зайнятого в найгірших умовах, а оплата його праці нібито є повною. Ці погляди знайшли відображення у теорії граничної продуктивності праці (рубіж ХІХ-ХХ ст.). Дж.Б.Кларк враховує граничний рівень продуктивності праці, де продукт праці вимірюється його вартістю, а представники теорії корисності послуг праці граничний продукт враховують не за обсягами витрат, а за мірою його граничної корисності.

Деякі західні економісти хоч і визнають теорію «чинників виробництва», але розуміють під цим поняттям не фізичну продуктивність засобів праці, землі, а працю людей. Так, шведський економіст К.Еклунд трактує суть заробітної плати з позицій рівноважного розподілу національного доходу (теорія функціонального розподілу доходу). Він виходить з того, що розподіл доходів за чинниками виробництва регулюється попитом і пропозицією на ці чинники. Якщо ринок відчуває нестачу капіталів або природних ресурсів, то частка власників капіталів і природних ресурсів у національному доході збільшиться. Це обумовлює зниження доходу на чинник праці і рівень заробітної плати внаслідок цього знижується. Якщо, навпаки, виникає дефіцит робочої сили, то особи, що працюють за наймом, претендують на більш високу заробітну плату. Тоді частка заробітної плати в національному доході зростає. Таким чином, прагнучи до рівноважного розподілу доходів, суспільство, з одного боку, досягає соціальної злагоди, а з іншого – ефективного господарювання.

У сучасній економічній науці під заробітною платою розуміється ціна, яка сплачується за використання праці найманого працівника. Так, П.Самуельсон вважає, що «люди за певну ціну здають свої послуги в оренду», ціна цих послуг – ставка заробітної плати. Інші американські вчені (КМакконелл і С.Брю) стверджують, що «заробітна плата, або ставка заробітної плати – це ціна, що виплачується за використання праці».

Деякі російські вчені вважають, що робоча сила є предметом купівлі-продажу за рабовласництва та кріпацтва, а за капіталізму продають її послуги за певний, обумовлений контрактом час, і робітник сам собі господар. Але, як відомо, однією з найважливіших умов перетворення робочої сили на товар є особиста свобода її власника – найманого працівника. Такої свободи не мав ні раб, ні селянин-кріпак. До того ж, працівник повинен бути економічно залежним, тобто позбавленим засобів виробництва і засобів до існування. Товаром робоча сила стає лише за умов капіталістичного способу виробництва. Капіталіст купує робочу силу, а не працю (хоча створюється враження про продаж праці). Через те, що купівля-продаж робочої сили об'єктивно виступає у формі купівлі-продажу праці, то вартість (а отже, й ціна) робочої сили перетворюється на заробітну плату, тобто набуває перетвореної форми. Оскільки заробітна плата приховує купівлю-продаж робочої сили і стирає межі між необхідною і додатковою працею, перетворена форма приховує наявність експлуатації. Вартість робочої сили, виражена у грошах, набуває форми ціни робочої сили, її речовим і матеріальним змістом є кількість життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили найманого робітника і членів його сім'ї. Це життєвий фонд робітника, який за товарного виробництва має і вартісне, і грошове вираження.

Отже, заробітна плата – це грошове вираження вартості і ціни товару «робоча сила» та частково результативності її функціонування.

Оскільки робоча сила є товаром, то її ціна, як і всіх інших товарів, регулюється співвідношенням попиту і пропозиції. На розмір заробітної плати впливає зниження попиту на робочу силу, або збільшення її пропозиції, дія законів зростання продуктивності праці та підвищення потреб населення, співвідношення сил між робітниками і капіталістами, виступи працівників за збільшення заробітної плати тощо.

Щодо сутності заробітної плати в економічній теорії існують принаймні дві концепції:

1. марксистський підхід: заробітна плата - це ціна товару робоча сила, величина зарплати визначається умовами відтворення робочої сили.

Заробітна плата – це ціна праці, її величина і динаміка визначаються ринковими чинниками – попитом та пропозицією.

2. підхід “Економікс”, за Самуельсоном зарплата визначається величиною граничного продукту змінного чинника виробництва.

Заробітна плата – це ціна, що виплачується робітникові за використання його праці (трудового ресурсу).

Дата добавления: 2015-05-22