В структурі психіки

РЕЛІГІЙНА ВІРА

Тема 4

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РЕЛІГІЙНОЇ ВІРИ

МОДУЛЬ 2

Список використаної і рекомендованої літератури

Контрольні запитання та завдання

1. Як трактується релігія у працях З. Фрейда?

2. З.Фрейд порівнював поведінку людини з поведінкою невротика. Яке психологічне підґрунтя такого висновку?

3. Назвіть основні симптоми неврозу. Як вони пов’язуються з поведінкою віруючих?

4. Якими положеннями керувався З.Фрейд, коли пов’язував релігійність з Едіповим комплексом?

5. В чому З.Фрейд вбачав витоки релігійності?

6. На яких психологічних механізмах ґрунтується релігія, з точки зору З.Фрейда?

7. Які стадії розвитку релігії виділяє З.Фрейд?

8. Як розглядає релігію К.Юнг?

9. Що становить серцевину релігійності за К.Юнгом?

10. Як розвивається релігія за К.Юнгом?

11. Охарактеризуйте розуміння релігії та релігійності в концепціях Е.Фромма.

12. Як співвідноситься психоісторія Е.Еріксона з релігійністю?

13. Яке місце займає релігія в екзистенціалізмі?

14. Якого трактування набуває релігія та релігійність в гуманістичній психології?

15. Що нового в розуміння релігійності внесли К.Роджерс та Г.Оллпорт?

16. Охарактеризуйте основні положення транс персональної психології С.Гроффа.

17. Розкрийте основні положення радянської психології релігії.

1. Грофф С. Духовный кризис: Статьи и исследования. – М., 1995.

2. Грофф К., Грофф С. Духовный кризис: Когда преобразование личности становится кризисом. – М., 2003. – 377 с.

3. Лубський В.І., Предко О.І., Горбатенко Т.Г., Піддубна С.М. Психологія релігії. Навчальний посібник і хрестоматія. – Ч.1. – К., 2002.

4. Москалець В.П. Психологія релігії. – К.: Академвидав, 2004. – 240 с.

5. Ничипоров Б.В. Введение в христианскую психологию. – М., 1994.

6. Руткевич А.М. Психоанализ и религия. – М., 1987.

7. Смирнова Е.Т. Введение в религиозную психологию: Учеб.пособие. – Самара, 2003. – 160с.

8. Франкл В. Человек в поисках смысла. – М., 1990.

9. Франк В. Основы логотерапии. Психотерапия и религия. – СПб., 2000.

10. Фрейд З. Психический генезис религиозных представлений. – Религия и общество. – В 2 ч. – Ч.1. – М., 1994.

11. Фрейд З. Тотем и табу. Психология первобытной культуры и религии. – М., 1995.

12. Фрейд З. Человек по имени Моисей и монотеистическая религия. – М., 1993.

13. Фромм Э. Психоанализ и религия // Сумерки богов. – М., 1989.

14. Юнг К.Г. Бог и бессознательное. – М., 1998.

15. Юнг К.Г. О психологии восточных религий и философий. – М., 1994.

16. Юнг К.Г. Проблемы души нашего времени. – М., 1994.

Ø Поняття віри. Віра і потреби людини. Співвідношення віри, почуттів і наукового знання. Безсмертя як релігійне подолання страху. Психологія просвітлення. Потреба у великій цілі і свободі.

Ø Релігійна віра як інтегративне ціннісно-орієнтаційне утворення психіки людини.

Ø Раціональне пізнання в структурі релігійної віри. Пізнавально-мисленнєві, уявно-фантазійні, емоційні та вольові процеси у структурі віри.

Ø Вплив несвідомих структур психіки людини на її віру. Ірраціональність, інтуїтивність релігійної віри.

Ø Емоційно-вольовий компонент віри. Емоційні стани. Релігійні почуття. Релігійна любов, релігійний страх, релігійне піднесення. Релігійно-емоційний катарсис. Містичний екстаз.

Ø Психологічні чинники релігійної віри. Генетично-інстинктивне тлумачення віри. Структура психологічних чинників віри (релігійності) за Ю.Макселоном.

Ø Психологічна інтерпретація навернення до віри. Фактор кризових життєвих ситуацій у наверненні до віри. Інтенсивний духовний пошук.

Ø Вікові особливості релігійної віри. Вплив сім’ї на формування віри неповнолітніх. Ставлення до релігії до віри.

Ø Типи релігійної віри та їх психологічний зміст. Типологія релігійної віри П.Тілліха. Сакраментальний, моральний та онтологічний тип віри.

Віра посідає ключове місце в релігії, оскільки є джерелом і способом її існування, основою мінімуму релігії.

Релігійна віра зустрічається у всіх соціальних спільнотах, тобто є універсальним феноменом. Зрозуміти її суть можна або визначити її психологічні витоки, або розкрити її психологічні функції.

Почнемо з етимології слова “віра”, оскільки в різних мовах воно трактується по-різному.

Російське слово “вера” походить від дієслова “довіряти”, “вірити” і містить вказівку на моральність того, кому вірять.

Німецьке – означає дозволяти, хвалити, любити.

Англійське – довіряти, “почитати”, одобрювати.

Грецьке -ввірити себе комусь, ризикуючи собою, слухатися, бути переконаним.

Єврейське – від слова істина.

Латинь – посвідчення довірою.

Таким чином, релігійна віра передбачає наступні основні властивості: довіряти своє серце Богу, любити одобрювати, прагнути до моральності.

Довіряти – означає визнавати релігійну істину, не дивлячись на ідсутність доказів.

В цьому розумінні віра є ефективнішою за мрії, надії і навіть впевненість.

Вона дозволяє вийти за межі індивідуальних можливостей окремої людини і подолати сумніви, надаючи дієву допомогу в будь-яких обставинах.

Надія – підтримка більш слабка, хоча вона оживає при найменшій ймовірності удачі, але може зникнути.

Впевненість вимагає високої ймовірності успіху і передбачає співпадання багатьох умов, які далеко не завжди можуть бути реалізовані.

Почуття віри породжується не тільки Богом. Дуже часто людина всупереч логіці тримається за свою віру, оскільки вона дозволяє їй об’єднатися з іншими людьми.

Дитина вірить батькам, друг вірить другу.

Виділення людей або об’єктів як любимих – вроджена потреба людини. Створюється враження, що вірять практично всі люди, оскільки без віри неможливе ніяке переконання. Тільки релігійні люди вірять, що Бог існує, атеїсти переконані, що Бога нема, агностики – що немає достатніх доказів для остаточного висновку, а байдужі люди вірять, що подібні проблеми не мають ніякого значення.

Однак, у більшості людей слово “віра” пов’язується виключно з розумінням “віра в Бога”.

В основі потреби віри лежить вродженне прагнення людини до саморозповсюдження (самотрансценденції) за межі своїх можливостей і знання.

У людини іноді не вистачає ні сили, ні можливостей щось зробити. Тоді потрібен хтось, достатньо схожий, щоб її зрозуміти, і достатньо всемогутній, щоб виконати те, що їй не під силу. Це все може Бог.

Ще у Анаксагора (V-VI ст. до н.е.) можна знайти думку про те, що люди створюють богів за своєю подобою. Сутність такої ідеї Бога полягає в неоднозначності кращих властивостей окремих людей і кращих форм соціального життя. Тому в Бозі людина може здійснитися повністю і як індивідуальність, і як член суспільства, і досягнути самореалізації, бо, як сказав Ісус: “для всіх є місце в домі Божому”.

В своїй первинній формі віра є почуттям особистої зацікавленості в предметі віри. Віра не може існувати без емоційного забарвлення, що істотно відрізняє віру від знання. Знати можна багато, що не торкається інтересів особистості і не викликає емоцій або оціночної реакції. Те, що в знаннях виступає як зміст, у вірі постає як переживання, тому вона володіє внутрішньою самодостовірністю. Саме завдяки яскравому особистому почуттю релігійний досвід є авторитетним для людини.

В таких випадках заперечення з допомогою раціональних доказів не допомагають, тому що почуття можуть бути витіснені тільки іншими почуттями. Безсилля логічних доказів пов’язане з тим, що домінанта віри змінює світогляд і відповідно змінює сприймання світу, і людина нічого не хоче чути, що заперечує її віру. Для того, хто хоч 1 раз пережив такий стан (релігійне просвітлення – це є істина, перш за все тому, що це власне відчуття, і воно допомагає жити (що дуже важливо)). Навіть, якщо людину помістити в тюрму,- неможливо змінити власні відчуття! Найчастіше силові впливи тільки закріплюють силу переконання.

Прагнення емоційно відчути зв’язок зі світом – одна з важливих причин потягу до релігії. Людина, яка страждає, повинна відчути близькість зі світом (це є потреба), всюдисущий Бог може забезпечити постійну близькість. Цю потребу людина особливо відчуває, коли одинока і безсила.

Віра починається з чуттєвого образу, який не має періоду становлення, а виникає одномоментно.

Віра є своєрідним посередником між почуттям і знанням. Віра – свого роду трансформатор, який перетворює розумову енергію в душевну і навпаки.

Від того, що розум впливає на почуття не прямо, а через віру, виникає парадокс: можна не знати, але вірити, а можна знати, але не вірити.

Коли у людини нема здатності вірити, її знання не стають переконаннями.

Люди схильні вірити в те, що збуджує їх почуття. Віра володіє прекрасною здатністю навіть найстрашніші страждання людської душі перетворювати в глибоке відчуття щастя.

Якими способами?

За допомогою надії (за аналогією). Відмічено, що віруючі люди, які виконують заповіді, є більш врівноважені і успішні. У них – і дощ вчасно, і хліба – досхочу. Віра несе їм втіху, послаблюючи страх перед бідами життя, перекладаючи важливі рішення на Бога.

І, звичайно, неабияку роль відіграє ідея загробного життя, де земні страждання перетворяться на тому світі в щастя. При цьому виникають позитивні емоції надії на глобальну справедливість. Саме гама позитивних емоцій привертає до релігії в важкі і критичні ситуації.

Виникає запитання, невже у вірі не присутні раціональні думки, усвідомлення певного закону?

Закон звертається лише до розуму. Він передбачає примус. Нерідко підкорення починається з пізнання, яке слугує основою переконання. В латинській мові слово “переконувати” буквально означає “заставляти бути разом з переможцем”! Крім того, закон не дає людині сили виконувати його, він тільки наказує, не з’ясовуючи, в стані людина виконати його вимоги чи ні.

Зовсім інша ситуація виникає, коли перед очима є приклад, зразок. Зразок – є особистим досвідом, він штовхає до мимовільного наслідування, збуджуючи емоції і фантазію.

Релігії говорять прикладами.

Христос є ідеалом кожного християнина. Він не абстрактна норма, а життєвий приклад для кожної людини. Що робив Ісус Христос – є закон.

Тому не дивно, що намагаючись впливати на почуття своїх послідовників, релігійні вчителі звертаються до емоційних прикладів. Це дає можливість переконувати не логікою, а натхненням.

З цією метою використовують притчі, метафори, алегорії, багатозначність яких підштовхує слухачів до проникненя в смисл шляхом інтуїтивних здогадок, а ці здогадки, в свою чергу, сприймаються як внутрішньо пережиті осяяння зверху.

Ірраціональність, інтуїтивність релігійної віри полягає в тому, що, незважаючи на незаперечну достовірність її змісту для суб’єкта віри, неможливо раціонально довести об’єктивну реальність її предмета. Тому науково-психологічні дослідження цього явища зосереджуються на мотиваційних, емоційних, інтуїтивно-несвідомих складових її функціональної структури і психорегулятивних ефектах.

Обґрунтувати концепцію віри, використовуючи раціональні докази існування Бога, одним із перших намагався І.Кант. Віру він уподібнював раціональному пізнанню, розглядаючи її як середній ступінь визнання істинності суджень – між гадкою і знанням. Гадка є недостатнім судженням як з об’єктивного, та і з суб’єктивного боку. Якщо визнання істинності судження має достатні суб’єктивні підстави і водночас вважається об’єктивно недостатнім, то воно називається вірою.

Віра – визнання певних понять, суджень, уявлень, ідей як істинних без достатнього підтвердження їх істинності пізнавальною діяльністю.

Суб’єктивно і об’єктивно достатнім визнанням істинності судження є знання.

Проти спроб І.Канта поєднати віру з раціональним пізнанням виступив С.К’єркегор, яку він називав не6 знанням, а актом свободи, вираженням волі, не умовиводом, а рішенням, яке виключає будь-які сумніви.

Цю ірраціоналістичну лінію підтримав Л.Шестов, який зауважував, що можна доводити буття Бога розумовими доказами, але це мало що дасть, оскільки раціонально доведений Бог вже був би Богом за милістю розуму. Віра тримається тільки на “прориві” людської суб’єктивності у сферу божественної таємниці, недоступної людському розуму.

В.Джемс вважав віру впевненістю у тому, що з теоретичного погляду ще може викликати сумніви. Віра – це готовність діяти заради мети, досягнення якої заздалегідь не гарантоване.

Предметом віри називають те, що перебуває поза ланцюгами природних закономірностей, теорій про нього, експериментів з ним, практичної перевірки його. Бог є незнаною, недоступною, незбагненною таємницею. Будь-яка спроба розшифрувати цю таємницю у звичайних людських поняттях безнадійна.

Людина не лише може, а й покликана пізнавати істину, добро, красу, відповідно перетворюючи себе та світ. Такими є шлях пізнання Бога і наближення до Нього в гуманістичній релігії. Ніщо не суперечить припущенню, що на цьому шляху Бог поступово відкриватиме людині, її раціональному пізнанню Свою таємницю. Хто хоче вірити, має навчатися іти і шляхом мислення. Віра без мислення є обхідним маневром, надто далеким від справжнього життя.

Дата добавления: 2015-05-22