Психологічна інтерпретація навернення до віри

Людина віруючою не народжується, а стає у певний момент життя. Прилучення людини до віри називається наверненням.

Навернення – одноразовий акт інтенсивного становлення в душі людини віри; процес коригування та зміцнення вже наявної у неї релігійності (метаноя).

Навернення як складний феномен зумовлюється різними об’єктивними і суб’єктвними факторами.

Об’єктивними є різноманітні життєві ситуації, події, які спричиняють невдоволення суб’єкта своїм попереднім способом життя, вчинками, поведінкою. Іноді таке невдоволення може викликати вмілий проповідник. Н-д, 79% опитаних американців-фронтовиків навернулись до віри під впливом пережитих жахів ІІ Світової війни. А в 19% віна значно послабила віру в Бога.

За своєю природою будь-який акт навернення належить до одного з двох типів. Один з них пов’язаний з кризовими життєвими ситуаціями, що породжують інтенсивні емоційні переживання. Н-д, навернення апостола Павла: “І коли він ішов і наближався до Дамаски, раптом осяяло його світло з неба, він упав на землю...” Навернення іншого типу відбувається як поступове і спокійне посилення релігійності, якому не властиві різкі емоційні потрясіння (навернення апостолів Петра та Андрія). Його провідним чинником є інтенсивний духовний пошук людиною вищих сенсів життя, істини і добра.

У наверненні істотну роль відіграють враження, отримані у дитинстві, особливо від батьків.

Вікові особливості релігійної віри

У психології остаточно утвердилася думка, що життя, особливо духовне, дорослої людини значною мірою зумовлене досвідом дитинства, основою якого є особливості контактів з матір’ю. Якщо немовля, дитина дошкільного віку оточені, справжньою любов’ю і турботою, передусім материнською, то це, попри інші позитивні впливи на її психіку, породжує відкритість і довірливість. Вони необхідні для розвитку щирої автентичної віри, зародження здатності любити і піклуватися.

Релігійність дитини може інтенсивно розвиватися в молодшому шкільному віці. Характерним для цього періоду є перенесення рис свого батька, матері, родичів, священнослужителів на Бога. Дослідники стверджують, що у дітей, які мали суворих батьків, переважає авторитарний образ Бога. В уявленнях дітей, які виростали в атмосфері щирих, довірливих стосунків із батьками, образ бога наділений гуманістичними якостями. Формування авторитарного образу Бога, якого слід боятися, також є наслідком залякування батьками дітей, що Бог покарає їх за нечемну поведінку. Американські психологи дійшли висновку, що ідея Бога, який карає за будь-яку провину, постає як намагання забезпечити зовнішнє дотримання норм благопристойної поведінки дітей, посилити контроль за їх життєдіяльністю. Але це не сприяє автентичному засвоєнню ними релігійних духовних цінностей.

Дата добавления: 2015-05-22