Зороастризм

«Зороастр був першим, хто побачив в боротьбі Добра і Зла головний важіль, який керує рухом речей».

Ф. Ніцше

Довгий час вважалось, що зороастризм – найдавніша в світі релігія. Його засновник Зороастр (Заратуштра). Сама назва – зороастрієць – перекладається як «той, хто має кращу віру».

Зороастризм був державною релігією трьох великих іранських імперій, які існували безперервно майже 11 століть (з VI ст. до н.е. по VII ст.. н.е.) і панували на більшій частині Ближнього і Середнього Сходу. Тільки після завоювання держави Сасанідів арабами в VII ст.. н.е. більша частина населення Ірану прийняла Іслам. Однак ще в середині Х ст.. половина жителів сповідувала зороастризм. Сьогодні представники цього віросповідання називаються парсами чи гебрами. Вони живуть в різних кінцях землі: в Афганістані, Ірані, Азербайджані, але найбільш багаточисельні общини – в Індії.

Засновник

Про перші роки Зороастра в народній пам’яті збереглося декілька легенд. Одна з них розповідає про те, що з самого народження він відрізнявся вродженою добротою і знаходився під охороною вищих сил. Це проявлялося в тому, що демони всіляко намагалися вбити його, але не змогли. І навіть стадо биків, що насувались на нього з величезною швидкістю, не роздавили його, т.к. вожак встав над немовлям, захищаючи його своїм тілом. Інша легенда відмічає його вроджену життєрадість: з раннього дитинства Спітама ніколи не плакав і дуже часто сміявся.

Спітама Зороастра походив з сім’ї магів – священнослужителів. В сім’ї приділяли увагу його розвитку, навчаючи відповідно з саном його батька. В юнацькі роки він займався з вчителем, що на ті часи було рідкістю. Таке навчання допомогло йому глибоко осягнути релігію та культуру своєї країни.

З дитинства Спітама помічав навколо себе велику кількість прояву горя та несправедливості. Він бачив, що в оточуючих його людей, особливо бідніших з них, були чисельні турботи. Літом – вода, якої постійно не вистачало в тих засушливих місцях. Коли ж приходила зима, головною турботою було добування і зберігання вогню (як ми побачимо в подальшому, ці ранні враження відклали великий відбиток на його особистість: вогонь і вода стануть фундаментальними цінностями його вчення).

У супереч традиціям, Спітама захотів побачити обличчя своєї майбутньої дружини ще до весілля. (Ми зауважуємо цю обставину як ранньо виявлену здатність критичного відношення до вкорінених норм). В тридцять років Зороастра отримав перше Одкровення. (Цей вік перегукується з віком приєднання до благодаті інших Пророків). Від нього і відраховується час виникнення даної релігії.

Перше Одкровення згадується в одній із гат «Авести». Одного разу Спітама приймав участь в святкуванні призиву весни. На світанку він направився за водою для приготування священного напою хаоми, ввійшов в холодну річку і намагався дістати води з середини потоку. Коли він повертався на берег, перед ним в повітрі весняного ранку, в проміннях світла з’явився Воху-Мана (благий промисел). З цього моменту все подальше життя Зороастра вірив, що Бог доручив йому як посереднику, своєму Пророку, донести до людства те, що він дізнався у Одкровенні. Тому він повинен був проповідувати простими словами і для звичайних людей.

В чому ж полягало вчення Заратустри, яке він почав проповідувати? Він дізнався, що в світі постійно діють дві сили. Вони проявляються по-різному, але завжди протистоять один одному. Це світло і тінь, жар і холод, тверде і м’яке. Одному суперечить інше, і так у всьому: в природі, в людині, в оточуючому хаосі.

Перші зусилля молодому проповіднику не принесли успіху. Це привело його в стан глибокого розчарування, але, переборюючи себе, він продовжував свої проповіді. Після першого Одкровення в наступні вісім років він зустрічався в видіннях окремо з кожним із шести головних божеств, які були присутні на першій зустрічі. І всілякі нові свідчення вносили доповнення у вчення, отримане першопочатково.Воху-Мана звів Зороастра до престолу Ахура-Мазди, дн він отримав божественне одкровення у вигляді відповідей Ахури на поставленні запитання. Потім Зороастр потрапляє в Пекло, де його спокушує злий дух Андра-Майнью, який пропонував йому всі скарбниці світу за відречення від релігії. (Зверніть увагу на цей етап спокуси, що була як в житті Будди, так і на земному шляху Ісуса Христа). Однак Зороастра не піддається спокусі. Побувавши на Небі і в Пеклі, він повертається на землю.

Початок проповіді нового вчення відбувалося в рідних для Зороатсра краях. Однак роки зусиль в рідному місті для Зороастра були безплідними: йому вдалося звернути в свою віру тільки свого двоюрідного брата. Покинувши родину, Зороастра відправився до провінції Арія і 10 років провів в усамітнені, створивши за цей час Канон вчення – «Авесту».

Саме в період роботи над «Авестою» у Зороастри були нові видіння. Всього їх описано 7. Наступні видіння зазвичай відбувалися зимою, в дощову пору року, коли ймовірно в нього припадав відпочинок від місіонерської праці. З психологічної точки зору цікаво, що ці видіння мали передвісника. В якості передвісника виступало з’явлення хаоми, священного напою, який був видний через прозору посудину, що стояла на олтарі. Подібне явище кожного разу спричиняло транс, і транс міг бути достатньо довгим, так один з них тривав 7 днів.

Зороастра отримав в цих одкровеннях відомості про корисних тварин, про те, як піклуватись, щоб зберегти вогонь. Тому в подальшому він проповідував шанування вогню у всіх його проявах. На основі одного з видінь Зороастра пророкував з’явлення Спасителя. Помер Зороастр в 492 році до н. е. у віці 77 років. Згідно деяким даним він загинув в святилищі при виконанні своїх релігійних обов’язків від руки іновірця. Він прийняв страждальницьку смерть – був заколений ударом в спину на сходах олтаря вершником туранцем підчас завоювання туранцями міста Болха. При цьому священний вогонь був залитий його кров’ю та кров’ю кількох інших служителів культу. Після його смерті залишилося три вдови.

Підкреслимо, що Зороастра – єдиний із засновників світових релігій, який одночасно був і священнослужителем, і Пророком. Він ніколи не уподібнювався Богу, але підносився як «перший священнослужитель, перший воїн, перший володар та суддя світу». Сутність його релігійної реформи полягали в преображенні багатобожжя на єдинобожжя.

Канон – Авеста

„Авеста”, священна книга зороастризму, дійшла до нас в двох основних варіантах. Перший являє собою збірник молитов на авестійській мові. Ці молитви і сьогодні читаються зороастрійськими священниками при богослужіннях. Другий варіант являє собою в основному тих самих частин, що і в першому варіанті, але розміщених в іншому порядку, зметою не читання при богослужінні, а систематичне вивчення. В цьому варіанті „Авеста” супроводжується коментарями на середньо персидській мові.

За переданнями, „Авесту” записав в 591 р. до н.е. учень Зороастра і його послідовник на посаду первосвященика – Фрашаостр. До нашого часу збереглася незначна частина вихідного тексту „Авести”. Це книги: Вендидат, Вісперед, Ясна, Яшт і Бундегеш.

Символ віри міститься в 12-му гімні Ясни. В ньому виражена характерна риса вчення, яка говорить, що обираючи добро, кожна людина стає союзником і скромним сподвижником Бога і всього благого на землі. Цей гімн повинен був як молитва проговорюватись віруючим кожного дня і безліч разів. Це слід було робити чотири рази з паузами між віршами, і все більш голоснішим оспівуванням. Головна молитва, для зороастрійців виконувала ту ж роль, як для християнина «Отче наш». Однак вона не містила в собі яких-небудь конкретних прохань віруючого до Бога, а лише заклинала Бога, щоб Він утвердив свою волю, і наступило його царство на землі. Вона була першою молитвою, якою навчали дитину. Вважалось, що її можна промовляти і замість всіх інших молитов.

Мова „Авести” проста, яка дає можливість доступно викласти легенди, молитви, гімни. В стилі панують антитези, але крім них Зороастр часто використовував форму запитання і відповіді, яка є особливо ефективною для повчань і настанов.

Згідно традиційної манери виконання, гімни „Авести” частково промовлялися речитативом, частково розспівувались. Часто повторюючись, вони вже самі по собі, заворожуюче впливали на слухачів.

Світосприйняття.

Основна ідея «Авести» - боротьба світлого і темного, духів добра – ахурів і духів зла – девів. У фізичному світі це боротьба світла і темноти, а в духовному світі – добра і зла, де добро виступає як світова ціль і сила світла, як радісна умова усього життя. Головою світлих духів стоїть Ахура-Мазда, протистоїть йому Анхра- Майнью. Важливо, що два великих духи рівноправні. Тут добро і зло симетричні, що означає рівноправ’я їх могутності при протилежній орієнтації. В основі подібного поділу лежить уявлення про те, що добрий Бог не може бути відповідальним за царююче в світі зло, воно іншого початку, незалежне від доброго Бога. З цього бере витоки діалектика, згідно якої все знаходиться у постійному розвитку.

Ахура-Мазда – єдиний не створений Бог, який існує вічно. Він не антропоморфний, не має ні жінок, ні дітей, що є образом абстрактного морального принципу добра. Він творить мир через думки. Видимим проявом, «тілом» Ахура-Мазди в Ясні названий вогонь. Корисно відмітити, що при створені світу не було нічого загадкового, оскільки Бог потребував допомогу людини у битві зі злом. Бог створив людину, однак і залежить від її допомоги, щоб розбити свого вічного противника. Завдяки співпраці з людиною Анхра-Манью буде розгромлений остаточно.

Клімат Ірану суворовий, тут не рідкісні землетруси, бурі, стихії. Все це постійно загрожувало знищити плоди тяжкої праці. Такі природні умови країни вплинули на особливості духовного життя населеного її народу. Оскільки існування проходио між страхом і надією, очікуванням і радістю, люди сприймали це як боротьбу добрих і злих духів. Це було основним змістом їх віри.

Крім того, що Ахура-Мазда не створений і вічний, він має ще одну істотну перевагу в боротьбі зі злом: дар передбачення, тобто організації вчинків відповідно до знання про їх наслідки. Слід підкреслити, що передбачення наслідків своїх вчинків лежить в основі поняття відповідальності і усвідомленості. У всіх законах є одне важливе правило: якщо людина знаходиться в стані, коли не усвідомлює наслідків своїх вчинків, то вона не може нести за них відповідальність і покарання. Існує ще одне важливе поняття – „мідж”, яке означає, що люина неодмінно зустрінеться з наслідками своїїх дій. В цьому закладений глибокий етичний змисл.

Що ж до створеня світу, то спочатку все було створено в духовному, нематеріальному плані, а згодом всьому було надано матеріальний характер. На відміну від уявлень інших релігій тут матеріальне існування виступає як більш повноцінне, ніж нематеріальне, тому що предмети творення стали цілими та відчутними. Однак одночасно вони стали існувати в часі, і їхня доля отримала кінцевий характер, тому їхня матеріальність стала вразливою для сил зла.

Головні жителі неба – це сонце (втілення вогню) та зорі. Всі вони чисті – всіх захищають та приносять всім благо. Саме створення світу описане як творення в певній послідовності: небо, вода, земля, рослини, звірі, людина. Всесвіт представлений як такий, що складається з 3-ох частин:

1. Земля – кругла, оточена океаном, подібним до широкої річки.

2. Небо – безначальна світлоносна сфера.

3. Рай – простір між небом та безкінечним світом, заповнене зірками, місяцем та сонцем.

В «Авесті» описується, яким чином з’вилась на світ людина. Вона виникла, коли від насіння небесного першобичка Гайомард, пролитого на землю, виросло дерево життя. У ньому в одному стовбурі проросли і чоловік, і жінка, тіла яких розділились пізніше. Тут дерево життя розглядається як злучання землі з небесним початком, і в цьому розумінні Гайомард – прабатько людства. Таким чином, на початку людина представляла собою суцільну пару, частини якої були з’єднанні одна з одною, одного зросту і так схожі, що було не зрозуміло, хто з них чоловік, а хто – жінка. З’явившись, перша пара тридцять днів блукала по Землі без їжі і пила тільки воду. Потім вони знайшли білу корову і напились молока. (Саме тут народилось уявлення про корову як про священну тварину).

Згідно з «Авестою» поява пророків – це періодичний процес. Кожних три тисячі років до людей повинні приходити три спасителя. Останній з них в (даному періоді) вирішує долю світу та людства.

Виникаючі через кожні тисячу років спасителі будуть синами Зороастра, тому що його сім’я чудесним чином зберігається в одному з озер Персії. Після кожних тисячу років в озері купається чиста діва, яка і родить наступного спасителя. Незважаючи на своє чудесне зачаття, спаситель світу, який має прийти, буде людиною, сином людей, так що в цій вірі саме людський рід покликаний зіграти головну роль у великій всесвітній битві між добром і злом.

Зороастризм походить з признання безсмертя душі – фраваши, яка існувала до народження людини. Зазначено 3 основні функції душі: думати, говорити та діяти. Відповідно розрізняють два розума та два життя – душі та тіла: споконвічний розум та мудрість (душі) та мудрість, яка сприймається розумом через тіло. Споконвічна мудрість – це мудрість небесна, духовна, саме вона дає настанови людині з найголовніших питань життя. Для її сприйняття людина повинна заглибитися у свій внутрішній світ – і лише тоді вона зможе осягнути істину. Сама ж душа в «Авесті» виступає в образі жінки, а у її зовнішності втілено уявлення про жіночу красу.

Важливим моментом є позитивне ставлення до людського тіла. В зороастризмі підкреслюється, що спочатку була створена душа, а потім для неї створене тіло, в яке вона вложена, щоб спонукати тіло до діяльності. Однак у подальшому тіло та душа складали абсолютну єдність і стали разом вести боротьбу проти сил брехні, так як тіло – ні що інше, як засіб та оболонка душі. Душа діє за допомогою тіла, її діяльність поза межами тіла неможлива.

Людині потрібно піклуватися про здоров’я тіла: лише з здоровим тілом можна мати здорову душу. Тіло порівнюється з боєвим конем: ніхто не йде в бій на голодному коні. Тому в цьому вченні нема місця аскетизму.

В зороастризмі немає вічного покарання, і всі люди врешті-решт саме на Землі будуть жити у вічному блаженстві, а не у віддаленому раю. Уява про таке життя після смерті – природнє уявлення про досконале життя на Землі, де тіло насолоджується, але не має бажання їсти.

Мораль

Проповідуючи ідею співпраці Бога і людини для підтримання порядку в світі і надавши цій співпраці принципового значення, Зороастор проголосив, що кінцевою метою спільних зусиль виступає встановлення ідеалу життя на Землі. Це твердження виявило велике значення людини, представивши смисл його життя союз з Богом в боротьбі зі злом.

Нова етична ідея зороастризму полягала в тому, що зло та страждання людей трапляються не через бажання божества, а в якійсь мірі залежать від людини. Вони творці власного щастя через добрі думки, добре слово та добре діло. Звичайно, елементи фаталізму тут присутні, але доля людини визначена вищими силами не повністю, оскільки від поведінки людини, від гріхів як вона здійснює залежить, куди потрапить її душа після смерті.

Для праведної людини обов’язковими є три заповіді, такі як “Добра думка, добре слово і добрий вчинок”. Також зазначено, що перше чому вчать своїх дітей – це любов до правди. Брехня для них – найбільша ганьба, потім йде безглуздий вчинок. Крім любові до правди, моральні вимоги передбачали працелюбство і турботу про землю. Зороастр вчив, що хорошого ставлення богів в цьому житті і щасливого життя після смерті не можна досягнути лише великим жертвоприношенням. Для цього потрібна самовіддана праця. Таким чином, праведне життя заключається в покірній роботі, що передбачає турботу про землю, воду, вогонь та плодючість рослин. Таким чином виховувалася відповідальність людини за чистоту навколишнього середовища. Чистота середовища, як сьогодні говорять, входила до найбільш суттєвих моральних заповідей.

Праведна людина повинна була сприяти плодючості життя, творити добро та радість своїми вчинками. Ставлення до землі було настільки шанобливим, що договір на пашню вважався більш важливим, ніж шлюбний контракт.

Шлюб вважався однією з найбільш богоугодних справ. Хлопець міг одружитися лише після деяких курсів, при цьому шлюб дозволявся лише з єдиновірцями. Кожному потрібно було мати дружину та дітей, чоловік мав піклуватися про власне здоров’я та здоров’я всієї сім’ї. Він повинен був біти мужнім, щоб охороняти рідних від насильства та працелюбством, щоб забезпечити свою сім’ю всім необхідним. Разом з тим, визнавалася духовна рівність чоловіків та жінок, яке не виключало вимог покори жінки чоловіку. Ведення холостяцького способу життя не схвалювалось. Велика кількість дітей розглядалася не лише як бажаний дар богів, для й встановлювалися суворі правила щодо статевих стосунків, щоб не були даремними ні старання батьків, ні зародок.

Хорошими вважали тільки тих людей, які добре ставилися до тварин. В “Авесті” особливо підкреслюється неприпустимість кровопролитних жертвоприношень, що призводить до лютого вбивання тварин – головного багатства скотарів. До жаб, черепах, раків та ще деяких тварин, які вважалися не чистими і такими, що забруднюють воду, зороастрійці ставилися з огидою. Вони настільки їх ненавиділи, що вбивали завжди, як тільки знаходили.

В жодному Вченні немає такого серйозного піклування про “братів наших менших”. На першому місці серед “добрих” створінь – корова, сторожевий пес та уважний півень. Можна зустріти прямі вказівки на те, як потрібно доглядати за собакою, якщо вона хвора. Сказано, що лікувати її потрібно як людину, а за собакою яка привела щенят, як за жінкою, яка народила дитину. Того, хто б’є собаку чекає важке життя, сповнена неприємностей.

Важливо звернути увагу на дві суттєві відмінності зороастрійської моралі - її колективний характер. Не дозволялося молитися лише за себе. Потрібно було молитися за всіх одновірців, оскільки кожен вважав себе одним з них. В той самий час співчуття до ворогів не входило в мораль зороастризму. Навпаки, хто добрий до злих, той - сам злий.

Ритуали та обряди

Головний ритуал. Оскільки джерелом тепла та світла, як і місцем де жив Бог, вважалося сонце, то священний вогонь запалювався на вершині гір, пагорбів, і його підтримували постійно, щоб не згас.

Храм. Спочатку перси не будували храмів, а лише олтарі і здійснювали жертвоприношення на високому місці, після спеціальної молитви. Згодом, місцем літургійних церемоній стали храми вогню. Найсвятішим місцем у храмі було те, де стояв вогонь.

Очищення. Ритуально нечистим вважалася будь-яка кровотеча, оскільки вона порушувала ідеальний стан. Від будь-якого забруднення очищення проходило одним з 3-ох способів: коров’ячою сечею, піском чи нарешті водою. Потім читалися 9 днів і ночей молитви,щоб очищення проникло не лише в тіло, але й в душу.

Неправедна та гріховне життя виявлялося через 3 найбільші гріхи, що прирікають душу на загибель.

По-перше, це спалення трупів. На противагу індуїзму, де трупи спалювалися, їх потрібно було заливати на поталу хижим птахам. Не можна закопувати і спалювати трупи також.

По-друге, заборонялося їсти падаль.

По-третє, переслідувалися неприродні статеві пороки.

Маги. Ритуали виконували лише жерці. Для цього вони отримували спеціальну підготовку, і багато з них знали „Авесту” напам ять. Для віруючих таке релігійне вчення не пропонувалося. Зазвичай богослужіння здійснювалося 2-ма жерцями, старший співав Гати, і помічник, який готував та наливав хаому.

Молитви. Тут молитви були простими. 5 щоденних молитв вважалися обов’язковими для кожного, виступаючи як зброя проти зла. Молитися дозволялося скрізь - не лише біля домашнього вогнища. Обличчя при цьому повинне бути повернене на північ. Така свобода місця молитви пояснювалася тим, що весь світ є храмом бога Ахура-Мазди.

Молитва ділилася на три частини: „та, що призиває” - містилося звернення до бога; „та, що розповідає” - розповідає що просили та отримали ті, хто раніше використовував цю молитву; „прохальну” - конкретні прохання.

Богослужіння намагалися здійснювати в місцях, де відкривалися широкі горизонти, що породжували релігійне почуття і якщо не було гори, то на березі моря.

Жертвоприношення. Суттєвою частиною святкових богослужінь стала жертва вогню - злиття священного напою хаоми, бо хаома знищує зло. В „Авесті” стверджується, що оп’яніння хаомою дає всебічне знання, натхнення, іноді дарує безсмертя. Геродот: „За цим напоєм перси обговорюють найважливіші справи. Рішення прийняте таким чином, наступного дня господар перевіряє на тверезу голову. Якщо його схвалюють, то воно виконується. І навпаки.” Після святкових богослужінь цей напій роздавався всім учасникам. Це вживання, не призводить до сильного сп’яніння, посилює релігійне збудження і провокує екстаз. Крвм того він збуджує, бадьорить та додає сил.

Зараз вважається, що в основі хаоми - сік ефедри, оскільки алкалоїд ефедрін володіє сильною збудливою дією, що викликає ейфорію. В жертвоприношеннях використовувався тваринний жир, який клали на священний вогонь.

Жертви приносилися вогню і воді.

Обряд при хрещенні. Для надання значимості народженню існував звичай, схожий на хрещення. Через деякий час після народження дитини батьки приносили її до жерця. Він давав їй трохи хаоми, купав в спеціальній посудині з водою і читав молитву. Цей обряд супроводжувався повним ритуальним очищенням та надяганням на неї священної рубашки. Помітне місце в моральному кодексі зороастризму займає піклування про здоров’я. Особлива увага приділяється вагітним жінкам та під час пологів.

Ініціація. Досягнення повноліття супроводжувалося одяганням мотузки. Чоловіки та жінки повинні були носити його все життя. Ця мотузка тричі обв’язувався навколо талії. Надалі зав’язування та розв’язування його ставало щоденним ритуалом. Він розв’язував і зав’язував його під час читання молитв. Крім того, в воріт зашивали маленький гаманець, який мав нагадувати, що людина все життя має наповнювати його благими думками та вчинками.

Шлюб вважався богоугодним. За перелюб передбачалося покарання. Зрада чи життя поза браком каралися бичем, за перелюб - 800 ударів. Передбачалася відповідальність за позашлюбних дітей. Зороастр виступав проти шлюбу з інноплеменцями. В той же час, на відміну від інших релігій дозволявся шлюб між близькими кровними родичами. Це було похвально, особливо, якщо одружувалися батько і донька чи мама і син.

Смерть у зороастрійців була позбавлена величі, труп викликав лише огиду. Коли помічали, що настає останній час хворого, його покидали самого, для того, щоб не заважати душі визволитися від тіла, і також, щоб живому не забруднюватися від мертвого. При наближенні до дому смерті перш за все з дому виносили вогонь. Після цього починався ритуал очищення помираючого. Його мили та надягали чистий одяг. Потім приходив жрець, який проводив ритуал сповіді гріхів - читав текст, а помираючий повторював його. Потім жрець виливав в рот чи в вухо помираючому трішки хаоми - напій безсмертя, що готував людину до вічності. Шепотів на вухо настанови та йшов поки людина ще була живою. Потім приводив собаку і змушував дивитися її в обличчя помираючому - „собачий погляд”. Згідно з переконаннямЮ собака єдина з істот, погляду якої боїться злий дух.

Поховальний обряд. Зороастр виступав проти оплакування мертвих, оскільки все, що пов’язане з трупом вважалося не чистим. Тому труп клали на ноші, і з цього моменту до нього не можна торкатися нікому, крім спеціальних носильників. Кімната очищалася та проводилася дезінфекція, спалоювали ароматичне дерево.

З моменту смерті з покійником поводилися як з дуже заразним. Тіло виносили і залишали в спеціальних „високих баштах”. Рідні прожали ноші, йшли за ними на відстані і мали зупинитися на відстані 90 кроків від башти. Перший труп принесений в нову башту, мав бути трупом невинної дитини і обов’язково з сім’ї жерця. Потім труп закріпляли на майданчику, де його об’їдали птахи, а сонце сушило кістки. Після того, як кіски очистяться від плоті, їх скидали у внутрішній колодязь башти.

Якщо навіть віднесений оживав, що іноді траплялося, його вбивали, так як той, хто поьїбував на башті і забруднився дотиком до мертвих тіл, тому нема шляху назад. Іноді, після того як птахи та сонце зроблять своє „санітарне” діло, чисті та кістки зберігали в герметично зачиненій посудині.

Багато вчених вважає, що причиною такого поховання були епідемії, що розвивалися внаслідок звичаю хоронити мертвих неглибоко в землі, чи кидати трупи в воду. Припускали, що душа померлого ще місяць приймає участь в сімейних трапезах. Тому впродовж 30 днів померлому щодня готували спеціальну їжу. Потім його поминали 1 раз в місяць ще протягом року, а після цього ще рік приносилася остання жертва. Найближчі згадували його щороку ще 30 років.

Повага води. Навіть коли горів будинок, зороастрійці гасили його піском чи землею, але берегли воду. Коли потрібно було вимити щось ритуально забруднене, воду для цього потрібно було набирати спеціально, але використовувати не одразу. Спочатку не чистий предмет повинен бути очищений коров’ячою сечею та висушений піском, і лише після цього його можна помити водою для остаточного очищення.

Свята. Щорічно відзначалося 7 свят на честь Ахура-Мазди та Амеша-Спента. Ці свята заснував Зороастр. Не святкуванн основних свят було гріхом, який, як говорилося „йшов на міст”, тобто взважувався на вагах під час останнього суду над померлим. Найголовніше свято - новорічне - Ноуруз. Воно святкувалося під час весняного рівнодення і нагадувало про той день, коли зло буде переможене. На свята маги проводили душевні бесіди з молоддю про обов’язок, духовні обов’язки людини.

Хаома - це сильний тонізуючий засіб з ефедри з гранатовим соком та лимоном.

Ритуали та традиції особливо покращували здоровий зовнішній вигляд австрійців. Чоловіки - високі, міцні, сильні, добре складені. Жінки - Вродливі, хоча мало жіночні, ходять з відкритим обличчям. Мандрівники писали, що вони добрі, великодушні, але в основному стримані люди, які ведуть простий образ життя, суворі у питаннях про своїх дітей, яких дуже люблять. Відрізняються безкінечною роботою, оптимістичними поглядами на життя і сильним бажанням допомогти ближньому. Це добрі, надзвичайно чесні, зібрані і невтомно працюючі люди. Ряд дослідників вважає, що їх здоровий зовнішній вигляд - наслідок того, що ця релігія не знає постів, а одною з головних заповідей є турбота про достатнє харчування.

Ставлення до праці та знань

Психологія. Зороастризм намітив суттєвий прогрес в самопізнанні, оскільки розглядав відмінність психічного від фізичного. Так, у всіх розділах Вендідат говориться винятково про ті правила, яких треба дотримуватися в цьому фізичному світі. Тут „тілесний світ” протиставляється „духовному світу”. В Бундегеші говориться, що душа є те, що за допомогою органів тіла бачить, говорить та сприймає. Зороастр суттєво трансформував поняття душі. Якщо спочатку поняття про душу було пов’язане тільки з предками, то пізніше його пов’язують з вічним духом, який був до народження людини і залишиться після того, як вона відійде в „Світ Батьків”. Тому душа, як і душі всіх померлих і всіх ще не народжених, могли впливати на всі земні порядки і підтримувати живущих в боротьбі зі злом. Розуміючи роль психології в підвищеності доступності знань, Зороастр при реформуванні релігії, з метою перетворити її на монотеїстичну, використав важливий психологічний прийом: звів велику кількість відомих до нього богів до персоніфікованих аспектів особистості єдиного верховного бога Ахура-Мазди і цим примирив людей з нововведенням.

Ахура-Мазда дарує владу тільки тому, хто допомагає бідним. Тут закладена основа понять про співчуття та справедливість. „Блажен чоловік, справедливість якого досконала. Блажен той, хто намагається переконати того, хто не давав свого хліба бідному - це кредо зороастризму. В „Авесті” говориться, що багатий повинен допомагати бідним і що людина завжди повинна працювати. Зороастр дав надію на спасіння всім, незалежно від земного багатства. Він погрожував багатим адом, якщо вони будуть чинити не вірно.

Демократизм зороастризму простежується в тому, що в „Авесті” головна увага приділяється трудоголіку. Зазначено, що щастя живе там, де віруючий вирощує багато хліба, трави, плодів, де він зрошує суху землю та відводить воду від сирої.Нещасливою вважалася земля, яка довго лежить необроблена в очікуванні на господаря.

Виступивши проти масових жертвоприношень, які потребували немалих витрат, Зороастр полегшив життя бідним людям. Допомога надавалася не лише нижчим та бідним, але й тому, хто мав бажання одружитися, для того, щоб він міг почати чесне життя.

Проводячи порівняльну характеристику з іншими релігіями, перш за все потрібно звернутися до індуїзму, оскільки він має спільні з зороастризмом корені.

Зороастризм приніс два фундаментально нових положення: ставлення до праці і ставлення до оточуючого світу. Зороастр вчив, що благовоління богів в цьому житті і щасливому загробному житті не можна досягнути лише жертвоприношеннями. Для цього необхідна праведна праця. Таким чином, кожна людина втягувалася в боротьбу проти злих сил, виконуючи свої звичні обов’язки, так що „ніхто не є в своїх зусиллях марним”.

Дата добавления: 2015-05-22