Іудаїзм

Основоположником даної релігії вважається Моїсей. Легенда про народження і дитинство Мойсея міститься в першій главі книги Вихід. Ще до народження Мойсея становище ізраїльтян в Єгипті погіршилося настільки, що, бажаючи винищити їх зовсім, фараон наказав бабкам-повитухам умертвляти всіх немовлят чоловічої статі. Однак, вони наказу не виконали, пояснюючи це тим, що не встигають до породіть і вони народжують ще до їх приходу. Тоді фараон наказав знищувати немовлят – топити їх в річці Ніл.

Коли Мойсею було 3 місяці, його мама не змогла вже його ховати. Тоді вона виготовила корзину, поклала туди немовля і залишила біля річки. Дочка фараона пішла туди купатися, знайшла там корзину і врятувала немовля. Рідна дев’ятирічна сестра Моїсея спостерігала за цим і запропонувала свої допомогу, щоб знайти йому годувальницю. Отримавши згоду, вона привела в годувальниці свою маму. Таким чином, мама отримала свою дитину назад і повинна була годувати його за плату. Коли дитина підросла, мати відвела його до дочки фараона, яка всиновила його. Хлопчика назвали єгипетським іменем Моїсей, що означає „витягнутий з води”, спасений.

Моїсей виховувався при палаці, навчався в храмах і став освіченою людиною. Вихований при царському дворі в якості всиновленого, Моїсей був посвячений у „всю мудрість єгипетську”. Так він отримав фундаментальну підготовку для свого майбутнього служіння. Багато дослідників вважає, що якби Моїсей ріс в рабстві разом зі своїм народом, у нього ніколи б не розвинулись гордість, мудрість і сміливість, необхідні для того, щоб очолити повстання народу.

Передання зберегли опис зовнішності і характеру Мойсея. Він був людиною середнього зросту, надзвичайно сильним, справжнім богатирем. Йому були властиві вдумливий вигляд і крайня малослівність. Відрізнявся Моїсей постійною зосередженістю і тим, що в розмові він часто заїкався, чи то підбираючи слова, чи то боячись висловити свою думку. Він був сором’язливим, але іноді висловлював надзвичайні ідеї, які залишали в свідомості співбесідника блискучий слід.

Відомо, що Моїсей водив свій народ по пустелі 40 років, чекаючи поки у його співвітчизників зникнуть рабські риси і виросте вільне покоління. Оскільки „легше вивести людей із Єгипту, ніж вирвати Єгипет із людей”. В пустелі Моїсей почув голос Бога.

Основними догматами іудаїзму є:

- віра в Єдиного Бога Яхве;

- віра в безсмертя людини, загробний світ, царство небесне;

- у богообраність євреїв;

- пришестя месії, який вчинить праведний суд і утвердить правильні порядки у світі;

- у божественне походження релігійного писання _ Старого Завіту і Талмуду (багатотомний збірник іудаїстських догматів, релігійно-філософських, правових, моральних приписів, які є коментарями до Старого Завіту).

Згідно з ученнями іудаїзму, основні засади моралі були відкриті Богом пророку Мойсею, у вигляді 10 заповідей, які є абсолютно довершеними, універсальними на всі часи і для всіх людей.

Але в іудейському вченні є певні суперечності. З одного боку, Талмуд пройнятий фаталізмом (тобто, все у світі наперед визначене Богом, в якому виключені випадковість, вільний вибір людиною вчинків). А з іншого – людина повинна здійснювати моральний вибір, за дотримання моральних законів у земному житті її чекає винагорода або покарання у вічному житті.

Джерелом зла, страждань і смерті іудаїзм проголошує природну гріховність людини. Людина тлумачиться як раб Божий, причому жінка є рабинею не лише Бога, а й свого чоловіка, незаміжня – батька. У коментарях іудаїстських богословів до старозавітного сюжету про створення Єви з ребра Адама йдеться, що Яхве довго думав, з якої частини тіла Адама зробити Єву. Не з голови, щоб не піднімала високо голову, не з ока, щоб не підглядала, не з вуст, щоб не базікала, не з серця, щоб не була заздрісна. Вирішив створити її з прихованого органа – ребра, щоб була скромною.

Уявлення про світ

Безпосередньо над нашим світом Дій знаходиться світ почуттів. Головна його субстанція – емоції. Істоти, які заселяють цей світ – усвідомлені прояви конкретних імпульсів. Істоти, які заселяють цей світ, називаються ангелами. Ангели відрізняються не духовними рівнями, а сутність кожного визначається рамками конкретного почуття. Над світом почуттів знаходиться світ Творіння – світ чисного розуму, інтелекту. В ньому міститься здатність осягнення істинної, внутрішньої сутності речей. В цьому світі розум є і творчим началом і реєстратором, охоронцем знання. Цей світ людина може досягнути лише у вищій точці свого духовного розвитку. Якщо ангели світу почуттів є втіленням чистих емоцій, то ангели світу творіння – серафими – сутності чистого розуму. Тільки у великих людей свідомість досягає світу Осяяння. Більшість живе на рівні світів дій і почуттів. Те, що світ Творіння знаходиться вище світу почуттів означає не тільки перевагу розуму і свідомості над почуттями; в ньому ще менше матеріального, людина сильніше відчуває свою індивідуальність і тому стає більш чутливішою до божественного світу.

Світ дій є дотичним не лише до вищих світів, але і до нижчих. Тому в нього особлива роль – перехрестя, де збирається добро і зло. Тільки людині дано право вибору. Творячи добро або зло, вона впливає на вищі або нижчі світи. Коли в світі будуть знищені всі темні сили, зникнуть і ангели зла, оскільки вони живуть, як паразити, за рахунок людини. Тому душа грішника і опускається в пекло, а душа праведника піднімається в рай, тобто покарання і нагороди людині після смерті визначаються не зовнішніми силами, а її вчинками.

В іудаїзмі немає ідеї циклічності створення світу. Світ виник одного разу і одного разу загине. В цьому однократному існуванні немає ідеї прогресу як розвитку, але є уявлення про рівновагу. В світі є порядок, але не має сенсу в тому, що відбувається в природі. Особливо чітко це уявлення представлено в книзі Еклезіаста: „Що було, те і буде; і що робилося, те і буде робитися і немає нічого нового під сонцем” [Еккл. 1; 9-10: 34].

Згідно містичного трактування, закони Тори впливають не тільки на характер тих, хто їх виконує, Але й на гармонійність всього світу вцілому. Результати виконання людьми заповідей Тори впливають на найвіддаленіші куточки Всесвіту, оскільки кожна виконана заповідь складає подію космічної важності. Творіння – це процесс перетворення божественної субстанції в дещо визначене і обмежене – у світ. Бог – творень, і це зобов’язує людей бути співтворцями, тобто братии участь в безкінечному (божественному) процесі творіння. Таким чином, виконання Людиною свого призначення приводить до того, що всі світи, включаючи наш земний, не втративши свого конкретного бутя, досягнуть всієї повноти єдності з Творцем.

В іудаїзмі присутнє уявлення, що всі люди за своєю природою неоднакові. У всіх людей є свій доступ до Бога, і в кожного – свій. Віруючий завжди може початки сходження до Бога відповідно до своєї сутності. З цього видно, яке велике значення надається проявам індивідуальності.

Необхідно відмітити і особливе ставлення до дітей, яке відрізняє іудаїзм від решти світових релігій. На дітей не дивляться як на істот чистих і невинних, а навпаки, вважається, що через незнання вони особливо схильні до гріха і жорстокості. Така позиція базується на переконанні, що Людина не народжується Людиною, а входить в світ маленьким диким творінням, і тільки в міру росту і виховання вона може приручатися. Дикість дитини походить від нерозуміння інтересів інших людей, а відсутність такого знання робить для них неможливим співпереживання (емпатію). Тому велика роль відводилася вихованню.

В іудаїзмі за однією з інтерпретацій джерелом розвитку людини, як і будь-якого розвитку, слугує взаємодія протилежних сил. Відповідно до цього, розрізняли два стимулюючих фактори розвитку: «внутрішній сві» і «навколишній світ». Внутрішній світ – вроджений, його Людина вже має, коли попадає в цей світ, він допомагає духовному розвитку людини. Навколишній свііт Людина завойовує поступово, при відмові від прагнення «отримувати», тобто при зростанні рівня особистісного контролю над інстинктами. Посилення «внутрішнього світу» прискорює його ріст по духовній драбині.

Рівновага між двома протилежними силами – „бажанням отримувати” і „бажанням давати” – необхідні для безперервного потоку енергії.

Спочатку ідея воскресіння мертвих не була властива іудеям. Відсутність віри в безсмертя в ранньому іудаїзмі зміцнювало відчуття неповторної цінності життя і земних справ. Якщо людина хотіла пізнати повноту буття у відведений їй термін, вона повинна була в цьому житті творити добро і віддалятися від зла. Внаслідок невіри в особисте безсмертя у євреїв сформувалась більш гостра, ніж у інших народів, потреба в земній (а не лише в небесній) справедливості. У них розвинулося відчуття, що життя може і повинно змінюватися в сторону справедливості. При цьому формувався активний, вольовий характер. На відміну від індуїзму для іудея життя не було ілюзією, а являло собою реальне буття, в якому проявляється творча сила і слава Бога.

Іудаїзм являє собою єдиний випадок в історії релігій, коли Бог вибрав собі народ – як правило, народ вибирає собі Бога. Виникла форма союзу і заповіту між Богом і людиною, як істотами, які можуть домовлятися.

З початку ХХ століття гуманістично налаштоване крило талмудистів намагається переконати, що служіння добру, доброчинність є найвищими цінностями іудаїзму, який повинен відкинути авторитарні принципи й заборони. Ця течія в іудаїзмі відповідає ідеалу братньої любові, діяльного альтруїзму.

Дата добавления: 2015-05-22