Часовий контроль як основа планування, проблеми часового контролю. 2 страница

Необхідність переоцінки подій – у цій ситуації питання “працюють” ефективніше за твердження: питання, що не дають можливостей відстоювати свої позиції, змушують людину викладати свої аргументи, а у висловлюванні здійснюється їх усвідомлення, розуміння.

При необхідності звернути увагу людини на невдалі форми її поведінки або аргументацію краще говорити не про них безпосередньо, а про свою сприйняття і свої переживання з цього приводу. Коли людина чує негативні відгуки про себе, то ситуація стає для неї травмуюючою, а відтак – вмикається захист.

Способи нейтралізації захисту – пов’язані з очікуванням негативного ставлення до себе:

Приписування собі помилок співрозмовника

Часткове виправдовування помилок

Відмова від категоричних тверджень

Таким чином, аналізуючи зовнішній прояв поведінки людини і розуміючи психологічну сутність механізмів захисту, можна віднайти істинну причину їх прояву.

14.Форми прояву несвідомого.

Насамперед змісту цієї області не усвідомлюються не тому, що вони слабкі, як у випадку з латентними знаннями. Ні, вони сильні, і сила їх проявляється в тім, що вони впливають на наші дії й стани. Отже,

перша відмітна властивість несвідомих подань - це їхня дієвість.

Друга їхня властивість полягає в тому, що вони із працею пері ходять у свідомість. Пояснюється це роботою двох механізмів, які постулює Фрейд, - механізмів витиснення й опору.На думку 3. Фрейда, психічне життя людини визначається його потягами, головне з яких - сексуальний потяг (лібідо). Воно існує вже в дитини, хоча в дитинстві воно проходить через ряд стадій і форм. Через безліч соціальних заборон сексуальні переживання й пов'язані з ними уявлення витісняються зі свідомості й живуть у сфері несвідомого. Вони мають великий енергетичний заряд, однак у свідомість не пропускаються: свідомість робить їм опір. Проте вони прориваються у свідоме життя людини, приймаючи перекручену або символічну форму.

Фрейд виділив три основні форми прояву несвідомого: це сновидіння, помилкові дії (забування речей, намірів, імен; описки, застереження й т.п.) і невротичні симптоми. Невротичні симптоми були головними проявами, з якими почав працювати Фрейд. Відповідно до подань 3. Фрейда, невротичні симптоми - це сліди витиснутих переживань, що травмують, які утворять у сфері несвідомого сильно заряджене вогнище й звідти роблять руйнівну роботу. Вогнище повинен бути розкритий і виряджений - і тоді невроз втратиться своєї причини.

15. Поняття і класифікація психічних процесів людини.

Психічні процеси — складні утворення, в яких беруть участь різні психофізіологічні функції та різні сторони свідомості. Психічні процеси мають свій специфічний зміст (пізнавальні, емоційні, вольові) і розкриваються через розвиток цього змісту.У сучасній психології прийнято вважати, що психічні процеси тісно взаємозалежні й, суворо кажучи, зливаються в один цілісний процес, властивість за назвою "психіка". Поділ свідомості на психічні процеси умовно, воно не має теоретичного обґрунтування. У науці розробляються інтегративні підходи до психіки, і класифікація психічних процесів має скоріше педагогічну і пропедевтичну цінність, що сходить у міру розвитку науки.

Пізнавальні: Відчуття Сприйняття Мислення Свідомість Мова Увага Пам'ять Уява Представлення

Емоційно-мотиваційні: Емоції і Почуття Психічний стан Мотивація Воля Проактивність

Особистісні характеристики: ХарактерТемпераментМоторика

16.Поняття, властивості, види уваги.

Увага - форма психічної діяльності людини, що виявляється в її спрямованості й зосередженості на певних об'єктах з одночасним абстрагуванням від інших.

Увага є такою психічною функцією, яка характеризує вибіркове ставлення до навколишнього світу, коли з великої кількості подраз­ників свідомість вирізняє один або кількаФізіологічний механізм уваги полягає в концентрації збудження у певній ділянці кори го­ловного мозку. Саме в цій ділянці кори виникає зона оптимального збудження, а в інших має місце гальмування

Психологічний механізм уваги слід шукати у складних взаємо­зв'язках людини з навколишнім середовищем, у здатності інтелекту до вибірковості відображення.

Увага є необхідною передумовою діяльності людини, запорукою успішного пізнання, навчання, праці, поведінки.

Розрізняють мимовільну і довільну увагу.

В основі мимовільної уваги лежить орієнтувальний рефлекс організму, що зумовлюється змінами в навколишньому середовищі, специфічними рисами об'єкта відображення, а також внутрішніми станами суб'єкта.

Довільна увага зумовлена метою діяльності, тими завданнями, що їх ставить перед собою людина. Вона є наслідком свідомих зусиль людини, вияву її інтелекту і волі.

Існує ще один вид - післядовільна увага. Увага, яка спершу підтримувалася вольовими зусиллями, тобто була довільною, переходить у післядовільну. Вона характеризується тривалою зосередженістю, з нею обгрун­товано пов'язують найбільш інтенсивну і плідну розумову і творчу працю, високу продуктивність усіх видів праці.

Залежно від характеру дії людини її увага буває зовнішньою і внут­рішньою.

Зовнішня увага виявляється у зовнішніх діях людини, вона спря­мована на теоретичне і практичне оволодіння навколишнім середо­вищем.

Внутрішня увага виявляється в наших внутрішніх діях, наприклад, розв'язання задач «про себе», самоспостереженні тощо.

Грані між увагою мимовільною і довільною, а також між зов­нішньою і внутрішньою є рухливими, вони мають відносний ха­рактер.

Характерними рисами уваги є:

• вибірковість;

• розподіленість;

• здатність до концентрації;

• здатність до зосередженості, стійкості, обсягу;

• здатність до переключення (див. рис. 35).

Ці та інші параметри уваги залежать від типу нервової си­стеми, вони вдосконалюються в перебігу конкретних видів діяль­ності: гри-у дітей; навчання - в учнів; праці - у дорослихУвага детермінована об'єктивними факторами, в яких перебуває людина, а також суб'єктивним станом її організму; істотно залежить від інтересів і потреб особистості, волі, характеру.

17.Поняття, властивості відчуттів.

Відчуття - психічний процес, що полягає у відображенні мозком властивостей предметів і явищ об'єктивного світу, а також станів організму за безпосереднього впливу подразників на відповідні орга­ни чуття.

Органи чуття - єдині канали, по яких зовнішній світ проникає в людську свідомістьМатеріальним органом відчуття є аналізаториОргани відчуття людини одержують, відбирають, накопичують інформацію і передають її в мозок. Відтак виникає адекватне відчут­тя навколишнього світу і стану самого організму.

Виникнення відчуття зумовлюється перетворенням специфічної енергії подразника, який впливає в даний момент на рецептор, на енергію нервових процесів, відбувається перетворення енергії зов­нішнього подразника на факт свідомості.

Як і будь-яке психічне явище, відчуття мають рефлекторну при­роду, їхньою фізіологічною основою є нервовий процес, що виникає під час дії подразника на відповідний йому аналізатор.

Аналізатор складається з трьох частин:

1) Периферичний відділ (рецептори), який є спеціальним транс­форматором зовнішньої енергії в нервовий процес.

2) Аферентні (доцентрові) та еферентні (відцентрові) нерви -провідні шляхи, які з'єднують периферичний відділ аналіза­тора із центральним.

3) Підкоркові та коркові відділи (мозковий кінець) аналізатора, де відбувається переробка нервових імпульсів, що надходять із периферичних відділів.

Для виникнення відчуття необхідна робота всього аналізатора як цілого.

За характером відображення і місцем розташування рецепторів прийнято поділяти відчуття на 4 групи:

1) Екстрацептивні, які відображають властивості предметів і явищ зовнішнього середовища та мають рецептори на поверхні тіла (зорові, слухові, дотикові, нюхові, смакові).

2) Інтроцептивні, які мають рецептори, розташовані у внутрішніх органах і тканинах тіла та відображають стан внутрішніх органів (органічні - спраги, голоду тощо).

3) Кінестатичні й статичні, які дають інформацію про рух і поло­ження нашого тіла.

4) Проміжні й самостійні - температурні, вібраційні, рівноваги,

прискорення, больові відчуття.

Взаємодія відчуттів - зміна чутливості аналізатора під впливом подразнення інших органів відчуття. Наприклад: слабкі звукові подразники підвищують чутливість зо­рового аналізатора, але якщо в якості звукового подразника застосову­ють голосний шум авіаційного мотора, то погіршується чутливість ока.

Сенсибілізація - це підвищення чутливості внаслідок взаємодії аналізаторів і вправляння.

Фізіологічним механізмом взаємодії відчуттів є процеси ірраді­ації та концентрації збудження в корі головного мозку, де представ­лено центральні відділи аналізаторів.

Синестезія - виникнення під впливом подразнення одного ана­лізатора відчуття, характерного для іншого аналізатора. Найчастішими є зорово-слухові синестезії, коли під дією звуко­вих подразників у суб'єкта виникають зорові образи.

18.Поняття, властивості, види сприйняття.

Сприйняття - це психічний процес відображення предметів і явищ дійсності в сукупності їх властивостей і частин за безпосередньої дії їх на органи відчуття з розумінням цілісності відо­бражуваного.

На відміну від відчуттів, які відображають тільки окремі власти­вості та якості предметів, сприйняття завжди цілісне і предметне, воно об'єднує відчуття, що йдуть від ряду аналізаторів.

Гештальтпсихологи пояснюють цілісність сприймання не влас­тивостями цілісності предметів і явищ, а початковими цілісними структурами. «Сприйняття - це реконструкція світу», - стверджу­ють вони.

Сприйняття можуть бути: повними і неповними; глибокими і поверхневими; помилковими або ілюзорними; швидкими й по­вільними.

Ілюзія - це спотворення відображення дійсності.

Залежно від переважної ролі того чи іншого аналізатора можна говорити про:

• зорове сприйняття (розглядання скульптури, картини і под.);

• слухове сприйняття (слухання оповідання, концерту і т. ін.);

• тактильне сприйняття (обмацування, доторкування).

Буває сприйняття:

• простору; часу; руху;

• предмета; мови; музики;

• людини людиною.

Сприйняття завжди константне (постійне). У ньому безпосереднє пізнання доповнюється минулим досвідом, тому воно завжди осмис­лене та більш чи менш повно може бути висловлене словами.

Сприйняття вибіркове, а саме: найпотрібніші деталі цілого завжди сприймаються виразніше.

Вибірковість сприйніття залежить як від об’єктивних властивостей предметів, так і від суб’єктивної установки, зокрема від аперцепції.

Аперцепція - це залежність від прийняття від загального змісту пси­хічної діяльності людини, від її досвіду, інтересів, скерованості.

Фізіологічні основи сприйняття за І. П. Павловим, це - «рефлекс на співвідношення», де мають значення не стільки самі подразники, скільки особливості відношень між ними, і тому рефлекс виробляється більшою мірою на співвідно­шення між подразниками.

Найяскравіше довільне сприйняття виявляється у спостереженні.

Спостереження - це умисне планомірне сприйняття, здійснюва­не з певною, ясно

усвідомленою метою.

Основні умови успішного спостереження - ясність завдання і підготовленість до нього, а також активність мислення.

Спостереження як форма діяльності тісно пов'язана з орієнтуван­ням, себто з отриманням достатньо правильної уяви про що-небудь, умінням розбиратися в ситуації.

19.Поняття, процеси, види та розвиток пам’яті.

Пам'яттю називається запам'ятовування, збереження та наступ­не відтворення індивідом його досвіду. Вона забезпечує єдність і цілісність людської осо­бистості.

Виділяють наступні види пам’яті:

За характером психічної активності.

Моторна пам'ять - це запам'ятовування, збереження і відтворен­ня рухів та їхніх систем. Ознакою доброї моторної пам'яті є фізична спритність людини, моторність у праці, те, що називають «золоті руки».

Емоційна пам'ять - це пам'ять на почуття. Пережиті та збережені в пам'яті почуття виступають як сигнали, які або спонукають до дії, або утримують від вчинків, що викликали в минулому негативні переживання.

Образна пам'ять - це пам'ять на уявлення, на картини природи і життя, а також на звуки, запахи, смаки. Вона буває зоровою, слухо­вою, тактильною (дотиковою), нюховою, смаковою. Образна пам'ять може досягати високого рівня як компенсатор­ний механізм у сліпих, глухих і т. д.

Ейдетична пам'ять. Ейдетичні, або наглядні, образи пам'яті - це результат збудження органів чуття зовнішніми подразниками. Ейде­тичні образи подібні до уявлень тим, що виникають за відсутності предмета, але характеризуються такою деталізованою наглядністю, яка цілком недоступна звичайному уявленню.

Змістом словесно-логічної пам'яті є наші думки, втілені у фор­му мови. Тому тут головна роль належить другій сигнальній системі. Словесно-логічна пам'ять відіграє провідну роль у засвоєнні знань учнями в процесі навчання.2. За характером мети діяльності.

Мимовільна пам'ять - це запам'ятовування та відтворення, за якого відсутня спеціальна мета щось запам'ятати чи пригадати.

Довільна пам'ять - це коли ставиться певна мета запам'ятовуван­ня і відтворення з докладанням вольового зусилля.3. За тривалістю утримання інформації.

На відміну від тривалої пам'яті, для якої є характерним тривале збереження матеріалу після багаторазового його повторення і відтво­рення, короткочасна пам'ять характеризується дуже коротким збе­реженням після одноразового дуже нетривалого сприйняття і негай­ним відтворенням (у перші ж секунди після сприйняття матеріалу).

Оперативна пам'ять забезпечує запам'ятовування інформації, не­обхідної тільки для виконання певної дії.

Після одноразового прослуховування пояснень викладача у три­валій пам'яті учня залишається в середньому тільки 10% змісту про­слуханого, після самостійного читання - 30%, після активного спо­стереження навчального процесу - 50%, а після освоєння практичними діями учнів - 90%.

20.Мислення, його види, форми та операції.

Мислення - процес опосередкованого та узагальненого пізнання людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках і відносинах.

Зароджуючись у чуттєвому пізнанні та спираючись на нього, мислення виходить за його межі. Мислячи, людина пізнає те, чого вона не може безпосередньо сприйняти і уявити; доходить до ро­зуміння суті явищ світу, формує поняття про них і практично ово­лодіває ними.

Мислення виникає в процесі взаємодії людини із зовнішнім світом, воно є функцією її мозку, вищою формою вияву аналітико-синтетичної діяльності.

Мислення, якщо воно правильне, відображає об'єктивну дійсність глибше, повніше й точніше, ніж чуттєве її пізнання. Мислення людини відбувається з допомогою понять, кожне з яких відображене одним або декількома словами.

ОПЕРАЦІЇ

Аналіз - це розчленування в думці предмета, явища або поняття і вирізнення окремих його частин, ознак або властивостей.

Синтез - це поєднання в думці окремих елементів, частин, ознак у єдине ціле.

Узагальнення- мисл. Операція, обєднення предметів і явищ за їх спільними й істотними ознаками

Абстрагування - відволікання від несуттєвих ознак і виок­ремлення самих лише суттєвих особливостей групи предметів або явищ.

Порівняння - встановлення подібності й несхожості між пред­метами або явищами дійсності.

ФОРМИ

Поняття - це відображення загальних і притому суттєвих влас­тивостей предметів і явищ дійсності.

Процес мислення являє собою перехід суб'єкта від наявних до нових знань.

Пізнання нового відбувається через розумові дії (операції):

• аналіз;

• синтез;

• абстрагування;

• узагальнення;

• класифікацію.

Без асоціацій мислення не буває.

Розрізняють три типи асоціацій:

• за суміжністю;

• за подібністю;

• за контрастом.

Асоціаціями називаються елементарні зв'язки уявлень і понять між собою, завдяки яким одне з'явлене уявлення або поняття викли­кає інші.

Судження - найпростіший акт мислення, що відображає зв'язки предметів і явищ або певних ознак. Судження відповідає на запитання, яке виникло в процесі діяль­ності. Судження - основа розуміння.

Умовиводи - це утворення з декількох суджень нового судження. Умовивід, який знімає невизначеність і дає відповідь на запитан­ня, усвідомлюється як розуміння.

Розуміння - це пізнання зв'язків між предметами і явищами, що переживається як задоволення пізнавальної потреби.

21.Поняття і види емоцій.

Часто слова «емоції» та «почуття» використовуються як синоні­ми. У вузькому значенні емоція - це безпосереднє, тимчасове пере­живання якогось постійного почуття.

Емоції можуть бути як позитивними, так і негативними. На­приклад, почуття насолоди, співпереживання на талановито по­ставленому спектаклі та страх як ставлення до певного об'єкта. Від страху людина може заціпеніти, а може у відчаї кинутися назустріч небезпеці.

В одних випадках емоції відрізняються дієвістю. Вони спонука­ють до вчинків, висловлювань, збільшують напруження сил і назива­ються стенічними. Коли людина, приміром, ладна «гору зрушити».

В інших випадках емоції, які називаються астенічними, характе­ризуються пасивністю або спогляданням, переживання почуттів роз­слаблює людину.

Основні емоційні стани ще називають фундаментальними емоціями, кожна із яких має свій спектр психологічних характеристик і зовнішніх проявів.

Цікавість - позитивний емоційний стан, який сприяє розвиткові навичок і вмінь, здобуванню знань, мотивує навчання.

Радість - позитивний емоційний стан, пов'язаний з можливістю досить повно задовольнити актуальну потребу, ймовірність чого до цього моменту була невелика чи принаймні невизначена.

Здивування - емоційна реакція, яка не має чіткого позитивного чи негативного знаку і гальмує всі попередні емоції, скеровуючи увагу на раптовий об'єкт або обставини. Може переходити у зацікавленість.

Страждання - емоційний стан, пов'язаний з отриманням досто­вірної або такої, що здається достовірною, інформації про немож­ливість задоволення важливих життєвих потреб, які досі здавалися більш або менш імовірними.

Гнів - емоційний стан, який протікає у формі афекту і викли­кається раптовим виникненням значної перешкоди на шляху вдово­лення винятково важливої для суб'єкта потреби. Має стенічний ха­рактер.

Відраза - негативний емоційний стан, що його спричинюють об'­єкти (предмети, люди, обставини), зіткнення з якими заходить у суперечність із моральни­ми або естетичними принципами і установками суб'єкта. Відраза, що поєднується з гнівом, в особистих стосунках може мотивувати агресивну поведінку, бажання позбутися когось або чогось.

Презирство - негативний емоційний стан, що виникає в особис­тих стосунках і породжується неузгодженістю життєвих позицій, поглядів, поведінки з об'єктом почуттів. Останні сприймаються як жалюгідні, що не відповідають естетичним критеріям і моральним нормам. Один із наслідків презирства - деперсоналізація індивіда або групи, до яких воно (презирство) стосується.

Страх - негативний емоційний стан, що виникає в разі отриман­ня суб'єктом інформації про можливі збитки для його життєвого бла­гополуччя, про реальну чи уявну небезпеку, яка загрожує. Страх бло­кує важливі потреби людини на основі дійсного чи уявного прогно­зу. Має стенічний (дієвий) чи астенічний (розслаблений) характер. Виявляється у вигляді стресових станів, стійкого настрою пригніче­ності й тривожності або у вигляді афекту (жах).

Сором - негативний емоційний стан, що характеризується усві­домленням невідповідності власних помислів, вчинків і зовнішності не тільки очікуванням інших людей, а й власним уявленням про на­лежну поведінку і зовнішній образ.

22.Воля і вольові якості особистості.

Воля тісно пов'язана з емоціями, тому їх часто об'єднують у спільну емоційно-вольову систему особистості, яка протиставляєть­ся пізнавальній. Якщо ж емоції лежать на нижчому рівні еволюції психіки, то воля є її вершиною.

Воля - це здатність людини свідомо контролювати свою діяльність і поведінку та активно керувати ними, переборюючи перешкоди і підпорядковуючи їх свідомо поставленій меті.

Вольові дії, виконуючи дві взаємопов'язані функції:

- спонукаль­ну, яка забезпечує активність людини, і

- гальмівну, яка виражається у стримуванні, проявляються:

• у ситуації вибору рівних за значеннями мотивів і цілей;

• за відсутності в індивіда актуальних потреб у дії;

• за наявності зовнішніх і внутрішніх перешкод і т. ін.

Етапами вольової дії є:

-Усвідомлення мети і прагнення досягнути її;

-Усвідомлення ряду можливостей досягнення мети;

-Прояв мотивів, які підтверджують або заперечують ці можливості;

-Боротьба мотивів і вибір;

-Прийняття однієї з можливостей як рішення;

Здійснення ухвального рішення.

Виділяють наступні вольові якості:

Сильна воля; Наполегливість; Рішучість; Ризик (ситуативний, надситуативний, виправданий, невиправданий)

Упертість; Виконавчість; Конформність; Навіюваність; Нерішучість; Слабовільність(абулія, апраксія, лінощі)

Абулія - це виникла на основі патології мозку відсутність спону­кання до діяльності, нездатність при розумінні необхідності вине­сення рішення до дії чи виконання їїАпраксія - порушення довільної регуляції рухів і дій, які уне­можливлюють здійснення вольового акту

Лінощі - прагнення людини відмовитися від подолання труд­нощів, стійке небажання здійснити вольове зусилля.

23.Поняття і класифікація психічних станів.

Психічні (психологічні) стани —мінливі стани людини, які описують у термінах психології. Як правило, емоційно насичені, виникають під вливом життєвих обставин, стану здоров'я, ряду інших факторів. П. с., як й інші психічні явища, існують у вигляді переживань, ідей в свідомості людини та в тій частині психіки, яку називають несвідоме. Це означає, що їх неможливо сприйняти за допомогою органів відчуттів та дослідити методами природничих наук.

Групи психічних станів:

-афективні

-вольові

-когнітивні

Серед П. с. згадуються:

емоції;

увага;

тривожність;

установки;

задоволення-незадоволення;

апатія-натхнення;

ейфорія;

бадьорість-втома та інші.

Деякі П. с. можна розглядати як складні явища психофізіологічного походження.

Психічні стани можна класифікувати як вияви психічних процесів:

* стани емоційні - настрої, афекти, тривога тощо;

* стани вольові - рішучість, розгубленість тощо;

* стани пізнавальні (вольові)- зосередженість, замисленість тощо.

Психічні стани розрізняють також за глибиною і тривалістю.

Характеристика окремих психічних станів

Емоції — це психічне відображення у формі переживання життєвого смислу явищ і ситуацій. Якщо предмети чи явища задовольняють потреби людини або полегшують задоволення їх, то в неї виникають позитивні емоції, якщо ні — негативні.

Розрізняють прості (нижчі) та складні (вищі) емоції. Прості (нижчі) - переживання, пов'язані із задоволенням або незадоволенням фізіологічних потреб.

Характерна ознака складних емоцій полягає у тому, що вони виникають у результаті усвідомлення об'єкта, що викликав їх, розуміння їхнього життєвого значення.

Емоційні процеси забезпечують передусім енергетичну основу діяльності, є мотивами її. Емоції визначають якісну і кількісну характеристику поведінки. Вони також забезпечують селективність сприймання - вибір об'єктів середовища, які впливають на людину і мають для неї значення.

Світ емоцій людини багатогранний. Емоцій стільки, скільки ситуацій, в яких перебуває особистість. В цілому почуття й емоції змінюються контрастно в таких напрямках:

1) задоволення (приємне переживання);

2) незадоволення (неприємне переживання);

3) подвійне (амбівалентне);

4) невизначене ставлення до дійсності.

При цьому людина перебуває в сильному напруженні, збудженні або ж у спокійному стані.

У людини, яка відчуває, наприклад, скорботу, гнів, радість, інші емоційні переживання, відбуваються різні зміни не лише в діяльності внутрішніх органів, а й у зовнішньому вигляді (міміка, пантоміміка тощо). Змінюється вираз обличчя, голос. Через виразні рухи і дії, як правило, розкривається почуттєва сфера особистості.

У житті людини виявляються різноманітні емоційні переживання (страх, настрій, пристрасть, афект тощо), які різняться за специфікою плину і впливу на її діяльність.

Страх - емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному або соціальному існуванню людини і спрямована на джерело справжньої або уявної небезпеки. Індивід у психологічному стані страху, як правило, змінює свою поведінку. Страх у людини викликає депресивний стан, неспокій, прагнення уникнути неприємної ситуації, іноді паралізує її діяльність. Якщо джерело небезпеки є невизначеним або неусвідомленим, стан, що виникає, називається тривогою. Під впливом страху в людини виникають вегетативні дисфункції, з'являється своєрідний вираз обличчя. У випадках, коли страх досягає сили панічного страху, жаху, він здатний нав'язати стереотипи поведінки (втеча, заціпеніння, захисна агресія). Неадекватні реакції страху спостерігаються при різних психічних захворюваннях (фобії).

Настрій - відносно тривалий, стійкий психічний стан помірної або слабкої інтенсивності, що виявляється як позитивний або негативний емоційний фон психічного життя індивіда. Настрій може бути радісним або сумним, бадьорим або пригніченим. Джерелом виникнення того чи іншого настрою є, як правило, стан здоров'я або становище людини серед людей. Разом з тим настрій, у свою чергу, впливає на ставлення людини до свого оточення: неоднаковим воно буде у радісному настрої і, наприклад, у пригніченому.

Пристрасть - це сильне, стійке всеохоплююче почуття, яке домінує над іншими спонуками людини і призводить до зосередження на предметі пристрасті всіх її сил і поривань. Причини формування пристрастей різні. Вони можуть визначитися усвідомленими ідейними переконаннями, виходити з тілесних потягів. Пристрасть нерідко є рушійною силою великих справ, подвигів, відкриттів.

Афект - сильний і відносно короткочасний емоційний стан, пов'язаний з різкою зміною важливих для суб'єкта життєвих обставин; характеризується яскраво вираженими руховими виявами та змінами у функціях внутрішніх органів.

Розрізняють фізіологічний і патологічний афекти. У стані фізіологічного афекту людина, незважаючи на потрясіння, що виникло раптово, здатна керувати своєю діяльністю або контролювати її. Цей афект виникає як реакція організму на сильний і несподіваний подразник. Патологічний афект здебільшого спричиняється відносно слабким подразником, наприклад незначною образою.

Підтримка.

Співчуття — це певною мірою своєрідна екранізація (поглинання) почуттів іншого на свою духовну сферу. Співчува­ти — значить відчувати іншого всім своїм єством.

24.Стани неспання: когнітивні, афективні, вольові.

* стани емоційні

На́стрій — це загальний емоційний стан, який своєрідно забарвлює на певний час діяльність людини, характеризує її життєвий тонус

Афе́кт (лат. affectus — пристрасть, настрій, збудження) — короткочасна бурхлива емоційна реакція людини (гнів, лють, жах, відчай, раптова велика радість і т. д.) на сильно діючий вплив з боку навколишнього середовища.

Тривога - це переживання емоційного дискомфорту, яке пов'язане із очікуванням неблагополуччя

* стани вольові

Рішучість - це вміння приймати обдумані рішення у складній обстановці, не вагаючись. Нерішучість є виявом слабкості волі. -

Розгубленість (афект здивування) - виникає при гострому розвитку розладу психічної діяльності, що викликає стрімке порушення самосвідомості, пізнання й пристосування до зовнішнього середовища

* стани пізнавальні (вольові)

Зосередженість-

замисленість -

Дата добавления: 2015-05-22