Майстерність педагогічного спілкування

Міжособистісні відносини.

Соціальна роль. Теорія соціальних ролей.

Поняття і види спілкування.

ЗАНЯТТЯ 6

Дидактичний тест

Виберіть правильні відповіді із п‘яти можливих варіантів

А Види пам’яті за характером психічної активності

1) образне

2) мимовільне

3) ейдетичне

4) моторне

5) короткочасне

Б Форми пам’яті за тривалістю утримання інформації

1) оперативне

2) тривале

3) довільне

4) емоційне

5) миттєве

В Структура пам’яті

1) запам’ятовування

2) забування

3) відтворення

4) впізнавання

5) згадування

ЗАКОНОМІРНОСТІ СПІЛКУВАННЯ
І ВЗАЄМОДІЯ ЛЮДЕЙ

Розглядаючи перше питання “Поняття і види спілкування“ студентам необхідно наголосити, що спілкування - це спільна діяльність з реалізації інтересів, яка координується шляхом обміну думками і регулюється загальними нормами. Спілкування властиве всім вищим живим істотам, але на рівні людини воно набуває найдосконаліших форм, стаючи усвідомленим і опосередкованим мовою. В спілкуванні виділяються такі аспекти: зміст, мета і засоби. Зміст — це інформація, яка в міжіндивідуальних контактах передається від однієї живої істоти до другої. Змістом спілкування можуть бути дані про мотиваційний або емоційний стан живої істоти. Одна людина може передавати іншій інформацію про наявні потреби, розраховуючи на потенціальну участь в їх задоволенні. Через спілкування від однієї живої істоти до другої можуть передаватися дані про їх емоційні стани (задоволеність, радість, гнів та ін.) орієнтовані на те, щоб певним чином настроїти іншу живу істоту на контакти. Змістом спілкування може стати інформація про стан зовнішнього середовища, що передається від однієї живої істоти до іншої наприклад, сигнали про загрозу або про присутність десь поблизу позитивних біологічно значущих факторів, наприклад їжі.

Мета спілкування — це те, заради чого у людини виникає даний вид активності. У тварин метою спілкування може бути спонукання іншої живої істоти до певних дій, попередження про те, що необхідно стриматись від якої-небудь дії. Мати, наприклад, голосом або рухом попереджає дитину про загрозу.

У людини кількість цілей спілкування збільшується. Це передача і отримання об'єктивних знань про світ, навчання і виховання, узгодження розумових дій людей в їх сумісній діяльності. Якщо у тварин цілі спілкування не виходять за рамки задоволення актуальних для них біологічних потреб, то у людини вони являють собою засіб задоволення багатьох різних потреб: соціальних, культурних, творчих тощо.

Не менш суттєві відмінності засобів спілкування, їх можна визначити як способи кодування, передачі, переробки і розшифровки інформації, що передається в процесі спілкування однієї живої істоти з іншою.

Кодування інформації - це засіб передачі її від однієї живої істоти до іншої. Наприклад, інформація може передаватися з допомогою прямих тілесних контактів: торканням тіл, руками тощо. Інформація може передаватися і сприйматися на віддалі через органи чуття (спостереження з боку однієї людини за рухами іншої, або сприйняття їх звуків, сигналів). У людини, крім всіх цих даних від природи способів передачі інформації є немало таких, які винайдені і удосконалені ним самим. Це мова і інші знакові системи, письмо в його різноманітних видах і формах (тексти, схеми, малюнки), технічні засоби запису передачі і збереження інформації.

Важливими видами спілкування є вербальне і невербальне. Невербальне – це спілкування за допомогою міміки, жестів і пантоміміки. Це тактильні, зорові, слухові тощо. Вербальне спілкування властиве лише людині і необхідною його умовою є мова.

Приступаючи до вивчення питання “Теорії соціальних ролей” слід зазначити, що кожний індивід вступає в певні відносини, але групи теж вступають в певні відносини, і таким чином, людина виявляється суб'єктом багаточисельних різноманітних відносин. В цій багатоманітності необхідно відрізнити два основних види відносин: суспільні відносини і психологічні або міжособистісні відносини.

Суспільні відносини носять безособовий характер, їх сутність не взаємодія конкретних осіб, а швидше взаємодія конкретних ролей.

Соціальна роль — суспільно необхідний вид соціальної діяльності, спосіб поведінки особи.

В працях присвяченим ролевим теоріям можна знайти багато класифікацій ролей за різними критеріями. Перш за все рідко вживається сам термін" соціальна роль". Часто фігурує термін просто "роль індивіда" або поділ ролей на "конвенціальні" і міжособистісні, "формальні” і "неформально". Так Сарбін Т. і Аллен В. виділяють формальні і неформальні ролі. Формальні ролі — це більш чіткіші уявлення про права і обов'язки носіїв цих ролей. Т.Шибутані розділяє ролі на "конвенціальні", тобто такі, у відношенні яких у членів суспільства є загальноприйняті, конвенціальні уявлення про те, якою повинна бути поведінка виконавців цих ролей, і на міжособистісні, у відношенні яких не має більш-менш одних уявлень.

Велике число теоретичних праць в галузі ролевих теорій присвячені аналізу факторів, що впливають на сприйняття і виконання індивідом тієї чи іншої ролі. При цьому виділяються такі групи факторів: 1) знання ролі, тобто уявлення про права і обов'язки, зв'язані з даною роллю; 2) вміння виконувати дану роль; 3) інтеріоризація виконуючої ролі, яка безпосередньо зв'язується з її значущістю для індивіда. Ці фактори мають пряме відношення до вивчення ролевого конфлікту.

Конфлікти є двох типів: міжролеві і внутріролеві. До міжролевих відносять конфлікти, що викликаються тим, що індивідуму одночасно приходиться виконувати дуже багато різних ролей і він не може виконувати всі вимоги цих ролей, або тому, що для цього в нього немає достатньо часу і фізичних можливостей, або тому, що різні ролі пред'являють несумісні вимоги.

Внутріролеві конфлікти — це суперечливі вимоги, що пред'являються до носіїв однієї ролі різними соціальними групами.

Але сама по собі соціальна роль не визначає діяльність і поведінку кожного конкретного носія в деталях: все залежить від того, наскільки індивід засвоїть, інтерналізує роль. Акт інтерналізації визначається цілим рядом індивідуальних психологічних особливостей кожного конкретного носія даної ролі. Тому суспільні відносини, хоч і є за своєю суттю ролевими, безособовими відносинами, в дійсності, в своєму конкретному прояві набувають певну особистісну значущість. Кожна соціальна роль має свій певний стиль виконання даної ролі. Це дає основу для побудови всередині безособистісних суспільних відносин другого роду відносин - міжособистісних. Важлива риса міжособистісних суспільних відносин - емоційна основа.

Розглядаючи питання „ Міжособистісні відносини „ слід зазначити, що міжособистісні стосунки - це сукупність об'єктивних зв'язків та взаємодій між особами, які належать до певної групи.

Міжособистісні стосунки охоплюють широке коло явищ, але головним регулятором сталості, глибини, неповторності міжособистісних стосунків є привабливість однієї людини для іншої. Тому стан задоволеності - невдоволеності виступає основним критерієм оцінки таких стосунків. Привабливість складається з почуттів симпатії та притягання. Якщо симпатія - антипатія - це переживання задоволення та незадоволення від контактів з іншими людьми, то притягання - відштовхування - практична складова цих переживань.

Міжособистісна привабливість - непривабливість може набувати характеру сталих зв'язків між людьми й переходити у взаємну прихильність або неприхильність.

Існує зв'язок між діловими та міжособистісними стосунками. Незбіг близьких міжособистісних стосунків та ділової активності очевидні, але не може бути суспільних відносин у "чистому" вигляді, без особистісного компонента. У будь-яких взаємодіях завжди присутній компонент привабливості - непривабливості. Питання полягає лише в тому, де присутність цього компонента виправдана. На виробництві результат спільної діяльності - економічна ефективність, це головний критерій оцінки користі або шкоди міжособистісних стосунків.

Потрібно визначити ступінь близькості міжособистісних стосунків та прийнятність до тих чи інших обставин. За умов, коли вимагаються дотримуватися виробничих та економічних норм, близькі, інтимні стосунки заважають. З іншого боку, перетворення міжособистісних стосунків у функціональні може призвести до їх руйнування або втрати задоволення від них. Неадекватні прагнення у стосунках, як і їхній прояв у поведінці, спричиняють виникнення напруженості та конфліктів.

Взаємний обмін думками, почуттями, вчинками в процесі міжособистісного спілкування викликає в людини зміну поведінки, установок, оцінок. У цьому разі йдеться про феномен взаємовпливу. Механізмами взаємовпливу є навіювання, наслідування, переконання.

У процесі переконання відбувається звертання в основному до раціональних сторін психіки, досвіду, знань, хоча все це не виключає участі емоції та почуттів.

Навіювання - цілеспрямований, не аргументований вплив однієї людини на іншу або групу. При навіюванні здійснюється процес передачі інформації, оснований на її некритичному сприйнятті. Людина, яка приймає інформацію, у випадку навіювання не здатна на її критичну оцінку.

Навіювання ("суггестія") відрізняється від переконання. Сутгестія не потребує доведень і логіки. Переконання, навпаки, побудоване на тому, щоб з допомогою логічного обгрунтування добитися згоди від людини, що приймає інформацію. При навіюванні досягається не згода, а просто прийняття інформації.

Тому переконання являє собою переважно інтелектуальний вплив, а навіювання — переважно емоційно-вольове.

Вирішальною умовою ефективності навіювання є авторитет суггестора (людини, що здійснює навіювання). Авторитетність суггестора виконує функцію компенсатора відсутності аргументів, що є специфічною рисою навіювання.

Наслідування - загальна характеристика процесу повторення різних форм буття. Головним об'єктом наслідування є винаходи та відкриття. Окремі індивіди - творчі особи - здійснюють ці новації в суспільстві. З цих новацій завдяки наслідуванню виникають нові відкриття.

В результаті наслідування виникають групові норми і цінності. Відрізняють декілька видів наслідування: логічне і нелогічне, внутрішнє і зовнішнє тощо. До законів наслідування можна віднести: наслідування здійснюється від внутрішнього до зовнішнього (тобто внутрішнім зразкам наслідують раніше, ніж обрядам); нижчі наслідують вищих (провінція - центру тощо). Результати міжособистої взаємодії та спільної діяльності виступає соціально-психологічний клімат.

Соціально-психологічний клімат визначається як стан міжособистісних стосунків, що можуть змінюватися. Динаміка змін соціально-психологічного клімату зумовлена насамперед детермінантами зовнішнього плану (матеріально-технічними та організаційно-управлінськими умовами практичної діяльності людей), а також відображенням і розумінням міжособистісних стосунків як взаємин.

Організаційно-управлінські умови порівняно з матеріально-технічними безпосередньо пов'язані з соціально-психологічним кліматом. Це пояснюється тим, що соціальна регуляція міжособистісних стосунків здійснюється через систему виробничих відносин, базованих на адміністративно-правових засадах організацій

Організаційно-управлінські умови визначають структуру виробничих відносин. Вони мало залежать від волі конкретної людини й спонукають людей до певних видів взаємин, виступають ефективним засобом регуляції не тільки виробничого процесу, а й соціально-психологічного клімату. Це зовнішні фактори.

Не менш важливу групу факторів, що впливають на соціально-психологічний клімат, утворюють явища та процеси, що відбуваються в самій організації.

Поряд із системою організації взаємодії на соціально-психологічний клімат впливає його неофіційна організаційна структура.

Характер керівництва, що виявляється в тому чиіншому стилі взаємин між офіційним керівником та підлеглими, також впливає на соціально-психологічний клімат. Дослідження цього впливу має враховувати як психологічні особливості керівника, так і сумісність керівника і підлеглих. Стиль керівництва - один із найважливіших факторів впливу на соціально-психологічний клімат.

Розкрити питання “Майстерність педагогічного спілкування“ варто розпочати з того, що педагогічне спілкування - це професійне спілкування викладача із студентами (в процесі навчання і виховання), що має певні педагогічні функції і спрямованість на створення сприятливого педагогічного клімату, оптимізацію учбової діяльності і відносин між педагогом і студентами всередині студентського колективу. Іншими словами, педагогічне спілкування — це спілкування педагога з вихованцями в педагогічних цілях.

В практиці американських психологів Дж. Броффі і Т. Будда "Відносини вчителя і учня" відзначається, що педагоги частіше звертаються до своїх вихованців, які викликають в них те чи інше емоційно-смислове відношення — симпатії, антипатії, в той час як байдужі їм вихованці залишаються поза педагогічною увагою. Виявляється, вчителі краще ставляться до більш інтелектуальних, більш дисциплінованих. На другому місці — пасивно-залежні, спокійні. На третьому — ті, що піддаються впливу, але погано управляємі.

Більш високо оцінюються ті, що сидять на перших партах.

Американські вчені виявили три типи педагогів. "Проактивний вчитель" ініціативний в організації спілкування, спілкування як групового так і парного (вчитель-учень). Чітко індивідуалізує свої контакти з учнями.

"Реактивний вчитель" тоже гнучкий в своїх установках, але він внутрішньо слабкий, підпорядкований "стихії спілкування". Відмінність в його установках на окремих учнів — не відмінність в його стратегії, а відмінність в поведінці самих учнів. Іншими словами не він сам, а учні диктують характер його спілкування з групою.

"Надреактивний" — замічає індивідуальні відмінності, але тут же будує зовсім нереальну модель. Якщо учень трохи активніший за інших він бунтівник і хуліган, а трохи пасивний - ледачий. А видумує стереотипи, підганяючи під них реальних учнів.

Яка ж структура педагогічного спілкування:

Це високий авторитет педагога. Критерієм авторитета в учнів - це любов до вчителя.

Володіння психологією спілкування, тобто повинен бути гарно підготовленим. Це досвід, тобто зразу уміння, а потім майстерність.

Література

1. Андреева Г.М. социальная психология. – М., 1988.

2. Галузинський В.М., Євнух М.Б. Педагогіка. – К., 1995.

3. Казаков В.Г., Кондратьева Л.Л. Психология. – М., 1989.

4. М'ясоїд П.А. Загальна психологія. – К., 2000.

5.Основи психології. - К., 1995.

Питання для самоконтролю

1. Що таке соціальна роль?

2. Теорії соціальних ролей.

3. Зміст і форми спілкування.

4. Механізми взаємовпливу – навіювання, наслідування, переконання.

5. Фактори, що визначають соціально-психологічний клімат.

6. В чому майстерність педагогічного спілкування?

7. Основні критерії міжособистнісних стосунків?

Дата добавления: 2015-05-22