Допонятійне і понятійне мислення

Природа і види мислення.

ЗАНЯТТЯ 4

Дидактичний тест

Виберіть правильні відповіді на запитання з п’яти можливих варіантів:

А Сангвінік має такі ознаки нервової системи:

1) силу

2) інертність

3) нестримність

4) врівноваженість

Б Флегматик наділений такими переважними стереотипами поведінки:

1) вміння тримати себе в руках

2) повільність у винесенні рішень

3) швидка перебудова звичок

4) часта зміна вподобань

5) натхненність в роботі

В Меланхолік має такі риси:

1) легко підкоряється чужій волі

2) уникає товариства

3) вміє наполягати на своєму

4) нерішучий

5) боїться відповідальності

РАЦІОНАЛЬНІ ФОРМИ ОСВОЄННЯ
ДІЙСНОСТІ. МИСЛЕННЯ

3. Розвиток у студентів здібностей самостійного судження.

Розкриваючи перше питання „Природа і види мислення” наголосіть чим відрізняється розумовий процес, який ми називаємо мислення від багатьох інших.

Мислення у чистому вигляді як незалежний само достатній психічний процес, реально не існує, воно не відділене від сприйняття, уваги, пам'яті, мови тощо. Крім того, ми не можемо називати мисленням наші прості усвідомлювані реакції, механічні перечислювання і повторення, спогади, випадкові асоціації тощо. Ми таким чином не мислим, а реагуємо на певні стимули.

Подібні розумові процеси відрізняються від мислення тим, що вони репродуктивні, мислення ж — продуктивне.

Перш за все мислення є вищий пізнавальний процес. Воно являє собою породження нового знання. Воно породжує такий результат, якого ні в самій дійсності, ні у суб'єкта на даний момент не існує. Мислення це перш за все усвідомлення і розуміння не конкретних, а загальних властивостей, закономірностей, які безпосередньо людині в досвіді не дані. Мислення — процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках та відношеннях. Це визначення, по-перше означає, що "царство думок" народжується в голові людини не спонтанно і існує не само по собі, а має своєю передумовою "царство речей" — реальний світ - дійсність, залежить від неї, визначається нею.

По-друге, в цьому визначенні розкривається специфічний характер залежності мислення від дійсності. Як відзначалось, мислення — це відображення її, тобто відтворення матеріального в ідеальному, у вигляді думок. І якщо сама дійсність носить системний характер, тобто складається із безкінечної множинності, найрізноманітніших систем, в якій е свої елементи, що певним чином зв'язані між собою і взаємодіють один з одним, то мислення — це універсальна відображальна система, в якій є свої елементи, що певним чином зв'язані між собою і взаємодіють один з одним.

По-третє, у визначенні відзначається сам спосіб відображення - не прямий, з допомогою органів чуття, а опосередкований, на основі відомих даних. Це відображення не окремо взятого предмету або явища, а відображення, що має узагальнений характер, що охоплює зразу багато предметів і явищ.

По-четверте, у визначенні відзначається найближча і безпосередня основа мислення; нею є не сама дійсність як така, а перетворена людиною в процесі праці суспільна практика.

Являючись відображенням дійсності, мислення в той же час має надзвичайну активність. Воно є засобом орієнтації людини в навколишньому світі. Виникаючи на основі трудової, матеріально-виробничої діяльності людей, воно виявляє на неї обернений і досить сильний вплив. В цьому процесі мислення із ідеального знову перетворюється в матеріальне, втілюючись у все більш складні і різноманітні знаряддя, у все більш багаточисельні його продукти. Воно ніби творить другу природу.

В той же час мислення безперервно змінюється і розвивається саме. "Царство думок" все більше збагачується. Мислення все глибше проникає в таємницю Всесвіту, йому підвладні все більш елементарніші частини світобудови і все більш великомасштабні утворення Всесвіту. Його відображальні можливості все більш посилюються і зростають за рахунок використання все нових приладів - мікроскопу, телескопу, земних і космічних лабораторій.

Студенту необхідно звернути увагу на те, що найпоширенішою класифікацією в сучасній психології є такі види мислення: теоретично-понятійне мислення, теоретичне образне мислення, наочно-образне і наочно-дійове мислення.

Теоретично-понятійне мислення - це таке мислення, користуючись яким людина в процесі вирішення завдання звертається до понять, виконує дії в думці, безпосередньо не маючи справи з досвідом, що ми отримуємо від органів чуття. Воно обговорює і шукає вирішення завдання з початку і до кінця в думці, користуючись готовими знаннями, отриманими іншими людьми, вираженими в понятійній формі, судженнях, умовиводах.

Теоретично-образне мислення відрізняється від понятійного тим, що матеріалом, який тут використовує людина для вирішення завдання є не поняття, судження або умовиводи, а образи. Вони або безпосередньо відтворюються в пам'яті або творчо створюються уявленням. Таким мисленням користуються працівники літератури, мистецтва тощо.

Ці два типи мислення в дійсності співіснують.

Наочно-образне мислення полягає в тому, що мислений процес є в ньому безпосередньо зв'язаний із сприйняттям мислячою людиною оточуючої дійсності. Мислячи наочно-образно людина прив'язана до дійсності. Так форма мислення найбільш повно і розвернуто представлена у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку, а у дорослих — серед людей, зайнятих практичною роботою. Цей вид мислення достатньо розвинутий у всіх людей, тому часто приходиться приймати рішення про предмети своєї діяльності тільки спостерігаючи за ними, але безпосередньо їх не торкаючись.

Наочно-дійове полягає в тому, що сам процес мислення являє собою практичну перетворювальну діяльність, здійснювану людиною з реальними предметами. Цей вид мислення широко представлений у людей, зайнятих реальною виробничою працею, результатом якої є створення якого-небудь конкретного матеріального продукту.

Всі перечислені види мислення у людини співіснують, можуть бути представлені в одній і тій же дійсності. Але в залежності від її характеру і кінечних цілях домінує той чи інший вид мислення.

При розкритті другого питання „Допонятійне і понятійне мислення”, студентам необхідно наголосити, що в своєму становленні мислення проходить дві стадії: допонятійну і понятійну. Допонятійне мислення - це початкова стадія, коли формуються властивості, що дають можливість подолати ряд часових і просторових обмежень. На цьому етапі мислення у дітей має іншу ніж у дорослих, логіку і організацію. Логіка не є вродженою, а розвивається поступово в процесі оперування з предметами.

Судження дітей - одиничні про даний конкретний предмет, тому вони категоричні і відносяться до наочної дійсності. Центральною особливістю допонятійного мислення є егоцентризм. Внаслідок егоцентризму дитина не попадає в сферу свого власного відображення, не може подивитися на себе з боку, оскільки вона не здатна вільно перетворювати системи відліку, початок якого зв'язаний з його "я". І тому діти до 5 років не можуть правильно зрозуміти ситуацію, що вимагає деякого відходження від власної точки зору і прийняття чужої позиції

Егоцентризм обумовлює таку особливість дитячої логіки, як нечуттєвість до суперечностей, синкретизм (тенденція зв'язувати все із всім), трансдукція (перехід від часткового до часткового, обминаючи загальне), неузгодженість обсягу і змісту.

При нормальному розвитку спостерігається закономірна заміна мислення допонятійного, де компонентами є конкретні образи, мисленням понятійним, де компонентами є поняття і застосовуються формальні операції.

Таким чином мислення розвивається від конкретних образів до досконалих понять позначених словом. Образи і уявлення в різних людей індивідуальні і відрізняючись не забезпечують надійного взаєморозуміння. Цим пояснюється чому дорослі не можуть досягнути високого рівня взаєморозуміння при спілкуванні з дітьми, що знаходяться на рівні допонятійного мислення. Поняття вже в більшій мірі співпадають за змістом у різних людей, що веде до полегшення взаєморозуміння.

Одночасно із становленням понять йде розвиток другого взаємозв'язаного з ним компонента мислення - операцій: порівняння, аналіз, синтез, абстракція і узагальнення. Порівняння розкриває тотожність і відмінність речей. Аналіз - мисленне розчленування предмету на складові його елементи. Синтез - побудова цілого із аналітично заданих частин. Абстракція - це виділення якої-небудь сторони або аспекта явища, які в дійсності як самостійні не існують.

Узагальнення виступає як поєднання суттєвого і зв'язування його з класом предметів і явищ. Конкретизація виступає як операція обернена узагальненню. Тут виводяться судження про приналежність одиничних речей і явищ певному класу.

Результати процесу мислення (думки) складаються передусім у формі суджень, про ті предмети і явища, які зайняті у нашій мислительній діяльності. Судження являє собою форму мисленого відображення об'єктивної дійсності. Характерною рисою судження є те, що в ньому ми завжди стверджуємо наявність у певному об'єкті якихось ознак, властивостей, його зв'язків і відношень до інших об'єктів. Така форма мислення, в якій з одного боку або кількох певним способом зв'язаних суджень, що відображають зв'язок і відношення предметів чи явищ об'єктивної дійсності, виводиться нове судження, яке дає нам нове знання про ці предмети або явища, буде називатися умовиводом. Умовивід, в якому ми йдемо від загальних суджень до суджень часткових і до одиничних, називається дедукцією. Основною формою дедуктивного умовиводу є силогізм, тобто такий умовивід, в якому з двох суджень, пов'язаних між собою, необхідно випливає третє судження. Наприклад, два судження: "Дорогоцінні метали не ржавіють", і "Золото — дорогоцінний метал". Доросла людина, що має розвинуте мислення, сприймає, не як два ізольованих судження, а як логічні відношення, із яких робить висновок: "Отже золото не ржавіє". Цей висновок не потребує особистого досвіду, він може бути побудований при допомозі силогізму, що створений в історичному процесі розвитку мислення.

Завдяки силогізму мислення стає переконливим, несуперечливим.

Якщо ми йдемо від фактів до узагальнень, такий умовивід буде називатися індуктивним.

Отже, елементи, з якими оперує думка — це поняття, судження і умовиводи.

При розгляді третього питання „Розвиток у студентів здібностей самостійного судження” необхідно звернути увагу на те, що велике значення має розвиток у студентів здібності самостійного судження. Суттєву роль у вирішенні цього завдання відіграє обстановка навчання, новизна, цінність і корисність вивчаючих положень. Самостійність судження проявляється по різному. Воно може відноситись до іншого предмету або до цілого класу предметів. Судження зв'язано з умовиводами на логічній основі і на основі аналогій. Сукупність суджень визначає зміст поняття про який-небудь предмет і явище

Розвиток самостійного судження дає можливість формувати і ставити завдання, видозмінювати їх. На основі розвинутого самостійного судження розвивається контролююче мислення, що порівнює і оцінює правильність суджень і понять. Контролююче мислення проявляється в процесі засвоєння системи знань в тих випадках, коли наукові поняття утворюються різними способами розумової діяльності, коли від досвідних уявлень приходиться переходити до узагальнених знань. Контролююче мислення необхідне в процесі застосування знань на практиці для отримання нових знань для формування своїх поглядів, переконань наукового світогляду. Для розвитку здатності судження і контролюючого мислення в процесі навчання необхідно, щоб учбовий процес включав такі форми занять, які б поєднували два види суджень: судження емоційне яке основане на почуттях і судження розсудкове, основане на логіці мислення. З цим пов'язаний і характер набуваючих знань, які умовно можна розділити на знання безпосередні і знання опосередковані, доказові.

Безпосередні знання — це такі, коли сприйняття., уявлення, судження і поняття формуються при безпосередньому спостереженні предмета вивчення за допомогою органів чуття і розумового узагальнення.

Доказові знання формуються без безпосереднього розгляду реального предмету, набуваються на основі опосередкованих умоглядних, логічних, математичних доведень.

Навчальний процес вищої школи не може обмежуватись тільки судженнями, основаними на безпосередньому сприйняття, він вимагає їх зв'язку, з логічним і іншими доказовими формами організації мислення, тобто звернення до дедуктивного та індуктивного умовиводів, встановлення зв'язку між конкретним абстрактним в навчальних дисциплінах, в умінні бачити в конкретному загальне, абстрактному — конкретне.

Література

1. Казаков В.Г. Кондратьева Л.Л. Психология. – М, 1989.

2. М'ясоїд П. А. Загальна психологія. – К., 2000.

3. Галузинський В.М. Євнух М.Б. Педагогіка. - К., 1995.

4. Основи психології. - К., 1995.

5. Психологія. За ред. Ю.Я. Тимофіїва. – К., 1999.

Питання для самоконтролю

1. Сутність мислення як вищої форми діяльності мозку.

2. Природа мислення.

3. Види мислення.

4. Форми мислення.

5. Логічні мисленні операції.

6. Сутність і відмінність допонятійного і понятійного мислення

Дата добавления: 2015-05-22